Реньє V (граф Ено)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Титул граф[d]
Дата народження 995
Дата смерті не раніше 1039
Батько Реньє IV (граф Ено)[1]
Мати Hedwig of France, Countess of Monsd[1]
У шлюбі з Mathilde of Verdund[2] і Mathilde of Verdund
Дитина Герман (граф Ено)[1]
Рід House of Reginard
Рід діяльності політик

Реньє (Регінар) V (фр. Régnier V; бл. 995 — 1039) — граф Монса в 10131039 роках.

Старший син графа Реньє IV. 1013 року спадкував трон. Готфрід I, герцог Нижньої Лотарингії, спробував захопити графство Ено. На допомогу Реньє V прийшли його стрийко Ламберт I, граф Лувену, Роберт ІІ, граф Намюра. 12 вересня 1015 року у битві при Флорені союзників було переможено Готфрідом I. Імператор Генріх II втрутився у конфлікт, який закінчився за посередництва Герхарда I, єпископа Камбре, в Неймегені весіллям Реньє V з Матильдою Верденською, небогою Готфріда. Як посаг отримав володіння Ендам в Брабанті.

У 1018 році приєднався до війська на чолі із Готфрідом I у військовій кампанії проти Дірка III, графа Голландії, яка закінчилася поразкою біля замку Влардінген, а Реньє V потрапив у полон. Звільнився за значний викуп.

У 1023 році виступив проти черенцечої реформи, розпочатої єпископом Поппо Ставелоським за підтрмики імператора. У 1024 році після смерті тестя Германа, графа Вердена, спадкував Південний Брабант. Невдовзі вступив у союз із Гоцело I, герцогом Лотарингії, проти нового імператора Конрада II, але їх повстання було придушене.

1033 року вступив у збройне протистояння з Балдуїном IV. графом Фландрії, внаслідок чого було сплюндровано Ендам. Помер 1039 року. Графство спадкував син Герман.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Lundy D. R. The Peerage
  2. Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families

Джерела[ред. | ред. код]

  • Napran, Laura (Translator), Gilbert of Mons, Chronicle of Hainaut, Boydell Press, Suffolk, 2005
  • Vanderkindere L. Régnier V // Biographie Nationale (Académie royale de Belgique). — Bruxelles: Établissements Émile Bruylant, 1905. — Vol. 18. — P. 881—883