Рильський Максим Тадейович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Максим Тадейович Рильський
Максим Рильський. 1910-ті роки
Максим Рильський. 1910-ті роки
Дата народження 7 (19) березня 1895(1895-03-19)
Місце народження Київ, Київська губернія, Російська імперія
Дата смерті 24 липня 1964(1964-07-24) (69 років)
Місце смерті Київ, Українська РСР, СРСР
Національність українець
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР

Ensign of the Ukrainian SSR 1921.png УСРРСРСР СРСР

Мова творів українська
Рід діяльності поет, перекладач, публіцист
Роки активності: 1907—1964
Напрямок неокласицизм, соціалістичний реалізм
Magnum opus: «Троянди й виноград»
Премії
Ленінська премія — 1960 Сталінська премія — 1943 Сталінська премія — 1950
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна — 1945 Орден Леніна
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Автограф: Автограф

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Надгробок Максима Рильського на Байковому кладовищі в Києві. Скульптори Петро Остапенко, Павло Кальницький. 1969

Ри́льський Макси́м Таде́йович (7 [19] березня 1895(18950319), Київ, Київська губернія, Російська імперія — 24 липня 1964, Київ, Українська РСР, СРСР) — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець. Академік АН УССР.

Біографія

Народився у м. Київ (тепер Україна). Батько майбутнього поета, етнограф, громадський діяч, економіст і публіцист Тадей Рильський, був сином поміщика Розеслава Теодоровича Рильського та князівни Трубецької. Один із предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Прапрадід Ромуальд був учнем василіянської школи; під час Коліївщини (1768) його мало не було страчено (за переказом, він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати Руського краю», це справило на ватажка гайдамаків таке враження, що він відпустив хлопця, а також решту засуджених на смерть поляків та євреїв).

Мати, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області).

1902 року помер батько і родина переїхала з Києва до Романівки. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) у приватній гімназії в Києві.

Змалку познайомився з композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Дмитром Ревуцьким, актором і режисером Панасом Саксаганським, етнографом та фольклористом Олександром Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова.

Після закінчення приватної гімназії Науменка Рильський у 1915—1918 роках навчався на медичному факультеті Київського імператорського університету Святого Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

У 1919—1929 роках учителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Рильський почав писати рано. Перший його вірш надруковано 1907 року, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана у скороченому вигляді 1926).

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», що вийшла в київській газеті «Більшовик» 23 вересня 1923 року, ч. 216.).

Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВС 1931 року, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості.

Після ув'язнення, з 1931 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його товариші-неокласики — Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Микола Зеров — за кілька років були репресовані й знищені радянською владою.

Під час Другої світової війни перебував у евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві.

Його творчість поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його. Одначе це не заважало радянським органам «профілактично» його шпетити. Зокрема, початком жовтня 1947 року газета «Радянська Україна» друкує статтю «Про націоналістичні помилки М. Рильського», Рильський винуватиться у «буржуазному об'єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність… не оволодів основами марксистсько-ленінського світогляду… не позбувся впливу буржуазно-націоналістичної ідеології».

У радянську добу Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, найкращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком. У 1944—1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, 1943 і 1950 років — Сталінську премію. Крім «офіційної» поезії поет творив і глибоко патріотичну, яку декламував тільки з пам'яті окремим близьким і не довіряв паперу та забрав із собою в могилу[1].

Помер 24 липня 1964 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Ушанування пам'яті

  • 1965 року на честь Максима Рильського було названо вулицю в Києві, на якій він жив і працював у 1951—1964 роках (колишня назва — Радянська). Вулиця пролягає поруч із Голосіївським парком, який 1964 року теж був названий на честь Рильського. 2003 року біля центрального входу до парку відкрито пам'ятник поетові (автори — скульптор Петро Остапенко та архітектор Олег Стукалов).
  • У будинку, де жив Максим Рильський (нинішня адреса — вул. Максима Рильського, 7), з 1968 року працює літературно-меморіальний музей поета. Перед будинком-музеєм встановлено бронзовий бюст Рильського (скульптор Олександр Ковальов).
  • 1972 року постановою Ради Міністрів УРСР була заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.
  • В Уфі 2 жовтня 1985 року на честь Максима Рильського названа одна з вулиць на житловому масиві Сіпайлово.

Твори

Збірки поезій

  • На білих островах (1910)
  • Під осінніми зорями (1918)
  • Синя далечінь (1922)
  • Поеми (1925)
  • Крізь бурю і сніг (1925)
  • Тринадцята весна (1926)
  • Гомін і відгомін (1929)
  • Де сходяться дороги (1929)
  • Знак терезів (1932)
  • Київ (1935)
  • Літо (1936)
  • Україна (1938)
  • Збір винограду (1940)
  • За рідну землю (1941)
  • Слово про рідну матір (1942)
  • Світла зброя (1942)
  • Жага (1943)
  • Неопалима купина (1944)
  • Мандрівка в молодість (1944)
  • Чаша дружби (1946)
  • Вірність (1947)
  • Під зорями Кремля (1953)
  • На оновленій землі (1956)
  • Троянди й виноград (1957)
  • Голосіївська осінь (1959)
  • Зграя веселиків (1960)
  • В затінку жайворонка (1961)
  • Поезії (І—ІІІ, 1946)
  • Поезії (І—ІІІ, 1949)
  • Твори (І—ІІІ, 1956)
  • Твори (I—Х, 1960—1962)

та інші.

Переклади

Твори в інтернет-бібліотеках

Примітки

Посилання


Джерела