Ресентимент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ресентимент (фр. ressentiment /rəsɑtimɑ/ «обурення, злопам'ятність, озлоблення») — почуття ворожості до того, що суб'єкт вважає причиною своїх невдач («ворога»), безсила заздрість, «тяжке усвідомлення марності спроб підвищити свій статус в житті або в суспільстві»[1][неавторитетне джерело]. Відчуття слабкості або неповноцінності, а також заздрості по відношенню до «ворога» приводить до формування системи цінностей, яка заперечує систему цінностей «ворога». Суб'єкт створює образ «ворога», щоб позбутися почуття провини за власні невдачі.

Поняття ресентимента вперше було введено німецьким філософом Ф. Ніцше в його роботі «До генеалогії моралі». За думкою цього філософа, ресентимент є визначальною характеристикою моралі рабів, яка протистоїть моралі панів. Ресентимент, за Ніцше, діяльно проявляє себе в «повстанні рабів»: «Повстання рабів у моралі починається з того, що ressentiment сам стає творчим та породжує цінності…»[2], — цими словами, власне, і вводиться поняття ресентименту[3].

Ресентимент є більш складним поняттям, ніж заздрість або ворожість. Феномен ресентименту полягає в сублімації почуття неповноцінності в особливу систему моралі.

Джерела[ред. | ред. код]

Фрідріх Ніцше. Генеалогія моралі. — укр. видання див напр. в кн.: Фрідріх Ніцше. По той бік добра і зла. Генеалогія моралі. (пер. з нім. А.Онишко). — видавництво «Літопис», 2002. — 320 стор. ISBN 966-7007-64-1

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Словарь иностранных слов». Комлев Н. Г., 2006
  2. Ницше Ф. К генеалогии морали. //Ницше Ф. Соч. в 2 т. Т.2. М., 1990. С. 424
  3. Апресян Р. Г. Ресентимент и историческая динамика морали // Этическая мысль. Вып. 2/Отв. ред. А. А. Гусейнова. — М.: ИФРАН, 2001. — С. 27-40.

Посилання[ред. | ред. код]