Республіка Семи Островів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ἑπτάνησος Πολιτεία (гр)
Eptánisos Politía
Repubblica Settinsulare (іт)
جزايير سبعه موجتمعه جومهورى (осм)
Республіка Семи Островів
Протекторат Росії та Османської імперії1 (1800—1807)
Протекторат Франції (1807—1815)
1800 – 1815
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Республіка Семи Островів
Територія Республіки обіймала 7 основних островів та менші острови в Іонічному морі.
Столиця Корфу
52°31′ пн. ш. 13°24′ сх. д.H G O
Мови Офіційні мови:
грецька (from 1803)
італійська
Неофіційні — мови нац. меншин:[1][2][3]
юдо-італійська, венеційська, юдо-грецька
Релігії православ'я
католицизм
юдаїзм
Форма правління аристократична республіка
принц2
 - 1800–02 (перший) Спіридон Георгіос Феотокіс
Законодавчий орган парламент
 - Upper house сенат (Senato, Γερουσία)
 - Lower house законодавча асамблея (Corpo Legislativo, Νομοθετικό Σώμα)
Історичний період 19 століття
 - Російська/Османська окупація 1799
 - Established April 2
 - 1st constitution 1800
 - 2nd constitution 23 December 1803
 - 3rd constitution 1806 (not implemented)
 - Ceded to France 7 July 1807
 - British Protectorate 5 November
Валюта іонічна газета
Сьогодні є частиною Греція3

Республіка Семи Островів — перша форма грецької державності, яка виникла після падіння Константинополя. Існувала у 1800—1815 роках фактично як протекторат Османської імперії, а пізніше Франції. Включала такі Іонічні острови: Закінф, Ітака, Керкіра, Кефалінія, Кітіра, Лефкас та Паксос.

Іонічні острови впродовж століть входили до складу Венеціанської республіки, допоки за Кампо-Формійським миром (1797) не перейшли до революційної Франції. Французи неабияк зміцнили їх артилерією, особливо Корфу. Імператор російський Павло I направив проти французів російську ескадру на чолі з Ушаковим, яка за підтримки турецького флоту після 4-місячної облоги в 1800 році вибила французів з Корфу і звільнила Іонічні острови.

Державний устрій[ред. | ред. код]

Вже наступного дня після взяття фортеці Корфу Ушаков і Кадир-бей випустили прокламацію, в якій повідомлялося, що жителі всіх станів отримують повну і загальну амністію і гарантію поваги релігії, власності та прав особистості.

У 1800 році в Константинополі султаном була схвалена «венеціанська» конституція аристократичної Республіки Семи островів, яка формально визначала васальну залежність від Османської імперії. Прапором республіки був визначений крилатий лев Святого Марка, який вказував на спадкоємність від Венеціанської республіки.

Право голосу було визначено тільки у народжених на островах осіб чоловічої статі, християнського віросповідання, що мали магазин, що займаються приватною практикою або яким-небудь ремеслом, і навчених грамоті. Був потрібен мінімальний річний дохід, величина якого коливалася в залежності від острова від 1800 дукатів на Корфу до 315 дукатів на Ітаці. Офіційною мовою була спочатку італійську мову, а потім 1803 року до неї приєдналая грецька мова.

Більшість населення складали православні християни, з невеликим числом юдеїв на Корфу і Закінфі. Разом з тим, було значне число католиків, особливо на Корфу, Закінфі і Кефалонії.

Острівна республіка на чолі з Іоанном Каподистрією (майбутнім російським міністром закордонних справ та першим президентом Греції) проіснувала сім років, формально як данниця Османської імперії, але по суті під захистом російського флоту. За Тільзитським миром імператор Олександр I негласно зобов'язався не перешкоджати Наполеону у встановленні контролю над Іонічними островами, і кілька місяців по тому вони увійшли до складу Іллірійських провінцій Франції.

У 1809—1810 роках Велика Британія встановила контроль над усіма островами, крім Корфу, де французький гарнізон зберігався до 1814 року.

Паризький мирний договір (1815) визначив подальшу долю Іонічних островів. Вони перетворювалися на Іонічну республіку під британським заступництвом і протекторатом. Така форма політичного устрою протрималася на островах до 1864 року, коли британці нарешті поступилися островами Греції. Для відзначення заслуг жителів Іонічних островів у Британії був заснований особливий орден Святого Михайла і Святого Георгія.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Judæo-Greek And Judæo-Italian. JewishEncyclopedia.com. Процитовано 2015-04-18. 
  2. CORFU. JewishEncyclopedia.com. 1902-09-19. Процитовано 2015-04-18. 
  3. Judeo-Greek - Jewish Language Research Website. Jewish-languages.org. 2002-07-26. Процитовано 2015-04-18. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ελένη Καλλιγά, Το Σύνταγμα του Maitland για τα Επτάνησα (1817). Ιόνιες καταβολές και βρετανικοί στόχοι, 'Ιστωρ 3 (1991),σελ.3-120
  • Ιωάννης Κονιδάρης, Η θέση των θρησκευτικών κοινοτήτων στα συντάγματα της Επτανήσου Πολιτείας (1800—1807), «Επτάνησος Πολιτεία (1800—1807)», Πρακτικά Συνεδρίου, Αργοστόλι 28-31 Οκτωβρίου 2000, Εταιρεία Κεφαλληνιακών Ιστορικών Ερευνών, Αργοστόλι 2003, σσ. 47-56
  • Π.Λάμπρου, «Νομίσματα και μετάλλια της Επτανήσου πολιτείας και της προσωρινής των Ιονίων νήσων παρά των Άγγλων κατοχής», Δελτίον της Ιστορικής κι Εθνολογικής Εταιρείας της Ελλάδος, τομ.Α , σσ. 185—208