Рим II
Регламент Європейського Союзу | |
![]() | |
Назва | Регламент (ЄС) № 864/2007 Європейського Парламенту та Ради від 11 липня 2007 року про право, що застосовується до недоговірних зобов'язань (Рим II) |
---|---|
Ким прийнятий | Європейським парламентом і Радою Європейського Союзу |
Прийнятий під | ст. 61 (c) і 67 ДЄС |
Офіційний вісник ЄС | OJ L 199, 31.7.2007, ст. 40–49 |
Історія | |
Дата створення | 11 липня 2007 |
Дата введення в дію | 11 липня 2008 |
Чинне законодавство |
II Ри́мський регла́мент (№ 864/2007) — нормативно-правовий акт Європейського Союзу, який містить колізійне регулювання питань визначення права, що застосовується до недоговірних зобов'язань. II Римський регламент (набув чинности 11 січня 2009 року) є звідом правил у межах Європейського Союзу для регулювання вибору права[en] в цивільних та комерційних справах у сфері позадоговірних зобов'язань (за деякими винятками). Регламент регулює такі питання: визначення права, що застосовується до деліктів, зобов'язань внаслідок безпідставного збагачення, ведення чужих справ без доручення та дій до укладення договору (culpa in contrahendo). Регламент відповідно до статті 3 має «універсальний характер», тобто право, до якого відсилає II Римський регламент, застосовується навіть у тому випадку, якщо воно не є правом однієї з держав-членів ЄС. Крім того, регламент встановлює, що у певних обставинах і при виконанні певних умов сторони можуть вибрати право, що застосовується до позадоговірних зобов'язань. Аналогічні правила були встановлені Римською конвенцією 1980 року про право, застосовне до договірних зобов'язань[en], яка була замінена I Римським регламентом про право, застосовне до договірних зобов'язань № 593/2008.[1]
До ухвалення II Римського регламенту для вибору застосовного права до позадоговірних зобов'язань головним чином застосовували принцип, який у європейських країнах мав принцип «lex loci delicti commissi» (право місця вчинення делікту).[2] Однак розширення торговельного обороту призводить до складнощів у застосуванні зазначеного принципу і стає джерелом невизначеності щодо права, яке підлягає застосуванню. Представлений комісією в липні 2003 року, змінений текст II Римського регламенту було ухвалено 11 липня 2007 року й опубліковано в офіційному віснику ЄС 31 липня 2007 року. На розробку документа пішло понад 30 років - питання про уніфікацію колізійних норм щодо позадоговірних зобов'язань поставили ще в період роботи над проєктом Римської конвенції.[3] Відповідно до статті 32 Регламент набув чинности з 11 січня 2009 року (за винятком статті 29, яка почала застосовуватися з 11 липня 2008 року).[4]
Регламент застосовується при визначенні застосовного права при колізії законів щодо позадоговірних зобов'язань у цивільних і торговельних відносинах. Не застосовується до податкових, митних та адміністративних відносин, а також до відповідальності держави за дії або бездіяльність, вчинені під час здійснення публічної влади («acta iure imperii»). Регламент встановлює деякі винятки зі сфери застосування: позадоговірні зобов'язання в рамках сімейного права, успадкування, обігових цінних паперів, правового регулювання юридичних осіб, довірчої власності, заподіяння шкоди ядерними матеріалами, зазіхань на приватне життя та особисті немайнові права.
Преамбула Регламенту (п. 11) бере до уваги той факт, що поняття позадоговірного зобов'язання різниться від однієї держави-члена до іншої, тому при його тлумаченні необхідно вдаватися до автономної кваліфікації. Відповідно до Регламенту шкодою є будь-яка шкода, що виникає з делікту, безпідставного збагачення, дій у чужому інтересі без доручення або дій до укладення договору (culpa in contrahendo).
Lex loci damni. Правом, що застосовується до позадоговірного зобов'язання, яке виникає внаслідок заподіяння шкоди, є право країни, де настає шкода. Винятки: 1) особа, яка притягається до відповідальності, та особа, якій завдано шкоди, у момент настання шкоди мають своє звичне місце проживання в одній і тій самій країні - право країни звичного місця проживання; 2) наявність тісного зв'язку позадоговірного зобов'язання з правом країни, іншої ніж країни місця настання шкоди та країни звичайного місця проживання, відмінному від розглянутих випадків.
До цих зобов'язань застосовується:
- Право держави, де особа, якій заподіяно шкоду, має своє звичайне місце проживання, якщо продукція була випущена на ринок у цій державі; або, у разі невиконання цієї умови:
- Право держави, де було придбано продукцію, якщо продукція була випущена на ринок у цій державі; або, у разі невиконання цієї умови:
- Право держави, де настала шкода, якщо продукція була випущена на ринок у цій державі.
- Якщо особа, яка притягається до відповідальності, не могла розумно передбачити розповсюдження свого товару в країну, право якої має бути застосовано, застосовується право місця проживання особи, яка притягається до відповідальності.
- За наявності «тісного зв'язку» застосовується право країни, з якою правовідносини найтісніше пов'язані.
Правом, застосовним до зобов'язань, що виникають внаслідок недобросовісної конкуренції, є право країни, на території якої зачіпаються конкурентні відносини або колективні інтереси споживачів.
- Якщо недобросовісною конкуренцією торкається кілька країн, то позивач, який пред'являє позов до суду за місцем знаходження доміцилія відповідача, може обрати як застосовне право — право суду, до якого подається позов, за умови, що ринок цієї держави також торкнуться недобросовісної конкуренції.
- При цьому до зобов'язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, сторони самостійно вибрати право не можуть.
Позивач може обрати право місця настання шкоди (lex loci damni) або держави, де стався юридичний факт (lex loci delicti commissi).
- Діє принцип «lex loci protectionis» — право держави стосовно якої застосовується вимога про захист.
- Якщо порушення стосується всього Європейського Союзу, то застосовується право держави, де було порушено право (lex loci delicti commissi).
Застосовується право держави, де стався конфлікт.
Якщо зобов'язання з безпідставного збагачення стосується інших існуючих зобов'язань між сторонами, тісно пов'язані з безпідставним збагаченням, то вибір права регулюється правилом, що застосовується до інших правовідносин/зобов'язань.
- Застосування права загального звичайного місця проживання сторін (зобов'язання з безпідставного збагачення не зачіпає інші зобов'язання та сторони мають своє звичайне місце проживання в одній країні).
- Якщо застосовне право не може бути визначено попередніми способами, то правом, яке підлягає застосуванню, є право країни, де відбулося безпідставне збагачення (lex loci delicti commissi).
- За наявності «тісного зв'язку» застосовується право країни, з якою правовідносини тісно пов'язані.
Якщо позадоговірне зобов'язання, що виникає внаслідок дій у чужому інтересі без доручення, зачіпає інші існуючі зобов'язання між сторонами, тісно пов'язані з цим позадоговірним зобов'язанням, то застосовується право, яке регулює вже існуючі відносини.
- Якщо сторони мають своє звичайне місце проживання однієї й тієї країні, то правом, підлягає застосуванню, є право цієї держави.
- Якщо застосовне право не може бути визначено попередніми способами, то правом, яке підлягає застосуванню, є право держави, де були вчинені дії в чужому інтересі без доручення (lex loci delicti commissi).
- За наявності «тісного зв'язку» застосовується право країни, з якою правовідносини тісно пов'язані.
Правом, що підлягає застосуванню до позадоговірного зобов'язання, що виникає внаслідок ділових переговорів, що передують укладенню договору (незалежно від укладення договору) є право, яке застосовується до договору або яке б підлягало застосуванню до нього, якби договір був укладений. Якщо визначити застосовне право до договору неможливо, то застосовується:
- право держави, де настає шкода; lex loci damni; або
- право держави, де сторони мали своє звичайне місце проживання, коли стався юридичний факт, що тягне за собою настання шкоди,
- право держави, з яким правовідносини має найтісніший зв'язок.
Право, яке підлягає застосуванню до позадоговірних зобов'язань, регулює, зокрема, такі питання: а) умови та обсяг відповідальності, включаючи визначення осіб, які можуть притягуватися до відповідальності за вчинені ними дії; б) підстави звільнення від відповідальності, обмеження відповідальності та розподілу відповідальності; в) існування, характер та оцінка шкоди або необхідне відшкодування; г) у межах повноважень, наданих суду процесуальним правом її держави, заходи, які суд може застосовувати з метою запобігання, припинення або відшкодування шкоди; ґ) допустимість передачі права на відшкодування шкоди, у тому числі у спадок; д) осіб, які мають право на відшкодування заподіяної їм шкоди; е) відповідальність за дії інших осіб; є) порядок припинення зобов'язань, а також правила щодо позовної давності.
Незалежно від права, що підлягає застосуванню до відповідного позадоговірного зобов'язання, правила Регламенту не обмежують застосування судом імперативних норм.
Під звичайним місцезнаходженням товариства, асоціації або юридичної особи є місцезнаходження центральної адміністрації. Звичайним місцем проживання фізичної особи, яка діє під час здійснення своєї підприємницької діяльності, є основне місце здійснення нею підприємницької діяльности.
Застосування права будь-якої держави означає застосування норм матеріального, а чи не колізійного права.
У застосуванні зазначеної Регламентом норми права будь-якої держави може бути відмовлено лише у випадку, якщо таке застосування є явно не сумісним із громадським порядком держави, судом якої розглядається суперечка.
- Брюссельський режим
- Брюссель II
- Рим I
- Рим III
- Регламент про аліменти
- Колізія деліктного законодавства[en]
- ↑ Regulation - 864/2007 - EN - Rome II Regulation - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu (англ.). Процитовано 14 січня 2025.
- ↑ See Law Commission Working Paper No. 87, and Scottish Law Commission Consultative Memorandum No. 62, Choice of Law in Tort and Delict
- ↑ http://www.fir.bsu.by/ebooks/JILIR/2010_3_JILIR/2010_3_JILIR_leanovich.pdf
- ↑ http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/site/en/oj/2007/l_199/l_19920070731en00400049.pdf Архівовано лютий 29, 2012 на сайті Wayback Machine., http://eulaw.edu.ru/documents/legislation/collision/vnedogovornoe.htm Архівовано лютий 3, 2012 на сайті Wayback Machine.