Рентгенівські джерела

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рентге́нівські джере́лаастрономічні об'єкти, рентгенівське випромінювання яких досить потужне для виявлення наявними засобами спостереження[1].

Абсолютна рентгенівська світність (LX) яскравих джерел перевищує 2× 103 L (у діапазоні 2—10 кеВ). У слабких джерел LX < 2× 10-7 L[1].

Позначення[ред. | ред. код]

Позначення перших рентгенівських джерел утворювалися за такою схемою[1]:

  • назва сузір'я;
  • велика латинська літера «X» (від X-Ray — первинної назви рентгенівських променів);
  • дефіс («-»);
  • порядковий номер (рентгенівські джерела в кожному сузір'ї нумерували в порядку зменшення яскравості).

Наприклад, Лебідь X-1 — найяскравіше рентгенівське джерело в сузір'ї Лебедя.

Після виявлення великої кількості рентгенівських джерел їх почали позначати із застосуванням небесних координат[1].

Класифікація[ред. | ред. код]

Серед рентгенівських джерел є об'єкти Чумацького Шляху та позагалактичні об'єкти[1].

Галактичні джерела[ред. | ред. код]

Виявлені в нашій Галактиці рентгенівські джерела поділяють на дискретні та протяжні[1].

Протяжними джерелами є залишки наднових, а також подібні структури, утворені зоряним вітром масивних зір. Найкраще досліджена структура такого типу — Крабоподібна туманність[1].

Дискретні джерела пов'язані із зорями. Слабке рентгенівське випромінювання виявлено у звичайних зір пізніх спектральних класів (Зорі типу T Тельця, спалахуючі зорі, змінні типу RS Гончих Псів)[1], зокрема, у Сонця[2]. Втім, найпотужнішими джерелами рентгенівського випромінювання є подвійні системи, до складу яких належить компактний об'єкт (чорна діра, нейтронна зоря або білий карлик)[1].

Рентгенівські подвійні[ред. | ред. код]

Рентгенівське випромінювання таких систем зумовлене акрецією речовини на компактну зорю. Для них характерною є змінність рентгенівського випромінювання. Майже всі вони чергують активний стан із пасивним[note 1], у пасивному стані потік рентгенівського випромінювання може бути нижчим за межу реєстрації. Переходи між активним та пасивним станом можуть мати як квазіперіодичний, так і випадковий характер[1].

Джерела, які більшу частину часу перебувають у пасивному режимі, називають тимчасовими (або транзієнтами[en])[1].

Позагалактичні джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Активний стан за потужністю рентгенівського випромінювання відрізняються від пасивного у 100 або більше разів.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м Рентгенівські джерела // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 400—401. — ISBN 966-613-263-X.
  2. Aschwanden, Markus J. (Oct 2002). Observations and models of coronal loops: from Yohkoh to TRACE. У H. Sawaya-Lacoste (ред.). SOLMAG 2002. Proceedings of the Magnetic Coupling of the Solar Atmosphere Euroconference. ESA Special Publication. 505. с. 191–198.