Регіоналізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Регіоналізація – утворення економічних інтеграційних угрупувань, що розташовані на певній території, з метою підвищення ефективності економіки шляхом уніфікації законодавства, ліквідації адміністративних обмежень на переміщення товарів, капіталів та робочої сили, а також повного використання факторів виробництва.

Регіоналізація – форма сучасної глобалізації, за якої глобалізаційні процеси розвитку не мають єдиного вектора, а в обмеженому просторі існує сукупність конкуруючих цивілізаційних моделей в рамках однієї чи кількох сфер людської взаємодії.

Співідношення регіоналізації та глобалізації[ред. | ред. код]

В науковій літературі є два погляди на співвідношення понять регіоналізації та глобалізації.
Перший: регіоналізація та глобалізація – антагоністичні процеси, різнонаправлені. Однак, обидва тренди розвиваються паралельно і домінування кожного з них в сучасній світовій політиці є неправильним і неможливим.
Другий: регіоналізація та глобалізація є взаємодоповнюваними і нерозривними процесами, що переходять один в одного. Це пояснюється тим, що асиметричність глобального розвитку є одним із негативних наслідків процесу глобалізації і виражається через нерівномірність розвитку держав і регіонів, що і стає передумовами регіоналізації, за якої поступово зближуються рівні розвитку господарських одиниць в межах певної території та відбуваються процеси економічної інтеграції.

Зв’язок регіоналізації з процесами транснаціоналізації[ред. | ред. код]

На розвиток процесів регіоналізації має вплив діяльність ТНК, під впливом яких тренд набуває нових характеристик. Це проявляється в об’єднанні національних ринків в межах території, яку, з огляду на однорідність певних характеристик та взаємозалежність господарських зв’язків, можна класифікувати як регіон. ТНК – рушійна сила економічної регіоналізації, що пов’язана з особливостями регіонального розвитку територій та держав, кожній з яких притаманні приблизно однакові рівні економічного розвитку, внутрішня міграція капіталів, робочої сили, кооперація та спеціалізація виробництва. Згідно з деякими футуристичними оцінками в майбутньому процеси регіоналізації відіграватимуть ключову роль у світовому розвитку, оскільки можуть стати причиною поділу світу на декілька потужних регіональних утворень.

Рівні регіоналізації[ред. | ред. код]

За В.М.Новицьким виділяються такі просторові рівні регіоналізації:

  • макрорегіональний – інтеграція держав, що об’єднані у великі регіони (Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Центральна Азія, Південна Азія, Східна і Південно-Східна Азія, Азіатсько-тихоокеанський регіон, північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка).
  • мезорегіональний – інтеграція прикордонних адміністративно-територіальних утворень держав (євро регіони).
  • мікрорегіональний – інтеграція шляхом створення спеціальних економічних зон.

Наслідки регіоналізації[ред. | ред. код]

Позитивні – формування «економічної самоідентифікації» регіонів та збільшення їх зацікавленості у господарській діяльності.

Негативні – посилення регіональних диспропорцій розвитку, інколи – з ознаками сепаратизму, поява «депресивних» регіонів, порушення зовнішніх економічних зв’язків і комплексного та цілісного розвитку великих територій і держав, що проявляється у диференціації характеру процесів економічного відтворення, показників розвитку суспільного виробництва, суспільно-економічного, соціально-економічного, політичного розвитку.

Література[ред. | ред. код]

  • В. Ю. Константинов. Регіоналізм (у міжнародних відносинах) // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • В. Константинов. Регіоналізація міжнародна // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.628 ISBN 978-966-611-818-2
  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
  • (рос.) Антонюк Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації. — К.: КНЕУ, 2004. — 275 с.
  • (рос.) Выходец Р. С. Глобализм и регионализация как выбор эпохи // Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена. № 13(36): Аспирантские тетради: Научный журнал. –СПб., 2007.
  • (рос.) Кефели И. Ф. Глобализм на перекрестке мнений // Социально-гуманитарные знания. — 2003. — N 2. — С. 3-17.
  • (рос.) Лубский А. В. Глобализация и регионализация: к методологии исследования (вместо введения) // Глобализация и регионализация в современном мире: Материалы международной научной конференции. — Ростов н/Д. 2002
  • (рос.) Широков Г. К. Регионализация: новые тенденции мирового развития на рубеже XX и XXI веков // Новая и новейшая история, № 4. 2004. — с. 55-66.
  • (рос.) Широков Г. К., Салицкий А. И. Глобализация и/или регионализация? (регионализация и ее типы) // Восток (Oriens). 2003. № 5. — с. 85-96.
  • (укр.) Клиновий Д. В., Пепа Т. В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навч. посіб. / За наук. ред. Л. Г. Чернюк. — К.: Центр навч. л-ри, 2006. — 728 с.
  • (укр.) Міжнародна економіка / За ред Ю. Г. Козака, В. М. Новицького. — К.: Центр навч. літератури: АртЕк, 2002. — 518 с, с.233-235

Посилання[ред. | ред. код]