Рене Магрітт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рене Магрітт [1]
фр. René Magritte
Rene Magritte by Wolleh.jpg
Портрет Магрітта, зроблений Лотаром Воллехом
Ім'я при народженні René François Ghislain Magritte
Дата народження 21 листопада 1898(1898-11-21)[2][3]
Місце народження Лессін, провінція Ено, Бельгія
Дата смерті 15 серпня 1967(1967-08-15)[2][3] (68 років)
Місце смерті Брюссель[d], округ Брюссель-Столиця, Брюссельський столичний регіон, Бельгія
рак легень
Місце поховання Схарбекський цвинтар
Національність бельгієць
Громадянство Бельгія Бельгія
Жанр живопис
Навчання Королівська Академія витончених мистецтв в Брюсселі
Напрямок сюрреалізм
Твори Віроломство образів, The Mysteries of the Horizon[d] і Golconda[d]
Автограф Magritte, Rene 1898-1967 Signature.jpg
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Chapiro Magritte.jpg

Рене Магрітт (фр. René Magritte; 21 листопада 1898, Лессін, провінція Ено, Бельгія15 серпня 1967, Брюссель, Бельгія) — бельгійський художник, представник сюрреалізму.

Життєпис і творчість[ред.ред. код]

У 1916-1918 навчався в Академії мистецтв Брюсселя. Ранній живопис відзначається впливом кубізму і футуризму (1918-1920), потім пуристів і Фернана Леже.

У 1925, зблизившись з групою дадаїстів, співпрацював у заснованому ними журналі «Езопаж» (укр. Стравохід). Знайомство із живописом Джорджо Де Кіріко і поезією сюрреалістів змінило творчі орієнтації Магрітта.

У 1926 створив свою першу сюрреалістичну картину «Заблудлий жокей» (Нью-Йорк, приватна колекція).

У 1927-1930 жив у Франції, де включився у діяльність об'єднання сюрреалістів. Тут склалась система концептуального живопису Магрітта, яка залишалась майже незмінною до кінця життя художника. Живописна манера, навмисно безособова, суха, виявляє парадоксальну здатність до правдоподібного зображення немислимої, неможливої реальності. Серія робіт кінця 1920 — початку 1930-х, в яких елементарна картинка, що імітує ілюстрації до абетки, супроводжується суперечним йому написом, демонструє умовно-знаковий характер візуального образу («Порожня маска», 1926, Дюссельдорф, Художнє зібрання землі Північний Рейн-Вестфалія; Зрадництво образів, 1928—1929, Лос-Анджелес, Музей мистецтв; «Ключ до сновидінь», 1930, Париж, приватна колекція).

У картинах Магрітта об'єкти, морфологічно подібні, але відносяться до різних класів, обмінюються якостями або зливаються у гібриди («Компаньйони страху», 1942, Брюссель, приватна колекція; «Пояснення», 1954, приватна колекція). Нічний пейзаж мерехтить під куполом денного неба («Царство світла», 1954, Брюссель, Королівський музей витончених мистецтв). У правильно побудованій перспективі виникають парадоксальні перетинання, що зрівнюють тверді тіла і просторові проміжки між ними («Достовірність пробілу», 1965, Вашингтон, Національна галерея мистецтв). Розкриваючи проблематичність зорового сприйняття і ілюзорного зображення, Магрітт вдався до символів дзеркала, очей, вікна, сцени і завіси, картини в картині («Фальшиве дзеркало», 1935, приватна колекція; «Неприпустиме відтворення», 1937, Роттердам, Музей Бойманс ван Бенінгена; «Доля людська», 1933, Вашингтон, Національна галерея мистецтв; «Ключ до полів», 1936, Мадрид, Музей Тіссен-Борнеміса; «Прогулянка Евкліда», 1955, Міннеаполіс, Інститут мистецтв; «Чудовий світ», 1962, приватна колекція). У грі відбиттів, у зіставленні образів «зовнішніх» і «внутрішніх», явних і прихованих проявився спеціальний інтерес художника до гносеологічних і психологічних проблем. Він захоплювався сучасною філософією, літературою. Багато його робіт насичені літературними алюзіями і філософськими метафорами («Велетка» <за Бодлером>, 1929—1930, Кельн, Музей Людвига; «Володіння Арнхзейма» <за Едгаром По>, 1938, приватна колекція; «Хвала діалектиці», 1936, приватна колекція; «Канікули Гегеля», 1958, приватна колекція).

У 1940-х зробив дві спроби змінити свою манеру. Однак так званий «стиль пленсолів» («сонячний», або «ренуарівський», 1945-1947) і потім «вульгарний стиль» (1947-1948) не привели до плідних результатів, і художник повернувся до колишнього методу.

Найвідомішою та найвизначнішою картиною Рене вважається «Син Людський», написана в 1964.

Магрітт створив два фрескові цикли: «Зачароване царство» для казино у Кнокке-ле-Зут (1953) і «Неосвічена фея» для Палацу мистецтв у Шарлеруа (1957). У цих монументальних композиціях повторюються мотиви його станкових творів. У скульптурі Магрітт дублював образи свого живопису, продовжуючи розвивати тему співвідношення ментальної і матеріальної реальностей («Цілитель», 1967; «Мона Ліза», 1967, обидві — Х'юстон, зібрання Меніл).

Похований на Схарбекському цвинтарі.

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Европейское искусство: Живопись. Скульптура. Графика. — Энциклопедия: В 3 т.. — М. : Белый город, 2006.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

d:Track:Q27302d:Track:Q304037d:Track:Q256507d:Track:Q170109d:Track:Q36578
  • а б data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.
d:Track:Q20666306