Нікарагуа

	Республіка Нікарагуа; ісп. República de Nicaragua
Прапор	Герб
	Гімн: Salve a ti, Nicaragua
	Розташування Нікарагуа
Столиця; (та найбільше місто)	Манагуа ; 12°09′ пн. ш. 86°16′ зх. д.country H G O
Офіційні мови	іспанська мова
Форма правління	Республіка
- Президент	Даніель Ортега
Незалежність
- від Іспанії	15 вересня 1821
Площа
- Загалом	129 494 км² (97)
- Внутр. води	7,14 %
Населення
- оцінка 2022	6,751,000
- Густота	42/км² (157)
ВВП (ПКС)	2005 р., оцінка
- Повний	$20 966 мільярдів (108)
- На душу населення	$3 636 (119)
ІЛР (2006)	0,698 (medium) (112)
Валюта	Кордоба (NIO)
Часовий пояс	(UTC-6)
Коди ISO 3166	NI / NIC / 558
Домен	.ni
Телефонний код	+505
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Нікарагуа

Нікара́гуа (ісп. Nicaragua МФА: [nikaˈɾaɣwa] Нікара́гва), офіційно Респу́бліка Нікара́гуа — країна в Центральній Америці. Найбільша за площею (139 494 тис. км²) серед центральноамериканських держав. Є членом ООН, Організації американських держав (ОАД), Системи центральноамериканської інтеграції (СЦАІ), Центральноамериканського спільного ринку (ЦАСР), Латиноамериканської економічної системи^[en] (ЛАЕС), Співтовариства держав Латинської Америки та Карибського басейну^[en] (СДЛАК), Руху неприєднання та ін.

Назва[ред. | ред. код]

Офіційна назва — Республіка Нікарагуа, Нікарагуа (ісп. Republica de Nicaragua, Nicaragua)^[1]. Назва країни походить від назви найбільшого індіанського поселення Нікарао в цих місцях, що на нього натрапив іспанський конкістадор Ґіль Ґонсалес Давіла^[es] під час експедиції 1522-1523 років. Частка «агуа» (ісп. agua) означає воду, тобто великі озера поблизу поселення, Манагуа і Нікарагуа. Іноді назву виводять не від назви поселення, а від імені індіанського вождя Нікарао (?-1523), який був підступно вбитий іспанськими конкістадорами^[2].

Географія[ред. | ред. код]

Докладніше: Географія Нікарагуа та Геологія Нікарагуа

Країна розташована між Тихим океаном та Карибським морем, межує на півночі з Гондурасом, на півдні з Коста-Рикою.

Загальна довжина морського узбережжя Нікараґуа — 910 км. Нікараґуа має вихід як до Тихого океану, так і до Карибського моря.

Основні річки: Коко, Прінсаполька, Ріо-Ґранде та інші.

Гондурас	Гондурас
Тихий океан		Карибське море
Тихий океан	Коста-Рика

Рельєф[ред. | ред. код]

У межах території Нікараґуа, що відрізняється великою різноманітністю ландшафтів, можна виділити чотири великі природні області.

Прибережна частина Нікарагуа — низовини, усередині країни — нагір'я з хребтами висотою до 2438 м. На заході від нагір'я — тектонічна западина з великими озерами Нікараґуа та Манагуа.

Уздовж західної околиці западини протягається ланцюг згаслих і діючих вулканів: Косігуїна (859 м), Ель-В'єхо (1780 м), Момотомбо (1258 м) і інші.

Вся зона західної западини високосейсмічна. У зоні діючих вулканів часто відбуваються землетруси.

Країну перетинають два довгих гірських пасма, у яких налічується понад 40 вулканів.

Клімат[ред. | ред. код]

Територія Нікарагуа лежить у тропічному кліматичному поясі^[3]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси^[4].

Сезонний хід температури повітря чітко відстежується^[4]. Найхолодніший місяць – січень, температура на висоті 1500 м, на західному узбережжі, становить 16 °C.

У Нікараґуа переважають східні пасатні вітри.

Повітря достатнє зволоження (на підвітряних схилах відчувається значний дефіцит вологи)^[4].

Досить чітко простежується два сезони: сухий (листопад — квітень) та вологий (травень — жовтень). Середня денна температура сухого періоду: 24-32 °C.

У теплий сезон з морів та океанів часто надходять тропічні циклони^[4]. У навітряних, відкритих пасату східних частинах території випадає більше опадів на рік. Далі на захід кількість опадів знижується. Подекуди у країні щорічно випадає більше 3100 мм опадів.

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Нікарагуа

1821 рік — в ході війни за незалежність іспанських колоній в Америці територія Нікарагуа входить до складу Мексики.
1823—1838 — Нікарагуа в складі З'єднаних провінцій Центральної Америки.
1838 — незалежність Нікарагуа.
1858 — столиця Нікарагуа — Манагуа.
1910 — початок правління військової хунти.
1912—1933 — окупація США. На прохання уряду в 1912 році розміщені військові бази США; партизанські групи на чолі з Аугусто Сандіно виступали проти. У 1933 році американські військові залишили країну, залишивши генерала Сомосу на чолі національної гвардії.
1926 — початок національно-визвольної боротьби під керівництвом Августо Сесара Сандіно.
1934—1979 — правління клану Сомоси (останній правитель — Анастасіо Сомоса Дебайле).
У 1962 році для боротьби з режимом Сомоси сформувався Сандиністський фронт національного визволення.
1979—1990 — правління сандіністів. Сомоса скинутий у 1979 році. Почалася громадянська війна проти контрас. США стали підтримувати контрреволюційні сили (див. контрас), був оголошений надзвичайний стан, американці замінували гавані Нікарагуа. Президент США Рональд Рейган звинувачував уряд сандіністів, але вони перемогли на виборах.
У 1987 році нікарагуанські лідери підписали мирний договір, що був знову порушений у 1988 році. Після нових переговорів відбулися в 1989 році демобілізація повстанців і звільнення сомосівців.
1990 — в результаті демократичних виборів сандіністи зазнали поразки і до влади прийшов проамериканський уряд. На виборах переміг Союз національної опозиції — підтримувана США коаліція. Віолета Барріос де Чаморро була обрана президентом, антиурядові виступи продовжилися.
У листопаді 2006 р. президентом стає Данієль Ортега, який очолював Нікарагуа в 1985-1990 рр. — лідер Сандіністського фронту національного визволення (СФНО), який набрав на виборах 38,07 % голосів.

Державно-політичний устрій[ред. | ред. код]

Нікараґуа — президентська республіка. Очільником держави та уряду є президент Нікараґуа, який обирається терміном на 5 років.

Данієль Ортега Сааведра — президент Нікарагуа у 1985-1990 рр. і з листопада 2006 р. по теперішній час.

Адміністративно-територіальний поділ[ред. | ред. код]

Докладніше: Адміністративний поділ Нікарагуа

Нікараґуа поділяється на 15 департаментів та 2 автономних регіони.

№	Назва	Адмінцентр	Населення^[5] (осіб, 2012 р.)	Площа^[6] (км²)	Щільність, осіб/км²
1	Мадрис	Сомото	158 020	1 708,23	92,51
2	Нуева-Сеговія	Окоталь	243 014	3 491,28	69,61
3	Хінотега	Хінотеґа	417 372	9 222,40	45,26
4	Автономний регіон Північно-Карибського узбережжя	Пуерто-Кабесас	453 541	33 105,98	13,70
5	Чинандега	Чинандега	423 062	4 822,42	87,73
6	Естелі	Естелі	220 703	2 229,69	98,98
7	Матагальпа	Матагальпа	542 419	6 803,86	79,72
8	Автономний регіон Південного Карибського узбережжя	Блуфілдс	369 254	27 260,02	13,55
9	Леон	Леон	404 471	5 138,03	78,72
10	Манагуа	Манагуа	1 448 271	3 465,10	417,96
11	Боако	Боако	174 682	4 176,68	41,82
12	Чонталес	Хуіґальпа	182 838	6 481,27	28,21
13	Карасо	Хінотепе	186 898	1 081,40	172,83
14	Масайя	Масайя	348 254	610,78	570,18
15	Гранада	Гранада	200 991	1 039,68	193,32
16	Рівас	Рівас	174 589	2 161,82	80,76
17	Ріо-Сан-Хуан	Сан-Карлос	122 666	7 540,90	16,27
	Всього		6 071 045	120 339,54	50,45

Населення[ред. | ред. код]

Докладніше: Населення Нікарагуа

Чисельність населення, станом на 2022 рік, налічує 6 751 000 осіб. Склад населення (станом на 2001 рік): метиси — 70 %, нащадки іспанців — 15 %; афроамериканці — 10 %, індіанці 5 %.

Мови[ред. | ред. код]

Державна мова — іспанська, також населення розмовляє мискіто, суму, матагальпа, рама та англійською.

Релігія[ред. | ред. код]

Переважна більшість населення країни сповідує католицтво. Вихідці з Вест-Індії — переважно протестанти, значну частку серед яких становлять моравські брати.

Економіка[ред. | ред. код]

Докладніше: Економіка Нікарагуа

Нікарагуа — переважно аграрна країна. Основні галузі промисловості: харчова, хімічна, металовиробна, текстильна та легка промисловість, нафтова. У загальному вантажообігу країни провідна роль належить автотранспорту. Основна частина транспортних артерій зосереджена в західній частині країни. У 1993 році загальна протяжність доріг у країні — понад 24 тис. км, здебільшого без твердого покриття. Національна авіакомпанія «Аероніка» здійснює польоти на внутрішніх і міжнародних лініях зі столичного летовища Лас-Мерседес. Головні морські порти — Корінто, Пуерто-Кабесас і Блуфілдс. Найбільший морський порт — Корінто, сполучений зі столицею залізницею.

Експорт: кава, бавовна, цукор, банани, м'ясо.

За даними (Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001):

ВВП — $ 2,2 млрд.
Темп зростання ВВП — 4 %.
ВВП на душу населення — $452.
Прямі закордонні інвестиції — $ 133 млн.
Імпорт (нафта, несільськогосподарська сировина, споживчі товари тривалого користування і обладнання) — $ 1,5 млрд (г. ч. США — 31 %; Гватемала та Японія — по 10 %; Нідерланди — 7,7 %; Мексика — 2,8 %).
Експорт (сільськогосподарська продукція, передусім кава, бавовна, цукор, м'ясо і банани) — $ 896 млн (г. ч. США — 36 %; Німеччина — 12,7 %; Коста Рика — 4,5 %; Іспанія — 4,2 %).

Див. також: Корисні копалини Нікарагуа, Історія освоєння мінеральних ресурсів Нікарагуа та Гірнича промисловість Нікарагуа

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Країна має стосунки з багатьма країнами світу.

Відносини з Україною[ред. | ред. код]

Докладніше: Українсько-нікарагуанські відносини

Дипломатичні відносини з Україною були встановлені 30 листопада 1992 р.^[7] З 7 листопада 1990 р. підтримуються дипломатичні відносини з Тайванем^[8]. Нікарагуа — одна з небагатьох країн, які вслід за Росією визнали незалежність самопроголошеної держави Абхазії^[9].

На початку 2021 року Україна, виконуючи рішення РНБО, ввела секторальні санкції на 5 років проти Нікарагуа через недружні дії щодо України, у результаті яких, ігноруючи протести МЗС України, Нікарагуа відкрило «почесне консульство Нікарагуа» на території окупованого Криму^[10]. Міністерство закордонних справ України неодноразово направляло звернення до Міністерства закордонних справ Нікарагуа з вимогою скасувати своє неправомірне рішення, однак офіційна Манагуа ігнорувала звернення української сторони^[11].

Культура[ред. | ред. код]

Спорт[ред. | ред. код]

Найпопулярніший вид спорту в Нікарагуа — бейсбол. Також поширений бокс, який набув популярності завдяки успіху Алексіса Аргуельйо. Інші популярні види спорту: футбол, важка атлетика та плавання. За часів Сандіно уряд доклав зусиль для популяризації спорту серед жінок. Олімпійські спортсмени з Нікарагуа вперше представили свою країну в Мехіко в 1968 році^[12].