Регіональний музей кераміки (Дерута)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Регіональний музей кераміки (Дерута, Італія)
Museo regionale della Ceramica
дворик музею в колишньому монастирі
38°55′02″ пн. ш. 6°20′23″ сх. д. / 38.91722° пн. ш. 6.33972° сх. д. / 38.91722; 6.33972Координати: 38°55′02″ пн. ш. 6°20′23″ сх. д. / 38.91722° пн. ш. 6.33972° сх. д. / 38.91722; 6.33972
Тип музей кераміки
Статус спадщини національна спадщина Італіїd[1]
Країна  Італія
Розташування Дерута, Італія
Адреса 06053[1][2] largo San Francesco[1]
Засновано 1898 року
Відкрито 1998 р. в приміщенні колишнього монастиря св. Франциска
Фонд 6500 документ[3] і 7000 документ[4]
Відвідувачі 2750 осіб (2020)[2]
7856 осіб (2019)[5]
7780 осіб (2018)[3]
3127 осіб (2021)[6]
5100 осіб (2022)[7]
Сайт comunederuta.gov.it/cultura-e-territorio/museo-regionale-della-ceramica/
Регіональний музей кераміки (Дерута). Карта розташування: Італія
Регіональний музей кераміки (Дерута)
Регіональний музей кераміки (Дерута) (Італія)
Мапа
CMNS: Регіональний музей кераміки у Вікісховищі

Регіональний музей кераміки (італ. Museo regionale della Ceramica) — найстаріший за роком заснування музей кераміки у Італії, розташований у місті Дерута.

Споруда[ред. | ред. код]

Музей розташували у історичному центрі Дерути неподалік ратуші у колишньому монастирі св. Франциска Ассізького. За припущеннями монастир заснували 1008 року і первісно він належав чернечому ордену бенедиктинців. Монастир тоді мав наву Санта Марія де Консолі. З середини 13 століття монастир перейшов до францисканців.

Наприкінці 1998 року в приміщеннях монастиря закінчили реставраційні роботи і приміщення передали під музей кераміки.

  • Зала з керамікою доби італійського відродження
    Зала з керамікою доби італійського відродження
  • Зала теракоти
    Зала теракоти
  • Кераміка 18 століття
    Кераміка 18 століття
  • Майстерня Джакомо Манчіні, таріль «Пріам і Тісба»
    Майстерня Джакомо Манчіні, таріль «Пріам і Тісба»

Колекції і фонди[ред. | ред. код]

Св. Себастьян, поліхромний рельєф з Дерути, датований 1501 р. Музей Вікторії й Альберта, Лондон.
Регіональний музей кераміки, Дерута, запасники.

Вже у 17 ст., коли керамічне виробництво у місті Дерута зазнало спаду, вироби керамічних майстерень почали користуватись попитом у колекціонерів доби бароко. Серед перших колекціонерів керамічних виробів Італії — французький багатій П'єр Кроза. В 19 столітті був заснований музей ужиткового мистецтва у Південному Кенсінгтоні, відомий нині як Музей Вікторії й Альберта. Одним з музейних відділків у ньому став відділок кераміки Італії. Це породило моду на кераміку Італії і її почали збирати різні музеї світу (Лувр, Париж, Ермітаж, Художній музей Волтерс, музей мистецтва Метрополітен тощо).

У Італії керамічними виробами майстерень Дерути зацікавився медик Мільтіад Маньїні (1883—1951). Наприкінці колекціонування його збірка нараховувала більше одної тисячі зразків з Дерути та інших керамічних центрів Італії (Губбіо, Гротальє, Латерца та інші). Коштовну колекцію кераміки Мільтіада Маньїні було придбано 1990 року за участю декількох фінансових джерел. Збірку розмістили у приміщеннях місцевої керамічної фірми Грація Дерута, котра тоді мала просвітницьку мету. В колекції переважали твори 18 століття, менше відомі, ніж керамічні вироби доби відродження. В музей перейшли також вітрини і меблі Мільтіада Маньїні для демонстрації збірок кераміки, що мають історичне значення.

Кераміка Дерути, акварелі Альпіноло Маньїні[ред. | ред. код]

Галерея вибраних експонатів[ред. | ред. код]

  • Кераміка Дерути. Таріль, розписана люстром з жіночою фігурою у центрі, до 1520 р., Художній музей Волтерс, США.
    Кераміка Дерути. Таріль, розписана люстром з жіночою фігурою у центрі, до 1520 р., Художній музей Волтерс, США.
  • Кераміка Дерути. Таріль, 1525 р. «Купальня Діани»
    Кераміка Дерути. Таріль, 1525 р. «Купальня Діани»
Кераміка Дерути. Залишки керамічної підлоги з місцевої церкви св. Франциска, 1524 р., кераміст Ніколо Франчіолі.
Кераміка Дерути. Таріль з гербом єпископа Бальйоні, до 1530 р. Художній музей Волтерс, США.
Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. «Молитва імператора Костянтина», до 1545 р., Художній музей Волтерс, США.
  • Середньовічний реставрований глек (декорд двоколірний)
    Середньовічний реставрований глек (декорд двоколірний)
  • Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. Таріль з алегорією «Юстиції» (реставрована)
    Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. Таріль з алегорією «Юстиції» (реставрована)
  • Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. Таріль з сакральним та побутовим сюжетом (відмова від орнаменту бордюра)
    Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. Таріль з сакральним та побутовим сюжетом (відмова від орнаменту бордюра)
  • Худ. Альпіноло Маньїні. Акварель, ваза з рослинним орнаментом
    Худ. Альпіноло Маньїні. Акварель, ваза з рослинним орнаментом
  • Кераміка Дерути. Таріль з гербом роду Медічі. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США
    Кераміка Дерути. Таріль з гербом роду Медічі. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США
  • Дерута. Таріль з жіночим профілем, початок 16 ст., Художній музей Волтерс, США.
    Дерута. Таріль з жіночим профілем, початок 16 ст., Художній музей Волтерс, США.
  • Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. Уламок кахлі з трьома граціями
    Кераміка Дерути. Майстерня Джакомо Манчіні. Уламок кахлі з трьома граціями
  • Джованні Мецці. Кахля з алегорією смерті, датована 1794 р.
    Джованні Мецці. Кахля з алегорією смерті, датована 1794 р.
  • Кераміка Дерути. Таріль з зображенням каяття св. Єроніма
    Кераміка Дерути. Таріль з зображенням каяття св. Єроніма
  • Кераміка Дерути. Таріль з зображенням грифона. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США
    Кераміка Дерути. Таріль з зображенням грифона. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США
  • Кераміка Дерути. Таріль з профілем римського імператора та літерою N. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США
    Кераміка Дерути. Таріль з профілем римського імператора та літерою N. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США
  • Кераміка Дерути. Таріль з жіночим профілем. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США
    Кераміка Дерути. Таріль з жіночим профілем. Національна галерея мистецтва, Вашингтон, США

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в dati.beniculturali.it — 2014.
  2. ↑ а б Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2022.
  3. ↑ а б Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2020.
  4. ↑ ISTAT ISTAT 2015 survey on museums and similar institutions — 2017.
  5. ↑ ISTAT Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2021.
  6. ↑ Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2023.
  7. ↑ Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2024.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Bojani G.., a cura di, Il lavoro ceramico, Milano, Electa Editori Umbri Associati, 1998. ISBN 88-435-7056-0
  • Busti G. e Cocchi F., Fatto in Deruta, Ceramiche tradizionali di Deruta, Perugia, Futura, 2001.
  • Busti G. e Cocchi F., Maestri Ceramisti e Ceramiche di Deruta, Firenze, Arnaud, 1997.
  • Busti G. e Cocchi F., La ceramica umbra al tempo di Perugino, Milano, Silvana Editoriale, 2004. ISBN 88-8215-684-2.
  • Busti G. e Cocchi F., Bianchi in Umbria, in De Pompeis V., La Maiolica Italiana di Stile Compendiario, I bianchi, Torino, Umberto Allemandi, 2010. ISBN 978-88-422-1862-3.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Регіональний музей кераміки (Дерута)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Регіональний_музей_кераміки_(Дерута)&oldid=39718604