Реакція Зандмеєра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Реа́кція Зандме́єра — реакція отримання арилхлоридів і арилбромідів при обробці діазосполук відповідними галогенідами міді(I). Дана реакція була відкрита Трауготтом Зандмеєром[en] у 1884 році.

Введення груп -CN та -SCN за допомогою відповідних CuCN і CuSCN також називається реакцією Зандмеєра. Однак у цьому випадку взаємодію проводять у чітко нейтральному середовищі для уникнення гідролізу кінцевих сполук до кислот[1].

Перебіг реакції[ред. | ред. код]

Вихідними сполуками за реакцією Зандмеєра є солі діазонію, котрі зазвичай отримують з амінів дією нітритної кислоти, яку синтезують in situ — додаючи в реакційну суміш нітриту і кислоти. Після цього до утвореної діазосполуки додають галогенід CuX і за кімнатної температури або невеликого нагрівання проводять заміщення. Вже за кілька годин арилгалогенід можна виділяти із суміші:

Sandmeyer-Reaktion (Reaktion).svg

Як варіант замість галогеніду міді використовують свіжоосаджену металічну мідь і відповідну галогенідну кислоту. Дана модифікація іменується реакцією Гаттермана (не плутати з іншої реакцією Гаттермана — отриманням альдегідів).

Механізм реакції Зандмеєра достеменно не з'ясований, однак вважається, що він протікає через стадію відновлення діазонію іонами Cu+ до арил-радикалу та наступним приєднанням галогенід-аніону, внаслідок чого іони Cu2+ відновлюються до початкової форми (подібно до каталізаторів)[1]:

Sandmeyer-Reaktion (Mechanismus).svg

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Smith, 2013, с. 847

Джерела[ред. | ред. код]