Рейтарська, 20/24

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рейтарська, 20/24

Рейтарська, 20 2019-11-26.jpg


50°27′07″ пн. ш. 30°30′38″ сх. д. / 50.452108333361110226° пн. ш. 30.51081944447222227° сх. д. / 50.452108333361110226; 30.51081944447222227Координати: 50°27′07″ пн. ш. 30°30′38″ сх. д. / 50.452108333361110226° пн. ш. 30.51081944447222227° сх. д. / 50.452108333361110226; 30.51081944447222227
Статус пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний номер 96)
Країна

 Україна

Розташування Київ
Архітектурний стиль архітектура модерну
Архітектор Вербицький Олександр Матвійович
Будівництво 1912 — 1914
Відомі мешканці Олександр Вербицький
Адреса Рейтарська вулиця, 20/24
Ідентифікатори й посилання
Рейтарська, 20/24. Карта розташування: Київ
Рейтарська, 20/24
Рейтарська, 20/24 (Київ)

Будинок із вежею на Рейтарській (Будинок Шлензкевич, Будинок із вежею Тарапуньки) — київський прибутковий будинок на розі вулиць Рейтарської, 20, і Стрілецької, 24.

Будинок є значним витвором архітектора Олександра Вербицького періоду пізнього мо­дерну.[1]

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 49 від 21 січня 1986 року поставлений на облік пам'яток архітектури.

Історія[ред. | ред. код]

«Вежа Тарапуньки»

Садиба розташована у найвищій частині Старокиївського плато. У другій половині ХІХ сторіччя належала дворянці К. Вояківській. 1886 року нащадок Антон Вояківський продав ділянку рот­містрові М. Івашкевичу. Тут збудували двоповерховий будинок із цегли й дерева за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. Станом на 1899 рік власником був купець першої гільдії, київ­ський почесний громадянин Анатолій Абрамович Куперник, а з 1902 року — козак Фелікс Миколайович Сокольников[2].

13 січня 1912 року садибу придбала дружина присяжного повіреного Г. Шлензкевич. На її замовлення звели новий будинок за проектом Олександра Вербицького. Архітектор здійснив також технічний нагляд за будівництвом.

У 1917—1918 роках у квартирі № 14 містилася редакція українського сатирично-гумо­ристичного журналу «Ґедз». Співви­давцем був літературознавець, член Центральної Ради, генеральний секретар освіти Іван Стешенко (1873—1918). У часописі друкувались відо­мі діячі культури: Рудий (В. Василь Еллан-Блакитний), В. Сивень­кий (Володимир Самійленко), Сивошапка (Костянтин Вротновський), Старий Ґедз (імо­вірно, Василь Королів), Шершень (Спиридон Черкасенко) та інші.

У 1915—1930-х роках у квартирі № 6 мешкав архітектор Олександр Вербицький (1875—1958), за проектом якого звели будинок.

Після встановлення радянської влади в Києві більшовики націоналізували споруду. Тривале недбале використання будинку як комунального житла погіршило його первісні архітектурно-планувальні ха­рактеристики. У 1980-х роках провели капі­тальний ремонт, у наслідок якого було втрачено первісне оздоблення інтер'єрів і спрощено декор фасадів[3].

У 1983—1986 роках у квартирі № 41 мешкав популярний у 1950-1980-х роках актор Юрій Тимошенко, більш відомий під сценічним псевдонімом Тарапунька. Відтоді наріжну вежку-еркер прозвали «вежею Тарапуньки»[4].

У будинку містяться Міжнародна юри­дична компанія і консульський відділ посольства Естонії в Україні[1].

Архітектура[ред. | ред. код]

Крило будинку на Рейтарській
Маскарон
Щипець з боку Стрі­лецької вулиці

Оформлений у стилі модерну. Композиційним центром споруди є наріжжя з вежкою-еркером. Фасади декоровані гуртами, зубчастими поясками, ліпниною у вигляді рослинного й анімалістичного орнаментів, маскаронів, іоніків, ваз, волют, фестонів (гірлянд) і розет. На балконах і брамі — металевий декор із вертикаль­них елементів із заокругленими встав­ками.

Головний фасад на Рейтарській вулиці майже симетричний. Цент­ральне прясло на першо­му поверсі містить аркові віконні прорізи та дверні отвори. Видовжені вікна на другому—четвертому поверхах здвоєні, на п'ятому — строєні із заокругленими простінками. Прясло завершується заокругленим, кри­волінійним щипцем, який орнаментовано ліпле­ним рослинними барельєфом і маскароном. У його центрі витягнуте шестикутне горищне віконце. Поле щипця перетинають дві вузькі вертикальні лізени. Первісно їх увінчували декоративні вази, які були втрачені.

Вісь прясла виділено балконами з мета­левими ґратами. Фланги на рівні другого— четвертого поверхів акцентовано ґранчастими еркерами. Над еркером розміщені барельєфні композиції, вище — характерні для будівель періоду модерну карнизи-піддашшя. Під ним — орнамент з іоніків.

Міжвіконня трактовано як спрощені ордерні пілястри з іонічними капітелями та своєрідними цоколями, прикра­шеними великими жіночими маскаронами та фестонами-гірляндами. Замість них за проектом передбачалися рельєфні бага­тофігурні сюжетні панно.

Бічні площини головного фасаду містять ґранчасті балкони й прямокутні вікна, строєні на рівні дру­гого—четвертого поверхів і здвоєні, з глухими арками-сандриками на п'ято­му.

Фланги фасаду оформлені неоднаково. Наріжжя на рівні другого-п'ятого поверхів акцентує циліндричний еркер із консолями, увінчаний стрімким шпилем. Завдяки йому композиція має вигляд вежки.[5]

Фасад на Стрі­лецькій вулиці — асиметричний. Завершується ламаним трикутним щипцем. Площи­ну відокремлено від наріжжя простінком з вертикальною вузькою лізеною, декорованою ліпле­ною гірляндою на всю висоту й рослинним ба­рельєфом угорі. Над отвором проїзду влаштовано житлову антресоль.[1]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]