Рибалка Іван Климентійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рибалка Іван Климентійович

Іва́н Климе́нтійович Риба́лка (*22 червня 1919 — †28 листопада 2001) — доктор історичних наук, професор історії Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

Біографія[ред. | ред. код]

Засновник кафедри історії України Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна та її перший завідувач, лауреат Державної премії УРСР, дійсний член та віце-президент Академії історичних наук, професор, доктор історичних наук Рибалка Іван народився 22 червня 1919 р. у с. Витівка Полтавського району Полтавської області в селянській родині. Тут у 1927 р. розпочалося його навчання в початковій школі, закінчувати яке довелося в дитячій трудовій колонії ім. Горького (с. Куряж) на Харківщині, де опинився як безпритульний після смерті матері в 1930 р. та розпаду сім'ї[1]. В 1934 р., закінчивши неповну середню школу, став студентом Українського комуністичного газетного технікуму (м. Харків), по закінченні якого в 1937 р. почав працювати відповідальним секретарем в одній з районних газет на Полтавщині.

Іван Рибалка вже з 1 серпня 1941 р. став у лави Радянської армії, спочатку рядовим, а потім сержантом, брав участь у боях з нацистськими загарбниками в 1942 р. на Білгородському напрямку Південно-Західного фронту та на Дону під Воронежем, був двічі поранений, став інвалідом Великої Вітчизняної війни. В лихоліттях війни мужнів характер, міцніла любов до Батьківщини, до рідного краю, України, зростала громадянська самосвідомість, хоча серце краяла біль і туга через важку долю рідного народу.

З вересня 1943 р. він поновив навчання на четвертому курсі історичного факультету Об'єднаного Українського держуніверситету в м. Кзил-Орді Казахської РСР, в якому спільно функціонували евакуйовані українські університети — Київський і Харківський. Після повернення університету у 1944 р. з евакуації у Харків продовжив навчання на історичному факультеті Харківського державного університету. Відтоді все подальше його життя було назавжди пов'язано з Харківським університетом.

У рік перемоги І. К. Рибалка з відзнакою закінчив alma mater, став асистентом кафедри історії СРСР і УРСР, заступником декана істфаку, вступив до аспірантури. У 1948 р. Іван Климентійович став старшим викладачем, а в 1950 p., після захисту в цьому році кандидатської дисертації, — доцентом кафедри історії СРСР. Викладацької роботи він не полишав ніколи, саме цю роботу вважав головною справою свого життя, попри те, що в 1950-ті роки обіймав посаду редактора газети «Соціалістична Харківщина», був депутатом обласної та міської рад, займався науковою роботою.

«Протягом всього дотеперішнього життя чим я тільки не займався: у дитинстві і юності був пастухом, орачем у колгоспі, слюсарем у колонії, потім газетярем у районній газеті, сержантом на фронті в Червоній Армії, помічником декана істфаку, заступником секретаря парткому університету, редактором обласної газети, членом обкому партії, головою місцевкому профспілки, проректором університету. Все це минало і минуло. Єдиним постійним і незмінним після закінчення університету моїм заняттям було і залишається дослідження і викладання історії, читання лекцій, робота зі студентами, аспірантами і дисертантами», — згадував проф. І. К. Рибалка.

1 вересня 1957 р. в умовах розпочатої «десталінізації» і «відлиги» на історичному факультеті Харківського державного університету була відновлена кафедра історії України. З дня відновлення кафедри і впродовж 32 років, до 1989 p., І. К. Рибалка завідував кафедрою історії України ХДУ, що перетворилася на одну з провідних в Україні. У жовтні 1963 р. він захистив докторську дисертацію, з січня 1964 р. Іван Климентійович — професор кафедри історії України. У 1972–1974 pp. проф. І. К. Рибалка був проректором Харківського держуніверситету. Багато разів йому пропонували перейти ректором до інших вузів, але він залишався вірним Харківському університету, якому віддав понад 60 років свого життя.

Іван Климентійович — учений, викладач, автор близько 200 наукових праць, в тому числі 20 монографій, підручників, програм, збірників документів (з них — 13 без співавторів). Він був автором перших в Україні підручників з історії України для студентів вищих навчальних закладів. У 1978 р. з грифом Міністерства вищої школи Головне видавництво «Вища школа» видало підручник І. К. Рибалки «Історія Української РСР. Дорадянський період» (42 обл.-вид. арк.) для історичних факультетів вузів. У 1982 р. було видано підручник «Історія Української РСР. Радянський період» (43,5 обл.-вид. арк.), авторами якого були професори Рибалка і Довгопол. За ці підручники проф. Рибалці і проф. Довгополу була присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки 1985 року. У нових умовах у 1991 р. було видано 2-ге, перероблене і доповнене видання підручника І. К. Рибалки «Історія України. Дорадянський період».

У зв'язку з проголошенням незалежності України почався докорінний перегляд історичних концепцій. Проф. Рибалка І. К. поставив за мету дати новий підручник з історії України в трьох частинах. У 1995 р. з грифом Міністерства освіти видана перша частина його підручника «Історія України. Від найдавніших часів до кінця XVIII ст.» (26,65 обл.-вид. арк.), а в 1997 р. — друга частина «Історія України. Від початку XIX століття до лютого 1917 р.» (28,53 обл.-вид. арк.), які дістали схвалення викладачів і наукової громадськості. Третю, заключну частину підручника, яка охоплює 1917–2004 роки, у співавторстві з проф. В. В. Калініченком було видано в 2004 р.

Проф. І. К. Рибалка поставив і вирішив багато недостатньо або зовсім не вивчених питань історії громадянської війни в Україні, зробив помітний внесок у наукове вивчення цих важливих проблем. Він один з перших у радянській історіографії висвітлив аграрні перетворення в Україні, зокрема, невдалий експеримент більшовиків по примусовій колективізації українського села навесні 1919 р., довівши, що політика воєнного комунізму, насадження комун на селі, нещадне викачування хліба продзагонами і привело до повалення радянської влади в Україні в 1919 р. На особливу увагу заслуговують статті І. К. Рибалки останніх десятиліть, де він аналізує соціально-класову структуру населення України після 1917 р., показує згубний для українського села процес розселянювання, знищення тоталітарним режимом верстви старанних хліборобів, голодомор 1932–1933 рр., що донедавна були «білими плямами» в українській вітчизняній історіографії.

Не менш важливе значення в умовах національного відродження України мала робота І. К. Рибалки в галузі археографії - з виявлення, вивчення і видання історичних документів з історії України. Під його керівництвом і з його участю було підготовлено чотири збірники документів (понад 400 друкованих аркушів).

Навколо професора І. К. Рибалки було створено харківську школу істориків України. Під його керівництвом представники цієї школи захистили 10 докторських і понад 30 кандидатських дисертацій.

Багато років І. К. Рибалка очолював спеціалізовану раду по присудженню докторських і кандидатських наукових ступенів при Харківському університеті, його внесок у справу підготовки наукових кадрів регіону і України, без перебільшення, є величезним.

І. К. Рибалка був нагороджений орденами Слави ПІ ступеня та Вітчизняної війни І ступеня, багатьма медалями, в тому числі «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941–1945 годов». У 1989 р. за багаторічну науково-педагогічну діяльність І. К. Рибалка удостоєний почесного звання Заслуженого діяча науки і техніки України. А в 1999 р. доктора історичних наук, професора Рибалку І. К. обрано дійсним членом і віце-президентом новоствореної Академії історичних наук України.

Помер І. К. Рибалка 28 листопада 2001 р.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

  • История Украинской ССР : Эпоха социализма. [Учебник для ист. фак. вузов] / И. Рыбалка, В. Довгопол, 639 с. ил. 22 см, Киев Вища школа 1982
  • История Украинской ССР : Досоветский период: [Учебник для студентов ист. фак. вузов], 591 c. карт 22 см, Киев Вища школа 1978

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]