Рдесник гребенястий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рдесник гребенястий
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Частухоцвіті (Alismatales)
Родина: Рдесникові (Potamogetonaceae)
Рід: Stuckenia
Вид:
Рдесник гребенястий (S. pectinata)
Біноміальна назва
Stuckenia pectinata
(L.) Böerner, 1912
Синоніми

Potamogeton pectinatus

Рдесник гребі́нчастий, рдесник гребенястий[1] (Stuckenia pectinata) — багаторічна водяна рослина родини рдесникових.

Ботанічні характеристики

[ред. | ред. код]

Багаторічна рослина з довгим кореневищем, на якому восени розвиваються бульбоподібні потовщення. Рдесник гребінчастий не схожий на інші види рдесника: його стебла дуже сильно розгалужені, ниткоподібні, прямі, догори — сильно гіллясті, завдовжки до 1,5 м; а листя — вузьке, тонке, як нитки, до 15 см завдовжки, темно-зелене або коричневе. Нижнє — вузьке і довге, верхнє — коротше, щітковидне. Гнучкі стебла колихаються у воді навіть за слабкої течії.

Запилюється вітром. Квітне — в червні-липні. Суцвіття складається з кількох мутовок, коричнево-зелене, на довгому тонкому квітконосі, під час цвітіння піднімається над водою.

Росте рдесник гребінчастий на мілководді, у різного типу водоймищах з прісною і солонуватою водою, на різних донних відкладеннях — до глибини 5-6 м. У солонуватих озерах утворює великі і густі чагарники.

Поширений у озерах, річках, ставках помірної зони всієї Північної півкулі на невеликій глибині.

Значення

[ред. | ред. код]

Рдесник гребінчастий є індикатором евтрофікації водоймищ.

Всі рдесники містять багато вапна, тому можуть використовуватися як добриво.

Рдесниками харчуються водні молюски, комахи, риби; на їх підводних частинах — відкладають ікру. У заростях рдесників ховаються зграйки мальків.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Кобів Ю. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин. — К.: Наук. думка, 204.— С. 326

Джерела

[ред. | ред. код]