Релігія в Алжирі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку










Circle frame.svg

Релігії в Алжирі (2013)[1]

   Іслам (99%)
   Інші (1%)

Домінуюча релігія в Алжирі — іслам: його сповідують 99 % населення.[2] Найбільша кількість населення сповідують іслам суннітської течії. Також є близько 100 000 Християнів, більшість з яких — п'ятдесятницькі протестанти; близько 2000 євреїв живе при посольстві США.

Іслам[ред. | ред. код]

Мечеть паша в Орані
Докладніше: Іслам в Алжирі

Іслам, релігія більшості населення Алжиру, вирішує багато аспектів життя. Він визначає соціум, з його соціальною та культурною ідентифікацією та надає багатьом людей їх основні етнічні упередження.[3]

Починаючи з середини 20 століття Алжирської війни, також званої як Алжирська Революція, режими прагнули розвити Арабську Ісламську Соціалістичну. Хоча й режим Хуарі Бумедьєна набагато більше, ніж його попередник, прагнув посилити ісламську самосвідомість та усунути вплив Заходу, права не-мусульман все ще дотримуються. Уряд Шадлі Бенджедіда дотримується аналогічної політики.[3]

Рання історія[ред. | ред. код]

Протягом 7-ого століття, мусульманські завойовними досягнули Північної Африки, і починаючи з 8-ого століття розпочали навертати берберів в іслам. Сунітський іслам — найбільшу з двох гілок віри — практикує величезна більшість алжирських мусульман поряд з ібадитською меншістю. Існує також значна присутність шиїтів.[4]

До арабського вторгнення, більшість берберів сповідували традиційну берберську міфологію. Деякі прийняли Юдаїзм, жителі прибережних рівнин прийняли римське християнство. Хвиля арабських вторгнень в Магриб в другій половині 7-ого та на початку 8-ого століття принесли іслам в ці землі.[4]

Одна домінантних характеристик ісламу в Північній Африці — культ святої людини, або марабутизм. Марабути вірили, що вони були наділені баракою — особливою божественною благодаттю, що надавало можливість творити їм дива. Марабутів признали як справедливих і духовних людей, і вони часто мали багато послідовників. Мусульмани вірили, що барака може бути унаслідуваною, або, що марабут може наділити нею свого послідовника.[4]

Таріка — що означає «шлях» чи «братерство» — було іншою особливістю ісламу в Магрибі починаючи з Середніх віків. Кожне братерство описувало свій шлях до спасіння, мало свої ритуали, символи, знаки та таємниці. Братства були поширені в сільських і гірських районах Алжиру та інших частинах Північної Африки. Їх лідерами найчастіше були марабути або шейхи. Найбільш ортодоксальні суннійські мусульмуни домінували в урбанізованих районах, де вивчалися улеми — люди, що вирішували правові питання до мусульманської общини.[4]

Іслам та Алжирська держава[ред. | ред. код]

Євреї та християни, чию релігію Він (Аллах в Корані) розпізнав, як попередників ісламу, були прозвані як «люди книги», бо в їхньому Священному Писанні було дозволено продовжувати свої общини та релігійне життя доти, доки вони визнавали ісламський авторитет, платили податки, не займалися прозелітизмом та ніяк не пересікалися з практикою ісламу.[5]

Скоро після прибуття в Алжир, французький колоніальний режим взявся за підривання традиційної мусульманської алжирської культури. Французькі ідеї сильно відрізнялися під звичного ісламського способу життя. Через це іслам став сильним елементом спротиву французькому завоюванню.

Після здобуття незалежності алжирський уряд встановив жорстокий контроль над релігійною діяльністю в країні в цілях національної єдності та політичної стабільності. В новій конституції іслам визначено як державною релігією та релігією лідерів. Немає жодних законів, які хоч якось суперечили би ісламським догмам, чи підривали би ісламську єдність та принципи. Країна монополізувала будівництво мечетей; Міністерство Релігійних Питань контролювало та утримувало близько 5000 публічних мечетей з середини 1980-х років. Імами навчалися, їм виплачувалася державна зарплата. Міністерство також вирішувало релігійні питання, хабус, запроваджувала релігійне навчання в школі та створювало спеціальні установи для вивчення ісламу.[5]

Однак, такі заходи визнавалися не всіма. Ще в 1964 році виник ісламський рух, названий Аль-Кіям, який став попередником Ісламського фронту порятунку в 1990-х. Аль-Кіям закликав до більшої домінантності ролі ісламу в алжирській правовій та політичній системі та протистояв західним практикам в соціальному та культурному житті алжирців.[5]

Хоча агресивний ісламізм було придушено, він появився знову в 1970-х під іншим ім'ям та новою організацією. Рух почав поширюватись по університетських містечках, де підтримувався державою, як противага лівим студентським рухам. В 1980-х рух став більш агресивним і в Листопаді 1982 в Університеті Алжиру, що в столиці відбулись криваві зіткнення.[5]

Зростання ісламізму справило велике враження на алжирське суспільство. Жінки почали носити вуаль — деякі через свої консервативні релігійні погляди, інші тому, що вуаль допомагає не бути їм переслідуваними на вулицях, в кампусах чи на роботі. Ісламісти також запобігають введенню більш ліберального сімейного кодексу, незважаючи на тиск з боку феміністських груп та асоціацій.[5]

Релігійні меншості[ред. | ред. код]

Християнство[ред. | ред. код]

Християнство прийшло в Північну Африку ще в римську епоху. Його вплив зменшився під час хаотичних вторгнень вандалів, але відновився з приходом візантійської епохи, та лише до вторгнення арабів в 7 столітті.[6] Також спостерігається незначне зростання П'ятидесятників та Євангелістів.

Римо-католицька церква повернулася на ці землі з приходом французьких завойовників. Прозелітизація (наверненя) мусульманів спочатку була строго заборонена; потім — рішуче відмінилася, але з кількома змінами. Кілька римо-католицьких місій були, що діяли в Алжирі були пов'язані з гуманітарною та благодійними роботами, будівництвом шкіл, магазинів, лазаретів та навчання нового персоналу для них. Після своєї місії деякі місіонери залишилися в країні, працюючи серед бідних шарів населення. З початку 1980-х римо-католицька популяція начислювала близько 45000 чоловік, більшість з яких були іноземці або алжирці, одружені на французах чи італійцях. В додаток, присутня також протестантська община. Влада прийняла політику не зацікавленості в релігійній належності, аби не спричиняти релігійної напруженості, тому число християн на початку 1990-х не відома.[6]

За оцінками 2015-го року, в країні проживає близько 380 000 людей, що практикують християнство, і більшість з них підписались на якусь форму євангельського християнства.[7]

Бахаїзм[ред. | ред. код]

Віра Бахаї в Алжирі датується з 1952[8]. Хоча Віра домоглася певного зростання організацій та числа навернених протягом 1967[8], але після здобуття незалежності країна, прийняла ісламську практику і відмовилася від всіх інших як від колоніальних впливів[9], тому релігія була практично заборонена в 1968[10], однак зовсім недавно (у 2005 та 2010 рр.) Організація Архівів Релігійних Даних та WolframAlpha оцінювала кількістю бахаїстів від 3.3[11] до 3.8[12] тисяч осіб.

Юдаїзм[ред. | ред. код]

Община євреїв Алжиру є дуже давньою. Деякі її члени мігрували з Палестини ще в римську епоху. Більшість з них — потомки втікачів від іспанського переслідування на початку 15-го століття. До Алжирської війни їхня кількість коливалася близько 140 000 чол., але після незалежності в 1962 та пізніше вони всі покинули країну. 1870, Постанова Крем'є, що націлювалася на асиміляцію алжирців французами, надала євреям повне французьке громадянство, тому більшість з них просто мігрували у Францію.[6] Невелика популяція євреїв, що залишилась стабільно налічує близько 1000 людей. Під час арабо-ізраїльської війни з 1967 по 1973 група молодиків на початку 1977 зруйнувала єдину синагогу в Алжирі, що залишилася.[6]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/ag.html%7C[недоступне посилання з липень 2019] title = Africa: Algeria| work=The World Factbook | publisher=Central Intelligence Agency | accessdate =7 December 2009
  2. Africa: Algeria. The World Factbook. Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 17 січень 2010. Процитовано 7 December 2009. 
  3. а б Deeb, Mary Jane. «Islam[недоступне посилання з квітень 2019]Algeria (Country Study). Federal Research Division, Library of Congress; Helen Chapan Metz, ed. December 1993. This article incorporates text from this source, which is in the public domain.
  4. а б в г Deeb, Mary Jane. «Early HistoryAlgeria (Country Study). Federal Research Division, Library of Congress; Helen Chapan Metz, ed. December 1993. This article incorporates text from this source, which is in the public domain.
  5. а б в г д Deeb, Mary Jane. «Islam and the Algerian StateAlgeria (Country Study). Federal Research Division, Library of Congress; Helen Chapan Metz, ed. December 1993. This article incorporates text from this source, which is in the public domain.
  6. а б в г Deeb, Mary Jane. «Religious minorities» Algeria (Country Study). Federal Research Division, Library of Congress; Helen Chapan Metz, ed. December 1993. This article incorporates text from this source, which is in the public domain.
  7. Johnstone, Patrick; Miller, Duane Alexander (2015). Believers in Christ from a Muslim Background: A Global Census. IJRR 11 (10): 1–19. Процитовано 30 October 2015. 
  8. а б Hassall, Graham (c. 2000). Bahá'í Communities by Country: Research Notes; Algeria. Asia Pacific Bahá'í Studies: Bahá'í Communities by country. Bahá'í Online Library. Процитовано 2013-04-23. 
  9. Taylor, Paul M. (2005). Freedom of religion: UN and European human rights law and practice. Cambridge University Press. с. 57. ISBN 978-0-521-85649-2. 
  10. Cameron, G.; Momen, W. (1996). A Basic Bahá'í Chronology. Oxford, UK: George Ronald. с. 309, 316, 330, 373, 380. ISBN 0-85398-404-2. 
  11. Most Baha'i Nations (2005). International > Regions > Northern Africa. The Association of Religion Data Archives. 2005. Архів оригіналу за 2010-04-14. Процитовано 2013-04-23. 
  12. «Algeria religions». Wolfram Alpha. Online. Wolfram Alpha (curated data). March 13, 2010. http://www.wolframalpha.com/input/?i=Algeria+religions&lk=1&a=ClashPrefs_*Country.Algeria.CountryProperty.ReligionsFractionsTrimmed-. Процитовано 2013-04-23. 

Література[ред. | ред. код]

  • (рос.) Алжир. Справочник.  — М., 1977.
  • (фр.) Ageron Ch.-R., Les Algeriens muslimans et la France (1871—1919), t. 1—2, P., 1968.
  • (фр.) Bourdieu P., Sociologie de lAlgerie, 2 ed., P., 1961.
  • (фр.) Merad A., Le retormisme musulman en Algerie de 1925 a 1940, P. — La Haye, 1967.
  • (фр.) Bouriba R., L'art musulman en Algerie, Alger, 1972.
  • (англ.) Golvin L., Hill D., Islamic architecture in North Africa, L., 1976.