Рельєф дна океанів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Океанічні хребти

Рельєф дна океанів - структура поверхні дна морської оболонки Землі. На дні океанів знаходяться величезні гірські хребти, глибокі ешелони з обривистими стінками, протяжні гряди й глибокі рифтові долини. Морське дно не менш порізане, ніж поверхня суші. Океанічний рельєф дуже складний і різноманітний.

Шельф, материковий схил і материкове підніжжя[ред. | ред. код]

Платформа, що облямовує континенти і називається материковою мілиною, або шельфом, досить нерівна. На зовнішній стороні шельфу зустрічаються скельні виступи; середня глибина зовнішнього краю (брівки) шельфу становить близько 130 метрів. Біля берегів, що зазнавали зледеніння, на шельфі часто зустрічаються улоговини і западини. Материковий схил зазвичай утворює чітку і добре виражену границю із шельфом, майже завжди його перетинають глибокі підводні каньйони. Біля нижньої межі схилу в Атлантичному і Індійському океанах розташовується поверхня, що одержала назву материкового підніжжя. На периферії Тихого океану материкове підніжжя зазвичай відсутнє.

Підводні каньйони[ред. | ред. код]

Ці каньйони, врізані в морське дно на 300 метрів і більше, зазвичай вирізняються крутими стінками, вузьким днищем і звивистістю. Найглибший з відомих підводних каньйонів - Великий Багамський - врізаний майже на 5 км. Незважаючи на схожість з однойменними утвореннями на суші, підводні каньйони здебільшого не є давніми річковими долинами, зануреними нижче рівня океану.

Глибоководні жолоби[ред. | ред. код]

Чимало фактів про рельєф глибоководних частин океанічного дна в результаті широкомасштабних досліджень, що розгорнулися після Другої світової війни. Найбільші глибини прив'язані до глибоководних жолобів Тихого океану. Найглибша точка - безодня Челленджера - знаходиться в межах Маріанської западини на південному заході Тихого океану.

Серединно-океанічні хребти[ред. | ред. код]

Так називають величні гірські утворення шириною в кілька сотень кілометрів і висотою близько 2 - 4 км. Вони складаються з кількох паралельних гірських гряд. Їх схили опускаються до ложа океану широкими сходами. У найвищій центральній частині уздовж гребенів тіло хребта прорізають так звані рифти. Рифтові ущелини і рифтові зони в геологічному відношенні надзвичайно цікаві: тут висока сейсмічна активність і кожен день буває до 100 землетрусів. Також сильно розвинена і вулканічна активність. У стінках рифтової ущелини і на гребенях прилеглих до нього рифтових гряд оголюються глибинні породи Землі. Ще один різновид підводних хребтів - вулканічні хребти. Вони складаються з ланцюжків підводних вулканів. На ложі океанів зустрічаються і так звані вали - широкі масивні підняття з сильно пологими схилами. Система валів ділить ложе Тихого океану на кілька великих улоговин: Північно-Західну, Північно-Східну, Маріанську, Центральну, Південну, Беллінсгаузена, Чилійську, Панамську. Є ще одна особливість будови океанічного ложа - так звані зони розломів. Це вузькі і надзвичайно довгі смуги складно роздробленого дна; то круті уступи, то гребені і жолоби, то просто складний розчленований рельєф.

Література[ред. | ред. код]

  • Буркар Ж. Рельєф океанів і морів = Bourcart J. Geographie du Fond des Mers. Paris, 1949 / Сокращ пров. з франц. Є. В. Александрової та В. В. Лонгинова; Передмова і редакція д-ра геогр. наук В. П. Зенковіч. — 340 с. (В пер.)

Посилання[ред. | ред. код]