Рельєф і геологічна будова Індійського океану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
мапа Індійського океану

Рельєф і геологічна будова Індійського океану

У межах І.о. вздовж берегів материків простягаються їх підводні континентальні околиці, в межах яких континентальна кора межує з океанічною. В ложі Інд. океану виділяється система серединно-океаніч. хребтів (Аравійсько-Індійський, Західно-Індійський, Африкансько-Антарктичний, Центральноіндійський, Австрало-Антарктичний), яка в районі Аденської зат. і Червоного м, з'єднується з внутрішньоконтинентальними системами рифів.

Загальна довжина серединно-океаніч. хребтів І.о. становить бл. 20 тис. км, ширина змінюється від 400 до 1000 км і більше, висота від 2,5 до 4 км. У осьовій частині хребтів осадовий чохол (відповідний 1-му шару кори) відсутній або поширений фрагментарно, і на поверхні оголюються базальти 2-го шару кори потужністю декілька км. Під ними залягають породи, які очевидно представляють нещільну мантію потужністю 8-11 км. Хребти посічені численними трансформними розломами, в стінках яких оголюється повний розріз океаніч. кори. Ниж. частина розрізу складена ультраосновними породами. Вище залягає габровий шар, всередині якого відмічені окремі піроксенітові зони, а також січні жили плагіогранітного складу і дайки габро-діабазів. Останні складають окремий шар, що залягає вище габрового. Верх. частина розрізу представлена базальтовими лавами, місцями нерівномірно перекритими осадовими утвореннями.

Серединно-Індійський хр. розділяє ложе океану на три сегменти, в межах яких розташовані бл. 20 глибоководних улоговин. У півн.-сх. секторі розташовані улоговини: Оманська, Аравійська, Центральна, Кокосова, Півн.-Австралійська, Західно-Австралійська, Натураліста, Півд.-Австралійська; в зах. секторі — Сомалійська, Амірантська, Маскаренська, Мадагаскарська, Коморська, Мозамбікська і Агульяс; в приантарктич. секторі — Крозе, Африкансько-Антарктична, Австрало-Антарктична. Іноді виділяють дрібніші улоговини. В улоговинах потужність осадового чохла, що залягає на базальтовому фундаменті, змінюється в осн. від 100 до 1000 м. На півн. потужність чохла досягає дек. км (Аравійська і Центр. улоговини). Тут величезні простори займають акумулятивні рівнини, формування яких пов'язане з надходженням на дно великої кількості осадового матеріалу, що виноситься ріками з Азіатського материка. Потужність базальтового чохла — 1-3 км. Нижче залягають породи 3-го шару потужністю 3-5 км. Сер. потужність земної кори в улоговинах І.о. становить 6 км.

Характеристика осадів І.о. Вздовж континентів по периферії океанів розвинені теригенні осади. У пелагіалі океану на глиб. менше 4000 м майже повсюдно поширені карбонатні форамініферові і кокколітові мули. На більших глибинах у високопродуктивних екваторіальних і антарктич. зонах вони змінюються крем'янистими (діатомовими і радіолярієво-діатомовими) мулами, а в низькопродуктивних (аридних) — червоними глибоководними глинами.

Формування І.о. почалося 130–150 млн років тому, після розколу єдиного континенту Гондвани внаслідок руху літосферних плит. Положення вісей спредингу і, відповідно, напрям та швидкість руху літосферних плит неодноразово змінювалися протягом геол. історії.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.