Рене Магрітт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рене Магрітт
фр. René Magritte
Rene Magritte by Wolleh.jpg
Портрет Маґрітта, зроблений Лотаром Воллегом
Ім'я при народженні René François Ghislain Magritte
Дата народження 21 листопада 1898(1898-11-21)[1][2][3][4]
Місце народження Лессін, провінція Ено, Бельгія
Дата смерті 15 серпня 1967(1967-08-15)[1][2][3][4] (68 років)
Місце смерті Брюссель[d]
рак легень
Місце поховання Схарбекський цвинтар
Національність бельгієць
Громадянство Бельгія Бельгія
Жанр живопис
Навчання Королівська Академія витончених мистецтв в Брюсселі
Напрямок сюрреалізм
Твори Віроломство образів, The Mysteries of the Horizon[d] і Golconda[d]
Автограф Magritte, Rene 1898-1967 Signature.jpg
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Chapiro Magritte.jpg

Рене Маґрітт (фр. René Magritte; 21 листопада 1898, Лессін, провінція Ено, Бельгія15 серпня 1967, Брюссель, Бельгія) — бельгійський художник, представник сюрреалізму[5].

Життєпис і творчість[ред.ред. код]

Рене Маґрітт народився у бельгійському місті Лессін. Був найстаршим сином кравця і торговця тканинами та колишньої модистки[6].

У 1916-1918 навчався в Академії мистецтв Брюсселя. Ранній живопис відзначається впливом кубізму і футуризму (1918-1920), потім пуристів і Фернана Леже.

У 1925, зблизившись з групою дадаїстів, співпрацював у заснованому ними журналі «Езопаж» (укр. Стравохід). Знайомство із живописом Джорджо Де Кіріко і поезією сюрреалістів змінило творчі орієнтації Магрітта.

У 1926 створив свою першу сюрреалістичну картину «Заблудлий жокей» (Нью-Йорк, приватна колекція).

У 1927-1930 жив у Франції, де включився у діяльність об'єднання сюрреалістів. Тут склалась система концептуального живопису Магрітта, яка залишалась майже незмінною до кінця життя художника. Живописна манера, навмисно безособова, суха, виявляє парадоксальну здатність до правдоподібного зображення немислимої, неможливої реальності. Серія робіт кінця 1920 — початку 1930-х, в яких елементарна картинка, що імітує ілюстрації до абетки, супроводжується суперечним йому написом, демонструє умовно-знаковий характер візуального образу («Порожня маска», 1926, Дюссельдорф, Художнє зібрання землі Північний Рейн-Вестфалія; Зрадництво образів, 1928—1929, Лос-Анджелес, Музей мистецтв; «Ключ до сновидінь», 1930, Париж, приватна колекція).

У картинах Маґрітта об'єкти, морфологічно подібні, але відносяться до різних класів, обмінюються якостями або зливаються у гібриди («Компаньйони страху», 1942, Брюссель, приватна колекція; «Пояснення», 1954, приватна колекція). Нічний пейзаж мерехтить під куполом денного неба («Царство світла», 1954, Брюссель, Королівський музей витончених мистецтв). У правильно побудованій перспективі виникають парадоксальні перетинання, що зрівнюють тверді тіла і просторові проміжки між ними («Достовірність пробілу», 1965, Вашингтон, Національна галерея мистецтв). Розкриваючи проблематичність зорового сприйняття і ілюзорного зображення, Магрітт вдався до символів дзеркала, очей, вікна, сцени і завіси, картини в картині («Фальшиве дзеркало», 1935, приватна колекція; «Неприпустиме відтворення», 1937, Роттердам, Музей Бойманс ван Бенінгена; «Доля людська», 1933, Вашингтон, Національна галерея мистецтв; «Ключ до полів», 1936, Мадрид, Музей Тіссен-Борнеміса; «Прогулянка Евкліда», 1955, Міннеаполіс, Інститут мистецтв; «Чудовий світ», 1962, приватна колекція). У грі відбиттів, у зіставленні образів «зовнішніх» і «внутрішніх», явних і прихованих проявився спеціальний інтерес художника до гносеологічних і психологічних проблем. Він захоплювався сучасною філософією, літературою. Багато його робіт насичені літературними алюзіями і філософськими метафорами («Велетка» <за Бодлером>, 1929—1930, Кельн, Музей Людвига; «Володіння Арнхзейма» <за Едгаром По>, 1938, приватна колекція; «Хвала діалектиці», 1936, приватна колекція; «Канікули Гегеля», 1958, приватна колекція).

У 1940-х зробив дві спроби змінити свою манеру. Однак так званий «стиль пленсолів» («сонячний», або «ренуарівський», 1945-1947) і потім «вульгарний стиль» (1947-1948) не привели до плідних результатів, і художник повернувся до колишнього методу.

Найвідомішою та найвизначнішою картиною Рене вважається «Син Людський», написана в 1964.

Маґрітт створив два фрескові цикли: «Зачароване царство» для казино у Кнокке-ле-Зут (1953) і «Неосвічена фея» для Палацу мистецтв у Шарлеруа (1957). У цих монументальних композиціях повторюються мотиви його станкових творів. У скульптурі Магрітт дублював образи свого живопису, продовжуючи розвивати тему співвідношення ментальної і матеріальної реальностей («Цілитель», 1967; «Мона Ліза», 1967, обидві — Х'юстон, зібрання Меніл).

За 11 300 000 доларів віддав покупець за картину Рене Маґрітта «Гігантські дні» на аукціоні «Крістіс» у Лондоні в червні 2012 року. Полотно хотіли придбати десятеро. Найвищу ціну запропонував і став його власником 74-річний Вілбур Росс — фінансист-мільярдер із Нью-Йорка.

Особисте життя[ред.ред. код]

У 1922 році одружується із Жоржеттою Берґер. Вона стає його головною моделлю і музою.

Помер 15 серпня 1967 року в Брюсселі від раку підшлункової залози. Похований на Схарбекському цвинтарі.

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Европейское искусство: Живопись. Скульптура. Графика. — Энциклопедия: В 3 т.. — М. : Белый город, 2006.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]