Рене Добрий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рене I
фр. René d'Anjou
Рене I
Рене I
Король Неаполя
1435 — 1442
Попередник: Джованна II
Наступник: Альфонсо I
Король Сицилії
1435 — 1442
Попередник: Джованна II
Наступник: Альфонсо I
Король Угорщини
1435 — 1480
Коронація: Титулярний
Попередник: Джованна II
Наступник: Іоланда Анжуйська
Король Єрусалиму
1435 — 1480
Коронація: Титулярний
Попередник: Джованна II
Наступник: Іоланда Анжуйська
 
Народження: 16 січня 1409(14090116)
Анжу
Смерть: 10 липня 1480
Екс-ан-Прованс
Національність: французи
Громадянство: Франція[1]
Династія: Анжу
Батько: Людовік II
Мати: Іоланда Арагонська
У шлюбі з: Isabella, Duchess of Lorraine[d][2] і Jeanne de Laval[d][2]
Діти: John II, Duke of Lorraine[d][2], Louis of Anjou, Marquis of Pont-à-Mousson[d][2], Yolande of Anjou[d][2], Nicolas of Anjou[d][2], Маргарита Анжуйська[2][3], Charles of Anjou[d][2], Isabel of Anjou[d][2], René of Anjou[d][2], Ann of Anjou[d][2] і John, Bastard of Anjou[d]

Медіафайли у Вікісховищі?

Рене I Добрий (*Rainièr lo Bòn, 16 січня 1409 — 10 липня 1480) — король Неаполю у 14351442 роках, французький поет.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив з роду Анжу-Валуа. Другий син Людовіка II, короля Неаполю, і Іоланди Арагонської. Народився в Анже в 1409 році.

1417 році після смерті батька отримав титул графа де Гіза (до 1425 року). У 1419 кардинал Людовік де Бар всиновив Рене і зробив його спадкоємцем герцогства Бар. У жовтні 1420 року Рене одружився на Ізабеллі, доньки герцога Лотарингії. Протягом 1420-х років був зайнятий переважно прикордонними сутичками проти бургундців в Барі і Лотарингії.

У квітні 1429 році Рене приніс Джону, герцогу Бедфорду, (регенту Франції) оммаж за герцогство Анжу, але незабаром з'явився в рядах французької армії. Брав участь в поході на Мец. Рене перебував при дворі герцога Лотарингского, коли туди прибула Жанна д'Арк, вона також зажадала, щоб Рене супроводжував її до Шинону, герцог надав Жанні чорного коня і 40 франків, але Рене відмовився супроводжувати її. На коронації Карла VII в Реймсі 17 липня 1429 року Рене присвятив в лицарі граф де Клермон.

Боротьба з Водемоном[ред. | ред. код]

У червні 1430 року після несподіваної смерті Людовіка де Бара Рене став герцогом. Через шість місяців у січні 1431 року помер герцога Карл II Лотаринзький, і Рене намагався відстояти спадкові права своєї дружини. Ці претензії обернулися війною з дядьком Ізабелли — Антуаном де Водемон, прихильником герцога Бургундського.

Вирішальна битва відбулася при Буленьвіле 2 липня 1431 року. У Водемона було 4000 вояків, включаючи 1000—1200 пікардців (з маршалом Бургундії) і 120 англійців. Свою армію він вибудував за порадою англійського лицаря, сера Джона Ладена — лучники попереду і на флангах, перед ними вбиті кілки, все латники спішилися (хоча не відразу — французи хотіли залишитися верхом), тил прикритий 16-20 обозними возами. Поруч з лучниками знаходилися гармати і кулеврини, число яких невідомо. Армія Рене складала 6000 баррців, лотарінжців і німців, але у нього було менше лучників. Простоявши дві години, приблизно о 11 годині Рене перейшов в наступ. Його зустріли постріли пікардських і англійських лучників і гарматні постріли. Витримавши такий натиск протягом чверті години, баррці зрештою здригнулися і побігли. Їх переслідували протягом двох льє. В результаті Рене втратив 2500-3000 загиблими і 200 полоненими, серед останніх був і він сам. Бургундці втратили лише 40 осіб, з них тільки 1 латника.

Полон[ред. | ред. код]

Антуан де Водемон передав бранця своєму сюзерену Філіпу Бургундського, герцог запроторив Рене до в'язниці в Діжоні. За цей час він був визнаний за герцога Лотарингского імператором Сигізмундом Люксембургом.

Під час полону Рене розважав себе малюванням, в той час як його дружина збирала викуп і вела перемовини з герцогом Бургундії. Рене вдалося звільнитися після обіцянки видати свою дев'ятирічну доньку Іоланду за спадкоємця свого ворога, Фредеріка де Водемона, віддавши в придане частину спірних земель. Рене також повинен був заплатити величезний викуп і залишити двох своїх синів в заручниках, а також відправити Іоланду на виховання до її майбутньої свекрухи. Так як Рене не міг заплатити викуп вчасно, він повернувся до в'язниці герцога Бургундського. В цей же час його другу дочку Маргариту заручили в графом де Сен-Поль. Водночас 1433 ркоу від його імені було укладено союз з важливим містом Мец.

Королю Неаполя[ред. | ред. код]

У листопаді 1434 році помер старший брат Рене — герцог — Людовик III Анжуйський. Рене успадкував Анжу, Прованс і права на королівства Неаполітанське, Сицилійське і Єрусалимське, оскільки отримав статус спадкоємця бездітної Джованни II, королеви Неаполя. Після її смерті став номінально королем Неаполя.

Оскільки Філіпп III Добрий відмовився відпустити Рене, неаполітанські посли коронували його дружину Ізабеллу, яка відбула в Італію, де була змушена вести боротьбу проти Альфонсо Арагонського, колишнього спадкоємця Джованни II. За підтримки Генуї та найманців вдалося підкорити Амбруццо і Кампанію, а також захопити Неаполь. У цей час все ще полонений Рене був посередником на мирних переговорах в Невері між Францією і Бургундією, що передували Арраському миру.

У 1437 після сплати 400 тис. золотих екю Рене Анжуйський отримав свободу. Після звільнення з ув'язнення в Діжоні він знову висунув права на королівство Неаполь і прибув до Італії в травні 1438, щоб відвоювати Неаполь, який захопив Альфонс V, король Арагона і Сицилії.

Після чотирьох років фактично безперервної війни Рене зазнав нищівної поразки від Альфонсо V і був змушений в липні 1442 втекти з Неаполя. Після цього лише титулювався королем.

Сторічна війна[ред. | ред. код]

Після цього повернувся до Анжу, де мав розкішний двір у Анжері. Потім Рене перебрався до двору свого зятя, короля Карла VII, одруженого на його сестрі Марії, і намагався зміцнити свої позиції в королівській раді, чому сприяла Агнеса Сорель, фрейліна герцогині Ізабелли, яка стала офіційною коханкою короля.

У травні 1444 року друга донька Рене Доброго Маргарита була заручена з королем Англії Генріхом VI, шлюб повинен був скріпити підписане перемир'я в Турі того ж року. Після того Рене намагався через неї змусити англійського короля передати права на Мен і відмовитися від претензій на Анжу. В тому ж році підтримав французького короля Карл VII у поході на Мец. Наслідком цього стало списання боргу Лотарингії перед магистратом Меца.

Перемир'я пізніше було порушено, і війна відновилася в 1449 році. Рене бився в 1449—1450 роках на боці Карла VII проти англійців в Нормандії. Брат Рене, Карл Анжуйський, граф де Мен, був близьким радником Карла VII. У лютому 1452 року померла дружина Рене. Після смерті Ізабелли Рене отримав всі права на володіння в Лотарингії. Рене передав своєму синові Жану II. 1454 року оженився на доньці де Лаваля. Повінчали їх в Анжерському абатстві Сен-Ніколя, а медовий місяць вони провели в Сомюрі.

Нова війна за Неаполь[ред. | ред. код]

Син Рене — Жан II — знову намагався відвоювати Неаполь в Фердинанда I, коли 1459 року на півдні Неаполітанського королівства повстав Джованні Антоніо Орсіні, князя Таранто. Анжуйські війська на чолі із Жаном II і Якопо Піччініно перемогли у декількох битвах. Проте після зради Орсіні зазнав поразки при Троє у 1462 році. 1465 року у морській битві зазнали поразки генуезці, після чого Рене остаточно відмовився від намірів захопити Неаполь.

У 1466 році каталонці повстали проти Хуана II, короля Арагона, і визнали Рене своїм королем. Його син Жан відправився до Каталонії захищати права батька, добувати собі титул графа Барселони і влада над Каталонією, проте в 1470 загинув під час цієї кампанії так нічого і не домігшись. На цьому арагонські претензії анжуйців закінчилися.

Останні роки[ред. | ред. код]

Після смерті сина Рене був змушений заповісти герцогство Анжу Людовику XI, королю Франції, який захопив Анжу в 1475 року, не чекаючи смерті заповідача. Слідом за цим Рене оселився в єдиному залишився володінні, що в нього залишилося — Провансі. Водночас вступив у конфлікт з Карлом Сміливим, герцогом Бургундії, який висунув права на Лотарингію. На деякий час Рене втратив це герцогство, але в союзі зі швейцарцями у битві при Нансі 1477 року переміг бургундське військо. 1476 році прийняв при своєму дворі доньку — колишню англійську королеву Маргариту.

У Провансі він зібрав при своєму дворі в місті Екс-ан-Прованс численних поетів, художників, музикантів. Рене Добрий помер в Екс-ан-Провансі 10 липня 1480. Після смерті Рене графство Прованс і права на Неаполітанське королівство перейшли до його небожа Карла Менського, що прийняв як король Неаполя ім'я Карл IV (втім він був титулярним королем).

Творчість[ред. | ред. код]

Рене увійшов в історію як останній король-трубадур. Обмінювався віршами з герцогом Карлом Орлеанським. Для своєї дружини Жанни де Лаваль Рене написав пасторальну оду «„Рене і Жаннетон“» з 10 000 рядків. Є автором двох алегоричних творів: пречистого діалогу, моральної критики («The Mortification of Vain Pleasure», 1455) та любовного квесту «Livre du Cuer d'amours espris»"" (Книга любові — Потьмарений серце, 1457).

Наприкінці життя він написав книгу про правила проведення лицарських турнірів («Le Livre des torulois або Traicte de la Forme de Devis d'un Tournoi», бл. 1460). В ній описано стародавні правила та традицій турнірів Франції, Німеччини та Нідерландів.

Був також художником аматором, що малював у фламандському стилі. Водночас патронував художнику Бартелемі д'Ейку.

Рене Добрий був великим прихильником п'єс-містерій, які постійно ставилися на його кошт.

Родина[ред. | ред. код]

1. Дружина — Ізабела, донька Карла II, герцога Лотарингії

Діти:

  • Жан (1424—1470), герцог Лотарингії
  • Людовік (1427—1444), маркиз Понт-е-Мюссон
  • Ніколас (1428—1430)
  • Іоланда (1428—1483), дружина Фредеріка VI де Водемона
  • Маргарита (1429—1482), дружина Генріха VI, короля Англії
  • Карл (1431—1432), граф Гіз
  • Ізабела (1432)
  • Рене (1432)
  • Людовік (1436—1438)
  • Ганна (1437—1450)

2. Дружина — Жанну де Лаваль, дочка Гі де Лаваля

дітей не було

  • 3 бастарди.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Record #119215497 // загальний каталог Національної бібліотеки Франції
  2. а б в г д е ж и к л м Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families — P. http://fmg.ac/Projects/MedLands/ANJOU,%20MAINE.htm.
  3. Magnusson M. Chambers Biographical DictionaryW & R Chambers, 1990. — ISBN 978-0-550-16041-6

Джерела[ред. | ред. код]

  • Morby, John E. (1978), «The Sobriquets of Medieval European Princes», Canadian Journal of History, 13 (1): 12 (англ.)
  • Edward Armstrong, Il papato e Napoli nel XV secolo, in Storia del mondo medievale, VII, 1999, pp. 696—751. (італ.)
  • Henry Bogdan: La Lorraine des Ducs. Sept siècles d'histoire. Perrin, Paris 2005, ISBN 2-262-02113-9. (фр.)
  • Jean Favier, Le Roi René, Paris, Fayard, 2008, 742 p. (фр.)