Рига

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рига
Герб Прапор
Гебр Прапор
Рига
Розташування міста Рига
Основні дані
Країна Латвія Латвія
Засноване 1201
Населення 709 145 жителів
Агломерація 1 033 548 жителів
Площа міста 307.17 км² км²
Географічні координати 56°57′ пн. ш. 24°06′ сх. д. / 56.950° пн. ш. 24.100° сх. д. / 56.950; 24.100Координати: 56°57′ пн. ш. 24°06′ сх. д. / 56.950° пн. ш. 24.100° сх. д. / 56.950; 24.100
Міська влада
Веб-сторінка [1]
Мер міста Ніл Ушаков

Рига (латис. Rīga) — столиця Латвії. Найбільший політичний, економічний і культурний центр країни. Розташоване на березі Ризької затоки Балтійського моря. Найбільше місто Прибалтики. Населення становить близько 690 тисяч осіб — одна третина усього населення Латвійської республіки. Засноване 1201 року. Один із членів Ганзейської ліги. Історичний центр міста є Світовою спадщиною ЮНЕСКО.

Географія[ред.ред. код]

Загальний опис[ред.ред. код]

Рига лежить на південному березі Ризької затоки Балтійського моря, на Ригавській рівнині Приморської низини. Історичний центр Риги розмістився на правому березі Даугави, приблизно за 10 кілометрів від місця впадання ріки в Ризьку затоку. Природний рельєф цього місця — піщана рівнина, розташована на висоті 1-10 м над рівнем моря.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат у Ризі визначається близькістю моря — помірно теплий і вологий. Літо відносно прохолодне й хмарне (середня температура повітря в липні 16,9 °C; середня кількість опадів — 85 мм). Зими порівняно теплі, із частими відлигами (середня температура в січні −4,7 °C, відлига наступає приблизно 10 разів на місяць). Сніжний покрив утворюється в середині грудня й зберігається до середини березня. Приблизно 40 % днів у році бувають хмарними, кількість опадів становить 700—720 мм на рік.

Панорама з Даугави на Старе Місто

Територія Риги становить 307,17 км² , у тому числі:

  • Житлова площа 67,00 км² (21,8 %)
  • Промислова площа 52,45 км² (17,0 %)
  • Вулиці й дороги 24,64 км² (8,0 %)
  • Парки 57,54 км² (19,0 %)
  • Водойми 48,50 км² (15,8 %)


Історія[ред.ред. код]

Латиські племена[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[1] на території Риги свідчать про те, що населене місце тут існувало вже в XII столітті. В устя ріки Рідзене, що впадає в Даугаву, у районі сьогоднішньої площі Альберта, існувало розширення, так зване Ризьке озеро. Місце було зручним для гавані, тому в його околицях утворилися поселення місцевих племен — куршей і лівів.

Заснування[ред.ред. код]

Наприкінці XII століття, коли німецькі торговці почали розширювати й зміцнювати ареал своєї діяльності на східному березі Балтійського моря, тут з'явилися й хрестоносці. Їхній перший проводир єпископ Бертольд загинув у битві біля ризької Стародавньої гори. Із записом цієї події літописцем Індрикисом уперше в літописах з'являється слово «Рига». Наступний єпископ, Альберт, в 1201 році перебирається з Ікшкиле в Ригу, і після переговорів з місцевими лівами приступає до будівництва укріпленого поселення біля Ризького озера. Так 1201 рік стає офіційним роком утворення Риги. Уже в 1202 році тут з'являються перші колоністи — німецькі бюргери. Поступово Рига стає базою агресії проти місцевих балтійських народів. В XIII столітті в Ризі розцвітає торгівля, і місто стає одним з найважливіших посередників між заходом і сходом.

Вільне місто[ред.ред. код]

Аж до XVI століття не припиняються розбіжності про права влади в місті між самими рижанами — єпископом, орденом Мечоносців (пізніше Лівонський орден) і ризькими бюргерами, час від часу переростаючи в збройні зіткнення.

У результаті Ливонскої війни (1558—1583), після розпаду Ливонскої держави, в 1581 році Рига попадає в підпорядкування Польщі. Пізніше, під час війни між Польщею й Швецією (1600—1629), в 1621 році, після завзятого опору Ригу завойовують шведи, і місто стає адміністративним центром приналежної Швеції частини Балтії. Початок XVIII століття ознаменовано Північною війною (1700—1721), у якій Росія й Швеція борються за панування на Балтійському морі. У підсумку, після довгої облоги й епідемії чуми, в 1710 році Рига попадає у владу Росії.

Російський період[ред.ред. код]

У 17831796 роках Рига була центром Ризького намісництва Російської імперії.

У другій половині XVIII століття в Ризі стрімко розвивається промисловість, німецькі гільдії втрачають своє монопольне положення в промисловості й торгівлі. В XIX столітті Рига стає одним з головних портових міст Російської імперії й важливим залізничним вузлом. Територія Риги в другій половині XIX — початку XX століття збільшується в 10 разів, і кількість жителів в 1913 році в 80 разів перевищує цей показник на початок XVIII століття. Рига стає другим за величиною містом у західній частині Росії після Санкт-Петербурга.

Столиця Латвії[ред.ред. код]

Переломний пункт у розвитку Риги наступає в 1915—1917 р., коли з початком Першої світової війни Рига стає прифронтовим містом. З Риги в середню частину Росії разом із промисловими підприємствами були евакуйовані приблизно 200 000 робітників і членів їхніх родин.
На завершальному етапі Першої світової війни з'являється можливість створення незалежної Латвійської Республіки, що у складній політичній ситуації й була проголошена 18 листопада 1918 року. У Латвії почалася визвольна війна, під час якої, протягом 1918—1919 р., при зміні трьох різних політичних режимів Ризі наноситься важка втрата. Після серпня 1920 року розорена Рига стає столицею настільки ж розореної Латвійської Республіки. В 20-30-і роки двадцятого сторіччя Рига розвивається, стаючи як торговим центром, так і центром легкої й харчової промисловості, культури й утворення.

Радянська окупація[ред.ред. код]

17 червня 1940 року в Ригу ввійшли радянські танки — Радянський Союз окупував Латвію. Під час Другої світової війни важко постраждала стара частина Риги, був зруйнований порт і залізничні вузли. Після війни Рига стає одним з найбільших центрів західної частини Радянського Союзу, де відповідно до планів індустріалізації розвивалася як легка промисловість, так і важливі підприємства військово-промислового комплексу. Рига була також центром Балтійського військового округу.
Для забезпечення знову створених підприємств робочою силою почалося масове переселення жителів з інших республік Радянського Союзу, у результаті чого кількість жителів у Ризі в період з 1950 р. по 1980 р. зросло в сім разів.
Під час відновлення суверенітету Латвії Рига стає центром руху «Atmodas» (Пробудження). У січні 1991 року жителі Латвії збиралися на ризьких барикадах, щоб протистояти можливому вторгненню військових сил СРСР.

Хронологія[ред.ред. код]

XI—XII ст. — Утворення перших поселень на території Риги.
1198 — В хроніках вперше згадується назва Риги.
1201 — Бременський єпископ Альберт Буксгевенський приступає до будівництва укріпленого міста Риги площею 5,5 га біля ріки Ридзене.
1207 — Єпископ Альберт стає васалом німецького короля Пилипа й розподіляє землі лівів між орденом і церквою, удержуючи третину володінь, у тому числі Ригу.
1210 — курши оточують Ригу, спалюють багато подвір'їв, однак, зайняти Ригу їм не вдається.
1212 — Єпископ Альберт укладає договір про торговельні і військові зв'язки з Полоцьким князем. 1215 — у Ризі відбувається перша руйнівна пожежа.
1225—1226 — Ризі надано права міста Готланд (Вісбю), засновується міська ратуша й місто здобуває свій герб.
1229 — Рига підписує торговий договір зі Смоленським князем.
1282 — Рига приєднується до Ганзейського союзу торгівельних міст Північної Німеччини.
1293 — відбувається велика пожежа, що знищила півміста. Ризька ратуша видає перші будівельні правила, що забороняють будівництво дерев'яних будинків.
1297—1330 — війна між Ливонським орденом і містом Рига, у результаті якої для ордена будується новий замок за міськими стінами.
1352 — у Ризі засновується Мала гільдія (або гільдія Св. Іоанна), що поєднує міських ремісників.
1354 — у Ризі засновується Велика гільдія, що поєднує міських купців.
1357 — у Ризі відкривається перша аптека — Ратушна аптека.
1360 — цех ризьких золотих справ майстрів затверджує свій устав.
1386 — засновується латвійське братерство рознощиків провина й пива.
1412 — ризька ратуша повторно забороняє «не німцям» варити й продавати пиво, а селянам торгувати за міськими стінами.
1481—1494 — чергова війна між Ригою й орденом, у результаті якої Рига присягає на вірність магістрові ордена Вальтеру фон Плеттенбергу. Попри це, місто зберігає відносну незалежність.
1521 — у Ризі починається реформістський рух.
1524 — у Ризі відкривається перша публічна бібліотека.
Між прихильниками реформації й католиками починаються сутички, так звані «Іконні погроми», під час яких розгромлені кілька ризьких церков.
1535 — магістр Ливонського ордена надає Ризі право віросповідання.
1558—1583 — Ливонськая війна. Рига входить до складу Польсько-Литовського королівства.
1561—1581 — Ризі королем Максиміліаном II надано статус вільного міста.
1581 — Ригу підкорює король Польщі Стефан IV Баторій. Договір передбачає збереження в Ризі торгівельних привілеїв, волі віросповідання й автономію самоврядування.
1584—1589 — календарні безладдя, які переростають у війну між міською ратушею й гільдіями.
1588 — Н.Моллін у Ризі відкриває першу друкарню.
1600—1629 — Польсько-шведська війна.
1621 — Рига здається шведському королю Густаву II Адольфу й переходить у підпорядкованість Швеції.
1631 — у Ризі відкривається перша гімназія, у якій можуть навчатися «не німці».
1634 — у Ризі починає діяти перша мануфактура — лісопильня Рутгера Нідергоффа.
1656—1661 — Російсько-шведська війна; в 1656 році російський цар Олексій Михайлович оточує місто, однак зайняти його не вдається.
1662 — у Ризі побудований перший централізований водопровід.
1683 — у Ризі видається перша латиська абетка.
1698 — у Ризі надрукована перша Біблія латиською мовою в перекладі Е. Глюка.
1700—1721 — Північна війна. З початком війни Видземський генерал-губернатор наказує спалити передмістя.
1709 — Ригу оточує російське військо, облога триває дев'ять місяців. У місті починається голод.
1710 — починається епідемія чуми (Велика чума), у якій умирають приблизно 50 % жителів Риги. Рига капітулює й її займає російський цар Петро Перший.
1731 — утворена Ризька губернія.
1721 — після висновку Ніштадського мирного договору Рига входить до складу Російської імперії. На честь цієї події відкривається перший публічний парк — Кайзердарзс (Царський ліс).
1733 — у Ризі починається будівництво першої закритої каналізаційної мережі.
1733 — у Ризі створюється перший міський музей Риги.
1782 — у Ризі відкривається перший самостійний театр.
1803 — у Ризі починає працювати перша міська лікарня.
1810 — починає працювати Засулаукськая мануфактура.
1812 — з наближенням армії Наполеона до Риги, підпалюються ризькі передмістя. Підпал передмість викликає значний збиток і збурювання рижан, причому це було несподівано. У результаті генерал-губернатор М. Г. Ессен був знятий з посади.
1816 — засновується Комітет ризької Біржі.
1830 — у ризький порт із Любека прибуває перший пароплав «Oscar».
1841 — починає діяти порцелянова фабрика Кузнєцова.
1852 — у Ризі починає курсувати кінний омнібус.
1861 — завершується будівництво залізничної лінії Рига-Дінабург; у Ризі відкривається залізничний вокзал. Засновується Ризький Політехнікум.
1862 — засноване Ризьке гімнастичне товариство — перша спортивна організація в Латвії.
1857—1863 — зносяться оборонні вали, і створюється Кільце Бульварів.
1868 — засноване Ризьке Латиське Товариство, починається рух національної самосвідомості латишів.
1869 — засноване суспільство взаємної допомоги робітників. Починає працювати Російсько-Балтійський вагонний завод.
1882 — у Ризі починає рух перший кінний трамвай. Підключено перші 54 телефонних абонента.
1894 — починає працювати завод «Фенікс».
1896 — у Ризі демонструються перші кінофільми. Побудовано перший шестиповерховий будинок (сьогодні це вулиця Лачплеша, 17).
1897 — у Ризі починає діяти перша водонапірна башта.
1898 — у Ризі відкривається Електротехнічний завод (пізніше «ВЕФ»).
1905 — у Ризі починаються робочі безладдя, що переростають у криваві сутички з поліцією й військами. Відкрито Ризьку електростанцію.
1907 — Російсько-Балтійський вагонний завод приступає до випуску перших автомобілів.
1910 — ризький завод «Моторс» починає будівництво літаків.
1912 — у Ризі починає працювати перша радіотелеграфна станція, відкривається Ризький Зоологічний сад.
1915 — промислові підприємства евакуюються з Риги, тому що наближається фронтова лінія Першої світової війни. З підприємствами в Росію їде приблизно 200 000 робітників і членів їхніх сімей. Німецька армія оточує Ригу.
1917 — Німецькі війська займають Ригу. У місто прибуває німецький імператор Вільгельм II.
1918 — у Ризі, у приміщенні Другого міського театру 18 листопада проголошена Латвійська Республіка.
1919 — Рига переживає зміну трьох різних політичних режимів. У січні в Ригу вступає червона армія, у травні місто знову окупують німці, а в липні в Ригу входить Латиська армія. У жовтні почався наступ бермондтців на Ригу, 11 жовтня бермондтці розгромлені на підступах до Риги.
Відкриваються Латвійський Університет, Академія мистецтв, Консерваторія, Латвійський національний театр і Національна опера.
1920 — 1 травня в Ризі відкривається перше засідання зборів Сатверсме.
11 серпня 1920 підписаний мирний договір між Латвією й Радянською Росією.
1922 — у Ризі відкривається автобусний рух.
1923 — у Ризі в майстерні Поштового, телеграфного й телефонного керування починається виробництво перших телефонних апаратів.
1924 — у Ризі на Державній електротехнічній фабриці починається випуск перших радіоприймачів, починають звучати радіопередачі.
1925 — затверджений герб Риги. Передачі починає латвійське радіо.
1930 — у Ризі відкривається Центральний ринок.
1931 — у Ризі відкривається завод грамплатівок «Bellacord - Electro».
1935 — у Ризі відкритий пам'ятник Волі.
1936 — Відкриття Братнього цвинтаря в Ризі.
17. 06. 1940 — Ригу окупує Радянська Червона армія, підставою чому послужив пакт Гітлера-Сталіна від 23 серпня 1939 року.
1941 — Ригу окупували німецькі війська; зруйновані Ратуша, будинок Чорноголових, спалена вежа церкви Св. Петра. Рига стає центром рейхкоміссаріата «Ostland».
1944 — Ригу знову окупує радянська армія.
1945 — у Ризі відкривається рух по новому Понтонному мосту й відновлюється електропостачання від Кегумськой ГЕС.
1947 — у Ризі починає курсувати тролейбус.
1954 — починає трансляції Ризька телевізійна студія.
1957 — виходить перший номер газети «Ригас Балсс» («Голос Риги»). Закінчено будівництво першого в Ризі висотного будинку — «Будинок Колгоспника» (тепер будинок Академії Наук). Відкрито Жовтневий (тепер Кам'яний) міст через Даугаву.
1963 — побудована Ризька кіностудія. Ригу відвідує космонавт СРСР Юрій Гагарін. Побудовано перший у Радянському Союзі дизельний поїзд.
1969 — у Ризі лютує ураган, Даугава виходить із берегів і місцями затопляє місто.
1972 — відкрита перша автомагістраль Рига — Юрмала.
1974 — починає діяти аеропорт «Рига». Ризька ГЕС починає виробляти електроенергію, а Латвійське Телебачення починає кольорові передачі.
1976 — у Ризі відкривається рух через Московський (тепер Острівний) міст. Побудовано театр Дайлес. 1978 — у Ризі закінчується будівництво Будинку печатки й здається в експлуатацію готель «Латвія». Уперше проходять Дні театру.
1981 — у Ризі відкривається рух через Горьківський міст (тепер Вантовий міст).
1987 — Ригу відвідує Генеральний секретар КПРС СРСР М.Горбачов.
1988 — починається рух національного відродження з метою відновлення незалежності Латвії.
04.05.1990 — проголошена Декларація «Про відновлення незалежності Латвійської Республіки».
1991 — у січні жителі Латвії збираються в Ризі на барикадах, щоб протистояти можливому вторгненню військових сил СРСР.
21.08.1991 — Латвія проголошує себе незалежною Латвійською Республікою.
1994 — Ригу відвідує з візитом президент США Білл Клінтон. З Латвії виводиться армія Російської Федерації.
1998 — історичний центр Риги включений у перелік охоронюваних об'єктів ЮНЕСКО.
2003 — Рига приймає фестиваль Євробачення.

Історія місцевого самоврядування[ред.ред. код]

Ризька ратуша[ред.ред. код]

Ратуша 1600 р.

В літописах 1210 року згадуються старійшини міста Риги, що представляють інтереси жителів міста[2]. Невідомо, коли була створена перша ратуша, однак в 1225 році, коли Рига мала договори, у цьому брали участь члени ратуші. В XIII столітті ратуша керувала містом і була законодавчою інстанцією, а в XIV столітті — і судовим органом. Ратуша одночасно вирішувала питання оборони міста, оподатковувала, представляла інтереси рижан у зовнішньополітичних питаннях, містила договори й призначала посланників. Однак у рішенні найважливіших і надзвичайних питань більша роль усе ще належала зборам громадян Риги — комуни. У першій половині XIII століття ратмани обиралися строком на один рік, наприкінці століття вже сама ратуша стала призначати спадкоємців на свої посади. Посада ратмана фактично стала довічної. Після підпорядкування Риги королю Польщі й Литви Стефану Баторію (1581) права ратуші були обмежені.

Рига в 1650 (Малюнок Йоганна Крістофа Бротце)

Наприкінці XVI століття загострилися розбіжності між ризькою ратушею й гільдіями у відношенні права керувати містом. Кульмінація наступила під час так званих «Календарних хвилювань» (15841589), однак ратуші вдалося зберегти свої позиції. Розбіжності знову спалахнули в першій половині XVII століття, коли Рига перебувала в підпорядкуванні Швеції, і гільдіям удалося одержати підтримку Швеції.
Перейшовши під владу Російської імперії (1710), Рига стала губернським, а після реформи 1783 року — ризьким місницьким адміністративним центром, управління яким поручалося генерал-губернаторові. Однак ратуша, що представляє також інтереси німецького дворянства, намагалася зберегти свій вплив у Ризі, що їй зі змінним успіхом вдавалося до 1889 року. В 1870 році в Росії початок реформ міських управлінь, що в 1877 році досягла й Риги. Була створена міська дума, міська управа й проведені вибори міського глави.
Під час незалежної Латвійської Республіки (1918—1940) Рига офіційно була визнана столицею Латвії (1931), містом керувала міська дума, а після перевороту 1934 року — призначений Кабінетом міністрів глава міста.
Під час радянської окупації в 1940 році ризьке міське управління було реорганізовано. Був створений тимчасовий Виконавчий комітет; в 1941 році місто було розділено на 4 райони з метою полегшення поліцейського нагляду й керування націоналізованим майном. Така структура збереглася й після Другої світової війни, згодом змінилося число районів й їхньої границі. Ригою керувала Рада депутатів трудящих (з 1971 року Рада народних депутатів), що обирає один раз у два роки (з 1979 року — раз в 2,5 роки). Рада у свою чергу обирав виконавчий комітет. Фактично це були чисто формальні процедури, і в керуванні містом виконувалися вказівки, видавані керівними органами СРСР.

Ризька Дума 1990—2005[ред.ред. код]

4 травня 1990 року Верховною Радою Латвійської РСР була прийнята декларація про відновлення незалежності Латвійської Республіки. Почалася реорганізація структур державної влади й управління незалежної Латвії, у тому числі й реформа ризького міського самоврядування.
Початком цього процесу послужили прийняті Верховною Радою 15 лютого 1990 року закони про волостніх, районних і міських самоврядуваннях. Згідно із цими законами Рада народних депутатів зі свого складу обирав голову ради, його заступника й секретаря. Головою Ризької міської Ради народних депутатів був обраний представник Латвійського Народного Фронту Андріс Тейкманіс. Саме, Ризька міська Рада народних депутатів під керівництвом А.Тейкманіса прийняла рішення про використання історичного герба й прапора міста, таким чином, символічно відновивши наступність історичних традицій міста.
Одночасно відбувалися величезні зміни в житті міста й у роботі структурних підрозділів самоврядування, пов'язані зі зміною форм власності й змінами у формуванні бюджету міста. Закон від 10 червня 1992 року «Про самоврядування столиці Латвії міста Риги» кардинально змінив систему міського самоврядування. Головним розпорядницьким органом Риги стала Ризька Дума в складі 60 депутатів. 30 депутатів думи були обрані зі складу Ризької міської ради, а кожна районна рада — обирала ще 5 думців. Президія й виконавчий комітет Ради народних депутатів були ліквідовані, замість була сформована міська управа в складі 11 чоловік. Головою Ризької міської Думи був обраний Андріс Тейкманіс. Замість районних виконавчих комітетів були створені районні управи, очолювані районними виконавчими директорами.
26 серпня 1993 року Ризька Дума прийняла рішення «Про реформу ризького самоврядування», у якому Сейму було запропоновано створити в Ризі однорівневе самоврядування з одним розпорядницьким органом — Ризькою думою в складі 60 думців. 19 травня 1994 року Сейм прийняв закон, відповідно до якого 29 травня 1994 року на виборах у самоврядування була обрана Ризька Дума. У Ризі було створено однорівневе самоврядування — Ризька Дума в складі 60 депутатів. Головою Думи був обраний Маріс Пургайліс. Було сформовано 11 постійних комітетів:

  • Фінансовий комітет;
  • Комітет міського розвитку;
  • Комітет охорони середовища;
  • Комітет соціальних питань;
  • Комітет комунальних і житлових питань;
  • Комітет освіти, справ молоді й спорту;
  • Комітет з питань безпеки й порядку;
  • Комітет зі справам майна й приватизації;
  • Комітет зі справам транспорту й повідомлення;
  • Комітет зі справам культури, мистецтва й релігії;
  • Комітет зі справам іноземців й осіб без громадянства.

Функції виконавчої влади виконує виконавчий директор Ризької Думи, заступниками якого є директори департаментів (міського розвитку, майна й фінансів). У районах функції управління здійснюють призначені Ризькою Думою управи, якими керують директори. Структуру районних управ формують шість відділів, районні комісії й комісії управи, а також районні відділи управління і департаментів Ризької Думи.
9 березня 1997 року відбулися вибори самоврядування. Головою Ризької думи був обраний Андріс Берзіньш. 5 травня 2000 року А. Берзіньш був затверджений Президентом міністрів, і вже 9 травня головою Ризької Думи був обраний Андріс Аргаліс.
У порівнянні з Думою попереднього скликання, структура складу нової Думи змінилася. Дума зі свого складу обирає голову й двох його заступників. Змінилася кількість постійних комітетів Думи. Тепер їх 9 (немає більше Комітету безпеки й порядку й Комітету зі справам іноземців й осіб без громадянства). Голови комітетів утворять Ризьку міську управу. Ризька Дума наймає на посаду виконавчого директора, якому підпорядковуються виконавчі дирекції районів і Господарський відділ Ризької Думи. 11 березня 2001 року відбулися чергові вибори самоврядування. Головою Ризької Думи був обраний Гундарс Боярс, а його заступниками Сергій Долгополов й Айварс Гунтіс Крейтусс. У порівнянні з попереднім скликанням Думи, змінилося число постійних комісій. Тепер їх знову 10 (утворений новий Комітет з питань безпеки й порядку). Замість управи Ризької Думи створена президія Ризької Думи.
У березні 2005 року відбулися чергові вибори в самоврядування Латвії. Головою Ризької думи був обраний Айварс Аксенокс (Новий час), його заступниками — Андріс Аргаліс (Народна партія), Яніс Біркс (ТБ/ЛННК) і Юріс Луянс (ЛПП). 30 серпня 2005 року Ризька дума ухвалила рішення щодо дострокового припинення депутатських повноважень Юріса Луянса. 6 вересня 2005 року заступником голови Ризької думи був обраний Алмерс Лудвікс (ЛПП). У відмінності від попередніх скликань у цей час у голови Ризької думи три заступники.

Рига (панорама берега Даугави)
Панорама


Адмінстративний поділ[ред.ред. код]

Рига поділена на шість адміністративних районів:

  • Центральний район;
  • Курземський район;
  • Латгальске передмістя (Авоти, Плявнієкі);
  • Відземське передмістя;
  • Земгальське передмістя;
  • Зіємельський (Північний) район.

Населення[ред.ред. код]

Населення Риги становить 709,1 тис. жителів, з них 333,3 тисяч чоловіків, 413,9 тисяч. (55,4 %) жінок.
Щільність населення 2434 чоловік на 1 км²

Національний склад населення Риги за даними переписів:[3][4]

1867 1881 1897 1913 1917 1920 1925 1930 1935 1959 1970 1979 1989 2000 2013
латиші  24,3%  33,6%  41,6%  40,7%  54,3%  52,1%  58,9%  60,3%  63,0%  44,5%  40,9%  38,3%  36,5%  41,0%  42,4%
росіяни  22,2%  16,7%  16,9%  18,8%  8,6%  6,9%  8,2%  7,9%  7,4%  39,4%  42,7%  46,1%  47,3%  43,9%  39,9%
білоруси  0,5%  1,3%  1,2%  3,2%  4,1%  4,6%  4,8%  4,7%  4,0%
українці  0,2%  2,8%  3,5%  3,9%  4,8%  4,2%  3,8%
поляки  3,0%  5,0%  9,7%  5,1%  4,5%  3,9%  4,4%  4,1%  2,8%  2,4%  2,0%  1,8%  2,1%  2,0%
євреї  5,2%  12,1%  6,5%  6,9%  10,3%  14,8%  11,7%  11,2%  11,3%  5,1%  4,2%  2,8%  2,1%  1,1%  1,0%
німці  45,4%  32,3%  25,5%  14,2%  14,3%  16,8%  13,0%  11,7%  10,0%  0,1%  0,1%  0,1%  0,1%
литовці  2,3%  7,1%  5,4%  3,0%  2,3%  1,8%  1,5%  1,0%  0,9%  0,8%  0,8%  0,9%
населення Риги
(тис.)
 96  163  256  472  210  167  338  378  385  580  732  829  911  764  697

Релігія[ред.ред. код]

Башта Ризького собору.

Культура, освіта[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

У Ризі народилися:

Визначні пам'ятки[ред.ред. код]

Вигляд будинку Чорноголових в 1891

Міста-побратими[ред.ред. код]

Данія Данія (Ольборг) Італія Італія (Флоренція) Велика Британія Велика Британія (Слау)
Казахстан Казахстан (Алмати) Іспанія Іспанія (Аліканте) Франція Франція (Кале)
Нідерланди Нідерланди (Амстердам) Австралія Австралія (Кернс) Франція Франція (Дюнкерк)
Казахстан Казахстан (Астана) Україна Україна (Київ) Франція Франція (Бордо)
Японія Японія (Кобе) Німеччина Німеччина (Бремен) Росія Росія (Москва)
Литва Литва (Вільнюс) Естонія Естонія (Таллінн) Білорусь Білорусь (Мінськ)
Гуам Гуам (Гуам) КНР КНР (Пекін) Фінляндія Фінляндія (Порі)
Німеччина Німеччина (Росток) США США (Даллас) Швеція Швеція (Стокгольм)
Росія Росія (Санкт-Петербург) Чилі Чилі (Сантьяго) Тайвань Тайвань (Тайбей)
США США (Провіденс) КНР КНР (Сючжоу) Швеція Швеція (Норрчепінг)
Польща Польща (Варшава) Вірменія Вірменія (Єреван)

Цікаві факти[ред.ред. код]

В 1960-х роках по Ризі поширювалася чутка про те, що перший секретар ЦК Компартії Латвії Арвід Пєльше запропонував перейменувати Ригу в Гагарін, але ніяких документальних підтверджень цьому не виявлено.

На честь міста названо астероїд 1796 Рига[5].

Фотогалерея Старого Міста:[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Datorenciklopēdija «Latvijas vēsture». — www.letonika.lv
  2. Kolbergs A. Lielais Rīgas ceļvedis. — R., 1993
  3. Национальный состав населения Латвии за 110 лет в зеркале статистики
  4. http://www.pmlp.gov.lv/lv/statistika/dokuments/2010/ISPN_Pasvaldibas_pec_TTB.pdf
  5. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Centrālās statistikas pārvaldes datubāzes (Бази даних центрального управління статистики) - лат.