Перейти до вмісту

Рей Фаркхарсон

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Рей Фаркхарсон
Народився4 серпня 1897(1897-08-04)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Каледон, Піл, Онтаріо, Канада Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1 червня 1965(1965-06-01)[1] (67 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Оттава, Канада Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Канада Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьлікар Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materТоронтський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладТоронтський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Рей Флетчер Фаркхарсон (Орден Британської імперії; 4 серпня 1897 — 1 червня 1965) був лікарем у Канаді, професором університету та науковим співробітником. Народився в Каледоні, штат Онтаріо, більшу частину свого життя викладав у Торонтському університеті. Він також стажувався та працював у лікарні Торонто. Разом з Артуром Сквайрсом був відповідальний за відкриття явища Фаркхарсона, важливого принципу в ендокринології, який полягає в тому, що введення зовнішніх гормонів, пригнічує природну продукцію цього гормону.

Він служив у Першій та Другій світових війнах, був призначений членом Ордена Британської імперії за надану медичну допомогу під час війни. Він очолював Комітет з пеніциліну Канади й служив консультантом із питань медицини Військово-повітряних сил Королівства Канади. Був відзначений медаллю Королеви у 1953 році за роботу в Колегії з оборони, а також був членом Королівського коледжу лікарів та хірургів Канади.

Фаркхарсон активно займався науковими дослідженнями у сфері медицини й освіти Канади. Його доповідь призвела до створення Ради медичних досліджень. Він став її першим президентом. Фаркхарсону було вручено чимало почесних дипломів в університетах Канади, а також він став членом ради управління Йоркського університету. Після смерті у 1965 році у нього залишились дружина та дві доньки. Фаркхарсона посмертно долучили до Канадської медичної зали слави у 1998 році.

Дитинство та освіта

[ред. | ред. код]
Фаркхарсон під час навчання, період Першої світової війни

Фаркхарсон народився в Каледоні, штат Онтаріо (невелике містечко на північному заході Торонто), 4 серпня 1897 р. у родині преосвященного Вільяма Фаркхарсон, міністра Пресвітеріанства, та Енні Макдональд Каттс.[2][3] Один брат Чарльз також став лікарем, а інший, Роберт, — головним редактором газети The Globe and Mail, а згодом був радником у посольстві Канади в Сполучених Штатах.[4] «Фаркі», як його прозвали друзі, здобув шкільну освіту в Даремі й закінчив Інститут колегіумів Гарборда в Торонто.[5] Він відвідував медичну школу на базі Торонтського університету перед тим, як 15 травня 1918 р. був призваний до канадської армії (служив у канадській польовій артилерії (67-а  Батарея) як стрілок. Він не служив за кордоном і був відкликаний з військових, щоб закінчити школу.[6][7] Навчаючись в аспірантурі з 1922 по 1927 рік,[8] стажувався в лікарні Торонто при Дункані Арчібальда Грема.[9]

Фаркхарсон отримував стипендію для проведення досліджень у лікарні штату Массачусетс. Там та у Гарвардському університеті[8] він працював з Джозефом Чарльзом Аубом та Вільямом Салтером[3] перш ніж стати доцентом університету Торонто.[10] Він мав власні публікації щодо виведення кальцію у разі надлишку кислоти в організмі[11] та «терапії печінкою» (споживання печінки) як лікування дегенерації спинного мозку.[12] У 1931 році одружився з Крістіною Джейн Фрейзер, з якою у нього було дві дочки: Хелен, яка стала гематологом, та Кетрін Джейн.[2][13][14]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Окрім викладання в Торонтському університеті, Фаркхарсон працював консультантом із медичних питань у приватній клініці. Там він мав репутацію лікаря, який лікував представників своєї професії.[3] У 1934 р. очолив відділення терапії у Торонто. Він продовжував публікувати результати досліджень на різні теми, враховуючи й нервову анорексію.[15] Фаркхарсон був членом Королівського коледжу лікарів та хірургів Канади, який керував канадською післядипломною освітою у сфері медицини; а також членом коледжу з 1939 по 1943 рік, і президентом — з 1945 по 1947 р.р.[16] Під час Другої світової війни був експертом-медиком та проводив судові процеси.[17]

25 серпня 1943 року Фаркхарсон був зарахований до повітряних сил Канади й призначений до 1-го Повітряне командування, який знаходиться в Трентоні, Онтаріо. У 1944 році його відправили до Великої Британії, та незадовго він повернувся. Фаркхарсон звільнився зі служби 22 листопада 1945 року, отримавши звання командира крила.[14] Під час війни він очолював Комітет з пеніциліну Канади, який займався розповсюдженням пеніциліну (антибіотика, що значною мірою замінив сульфонамід)[18] до збройних сил[19] і отримував консультації від директора з медичних послуг.[8] Також його консультували з медичних питань як представники збройних сил Канади, так і різні медичні групи Антигітлерівської коаліції. Він керував медичними експериментами, пов'язаними з терапією пеніциліном, які проводились у лікарнях Онтаріо в 1943 р. — 44,[20] і був призначений директором лікарні Крісті Сент-Ветеран в Торонто.[21] Після Дня Перемоги в Європі поїхав до Бельгії, щоб контролювати прийомом пеніцилінової терапії, а згодом долучився до догляду та лікування ветеранів. За службу на війні Фаркхарсон був нагороджений орденом Британської імперії в січні 1946 року.[22] Його брат Чарльз також служив у світових війнах.[23]

Вчений керував медичним відділенням для ветеранів у Торонто з 1945 по 1947 р.р. і одночасно обіймав посаду президента Королівського коледжу лікарів та хірургів Канади.[8] У 1947 році був призначений кафедрою медицини сера Джона та леді Ітон в університеті Торонто.[16] З 1947 року по 1960 він був головним лікарем загальної лікарні в Торонто. Серед пацієнтів був політичний діяч Джордж А. Дрю. Учений порадив йому залишити посаду голови Прогресивно-консервативної партії Канади та лідера опозиції. Це сталось після мало не смертельного нападу менінгіту ;[24] Дрю зреагував не пораду, тому лідером партії став Джон Діфенбахер. Згодом він був призначений прем'єр-міністром Канади.[25] Фаркхарсон створив програми для викладання у Жіночому коледжі та лікарні Саннібрук, а також розширив програми, що вже існували у Сент-Майкла та Торонто Вестерн. Він також призначив штатних дослідників на медичний факультет в Торонто і збільшив загальну кількість викладачів з 40 до понад 100.[26] Він став стипендіатом Американського коледжу лікарів у 1947 році та Королівського коледжу лікарів у 1950 році.[2] У тому ж році Колегія з оборонних досліджень призначила його членом комітету через бактеріологічну війну. Він був на цій посаді з 1949 по 1952 роки під керівництвом Чарльза Беста.[27] За службу нації він нагороджений Коронаційною медаллю королеви в 1953 році.[22]

Завдяки спільному дослідженню із колегою Артуром Сквайрсом ендокринології[28] Фаркхарсон виявив те, що стало відомим під назвою «феномен Фаркварсона»: введення безперервних доз екзогенних гормонів пригнічує природну продукцію цього гормону у пацієнта і викликає тимчасову атрофію органів.[3][5] Це явище стало одним з основних принципів ендокринології та ключовим фактором етіології гормональних відхилень.[13] Фаркхарсон також зробив значний внесок, пов'язаний з анемією та пігментним обміном.[8] Він був першим канадським лікарем, який оприлюднив синдром Шиена, і першим північноамериканцем, який повідомив про хворобу Сіммонда.[10][29] Як педагог і дослідник, був раннім промоутером лабораторного тестування в оцінці хвороби; а також відомий тим, що виступав за усвідомлення потенційних психологічних проблем у пацієнтів.

У 1951 Фаркхарсон став членом Національної ради досліджень Канади,[13] а в 1957 призначений директором відділу медичних досліджень.[30] У 1958 очолив Комітет таємної ради. Йому було доручено скласти звіт про стан медичних досліджень у Канаді; це звинувачення прозвучало як відповідь на звіт 1957 року Асоціацією канадських медичних коледжів до прем'єр-міністра, який наголошував на недостатньому фінансуванні медичних досліджень у країні.[3] У 1959 він відвідав Радянський Союз у складі контингенту, який представляв Раду досліджень; важливий акцент зробив на наукових дослідженнях та запросив радянських вчених відвідати Канаду.[31] Фаркхарсон зробив висновок, що чинна урядова підтримка досліджень у Канаді не могла розглядати медицину як самостійну дисципліну і мала недостатнє фінансування.[5][32] Його доповідь призвела до утворення в 1960 році Ради медичних досліджень Канади. Він керував нею до самої смерті.[16] На посаді президента, Фаркхарсон виступав за прогресивну медичну освіту, яку викладали лікарі-практиканти[33] та продовження навчання для лікарів.[34] Він також зміг збільшити бюджет організації за допомогою премій та грантів на 4 мільйони доларів у 1963 році та ще на 9 мільйонів доларів до 1965 р.[35]

У 1958 році Фаркхарсон став членом Американського медичного коледжу. Протягом трьох років представляв організацію в Онтаріо. У 1959 він приєднався до ради губернаторів Йоркського університету і в тому ж році став членом Сенату університету Торонто.[3][8] У 1960 році нагороджений стипендією Королівського товариства Канади.[36] Він також був членом медичних організацій у Канаді й США[37] та головою правління близько 20 медичних дослідницьких груп.

Вихід на пенсію та спадщина

[ред. | ред. код]

У 1960 р., вже у пенсійному віці,[3] Фаркхарсон залишив університет та лікарню. У клініці в 1961 році дванадцять ліжок назвали його іменем через загальне визнання, а Фонд Фаркварсона був створений для підтримки досліджень, які проводились викладачами університету у лікарні.[8][38] У 1961 році Фаркхарсон відвідав Індію, пізніше висловив суспільну повагу до лікарів.[39] Він також продовжував виступати за підтримку університетів.[40]

У 1960 отримав нагороду Національного Фонду Серця,[3] а потім Асоціації виробників фармацевтичних препаратів Канади з охорони здоров'я в 1964 році "за клінічну оцінку антибіотиків [та] роботу викладача ". Він став одним із 18 людей, які коли-небудь отримували цю нагороду.[27][41][42] Науковець з'явився на обкладинці сучасної медицини в листопаді 1963 року.[43] Фаркварсон отримав почесні ступені серед канадських університетів:[10] Університету Британської Колумбії в 1949 р., Університету Саскачевану в 1957 р.,[44] Університету Лаваль в 1959 р., Університету Королеви в 1960 р. Університету Альберти в 1960 році,[45] Університету Торонто в 1962 році й Монреальського університету в 1965 році. Його назвали почесним членом Медичної асоціації Онтаріо.[4] Він також був призначений лицарем Військово-госпітального ордену святого Лазаря Єрусалимського та почесним стипендіатом Королівського медичного товариства Лондона.[46]

Будівля наук про життя Фаркхарсона, Йоркський університет, Торонто

Фаркварсон помер 1 червня 1965 року в цивільній лікарні Оттави у 68-річному віці після серцевого нападу.[4][27] Він брав участь у засіданні Ради медичних досліджень в Оттаві[3] Університет Торонто провів панахиду, відзначивши його внесок у шкільну та медичну спільноти.[47]

Будівля наук у Йоркському університеті була перейменована на честь Фаркхарсона.[47] У планах була і біографія вченого, але її так і не завершили.[48][49] У 1968 році Джон Ейгер Говард з університету Джона Хопкінса прочитав лекцію з обміну кальцію, як пам'ять про науковця.[50] Його посмертно занесли до Канадської медичної зали слави в 1998 році разом з науковцями Томмі Дугласом, Норманом Бетюном і Робертом Бондарем.[51]

Професор Вільям Голдберг з Університету імені Макмастера Фаркхарсона приписував «напад на расизм як частину клінічного вчення», оскільки він наголошував, що раса пацієнтів повинна згадуватися лише тоді, коли це стосується їх діагнозу;[52] вважають, що він боровся і з антисемітизмом.[53] Він вважається одним із «Батьків медицини Канади» в наукових дослідженнях і освіті.[8] Як згадано на одному меморіалі: «жоден канадець, окрім Вільяма Ослера, не залишив настільки великий відбиток у медицині».[14]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Munk's Roll
  2. ↑ а б в Farquharson, Ray Fletcher. The Canadian Who's Who. Т. 7. Trans-Canada Press. 1955–57. с. 349.
  3. ↑ а б в г д е ж и к Dauphinee, James (1966). Ray Fletcher Farquharson. Proceedings of the Royal Society of Canada, series 4. Т. 4. с. 83—89.
  4. ↑ а б в Physician was head of Medical Council. The Globe and Mail. 2 червня 1965. с. 41.
  5. ↑ а б в Wallace, W. Stewart, ред. (1978). Farquharson, Ray Fletcher. MacMillan Dictionary of Canadian Biography (вид. 4th). MacMillan. с. 252.
  6. ↑ Dr. Ray Farquharson. Canadian Medical Hall of Fame. Архів оригіналу за 29 грудня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
  7. ↑ Particulars of Recruit. Library and Archives Canada. Архів оригіналу за 4 серпня 2012. Процитовано 11 січня 2011.
  8. ↑ а б в г д е ж и Obituaries. Canadian Medical Association Journal. 93 (3): 133. 17 липня 1965. PMC 1928688.
  9. ↑ Hill, Nicholas P (1 жовтня 1995). Fifty years in anaesthesia. Canadian Journal of Anesthesia. 42 (10): 948—951. doi:10.1007/BF03011045. PMID 8706207.
  10. ↑ а б в Obituary notices. British Medical Journal. 1 (5450): 1616. 19 червня 1965. doi:10.1136/bmj.1.5450.1616. PMC 2167045.
  11. ↑ Farquharson, Ray F; Salter, William T; Tibbetts, Dorothy M; Aub, Joseph C (June 1931). Studies of calcium and phosphorus metabolism. Journal of Clinical Investigation. 10 (2): 221—249. doi:10.1172/JCI100347. PMC 435745. PMID 16693975.
  12. ↑ Farquharson, Ray F; Graham, Duncan (August 1930). Liver therapy in the treatment of subacute combined degeneration of the cord. Canadian Medical Association Journal. 23 (2): 237—244. PMC 382006. PMID 20317938.
  13. ↑ а б в Hot docs: heroes of Canadian medicine (CD). Canadian Medical Hall of Fame. 2000.
  14. ↑ а б в Detweiler, Herbert K (1966). Ray Fletcher Farquharson. Transactions of the American Clinical and Climatological Association. 77: l—li. PMC 2441115. PMID 5328601.
  15. ↑ Farquharson, RF; Hyland, HH (1938). Anorexia nervosa: a metabolic condition of psychologic origin. Journal of the American Medical Association. 111 (12): 1085—1092. doi:10.1001/jama.1938.02790380027007.
  16. ↑ а б в Dr. Ray Farquharson. Medi-Centre. Virtual Museum of Canada. Архів оригіналу за 16 грудня 2004. Процитовано 27 жовтня 2011.
  17. ↑ Court-martial hears witness in hospital. The Globe and Mail. 14 квітня 1943.
  18. ↑ Mailer, John S Jr; Mason, Barbara. Penicillin. Illinois Periodicals Online. Архів оригіналу за 7 жовтня 2018. Процитовано 9 січня 2012.
  19. ↑ Horlick, 2007
  20. ↑ Tupper, Janet (7 грудня 1943). 'Terrifying magnitude' of venereal diseases put before conference. The Globe and Mail. с. 7.
  21. ↑ Appoint two directors at Christie St. Hospital. The Globe and Mail. 26 вересня 1945. с. 4.
  22. ↑ а б Farquharson, W/C Ray Fletcher. Air Force Association of Canada. Архів оригіналу за 23 травня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
  23. ↑ Obituaries. Canadian Medical Association Journal. 104 (12): 1074. 19 червня 1971. PMC 1931029.
  24. ↑ Creighton, 1976
  25. ↑ Bliss, 2004
  26. ↑ Ray F. Farquharson. University of Toronto. 2007. Архів оригіналу за 25 квітня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
  27. ↑ а б в Best, 2003
  28. ↑ Johnston, Macallister W; Squires, AH; Farquharson, RF (November 1951). The effect of prolonged administration of thyroid. Annals of Internal Medicine. 35 (5): 1008—1022. doi:10.7326/0003-4819-35-5-1008. PMID 14885883.
  29. ↑ Contemporaries. Modern Medicine. 31 (23): 85—86. 11 листопада 1963.
  30. ↑ Barr, ML; Rossiter, RJ (December 1973). James Bertram Collip, 1892–1965. Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society. 19: 235–267 [250]. doi:10.1098/rsbm.1973.0009. PMID 11615724.
  31. ↑ Canadians see USSR stressing research. The Globe and Mail. 19 листопада 1959. с. 8.
  32. ↑ Report on the meeting of the Association of Canadian Medical Colleges: The Medical Research Council of Canada. Canadian Medical Association Journal. 83 (25): 1331—1334. December 1960. PMC 1939026.
  33. ↑ The leaven of science. Canadian Medical Association Journal. 94 (15): 812—813. 9 квітня 1966. PMC 1935393. PMID 20328536.
  34. ↑ Farquharson, Ray F (5 вересня 1959). Value of participation in research in continuing education of practicing doctors. Journal of the American Medical Association. 171 (1): 26—29. doi:10.1001/jama.1959.03010190028008. PMID 13821614.
  35. ↑ Celebrating the Medical Research Council of Canada (PDF). Medical Research Council of Canada. с. 15. Архів оригіналу (PDF) за 27 березня 2020. Процитовано 30 жовтня 2011.
  36. ↑ Farquharson, Ray Fletcher. The Canadian Who's Who. Т. 9. Trans-Canada Press. 1961–63. с. 343.
  37. ↑ Farquharson, Ray Fletcher. The Canadian Who's Who. Т. 8. Trans-Canada Press. 1958–60. с. 350.
  38. ↑ Hollobon, Joan (14 грудня 1961). Hospital unit honors Dr. Farquharson; foundation will support research. The Globe and Mail. с. 3.
  39. ↑ MD advises patients to clarify symptoms. The Globe and Mail. 28 лютого 1961. с. 23.
  40. ↑ Plan to use funds to assist research. The Globe and Mail. 23 червня 1961. с. 9.
  41. ↑ Medal of Honour. Canada's Research-Based Pharmaceutical Companies. Архів оригіналу за 25 квітня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
  42. ↑ Rafuse, J (15 листопада 1994). Outstanding research earns two MDs pharmaceutical-industry honour. Canadian Medical Association Journal. 151 (10): 1479–1481 [1481]. PMC 1337420. PMID 7954143.
  43. ↑ Images from the history of medicine. US National Library of Medicine. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 30 жовтня 2011.
  44. ↑ Honorary degree recipients. University of Saskatchewan. Архів оригіналу за 1 жовтня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
  45. ↑ Honorary Degree Recipients (1960s). University of Alberta. Архів оригіналу за 30 вересня 2014. Процитовано 30 жовтня 2011.
  46. ↑ Special lectures and awards. Proceedings of the Royal Society of Medicine. 58 (7): 559—560. July 1965. PMC 1898620.
  47. ↑ а б 1965. York University. Архів оригіналу за 29 січня 2010. Процитовано 31 жовтня 2011.
  48. ↑ Dauphinee, James A (20 лютого 1971). Biography of Dr. Ray Farquharson planned. Canadian Medical Association Journal. 104 (4): 337. PMC 1930861. PMID 20311756.
  49. ↑ Wells, Garron (April 2010). James Arnold Dauphinee (PDF). University of Toronto Archives. с. 10. Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 30 жовтня 2011.
  50. ↑ Delicate balance kept by calcium in body. The Globe and Mail. 21 лютого 1968. с. 10.
  51. ↑ Wharry, Steven (11 серпня 1998). 'Father of Medicare' among 11 inductees into Medical Hall of Fame. Canadian Medical Association Journal. 159 (3): 211. PMC 1229536.
  52. ↑ Goldberg, William M (1998). Lessons about racism. Canadian Medical Association Journal. 159 (8): 917—918. PMC 1229725. PMID 9834709.
  53. ↑ Johnson, Pat (18 січня 2002). Anti-Semitism in the hospitals. Jewish Independent. Архів оригіналу за 25 квітня 2012. Процитовано 31 жовтня 2011.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рей_Фаркхарсон&oldid=41666700