Рибак Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Васильович Рибак
Володимир Васильович Рибак
Володимир Васильович Рибак
10-й Голова Верховної Ради України
13 грудня 2012 — 22 лютого 2014
Президент Віктор Янукович
Попередник Володимир Литвин
Наступник Олександр Турчинов
2-й Донецький міський голова
вересень 1993 — квітень 2002
Попередник Юхим Звягільський
Наступник Олександр Лук'янченко
Віце-прем'єр-міністр України — Міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України
4 серпня 2006 — 21 березня 2007
Прем'єр-міністр Віктор Янукович
Віцепрем'єр-міністр України
21 березня 2007 — 18 грудня 2007
Прем'єр-міністр Віктор Янукович
Народився 3 жовтня 1946(1946-10-03) (77 років)
Донецьк, Українська РСР, СРСР
Відомий як політик, економіст, корупція
Країна Україна
Alma mater ДонНУ
Політична партія Партія регіонів
У шлюбі з Альбіна Іванівна Рибак
Діти Олександр, Наталія
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений будівельник України
Заслужений будівельник України
Підпис
Україна Народний депутат України
3-го скликання
Партія Регіонального відродження України 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
Партія регіонів 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
Партія регіонів 25 травня 2006 12 вересня 2006
6-го скликання
Партія регіонів 23 листопада 2007 6 грудня 2012
7-го скликання
Партія регіонів 12 грудня 2012 27 листопада 2014

Володимир Васильович Рибак (нар. 3 жовтня 1946, Донецьк, УРСР) — український політик, голова Верховної Ради України (2012–2014), Донецький міський голова (1993–2002), двічі Віцепрем'єр-міністр України при уряді Януковича (2006–2007, березень–грудень 2007), народний депутат 3-го та 7-го скликання (1998–2014).

Один зі співзасновників та колишній перший заступник Голови (з 23 квітня 2010 по — 28 лютого 2014)[1] та Голова (з 28 лютого 2014)[1] Партії регіонів.[2]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 3 жовтня 1946 у Донецьку. Українець; дружина Альбіна Іванівна (1946) — віце-президент благодійного фонду; син Олександр (1969) — керівник комерційної структури (Держархбудінспекції України); дочка Наталія (1976) — працівник банківської установи.

В період 1961—1965 — навчання в Ясинуватському будівельному технікумі транспортного будівництва. З лютого 1966 по червень 1968 — служба в Радянській армії, в/ч 44096 Московського військового округу.

Вища освіта: Донецький університет, економічний факультет (1968—1973), економіст, «Планування промисловості»; кандидатська дисертація «Управління фінансовими ресурсами території (на прикладі міст Донецької області)» (1996); докторська дисертація «Регулювання процесів ринкової трансформації системи доходів місцевого самоврядування» (Інститут економіки промисловості НАН України, 2001).

Кар'єра[ред. | ред. код]

З серпня 1968 по липень 1972 — майстер, Донецький БУ № 565.

Липень 1972 — грудень 1975 — начальник виробничо-технічного відділу БУ № 8.

Грудень 1975 — січень 1976 — головний інженер БУ № 1.

Січень — липень 1976 — головний інженер БУ № 5 тресту «Сантехелектромонтаж», Донецьк.

З липня по вересень 1976 — заступник начальника планово-виробничого відділу спецколони № 2, Донецький облміжколгоспбуд.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Доктор економічних наук. Автор близько 50 наукових праць, зокрема: «Проблеми формування бюджетів органів регіонального та місцевого самоврядування» (1996), «Сучасне промислове місто: народногосподарський потенціал та проблеми розвитку» (1996), «Методичні підходи до міжтериторіального вирівнювання» (1996), «Проблеми реформування доходних джерел місцевих бюджетів» (1996), «Податки України: теорія та практика», підручника «Підвищення ролі управління» (1998).

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

З вересня 1976 по серпень 1980 — голова парткомісії Київського РК КПУ Донецька.

З вересня 1980 по серпень 1982 — слухач Вищої партійної школи при ЦК КПУ.

З серпня 1982 по жовтень 1983 — інструктор відділу організаційно-партійної роботи Донецького ОК КПУ.

З жовтня 1983 по вересень 1988 — секретар Київського РК КПУ Донецька.

З вересня 1988 до листопада 1992 — голова Київської райради і райвиконкому міста Донецька.

З листопада 1992 по вересень 1993 — перший заступник голови виконкому, Донецької міськради народних депутатів.

До квітня 2002 — голова Донецької міськради народних депутатів; Донецький міський голова, обраний безальтернативно, за — 101 з 120. Був заступником голови Донецької облради (з серпня 1994). З 4 серпня 2006 по 21 березня 2007 — Віце-прем'єр-міністр України — Міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України[3]. 21 березня — 18 грудня 2007 — Віце-прем'єр-міністр України[4].

Постійний представник КМ України у ВР України (листопад 2002[5] — лютий 2005[6]). Член Координаційної ради з питань місцевого самоврядування (вересень 1998 — грудень 2000); член Міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при КМ України (з липня 1998); член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з грудня 2000).

Голова Партії регіонів відродження України (жовтень 1997 — листопад 2000); співголова Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (листопад 2000—2001); заступник голови Партії регіонів (березень 2001 — квітень 2003); голова Донецького обласного відділу Партії регіонів (до грудня 2003). Довірена особа кандидата на пост Президента України В. Януковича в ТВО № 45 (2004—2005)[7]. Перший заступник Голови Партії регіонів України з 23 квітня 2010.

З 13 грудня 2012 — Голова Верховної Ради України (VII скликання).[8]

Народний депутат України[ред. | ред. код]

Березень 1998 — кандидат в народні депутати України від ПРВУ, № 1 в списку.

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002, виборчий округ № 45, Донецька область. З'явилося на вибори — 60,2 %, за 43,5 %, 13 суперників. На час виборів: Донецький міський голова, член ПРВУ. Член фракції НДП (травень 1998 — лютий 1999), член групи «Відродження регіонів» (керівник — лютий 1999 — лютий 2000; уповноважений представник — лютий 2000 — березень 2001), керівник групи «Регіони України» (березень — листопад 2001), керівник фракції «Регіони України» (з листопада 2001). Перший заступник голови Комітету з питань державного будівництва, місцевого самоврядування та діяльності рад (липень 1998 — лютий 2000), перший заступник голови Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з лютого 2000).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006, виборчий округ № 45, Донецька область, висунутий Виборчим блоком політичних партій «За єдину Україну!». За 63,22 %, 20 суперників. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), член фракції «Регіони України» (червень 2002 — вересень 2005), член фракції Партії «Регіони України» (з вересня 2005). Член Комітету у закордонних справах (з червня 2002). Член Постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ (з червня 2002).

Народний депутат України 5-го скликання з квітня до вересня 2006 від Партії регіонів, № 13 в списку. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів. Заступник голови фракції Партії регіонів (з травня 2006). Голова Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (з липня 2006). Склав депутатські повноваження 12 вересня 2006[9].

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від Партії регіонів, № 13 в списку. На час виборів: Віце-прем'єр-міністр України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007), заступник голови фракції Партії регіонів (з грудня 2007). Голова Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики (з грудня 2007).

Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012 від Партії регіонів, № 10 в списку. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів.

Євромайдан[ред. | ред. код]

18 лютого 2014 спікер відмовився реєструвати проект постанови опозиції про повернення Конституції 2004. Після цього опозиція заблокувала президію і трибуну Верховної Ради.[10] Це призвело до ескалації конфлікту, кровопролиття і вбивства великої кількості громадян України.

22 лютого 2014 подав у відставку[11]. Верховна Рада 326 голосами підтримала відкликання спікера.[12]

Згодом Рибак заявив, що після передачі влади в Україні в.о. президента Турчинову 2014 року він пішов на політичну пенсію. У своїх пізніших висловлюваннях підкреслював, що вважає реванш Януковича в Україні неможливим, оскільки Україна стала іншою й пішла вперед.[13]

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Згадки[ред. | ред. код]

Став прототипом одного з персонажів мультсеріалу Казкова Русь українського виробництва.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Рішення Політради Партії Регіонів. 28 лютого 2014. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 18 червня 2014. 
  2. Лідери — офіційний сайт Партії регіонів, станом на липень 2001 року
  3. Постанова Верховної Ради України від 21 березня 2007 року № 790-V «Про звільнення Рибака В.В. з посади Віце-прем'єр-міністра України, Міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України»
  4. Постанова Верховної Ради України від 21 березня 2007 року № 791-V «Про призначення Рибака В.В. на посаду Віце-прем'єр-міністра України»
  5. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2002 року № 1828 «Про призначення Рибака В.В. Постійним представником Кабінету Міністрів України у Верховній Раді України».
  6. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2005 року № 138 «Про звільнення Рибака В.В. від обов'язків Постійного представника Кабінету Міністрів України у Верховній Раді України».
  7. Постанова Центральної виборчої комісії від 22 липня 2004 року № 213 «Про реєстрацію довірених осіб кандидата на пост Президента України Януковича В.Ф. в територіальних виборчих округах»
  8. Постанова Верховної Ради України від 13 грудня 2012 року № 2-VII «Про Голову Верховної Ради України»
  9. Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 2006 року № 97-V «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Рибака В.В.»
  10. Проект постанови про повернення Конституції-2004 не зареєстрований — Яценюк 20.02.2014
  11. Рибак подав у відставку
  12. Рада відправила Рибака і Калетника у відставку
  13. Иных уж нет, а те далече: где теперь соратники Януковича? - BBC News Русская служба. BBC. 16 червня 2017. Архів оригіналу за 14 вересня 2023. Процитовано 15 грудня 2023.  (рос.)
  14. Указ Президента України від 23 серпня 2011 року № 845/2011 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України»
  15. Указ Президента України від 2 жовтня 2006 року № 803/2006 «Про нагородження В. Рибака орденом князя Ярослава Мудрого»
  16. Указ Президента України від 3 липня 2002 року № 610/2002 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій Донецької області»
  17. Указ Президента України від 9 жовтня 2000 року № 1123/2000 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
  18. Указ Президента України від 27 червня 1997 року № 585/97 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
  19. Указ Президента України від 14 листопада 1995 року № 1048/95 «Про присвоєння В.В. Рибаку почесного звання "Заслужений будівельник України"»
  20. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2001 року № 1289 «Про нагородження Рибака В.В. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Голова Верховної Ради України
13 грудня 201222 лютого 2014
Наступник:
Володимир Литвин Олександр Турчинов