Рижков Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Іванович Рижков
Микола Іванович Рижков

Нині на посаді
На посаді з2003

1995 — 2003

27 вересня 1985 — 14 січня 1991

Секретар ЦК КПРС
22 листопада 1982 — 15 жовтня 1985

23 квітня 1985 — 14 січня 1991

Народився28 вересня 1929(1929-09-28)[1] (91 рік)
Диліївка, Торецька міська рада, Донецька область[2][3][4]
ГромадянствоСРСР СРСРРосія Росія
Національністьукраїнець/росіянин
ОсвітаМашинобудівний коледж Донбаської державної машинобудівної академії
Уральський державний технічний університет — УПІ
Політична партіяКПРС (з 1956 по 1991)
БатькоРижков Іван Федорович
МатиРижкова Олександра Павлівна
ДружинаРижкова Людмила Сергіївна (1932)
Дітидочка Гутіна Марина Миколаївна (1956)
Професіяінженер
Нагороди

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Рижко́в Мико́ла Іва́нович (рос. Никола́й Ива́нович Рыжко́в, нар. 28 вересня 1929, с. Диліївка, Донецька область, Українська РСР, СРСР) — радянський партійний діяч. Голова Ради Міністрів СРСР, депутат Державної Думи Російської Федерації. Член ЦК КПРС у 1981—1991 роках. Член Політбюро ЦК КПРС з 23 квітня 1985 по 13 липня 1990 року. Депутат Верховної Ради СРСР 9—11-го скликань. Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Nikolai Ryzhkov.jpg

Народився 28 вересня 1929 в селі Диліївка [5] поблизу Північного рудника (зараз смт Півнiчне [джерело?] Торецької міськради Донецької області) в родині робітника-шахтаря. Його дід Федір разом з родиною на початку 20 сторіччя приїхав до Донбасу і розпочав роботу на Північному руднику.

У 1946 вступив до Краматорського машинобудівного технікуму за спеціальністю технік-механік, який закінчив у 1950. Після закінчення технікуму за розподіленням був направлений у Свердловськ на Уральський машинобудівний завод. Без відриву від виробництва закінчив Уральський політехнічний інститут імені Кірова.

На «Уралмаші» пропрацював 25 років, від змінного майстра до генерального директора.

У 1975 переведений до Москви на посаду першого заступника міністра важкого і транспортного машинобудування.

У 1979 призначений першим заступником Голови Держплану СРСР.

З 22 листопада 1982 по 15 жовтня 1985 року — секретар ЦК КПРС з економіки

27 вересня 1985 — грудень 1990 (офіційно 14 січня 1991) року — голова Ради Міністрів СРСР.

Під час роботи на посту Голови Ради Міністрів СРСР Рижков керував штабом з ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, організовував роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також з ліквідації наслідків землетрусу в Вірменії (Спітак, Ленінакан).

19 січня 1991 пішов у відставку з поста Голови Ради Міністрів СРСР внаслідок незгоди з політичними й економічними реформами, які проводилися в країні.

У 1991 балотується кандидатом в президенти РФ. На виборах в червні 1991 зайняв друге місце, перемогу здобув Борис Єльцин.

З 1995 — депутат Державної Думи Російської Федерації, з 2003 — член Ради Федерації. Мешкає у Москві.

Антиукраїнська діяльність[ред. | ред. код]

Країни, в яких Микола Рижков потрапив під санкції

Проголосував за введення російських військ в Україну. За підтримку загарбницької політики Путіна до нього застосовані санкції у вигляді заморожування активів і заборони на в'їзд з боку країн ЄС 17 березня [6] та США 20 березня 2014[7].

Наукова і творча праця[ред. | ред. код]

Лауреат Державної премії СРСР (1969 і 1979). Дійсний член Академії соціальних наук, Академії технологічних наук, Міжнародної інженерної академії. Рижков — автор 6 винаходів, багатьох наукових робіт з машинобудування.

Книги[ред. | ред. код]

  • Перебудова: історія зради. (1991)
  • Я із партії Росія. (1995)
  • Десять років великих потрясінь. (1996)
  • Головний свідок. (2009)

Нагороди, звання[ред. | ред. код]

СРСР[ред. | ред. код]

Російська Федерація[ред. | ред. код]

Вірменія[ред. | ред. код]

У 1998 році за вагомий особистий внесок в організацію відновлювальних робіт після Спітакського землетрусу в місті Спітаку М. І. Рижкову був встановлений пам'ятник[8], а в 2008 році йому було присвоєно звання «Національний герой Вірменії», з врученням Ордена Вітчизни[9].

Україна[ред. | ред. код]

Церковні[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Munzinger-Archiv — 1913.
  2. http://www.lexology.com/library/detail.aspx?g=0c70667d-64b4-4065-bf1f-d3d58da9b94f
  3. http://www.mondaq.com/unitedstates/x/301600/Export+controls+Trade+Investment+Sanctions/Crisis+In+The+Crimea+Sanctions+Update+3
  4. http://www.zerohedge.com/news/2014-03-20/us-sanctions-20-additional-costs-levied-russian-banks-billionaires
  5. Рижков Микола Іванович. // Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1983.
  6. ЄС оприлюднив список громадян Росії та України, які потрапили під санкції Українська правда, 17 березня 2014
  7. США РОЗШИРИЛИ "ЧОРНИЙ СПИСОК" РОСІЯН ОТОЧЕННЯМ ПУТІНА І БАНКОМ "ГАЗПРОМУ" Українська правда, 20 березня 2014
  8. Николай Рыжков награжден почетной медалью армянского парламента за развитие армяно-российских отношений // Новости — Армения, 05/12/2008(рос.)
  9. Николаю Рыжкову присвоено звание «Национальный Герой Армении» // Новости — Армения, 06/12/2008(рос.)
  10. Указ Президента України № 1121/2004 від 24 вересня 2004 року «Про нагородження М. Рижкова орденом князя Ярослава Мудрого»
  11. Виктор Савченко. Наш Дзержинск. — Донецк, ООО ИПП «Промінь», 2008, с. 405 — 407 (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]