Революційні осередки (ФРН)
| Революційні осередки | |
|---|---|
| нім. Revolutionäre Zellen | |
| Сформоване: | 1973 |
| Розформоване: | 1993 |
| Ідеологія: | анархо-комунізм, антиімперіалізм, неомарксизм |
| Регіон діяльності: |
Західна Німеччина (1990—1993) |
| Союзники: |
Фракція Червоної Армії, Рух 2 червня, Rote Zora, Народний фронт визволення Палестини |
| Опоненти: | Ізраїль, Німеччина |
| Сайт: | freilassung.de |
|
| |
Революційні осередки (ФРН) у Вікісховищі | |
Революційні осередки ( нім. Die Revolutionären Zellen Die Revolutionären Zellen, скорочено RZ) - німецька ліворадикальна організація, яка застосовувала міську партизанську війну і діяла з 1973 по 1995[1]. На початку 1980-х років міністерством внутрішніх справ ФРН визначалась як одне з найнебезпечніших лівих терористичних угруповань Західної Німеччини[2]. За даними офісу федерального прокурора ФРН, «Революційні осередки» взяли на себе відповідальність за 186 терористичних атак[3].
Історія організації[ред. | ред. код]
Осередки виросли з автономістського руху Німеччини і мали дві гілки: власне «Революційні осередки», які вели "антиімперіалістичну" збройну боротьбу, і «Rote Zora», феміністична група, що протистояла акціями прямої дії пригніченню жінок в сучасному капіталістичному суспільстві. Після розгрому «Руху 2 червня» «Революційні осередки» забрали до себе значну частину його членів.
Члени організації заперечували тезу RAF про корумпованість мас, посилаючись при цьому на масові акції протесту 70-х років. Основною метою боротьби організація бачила «підтримку боротьби народу шляхом нападу на його ворогів і створення нелегального апарату, що робить можливим нові форми боротьби». Свою діяльність позиціонувала як частину єдиного громадського руху
На рубежі 70-80-х років «Революційні осередки» значно активізуються: в кінці 1979 року здійснили пограбування банку, ряд замахів, вибухів, організували втечу терористові Штефану Вишневському. Крім збройної боротьби на території західної Німеччини «Революційні осередки» активно виступала як міжнародна терористична організація .
Однією з найбільш відомих акцій Революційних осередків стало захоплення літака французької авіакомпанії «Ейр Франс», проведене в червні 1976 року спільно з групою «зовнішніх операцій[en]» палестинської організації Народний фронт звільнення Палестини . З боку осередків в акції взяли участь Вільфред Безе І Бригітта Кульман. 4 липня, в ході операції проведеної Армією оборони Ізраїлю, більшість заручників (102 з 106) було звільнено, а викрадачі літака (включаючи членів осередків) вбиті[4][5].
У 1979 році «Революційні осередки» зробили спробу замаху на головнокомандувача збройних сил НАТО в Європі А. Хейга, в 1981 році здійснили замах на нового головнокомандувача (обидва обернулися невдачею). У тому ж році здійснено вибух автомобіля біля штаб-квартири ВПС США (поранено 20 осіб), убитий міністр економіки землі Гессен. У 1981-1982 роках організація зазнала значних втрат в результаті серії арештів, багато її членів емігрували. У 1984 році «Революційні осередки» разом з «RAF» здійснили ряд вибухів і замахів. Станом на 1985 рік чисельність Революційних осередків складала 50 осіб .
Припинення діяльності[ред. | ред. код]
Вважається, що група втратила значну частину своєї прихованої підтримки серед радикальних лівих внаслідок возз'єднання Німеччини та розпаду Радянського Союзу.
Антисемітизм, проявлений під час викрадення Ентеббе, став предметом тривалих внутрішніх суперечок, в результаті чого один із ключових членів «Революційних осередків», Ганс-Йоахім Кляйн в 1977 році направив до журналу «Der Spiegel» свій пістолет і листа, в якому оголосив про свій вихід[6].
Кляйн також повідомив, що «Революційні осередки» планують вбити президента Центральної ради євреїв у Німеччині Хайнца Галинського. В його зверненні до колишніх соратників зокрема йшлося:
|
замість того, щоб розмірковувати про роль Галинського у злочинах сіонізму, щодо жорстокості ізраїльської імперіалістичної армії, ви не думаєте про пропагандистську роботу ... Ви уникаєте політичної дискусії і захоплюєтесь підтримкою (антисемітизму?) фашизму революційних осередків та людей, що стоять за ними.[7] | 
|
Кляйн сховався у Нормандії, Франція, де його відшукали в 1998 році. Одним зі свідків на суді був його давній друг, колишній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер. За деякими даними, розрив Фішера з ультралівими відбувся саме через справу Ентеббе.
У брошурі, опублікованій у грудні 1991 року, «Революційні осередки» зробили спробу критичного аналізу своєї антиімперіалістичної та антисіоністської кампанії протягом 1970-х та 80-х років, з особливим акцентом на провальне викрадення "Ер Франс" та проявлену сегрегацію єврейських та неєврейських пасажирів[8][9][10].
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ DW staff (emw) (5 лютого 2007). Terrorist Suspects Surrender After 19 Years. Deutsche Welle.
- ↑ Newspaper reports from the early 80s mentioning the views of the West German Interior Ministry:
- West German Terrorists Bomb 6 U.S. Facilities. Sarasota Herald-Tribune. 2 червня 1982.
- German Officials List 285 Terrorist Attacks. Palm Beach Post. 8 December 1982.
- Associated Press staff (30 April 1985). German Authorities warn of Possible terrorist attacks during Regan's visit. Gadsden Times.
- ↑ Keesing's Record of World Events. Longman. 2004.
- ↑ The New York Times, "HOSTAGES FREED AS ISRAELIS RAID UGANDA AIRPORT; Commandos in 3 Planes Rescue 105", http://select.nytimes.com/gst/abstract.html?res=F60816FA38591B728DDDAD0894DF405B868BF1D3
- ↑ Blumenau, Bernhard (2014). The United Nations and Terrorism. Germany, Multilateralism, and Antiterrorism Efforts in the 1970s. Basingstoke: Palgrave Macmillan. с. 59—64. ISBN 978-1-137-39196-4.
- ↑ Klein's letter to Der Spiegel (нім.). www.freilassung.de. May 1977.
- ↑ The Revolutionary Cells' response to Joachim Klein. Архів оригіналу за 21 листопада 2004. Процитовано 18 березня 2019.
- ↑ Freed Hostages Tell Their Story. Jewish Telegraphic Agency. 2 липня 1976. Процитовано 23 вересня 2014.
- ↑ Simon Dunstan (15 січня 2011). Entebbe: The Most Daring Raid of Israel's Special Forces. The Rosen Publishing Group. с. 20—24. ISBN 978-1-4488-1868-6. Процитовано 4 липня 2012.
- ↑ Mark Ensalaco (2008). Middle Eastern Terrorism: From Black September to September 11. University of Pennsylvania Press. с. 96–. ISBN 978-0-8122-4046-7. Процитовано 4 липня 2012.
Література[ред. | ред. код]
- Anonyma / Anonymos: «Schafft viele verschwundene historische Männer»
- ID-Archiv im IISG (Hrsg. ): Die Früchte des Zorns: Texte und Materialien zur Geschichte der Revolutionären Zellen und der Roten Zora - Berlin : ID-Archiv im IISG, 1993. - ISBN 3-89408-023-X
Джерела[ред. | ред. код]
- Revolutionären Zellen und Rote Zora (нім.)
- Михайло Шувалов. Кожне чесне серце - це ще один революційний осередок