Ревматологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ревматолог)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Суглоби китиць, уражені вузлами Гебердена

Ревматологія (від ревматизм, який походить від грец. ρεύμα — потік або річка, і грец. λόγος — наука)[1] — клінічний розділ внутрішньої медицини, в якому вивчаються питання етіології, діагностики, лікування та профілактики ревматичних захворювань. Лікуванням ревматичних захворювань займається лікар-ревматолог.

До ревматичних захворювань, які є предметом вивчення ревматології, належать як хвороби, що перебігають із переважним ураженням суглобів, у тому числі ревматизм, системні захворювання сполучної тканини, системні васкуліти, а також аутоімунні захворювання.

Історія[ред. | ред. код]

Перші описи ревматизму, подагри та системної склеродермії належать ще Гіппократу[2], а вперше запровадив термін ревматизм грецький лікар давньоримської доби Клавдій Гален. Системну природу уражень при ревматизмі уперше зазначив французький лікар Гільом де Беллу у XVI столітті.[3] У кінці XVII століття Томас Сіденгам уперше повністю описав клінічну картину подагри[4], а в 1683 році Антоні ван Левенгук уперше виявив сечову кислоту під мікроскопом в кристалах, взятих із тофуса хворих подагрою[2], а в 1848 році англійський лікар Альфред Берінг Гарод доказав, що надлишок сечової кислоти в крові є причиною подагри.[5] У 1800 році Августін-Якоб Андре-Бове вперше описав клінічну картину ревматоїдного артриту, а в 1858 році Гарро уперше запропонував сам термін «ревматоїдний артрит», відділивши його від подагри. У 1845 році Фердинанд фон Гебра уперше описав характерний висип на обличчі при системному червоному вовчаку, а в 1895 році Вільям Ослер уперше описав клінічну картину цього захворювання. У кінці ХІХ століття незалежно один від одного картину анкілозуючого спондилоартриту описали Володимир Бехтерєв, Адольф Штрюмпель і П'єр Марі.[2]

У 1928 році Пембертон організував у США перший комітет із лікування ревматизму, який у 1988 році отримав назву Американського товариства ревматологів.[3] У 1940 році Бернард Комро уперше запропонував термін «ревматолог» для лікарів, які лікують захворювання суглобів.[2][3] У 1947 році на конгресі в Копенгагені та Орхусі створена Європейська антиревматична ліга лікарів, які лікують захворювання ревматичних і м'язово-скелетних захворювань.[6] У 1949 році Адрієнн Голландер уперше використав у своєму підручнику з лікування артритів термін «ревматологія».[2][3]

Співпраця з іншими галузями медицини[ред. | ред. код]

Ревматологія найбільш тісно пов'язана у своїй роботі із такими медичними спеціальностями, як кардіологія (у лікуванні та діагностиці ревматичних вад серця і септичного ендокардиту) та травматологією з ортопедією (у лікуванні та діагностиці різних видів артритів, бурситів, міозитів). Ревматологія також у діагностиці гнійних артритів, бурситів та остеомієлітів пов'язана з хірургією. У вивченні системних та аутоімунних захворювань ревматологія тісно співпрацює з імунологією. У випадку ревматичних захворювань із ураженням нирок ревматологія співпрацює з нефрологією. У випадку уражень легень при системних захворюваннях сполучної тканини ревматологія тісно співпрацює з пульмонологією. При змінах у клінічному аналізі крові, що дають підстави запідозрити захворювання крові, ревматологія співпрацює з гематологією. За необхідності ревматологія також співпрацює з ендокринологією, неврологією, інфектологією, спортивною медициною та іншими медичними галузями.

Ревматичні захворювання[ред. | ред. код]

Лікування ревматизму за допомогою гелій-неонового лазера.

Предметом вивчення ревматології є ревматичні захворювання. До них належать як сам ревматизм (у тому числі гостра ревматична гарячка та набуті ревматичні вади серця), хвороби суглобів, системні васкуліти та системні захворювання сполучної тканини.

Хвороби суглобів[ред. | ред. код]

Системні васкуліти[ред. | ред. код]

Дифузні хвороби сполучної тканини[ред. | ред. код]

Діагностичні методи[ред. | ред. код]

Первинними методами діагностичного обстеження в ревматології є клінічний аналіз крові, клінічний аналіз сечі, а також біохімічний аналіз крові та первинне імунологічне дослідження крові (з виявленням у крові ревматоїдного фактору). При ураженні суглобів проводиться рентгенологічне обстеження суглобів, за необхідності й інших уражених органів. Для уточнення діагнозу може проводитись комп'ютерна томографія або магнітно-резонансна томографія суглобів, а також артрографія — введення рентгендіагностичних препаратів в порожнину суглоба із подальшим проведенням рентгенологічного обстеження. За необхідності проводиться ультразвукове обстеження суглобів, аналіз синовіальної рідини уражених суглобів, сцинтиграфія уражених органів. З інструментальних методів обстеження в ревматології використосується артроскопія, а також біопсія уражених ділянок. Для уточнення діагнозу застосовуються також імунологічні методи обстеження, які дають можливість виявлення антитіл, характерних для відповідних нозологій.

Лікування[ред. | ред. код]

У лікуванні ревматологічних захворювань поєднуються як медикаментозна терапія, так і кінезітерапія та фізіотерапія, а також санаторно-курортне лікування. Із медикаментозних засобів у лікуванні ревматологічних захворювань застосовуються нестероїдні протизапальні препарати, кортикостероїди (як місцевої, так і системної дії), а також хворобо-модифікуючі препарати, які можуть відноситись до класів цитостатиків та імунодепресантів (зокрема, метотрексат, лефлуномід, сульфасалазин, салазопіридазин). Із новітніх груп препаратів у лікуванні ревматологічних захворювань застосовуються моноклональні антитіла, зокрема інгібітори рецепторів фактору некрозу пухлини, а також інгібітори рецепторів інтерлейкінів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ревматология на dic.academic.edu (рос.)
  2. а б в г д История ревматологии (рос.)
  3. а б в г ИСТОРИЯ РЕВМАТОЛОГИИ [Архівовано 2017-11-13 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. BBC - h2g2 - Gout - The Affliction of Kings. BBC. Процитовано 27 липня 2010. (англ.)
  5. Storey GD (Жовтень 2001). Alfred Baring Garrod (1819-1907). Rheumatology (Oxford, England). 40 (10): 1189—90. doi:10.1093/rheumatology/40.10.1189. PMID 11600751.(англ.)
  6. ДО 70-РІЧЧЯ СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ АНТИРЕВМАТИЧНОЇ ЛІГИ: ДОСЯГНЕННЯ РЕВМАТОЛОГІЇ. Архів оригіналу за 5 листопада 2017. Процитовано 30 жовтня 2017.

Література[ред. | ред. код]

  • Мазуров В.И. Клиническая Ревматология. — Санкт-Петербург : Фолиант, 2005. — 520 с. — ISBN 5-93929-127-9. (рос.)
  • Х.Л.Ф. Каррей. Клиническая Ревматология. — Москва : Медицина, 1990. — 448 с. — ISBN 0-443-03641-1. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]