Рижський Іван Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рижський Іван Степанович
Ivan Rizhskiy.jpg
Народився 7 (18) вересня 1759(1759-09-18)
Рига
Помер 14 (26) березня 1811(1811-03-26) (51 рік)
Харків
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність мовознавець, філософ
Alma mater Псковській духовна семінарія, Троїце-Сергієвській духовна семінарія
Галузь філософія, мовознавство
Заклад Санкт-Петербурзький гірничий кадетський корпус
Харківський університет
Науковий ступінь Доктор філософії
Відомі учні Ізмаїл Срезневський
Євграф Філомафітський
Нагороди
Орден Святої Анни 2 ступеня

Іва́н Степа́нович Ри́жський (7 (18) вересня 1759(17590918), Рига — 14 (26) березня 1811, Харків[1][2]) — український[джерело?] і російський[3] філософ, логік і мовознавець, колезький радник, кавалер ордену Св. Анни 2-го ступеня, перший ректор Харківського університету[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в місті Рига в родині священнослужителя. Освіту здобув у Псковській та Троїце-Сергієвській духовних семінаріях. В останній, після успішного її закінчення, з 1779 до 1786 викладав риторику, поезію, історію та філософію.

З жовтня 1786 був призначений викладачем гірничого училища, що був перейменований потім у Санкт-Петербурзький гірничий кадетський корпус, одне з найкращих на той час навчальних закладів технічного профілю. У ньому Рижський близько 10 років викладав у вищих класах, крім перерахованих предметів, латинську мову, логіку, географію.

З вересня 1799 р. Рижський став штатним секретарем Найсвятішого Синоду, а з липня 1801 — членом Державної Берг-Колегії, продовжуючи при цьому викладацьку діяльність.

У травні 1802 р. за науково-літературні праці йому присвоєно почесне звання доктора філософії, і одночасно він був обраний членом Російської академії наук. У 1803 р. за рекомендацією керівника Харківського навчального округу графа С. О. Потоцького та видного громадського діяча В. Н. Каразіна призначено професором російської словесності й красномовства Харківського університету. Після відкриття університету на першому засіданні Ради І. С. Рижський був обраний ректором[1].

Про високий авторитет Рижського серед професорів та ад'юнктів говорить той факт, що він обирався ректором шість разів (у 1805—1806 і 1808—1811 роках, вибори проводилися щорічно). Деякий час Рижський призначався деканом відділення словесних наук (словесного факультету) і секретарем Ради. Читав лекції з теорії словесності, першим у російських університетах почав читати курс історії російської літератури. Вів активну наукову роботу, сприяв поширенню передових наукових знань.

Ректор і професор Харківського університету, Рижський доклав багато сил до підготовки національних наукових кадрів і збереження писемних історичних пам'яток українського народу.

Помер у 1811 році у Харкові. Похованний на Каплуновскому кладовищі за кошти університету.[2]

Наукова та літературна діяльність[ред. | ред. код]

Розробляв філософські питання мови й мислення, естетики, теорії літератури та історії. Його праці «Политическое состояние Древнего Рима» (1788), «Умословие, или Умственная философия» (1790), «Опыт риторики» (1796), «Наука стихотворства» (1811) та інші містять прогресивні для того часу ідеї. Фундаментальна праця «Умословие, или Умственная философия» присвячена проблемі теорії пізнання й логіки, особливо докладно висвітлено вчення про форми мислення, індуктивний метод. У праці «Введение в круг словесности» (1806) Рижський уперше у вітчизняній лінгвістиці розглянув найважливіші питання мовознавства: походження мови, закономірності розвитку, структури, роль мови в суспільному житті. Не оминув і проблеми естетики та історії.

Матеріаліст у розумінні явищ природи, Рижський визнавав визначальний вплив матеріального світу на свідомість людини. Вважав, що ми не можемо мати ніякого уявлення про речі, що перебувають поза нами, до того, як вони якось не подіють на наші почуття. На думку вченого, будь-яке пізнання починається з відчуття, проте ніколи не зупиняється на цьому рівні розвитку.

Рижський заперечував проти абсолютизації ролі раціонального елемента у процесі пізнання. Він доводив, що лише у нерозривній єдності чуттєвого й раціонального елементів можна осягнути сутність явищ. Виступав проти відриву духовної діяльності людей, зокрема мистецтва, від світу природи й історії народу. Досліджуючи роль мови в пізнавальній діяльності людини, а також походження мов і деякі закономірності їх розвитку, Рижський виходив із визначення безпосередньої залежності понять від конкретних речей, оскільки будь-яке зображення своїм початком або джерелом має річ, яка зображується.

Слово й мова були надзвичайно важливими чинниками, що об'єднували людей, забезпечували спроможність використовувати наукові відкриття та досягнення попередніх поколінь.

У збагаченні мови на підставі вивчення природи й життя кожного народу, у взаємозбагаченні мов і культур різних народів учений вбачав одну з найважливіших передумов подальшого прогресу цивілізації. Рижський вважав, що предмет мистецтва, а також основні естетичні категорії є незмінними та вічними. Змін можуть зазнати лише можливості людини виявити та зрозуміти суть прекрасного в природі та мистецтві. Людина, будучи невід'ємною частиною природи, має властивість відображати її за допомогою розуму та почуттів, і саме цей акт складає фундамент мистецького наслідування природи. Здійснюючи подібний акт, митець може «прикрашати і навіть переробляти її (природу) на свій смак». Тобто йдеться про такі властивості творчого процесу, як фантазія, художній домисел, прямо пов'язані з мірою таланту автора. Цікавою є думка Рижського про переваги свого, національного в житті та творчості, оскільки «нерозумно нехтувати своє власне, якщо воно ні в чому не поступається чужому».

Послідовники[ред. | ред. код]

Послідовниками й учнями Рижського були Ізмаїл Срезневський, М. Пасен де Совіньї, Євграф Філомафітський, В. Джунковський, А. Могилевський та інші. Його вплив є помітним й у виданих у Харкові навчальних посібниках А. Могилевського «Риторика» (1817 p.), І. Срезневського «Опыт краткой риторики» (1822 р.), В. Джунковського «Об изящных художествах у греков и их влияние на нравственность» (1819 р.). Учні Рижського поділяли його думки про високе призначення мистецтва, його важливу місію в процесі морального й естетичного виховання особистості, загартуванні характеру, розвитку благородних почуттів.

Праці[ред. | ред. код]

Основні праці Івана Рижського:

  • «Умословие, или Умственная философия» (1790),
  • «Опыт риторики» (П. 1796, 2 і 4 вид. у X. 1805 і 1822),
  • «Введение в круг словесности» (X. 1806),
  • «Наука стихотворства» (1811).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Іван Степанович Рижський. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-12-21. 
  2. а б Іван Степанович Рижський. Загальноуніверситетська газета "Харківський університет". Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-12-21. 
  3. Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с.— С. 57. ISBN 5-7773-0359-5

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]