Ревізор (комедія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ревізор
Ревизор
Nikolai Gogol - Revizor cover (1836).jpg
Перше видання книги (1836)
Жанр комедія
Автор Гоголь Микола Васильович
Мова російська мова
Написаний 18351836
Виданий 1836
Переклад Остап Вишня;
Антін Хуторян[1]
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

«Ревізо́р» — комедія у п'ятьох діях Миколи Гоголя, написана упродовж 1835—1836 років.

Вважається, що сюжет комедії підказав авторові Олександр Пушкін. Зокрема у спогадах Володимира Сологуба описується, що: «Пушкін познайомився з Гоголем і розповів йому про випадок, що трапився у місті Устюжні Новгородської губернії — про якогось проїзного пана, що видав себе за чиновника міністерства й обібрав усіх міських жителів». Відомо також, що Гоголь неодноразово писав Пушкіну про наміри закинути роботу над п'єсою, проте Пушкін наполегливо радив Гоголю не припиняти роботу.

У січні 1836 Гоголь вперше прочитав свою п'єсу на вечорі у Василя Жуковського у присутності великої групи літераторів. Високо оцінили комедію Пушкін, Тургенєв та Жуковський, хоча ряд літературних критиків ще довго звинувачували п'єсу в «натуралізмі». Сам автор так писав про «Ревізора»:

В «Ревізорі» я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, що я тоді знав, всі несправедливості, які робляться в тих місцях й у тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися над усім[2]

П'єса вперше була поставлена у Петербурзі на сцені Александринського театру 19 квітня 1836 після того, як Жуковський зміг особисто переконати імператора, що «у комедії немає нічого неблагонадійного, що це тільки веселе глузування над поганими провінційними чиновниками». 1842 року Гоголь написав другу редакцію п'єси.

Сюжет[ред.ред. код]

Дія I[ред.ред. код]

Колезький реєстратор Іван Олександрович Хлестаков слідує з Петербурга в Саратов зі слугою Осипом та зупиняється в повітовому містечку. Хлестаков не має грошей, бо усе програв у карти. У цей час градоначальство довідується про приїзд інкогніто з Петербурга ревізора. Міські поміщики Бобчинський і Добчинський, випадково довідавшись про появу неплатника Хлестакова в готелі, вирішують, що це і є ревізор, і доповідають про нього городничому.

Починається переполох. Чиновники й офіційні особи метушливо кидаються прикривати свої гріхи, а городничий Антон Антонович Сквознік-Дмухановський вирішує особисто піти на поклін до ревізора.

Дія II[ред.ред. код]

Голодний Хлестаков, що влаштувався в найдешевшому номері готелю, міркує, де б роздобути їжі. Поява городничого в номері Хлестакова стає для нього неприємною несподіванкою. В той же час і городничий відверто боїться, думаючи що розмовляє з важливим столичним чиновником. Городничий, думаючи, що Хлестаков — ревізор, пропонує йому хабар. Хлестаков, думаючи, що городничий — добросердий і чималий громадянин, приймає від нього у борг. Також городничий пропонує Хлестакову оглянути богоугодні заклади міста, на що той погоджується.

Дія III[ред.ред. код]

Дім городничого. Захмелілий Хлестаков, угледівши дам — Ганну Андріївну й Марію Антонівну, вирішує помалюватись перед ними, він розповідає небилиці про своє важливе положення в Петербурзі, і навіть сам починає у них вірити. Але незабаром мова відмовляється служити порядно захмелілому столичному гостеві, і Хлестаков за допомогою городничего відправляється «відпочити».

Дія IV[ред.ред. код]

Наступного дня Хлестаков починає просити гроші від жителів міста і вони, думаючи, що він їх позичає, дають їх йому, а купці, слюсарка та унтер-офіцерська дружина починають скаржитися йому на городничого. Випровадивши останнього гостя, він устигає позалицятися до дружини й дочки Антона Антоновича. І, хоча вони знайомі лише один день, Хлестаков просить руки дочки городничого й дістає згоду батьків. Слуга Хлестакова Осип, будучи розумнішим за свого хазяїна, настійливо рекомендує Хлестакову швидко вбиратися з міста, поки не розкрився обман. Хлестаков їде, наостанок відправивши своєму другові лист із місцевої пошти.

Дія V[ред.ред. код]

Городничий і його оточення полегшено відсапуються. Городничий дає прочухану купцям, що ходили скаржитись на нього Хлестакову. Однак купці обіцяють багате частування на заручини Марії Антонівни з Хлестаковим і городничий одразу ж їх пробачає. Він збирає гостей, щоб урочисто оголосити про заручини Хлестакова з Марією Антонівною. У цей час поштмейстер місцевого відділення за власною ініціативою розкрив лист Хлестакова і з'ясувалося, що інкогніто виявився шахраєм і злодієм. З'являється і інша новина — у готелі чиновник з Петербурга вимагає городничого до себе. П'єса закінчується німою сценою…

Художні особливості[ред.ред. код]

До Гоголя в традиції російської літератури в тих її творах, які можна було назвати предтечеєю російської сатири XIX століття (наприклад, «Наталка Полтавка» Фонвізіна), було характерно зображати як негативних, так і позитивних героїв. У комедії «Ревізор» фактично позитивних героїв немає. Їх немає навіть поза сценою і поза сюжетом.

Рельєфне зображення образу чиновників міста і перш за все городничого, доповнює сатиричний сенс комедії. Традиція підкупу і обману посадової особи абсолютно природна і неминуча. Як низи, так і верхівка чиновного стану міста не мислить іншого результату окрім як підкупити ревізора хабарем. Повітове безіменне містечко стає узагальненням всієї Росії, який під загрозою ревізії розкриває справжню сторону характеру головних героїв.

Критики також відзначали особливості Хлестакова. Вискочка і пустушка, молода людина легко обманює великодосвідченого городничого. Відомий літератор Д. Мережковський простежував містичний початок в комедії. Ревізор, як потойбічна фігура приходить за душею городничого віддаючи за гріхи. «Головна сила диявола — вміння здаватися не тим, що він є» — так пояснюється здатність Хлестакова ввести в оману з приводу його істинного походження.

Реакція у суспільстві[ред.ред. код]

П'єса не була офіційно заборонена. Але Микола I вирішив по-своєму боротися з комедією. Відразу після прем'єри гоголівського «Ревізора» з імператорської ініціативи було замовлено написання п'єси на той же сюжет, але з іншим фіналом: всі чиновники-казнокради повинні бути покарані, що, безумовно, послабило б сатиричне звучання «Ревізора». Хто був обраний для авторства нового «справжнього» «Ревізора», довгий час не афішувалося. Вже 14 липня 1836 року в Санкт-Петербурзі і 27 серпня в Москві відбулися прем'єрні вистави комедії «Справжній ревізор». Ім'я автора не значилося ні на афішах, ні в друкованому виданні, що вийшло в тому ж 1836 г. Через деякий час з'явилися згадки, що автор — «якийсь князь Цицианов».

Постановки[ред.ред. код]

Прем'єра спектаклю відбулася в Александрівському театрі в Петербурзі. На прем'єрі особисто був присутній імператор Микола I, схвальний відгук якого вирішив його щасливу сценічну долю, захистивши від цензури. А. В. Микитенко так описує реакцію перших осіб імперії на спектакль:

Комедія Гоголя „Ревизор“ наробила багато шуму. Її безупинно дають майже через день. Государ був на першій виставі, ляскав і сміявся. Я потрапив на третю виставу. Була государиня зі спадкоємцем і великими князівнами. Їх ця комедія теж чимало тішила. Государ навіть велів міністрам їхати дивитися "ревізора". Переді мною в кріслах сиділи князь А. І. Чернишов і граф Є. Ф. Канкрін. Перший виявляв своє повне задоволення, другий тільки сказав: "чи варто їхати дивитися цю дурну фарсу". Багато хто думає, що уряд дарма схвалює цю п'єсу, у якій він так жорстоко осуджується[3]

25 травня 1836 року п'єса була вперше поставлена у Москві в Малому театрі. До 1870 року п'єса йшла лише в першій редакції, після 1870 — в другій. 1908 року п'єса вперше була поставлена в МХТ, режисери — Станіславський, Немирович-Данченко і Москвін. Протягом кількох десятиліть спектакль було поставлено і в ряді закордонних театрів, зокрема:

  • Париж — «Порт-Сен-Мартен» (1853), театр «Евр» (1898), театр «Режан» (1907), Театр Єлисейських полів (1925), театр «Ательє» (1948); Лейпцизький театр (1857)
  • Берлін — Придворний театр (1895), «Шиллер-театр» (1902, 1908), Німецький театр (1907, 1950. 1952);
  • Прага — Тимчасовий театр (1865), Національний театр (1937), Реалістичний театр (1951);
  • Белград — Королівський театр (1870, 1889);
  • Відень — «Бургтеатр» (1887, 1894), «Йозефштадттеатр» (1904), Вільний театр (1907), театр «Скала» (1951). «Фолькстеатр» (1957);
  • Брюссель — «Нуво театр» (1897), Королівський театр (1899);
  • Дрезден — Придворний театр (1897), Шведський театр, Гельсингфорс (1903);
  • Лондон — «Стейдж театр» (1906), «Барнс театр» (1926);
  • Краків Краківський театр[pl] (1870);
  • Варшава — філармонія (1907).

В Києві вистава «Ревізор» в останні роки йшла у театрах ім. Івана Франка (режисер-постановник — Ігор Афанасьєв) та ім. Лесі Українки (постановка — Юрій Аксьонов, Санкт-Петербург).

Екранізації[ред.ред. код]

Переклади українською мовою[ред.ред. код]

Відомо, що перший переклад «Ревізора» українскьою було зроблено у 1875 році і належить він відомому українському письменнику, драматургу, театральному акторові М. Кропивницькому. Перекладав п'єсу для свого театру й М. Садовський. Українською «Ревізора» перекладали: В.Сімович, О.Коваленко, Остап Вишня, Антін Хуторян, Василь Шкляр тощо.[4]

  • Микола Гоголь. Ревізор: комедія на 5 дій. Переклад з російської: Антін Хуторян. Київ: Держлітвидав, 1936. 134 стор. (Театральна бібліотека)
  • Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 томах. Том 3: Драматичні твори (Ревізор, Одруження, Додатки до комедії «Ревізор». Переклад з російської: Остап Вишня). Упорядник: П. В. Михед, Н. Р. Мазепа; редколегія: М. Г. Жулинський (голова); Київ: Наукова думка. 2008. 200 стор. ISBN 978-966-00-0905-4.
  • Микола Гоголь. Репетиція сатани (прозова версія комедії Миколи Гоголя «Ревізор»). Переклад з російської: Василь Шкляр. ? р. ? стор. ISBN ?

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ревізор [Текст]: комедія на 5 дій / М. В. Гоголь; пер. А. Хуторян. — К.: Держлітвидав, 1936. — 134 с. — (Театральна бібліотека)
  2. переклад цитати згідно з «Ревизор» — сатира на крепостническую Русь
  3. Николай I. Гоголь. ?Ревизор?
  4. «Ревізор» М.Гоголя на полтавській сцені — Полтавський вісник, № 25 (1353), 19 червня 2015 року. с. 23.

Посилання[ред.ред. код]

  • Історія російського драматичного театру. М., 1978. Т. 3. С. 281—282.
  • "Мережковський. Розуміння Гоголя "
  • В. Манн Ю. Н. В. Гоголь. Життя та творчість