Рильський Максим Тадейович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Максим Тадейович Рильський
Максим Рильський. 1910-ті роки
Максим Рильський. 1910-ті роки
Дата народження 7 (19) березня 1895(1895-03-19)
Місце народження Київ, Київська губернія, Російська імперія
Дата смерті 24 липня 1964(1964-07-24) (69 років)
Місце смерті Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Підданство Flag of the Ukranian State.svg УНР
Ensign of the Ukrainian SSR 1921.png УСРР
СРСР СРСРFlag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
Мова творів українська
Рід діяльності поет, перекладач, публіцист
Роки активності: 1907—1964
Напрямок неокласицизм, соціалістичний реалізм
Magnum opus: «Троянди й виноград»
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна — 1945 Орден Леніна
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Премії
Ленінська премія — 1960 Сталінська премія — 1943 Сталінська премія — 1950
Автограф: Автограф
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Надгробок Максима Рильського на Байковому кладовищі в Києві. Скульптори Петро Остапенко, Павло Кальницький. 1969

Ри́льський Макси́м Таде́йович (7 [19] березня 1895(18950319), Київ, Київська губернія, Російська імперія — 24 липня 1964, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець. Академік АН УРСР.

Біографія

Народився в Києві, нині столиця України. Батько майбутнього поета, етнограф, громадський діяч, економіст і публіцист Тадей Рильський, був сином поміщика Розеслава Теодоровича Рильського та князівни Трубецької. Один із предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Прапрадід Ромуальд був учнем василіянської школи; під час Коліївщини (1768) його мало не було страчено (за переказом, він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати Руського краю», це справило на ватажка гайдамаків таке враження, що він відпустив як хлопця, так і решту засуджених на смерть поляків та євреїв).

Мати, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області).

1902 року помер батько й родина переїхала з Києва до Романівки. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) в приватній гімназії в Києві.

Змалку познайомився з композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Дмитром Ревуцьким, актором і режисером Панасом Саксаганським, етнографом та фольклористом Олександром Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова.

Після закінчення приватної гімназії Науменка Рильський у 1915—1918 роках навчався на медичному факультеті Київського імператорського університету Святого Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

Якийсь час проживав у м. Сквирі, де в 1918 році працював у садовому відділі земської управи у (будинок зберігся). У 1918—1929 роках учителював у селах Сквирського повіту, зокрема й у Романівці.[1])[1] У 1919—1929 поряд з учителюванням у селі, викладав у київській залізничній школі, на «робітничому факультеті» Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Писати Рильський розпочав рано. Перший його вірш надруковано 1907 року, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що засвідчила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана в скороченому вигляді 1926).

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події й протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи у відвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи в поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», що вийшла в київській газеті «Більшовик» 23 вересня 1923 року, ч. 216.).

Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті 1931 року закінчилося арештом органами НКВС, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості.

1932 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) він проголошує активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору й був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його товариші-неокласики — Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Микола Зеров — за кілька років були репресовані й знищені радянською владою.

Під час Другої світової війни перебував у евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві.

Творчість Рильського поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили поета. Одначе це не заважало радянським органам «профілактично» його шпетити. Зокрема, на початку жовтня 1947 року газета «Радянська Україна» друкує статтю «Про націоналістичні помилки М. Рильського», де його звинувачують у «буржуазному об'єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність… він не оволодів основами марксистсько-ленінського світогляду… не позбувся впливу буржуазно-націоналістичної ідеології».

У радянську добу Рильський написав 35 книжок поезій, найкращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком Академії наук УРСР.

У 1944—1964 роках Максим Рильський був директором академічного Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Поетові двічі було присуджено Сталінську премію в галузі літератури й мистецтва (1943 року премію 1-го ступеня за збірки віршів: «Слово про рiдну матiр», «Свiтова зоря», «Свiтла зброя» й поему «Мандрiвка в молодiсть»; 1950 року премію 3-го ступеня за переклад українською мовою поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш»), а 1960 року — Ленінську премію в галузі літератури, журналістики, публіцистики й мистецтва за збірки віршів «Далекі небосхили» (1959) та «Троянди й виноград» (1957). Крім «офіційної» поезії поет творив і глибоко патріотичну, яку декламував тільки з пам'яті окремим близьким і не довіряв паперу та забрав із собою в могилу[2].

Помер 24 липня 1964 року в м. Києві (тоді Українська РСР, СРСР), похований на Байковому кладовищі.

Вшанування пам'яті

  • 1965 року на честь Максима Рильського було названо вулицю в Києві, де він жив і працював у 1951—1964 роках (колишня назва — Радянська). Вулиця пролягає поруч із Голосіївським парком, який 1964 року теж був названий на честь Рильського. 2003 року біля центрального входу до парку відкрито пам'ятник поетові (автори — скульптор Петро Остапенко та архітектор Олег Стукалов).
  • У будинку в Києві, де жив Максим Рильський (нинішня адреса — вул. Максима Рильського, 7), з 1968 року працює літературно-меморіальний музей поета. Перед будинком-музеєм встановлено бронзове погруддя Рильського (скульптор Олександр Ковальов).
  • 1972 року постановою Ради Міністрів УРСР була заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.
  • Пам'ятна дошка на будинку колишньої земської управи в м. Сквирі, де працював М. Рильський (встановлена його другом Йосипом Магометом).[1]
  • В Уфі 2 жовтня 1985 року на честь Максима Рильського названа одна з вулиць на житловому масиві Сіпайлово.
  • Восени 2016 року його іменем назвали центральну вулицю в місті Сквирі[3][1]

Твори

Збірки поезій

  • На білих островах (1910)
  • Під осінніми зорями (1918)
  • Синя далечінь (1922)
  • Поеми (1925)
  • Крізь бурю і сніг (1925)
  • Тринадцята весна (1926)
  • Гомін і відгомін (1929)
  • Де сходяться дороги (1929)
  • Знак терезів (1932)
  • Київ (1935)
  • Літо (1936)
  • Україна (1938)
  • Збір винограду (1940)
  • За рідну землю (1941)
  • Слово про рідну матір (1942)
  • Світла зброя (1942)
  • Жага (1943)
  • Неопалима купина (1944)
  • Мандрівка в молодість (1944)
  • Чаша дружби (1946)
  • Вірність (1947)
  • Під зорями Кремля (1953)
  • На оновленій землі (1956)
  • Троянди й виноград (1957)
  • Голосіївська осінь (1959)
  • Зграя веселиків (1960)
  • В затінку жайворонка (1961)
  • Поезії (І—ІІІ, 1946)
  • Поезії (І—ІІІ, 1949)
  • Твори (І—ІІІ, 1956)
  • Твори (I—Х, 1960—1962)

та інші.

Переклади

Твори в інтернет-бібліотеках

Примітки

  1. а б в г Ціон В. Свято на нашій вулиці, або як Максим Тадейович Карла Генріховича поборов // Літературна Україна. — 2016. — № 38 (5667) (6 жовт.). — С. 16. (У плині подій).
  2. Свою таємницю Рильський забрав у могилу.
  3. досі називалась ім. Карла Маркса

Посилання

Джерела