Рижков Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Іванович Рижков
Микола Іванович Рижков
Член Ради Федерації Федеральних Зборів РФ
Нині на посаді
На посаді з 2003
депутат Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації
1995 — 2003
Голова Ради Міністрів СРСР
27 вересня 1985 — 14 січня 1991
Секретар ЦК КПРС
22 листопада 1982 — 15 жовтня 1985
Член Політбюро ЦК КПРС
23 квітня 1985 — 14 січня 1991
Народився 28 вересня 1929(1929-09-28)[1] (92 роки)
Диліївка, Торецька міська рада, Донецька область[2][3][4]
Відомий як політик, офіцер, інженер, державний діяч, депутат Державної Думи РФ
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Національність українець/росіянин
Освіта Уральський державний технічний університетd, Уральський федеральний університет і Машинобудівний коледж Донбаської державної машинобудівної академії
Політична партія КПРС (з 1956 по 1991)
Батько Рижков Іван Федорович
Мати Рижкова Олександра Павлівна
У шлюбі з Рижкова Людмила Сергіївна (1932)
Діти дочка Гутіна Марина Миколаївна (1956)
Професія інженер
Нагороди

Рижко́в Мико́ла Іва́нович (рос. Никола́й Ива́нович Рыжко́в, нар. 28 вересня 1929, с. Диліївка, Донецька область, Українська РСР, СРСР) — радянський партійний діяч. Голова Ради Міністрів СРСР, депутат Державної Думи Російської Федерації. Член ЦК КПРС у 1981—1991 роках. Член Політбюро ЦК КПРС з 23 квітня 1985 по 13 липня 1990 року. Депутат Верховної Ради СРСР 9—11-го скликань. Народний депутат СРСР у 1989—1991 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Nikolai Ryzhkov.jpg

Народився 28 вересня 1929 в селі Диліївка[5] поблизу Північного рудника (зараз смт Півнiчне [джерело?] Торецької міськради Донецької області) в родині робітника-шахтаря. Його дід Федір разом з родиною на початку 20 сторіччя приїхав до Донбасу і розпочав роботу на Північному руднику.

У 1946 вступив до Краматорського машинобудівного технікуму за спеціальністю технік-механік, який закінчив у 1950. Після закінчення технікуму за розподіленням був направлений у Свердловськ на Уральський машинобудівний завод. Без відриву від виробництва закінчив Уральський політехнічний інститут імені Кірова.

На «Уралмаші» пропрацював 25 років, від змінного майстра до генерального директора.

У 1975 переведений до Москви на посаду першого заступника міністра важкого і транспортного машинобудування.

У 1979 призначений першим заступником Голови Держплану СРСР.

З 22 листопада 1982 по 15 жовтня 1985 року — секретар ЦК КПРС з економіки

27 вересня 1985 — грудень 1990 (офіційно 14 січня 1991) року — голова Ради Міністрів СРСР.

Під час роботи на посту Голови Ради Міністрів СРСР Рижков керував штабом з ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, організовував роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також з ліквідації наслідків землетрусу в Вірменії (Спітак, Ленінакан).

19 січня 1991 пішов у відставку з поста Голови Ради Міністрів СРСР внаслідок незгоди з політичними й економічними реформами, які проводилися в країні.

У 1991 балотується кандидатом в президенти РФ. На виборах в червні 1991 зайняв друге місце, перемогу здобув Борис Єльцин.

З 1995 — депутат Державної Думи Російської Федерації, з 2003 — член Ради Федерації. Мешкає у Москві.

Антиукраїнська діяльність[ред. | ред. код]

Країни, в яких Микола Рижков потрапив під санкції

Проголосував за введення російських військ в Україну. За підтримку загарбницької політики Путіна до нього застосовані санкції у вигляді заморожування активів і заборони на в'їзд з боку країн ЄС 17 березня [6] та США 20 березня 2014[7].

Наукова і творча праця[ред. | ред. код]

Лауреат Державної премії СРСР (1969 і 1979). Дійсний член Академії соціальних наук, Академії технологічних наук, Міжнародної інженерної академії. Рижков — автор 6 винаходів, багатьох наукових робіт з машинобудування.

Книги[ред. | ред. код]

  • Перебудова: історія зради. (1991)
  • Я із партії Росія. (1995)
  • Десять років великих потрясінь. (1996)
  • Головний свідок. (2009)

Нагороди, звання[ред. | ред. код]

СРСР[ред. | ред. код]

Російська Федерація[ред. | ред. код]

Вірменія[ред. | ред. код]

У 1998 році за вагомий особистий внесок в організацію відновлювальних робіт після Спітакського землетрусу в місті Спітаку М. І. Рижкову був встановлений пам'ятник[8], а в 2008 році йому було присвоєно звання «Національний герой Вірменії», з врученням Ордена Вітчизни[9].

Україна[ред. | ред. код]

Церковні[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Munzinger Personen
  2. United States: Crisis In The Crimea: Sanctions Update 3Mondaq, 2014.
  3. US Sanctions 2.0; "Additional Costs" Levied On Russian Banks & Billionaires - Full List // Zero Hedge / D. Ivandjiiski, T. Backshall — 2014.
  4. Рижков Микола Іванович. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — 558, [2] с., [24] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с.
  5. ЄС оприлюднив список громадян Росії та України, які потрапили під санкції Українська правда, 17 березня 2014
  6. США РОЗШИРИЛИ "ЧОРНИЙ СПИСОК" РОСІЯН ОТОЧЕННЯМ ПУТІНА І БАНКОМ "ГАЗПРОМУ" Українська правда, 20 березня 2014
  7. Николай Рыжков награжден почетной медалью армянского парламента за развитие армяно-российских отношений // Новости — Армения, 05/12/2008(рос.)
  8. Николаю Рыжкову присвоено звание «Национальный Герой Армении» // Новости — Армения, 06/12/2008(рос.)
  9. Указ Президента України від 24 вересня 2004 року № 1121/2004 «Про нагородження М. Рижкова орденом князя Ярослава Мудрого»
  10. Виктор Савченко. Наш Дзержинск. — Донецк, ООО ИПП «Промінь», 2008, с. 405 — 407 (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]