Рим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рим
Roma
Муніципалітет
Герб Прапор
Roma dall'aereo.JPG
Країна Італія Італія
Регіон Flag of Lazio.svg Лаціо 
Провінція Рим 
Код ISTAT 058091
Поштові індекси 00118-00199
Телефонний код 06
Координати 41°53′35″ пн. ш. 12°29′00″ сх. д. / 41.89306° пн. ш. 12.48333° сх. д. / 41.89306; 12.48333Координати: 41°53′35″ пн. ш. 12°29′00″ сх. д. / 41.89306° пн. ш. 12.48333° сх. д. / 41.89306; 12.48333
Висота 20 м.н.р.м.
Площа 1285,30 км²
Населення 2 870 500 (31.12.2019)
Густота 2233,33 ос./км²
Розміщення
Commune
Map Region of Lazio.svg 
Мапа
Влада
Мер Вірджинія Раджі (22 червня 2016)
Офіційна сторінка 

Commons-logo.svg Рим у Вікісховищі

Рим (італ. Roma, лат. Rōma) — столиця Італії з 1870, адміністративний центр провінції Рим та області Лаціо. Населення понад 2,76 млн осіб, це найбільша за територією і кількістю жителів комуна країни. Міська агломерація нараховує до 3,7 млн[1] жителів і є другою за величиною в Італії після Мілана. Рим розташований в центральній частині Апеннінського півострова на річці Тибр, поблизу узбережжя Тірренського моря.

Одне з найдавніших міст світу, столиця Стародавнього Риму (за переказом із 753 до н. е.). Інші назви: «вічне місто», «місто на семи пагорбах» — спочатку поселення було на пагорбі Палатин, згодом були заселені сусідні пагорби — Капітолій і Квіринал. Дещо пізніше поселення з'явилися на останніх 4 пагорбах Целій, Авентін, Есквілін і Вімінал.

Починаючи з середини 1-го століття, головний осередок західного християнства.

Назва[ред. | ред. код]

За найпоширенішими нині переказами, Рим був заснований Ромулом 21 квітня 753 р. до н. е. Одного разу Ромул і Рем почали сперечатися на пагорбі Палатин, де заснувати місто, і вирішили використати ворожіння на польоті птахів. Над Ремом пролетіло 6 шулік, а над Ромулом 12. Ромул почав робити борозни, а Рем стрибав через них. Ромул сказав, що це є святотатством і вбив Рема та сказав: «Так буде з кожним, хто перейде стіни мого міста».

Інша версія, за якою Ромул сказав «Кордон мого міста ніхто не переступить», а це була всього лише борозна і трохи каміння. Рем засміявся і перестрибнув через межу.

Ромул став першим царем, від його імені нібито походить сучасна назва міста.

Цю дату наводить історик Марк Теренцій Варрон. До нього римляни називали різні дати в проміжку між 758 і 728 роками до н. е.

Географія[ред. | ред. код]

Розташування[ред. | ред. код]

Світлина міста з орбіти
Тибр Вночі

Місто розміщено в центральній частині Італії, над річкою Тибр, в її гирлі, на височинній вапняній території недалеко від морського узбережжя. Це столиця країни й осередок найважливіших установ політичного й економічного життя. Рим другий після Мілану фінансовий і економічний центр Італії.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат Риму
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C 11,9 13,0 15,2 17,7 22,8 26,9 30,3 30,6 26,5 21,4 15,9 12,6 20,4
Середня температура, °C 7,5 8,2 10,2 12,6 17,2 21,1 24,1 24,5 20,8 16,4 11,4 8,4 15,2
Середній мінімум, °C 3,1 3,5 5,2 7,5 11,6 15,3 18,0 18,3 15,2 11,3 6,9 4,2 10,0
Норма опадів, мм 66.9 73.3 57.8 80.5 52.8 34.0 19.2 36.8 73.3 113.3 115.4 81.0 804.3
Кількість сонячних годин 120,9 132,8 167,4 201,0 263,5 285,0 331,7 297,6 237,0 195,3 129,0 111,6 2472,8
Кількість днів з опадами 7,0 7,6 7,6 9,2 6,2 4,3 2,1 3,3 6,2 8,2 9,7 8,0 79,4


Джерело: Servizio Meteorologico,[2] data of sunshine hours[3]

Сусідні муніципалітети[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Стародавній Рим[ред. | ред. код]

В історії становлення стародавнього Риму, як міста можна відзначити кілька епох, що відповідають епохам територіального і державного розвитку римської держави:

  • Перша епоха охоплює життя міста до укріплення його Сервієвою стіною і відповідає царському періоду історії Риму.
  • Друга закінчується будівельною діяльністю Цезаря і відповідає епосі поступового перетворення міста-держави в імперію.
  • Третя охоплює час перших імператорів до Септіміуса Северуса.
  • Четверта — час до V ст. н. е.

Про чисельність населення Рима в республіканську й імператорську епохи немає точних відомостей. За оцінками, населення Рима за часів Сулли 400 тис., а в II — III ст. н. е. — до 800 тис. осіб.

Перші поселення[ред. | ред. код]

Найдавніші поселення з хатин культури залізної доби, вірогідно, з'явилися на місці Рима задовго до восьмого століття до н. е. Вони будувалися на пагорбах навколо долини, що лежить біля річки Тибр, у місці де колись був брід.

Заснування міста[ред. | ред. код]

Ядром Рима був Палатинський пагорб і обидві його вершини Палатин і Цермал; до цього ведуть як усі легенди про початок Рима, так і розташувння пагорба в центрі римських пагорбів та їхня конфігурація, що робила його найбільш недоступним.

Рим був не єдиною громадою, що існувала в межах нинішнього міста. На протилежному до Палатіну Квіриналі здавна жила інша громада, можливо навіть іншої національності.

Чи існували окремі громади на інших пагорбах — сказати неможливо. Літературні перекази зберегли нам вістки, які ґрунтувались на релігійних обрядах, що збереглися від найдавнішого часу (в той прадавній історичний час жрецька колегія luperci — вовкуни — оббігала колом стародавнє Палатинське місто), точні дані про сакральні кордони Палатинського міста (pomcerium) вказує нам положення дійсних укріплень.

Сакральна межа йшла ad ima montis Palatini (біля підніжжя Палатина). Територія міста уявлялася римлянам, як і всяка священна ділянка (templum), квадратом; звідси ім'я Палатінського міста — Roma quadrata; відомі чотири кути цього квадрата, що дозволяють визначити справжню форму первинного Рима, яка наближалася, ймовірно, більше до трапеції, ніж до квадрата. За аналогією з іншими старолатинськими містами можна припустити, що укріплення міста йшли поверх пагорба і складалися частково зі штучних споруд (можливо валів).

В інших місцях фортифікаційні роботи обмежувалися обтесуванням і без того крутих схилів. Ці укріплення збереглися у великих шматках і до нашого часу. Так звані fondi di capanne — поглиблення в ґрунті, на яких стояли круглі мазанки стародавніх латинів, і надгробні урни, що імітують ці мазанки, з широкими дверима і конічним дахом, — дають нам уявлення про ці оселі, які покривали плато Палатина. Ту ж форму мали, ймовірно, і святині, як показують пізніші круглі храми старолатинських божеств і житла верховного жерця і царя. Спогади про це збереглися в реліквії пізнього походження, як курінь Фаустул (tugurium Faustuli) і будинок Ромула (casa Romuli), що зберігалися до IV столітті н. е.

Можливо, що поряд з круглими мазанками на Палатині раніше будували і чотирикутні будинки. Можливо, вже Палатинське місто пов'язано було з протилежним берегом Тибру дерев'яним мостом, збудованим ще тоді, коли ні залізні, ні бронзові цвяхи не були у використанні (пізніший pons Sublicius). Пов'язані з Палатинським містом були і дві найдавніші дороги (viae), пізніше вулиці: нова і священна (nova et sacra); але ні приналежність їх до міста, ні зв'язок їх між собою досі не з'ясовано. Серед пізніших укріплень збереглися старі ворота міста (porta Mugonia, porta Romanula).

У наступній стадії розвитку укріплене місто сильно розрослося й охопило собою вже 7 пагорбів — Septimontium, — частково оточених земляним валом (murus terreus). Про існування цієї стадії свідчать знову ж таки релігійні обряди, у яких 7 пагорбів є одним цілим. Тільки ці 7 пагорбів — аж ніяк не всім нам знайомі 7 пагорбів Рима, а дрібнішого поділу, а саме, за свідченням Антистія Лабеона — Палатий з Цермалом (дві вершини Палатинського пагорба), Велія — пагорб між Палатином і Есквіліном, Фагутал-Каріна (висота, на якій тепер стоїть S. Pietro in Vincoli), Ціспій і Оппій — дві вершини Есквіліна, і Субура, західний схил останнього і долина між ними (може бути замість останнього треба вставити частину Целія — Sucusa).

Септімонтій виник з'єднанням громад, що сиділи на окремих вершинах, або розширенням Палатинської громади. І переказ, і топографічні дані зрозуміло говорять про існування міста, що омивається двома струмками (в долинах Velabrum і vallis Murcia) та лежить на трапецієподібному плоскогір'ї. Ця форма є звичною в римській Кампаньї (сільські місцевості) і також зручне для виникнення укріпленого центру. Жителі громади, що виникла на Квіринал (collis Quirinalis або просто collis; звідси назва жителів громади — Collini), колись з'єдналися з сусідами (montani), і з цього з'єднання виникло місто, що в сучасній науці називається містом чотирьох кварталів (urbs quattuor regionum). Три з них — regio Palatina, Esquilina і Suburana — належали старому місту, четвертий квартал склала нова громада — regio Collina.

Про це місто існують лише неясні спогади у пізніших релігійних обрядах. Головним свідченням про його існування є те, що сакральна межа міста (померій) до часів Сулли обіймала лише місто чотирьох кварталів. Пам'яток цього періоду життя Рима не збереглося; з пам'ятників, що згадуються переказами, до цього періоду зазвичай зараховують святилища загадкових Аргіїв, які щорічно в історичний час обходила урочиста процесія.

Давнє походження процесії Аргіїв однак є також сумнівним. Місто чотирьох кварталів топографічно і стратегічно не було цільним утворенням; до його складу не входили такі важливі в стратегічному відношенні і тісно з'єднані топографічно з територією стародавнього міста пункти, як Капітолій і Авентин. Тому, ймовірно, перші спроби серйозно зміцнити місто призвели до розширення його території, невідповідної до кількості населення, але необхідної зі стратегічної точки зору. Розміри цього нового укріпленого міста точно відомі, оскільки його зміцнення частково збереглися й до нашого часу: це — так звана Сервієва стіна, побудова якої римська історична наука помилково приписувала царю Сервію.

Царський період[ред. | ред. код]

Римські історики називають сім царів:

  • Першим був Ромул.
  • Другим — Нума Помпілій, який, на відміну від Ромула, управляв мирно і дав Риму перші закони, причому його радницею за легендою була німфа Егер.
  • Третім — Тулл Гостілій.
  • Четвертим — Анк Марцій.
  • П'ятим — Тарквіній Древній.
  • Шостим — Сервій Туллій.
  • Сьомим — Тарквіній Гордий. Він, за легендами, вступив на престол через вбивство попередника, правив жорстоко та був вигнаний з Рима (за римськими істориками — у 510 році до нашої ери).

Римська республіка[ред. | ред. код]

За легендами і пізнішими літописами, наприклад, Тіта Лівія, Римська Республіка була встановлена приблизно в 509 р. до н. е., коли останнього з семи римських царів, Тарквінія Гордого, було скинуто з престолу, і була сформована система правління, яка базувалася на щорічних виборах магістратів і різних представницьких зборах. Конституція встановила систему стримувань і противаг, а також розподіл влади. Двома найважливішими магістратами були два консули, які разом представляли орган виконавчої влади у формі верховного правління та військове головнокомандування. Консули мали працювати в Сенаті, який спочатку був консультативною радою, що складалася з патриціїв, але згодом набрав сили і влади. Іншими посадовими особами (магістратурою) в Республіці були претори, еділи і квестори. Спочатку такі посади могли обіймати виключно патриції, але пізніше вони стали відкриті для простих людей, плебеїв. Республіканські виборчі збори включали центуріатські коміції (лат. comitia centuriata), які голосували з питань війни та миру й обирали людей на найважливіші посади, та трибутні коміції (лат. comitia tributa), які вибирали посадовців у менш важливі органи управління.

У середині I ст. до н.е., троє людей, Юлій Цезар, Помпей та Красс, уклали секретний пакт — Перший Тріумвірат — задля контролю Республіки. Після завоювання Цезарем Галлії, протистояння між Цезарем і Сенатом призвело до громадянської війни з силами Сенату на чолі з Помпеєм. Цезар здобув перемогу і зробив себе довічним диктатором. В 44 р. до н. е. Цезаря вбили сенатори, які протистояли захопленню Цезарем абсолютної влади і прагнули відновити конституційне управління. Але згодом владу захопив Другий Тріумвірат, що складався з Октавіана — спадкоємця, призначеного Цезарем, Марка Антонія та Лепіда. Однак цей альянс скоро скотився у боротьбу за домінування. Лепіда відправили у вигнання, а Октавіан, розбивши Антонія та Клеопатру Єгипетську у битві при Акції в 31 р. до н. е., став незаперечним правителем Риму.

Римська імперія[ред. | ред. код]

Розбивши своїх ворогів, Октавіан узяв ім'я Август (лат. Augustus) і привласнив собі майже абсолютну владу, зберігши лише тінь республіканської форми правління. Його призначений наступник, Тиберій, прийняв владу без серйозної опозиції, встановивши династію Юліїв-Клавдіїв, яка існувала аж до смерті Нерона у 69 р. Римська територіальна експансія продовжувалася, і держава залишалася непохитною, незважаючи на низку імператорів, які вочевидь були розбещені та продажні (наприклад, деякі дослідники вважають, що Калігула був божевільним, а Нерон мав репутацію жорстокої людини, яка більше цікавилася власними інтересами, аніж державними). Династія Юліїв-Клавдіїв змінилася династією Флавіїв.

Протягом правління «П'яти гарних імператорів» (96-180 рр.), Імперія досягла свого територіального, економічного та культурного апогею. Держава була захищена як від внутрішніх, так і зовнішніх загроз, і протягом Pax Romana («Римський мир») Імперія процвітала. Із завоюванням Дакії за правління Траяна Імперія досягла піку своєї територіальної експансії; римські володіння займали площу приблизно 6,5 млн км².

У період між 193 та 235 рр. правила династія Северів, в якій було кілька некомпетентних правителів, зокрема Геліогабал. Це і зростаючий вплив армії на добробут Імперії призвели до довгого періоду занепаду і зовнішніх нападів, відомого як Криза III ст. Ця криза завершилася під час правління компетентнішого Діоклетіана, який у 293 р. розділив Імперію на західну та східну частини, що керувалися тетрархією — двома імператорами (августами) і двома молодшими співправителями (цезарями). 11 травня 330 р імператор Костянтин Великий остаточно закріпив статус столиці за Візантієм (лат. Byzantium) і перейменував його на Константинополь. 395 Імперія назавжди розділилася на Західну та Східну.

Західна Римська імперія[ред. | ред. код]

Держава постійно зазнавала нападів варварів, і її послідовний занепад розтягнувся на століття.

У IV ст. гуни, які мігрували на захід, змусили візіготів шукати притулку у межах Римської імперії.

У 410 р. візіготи під проводом Аларіха І взяли змором Рим.

Вандали вдерлися у римські провінції — Галлію, Іспанію та Північну Африку, і в 455 р. взяли Рим.

4 вересня 476 р. германський вождь Одоакр примусив останнього імператора Західної Римської імперії, Ромула Августула зректися престолу.

Демографія[ред. | ред. код]

Населення за роками[4]:


Станом на 31 грудня 2014 року в муніципалітеті офіційно проживав 365 181 іноземець з 183 країн, серед них 123483 громадяни країн Євросоюзу та 14455 громадян України.[5]

Релігія[ред. | ред. код]

Як резиденція пап, Рим має титул Апостольської Столиці (Апостольського Престола), хоч тепер ця назва стосується до резиденцій пап Ватикану, що охоплює базиліку св. Петра, папські палаци й низку установ на просторі 0,44 км² та екстериторіальні об'єкти поза Ватиканом. Вільне Ватиканське місто з суверенними правами існує на підставі лятеранського пакту з Італією 1929. У Ватикані діють найвищі установи Католицької Церкви, зокрема Конґреґація для Східної Церкви. Ватикан утримує дипломатичні зв'язки з іншими державами (тепер з 73) на підставі конкордатів.

Греко-католицька церква[ред. | ред. код]

1573 в Римі у Грецькій колегії св. Анастасія по вул. Бабуїно (Via del Babuino), 149, заснованій Григорієм XIII для виховання греко-католицьких богословів, де найперше побували І. Мороховський (1596—1603) і Йосиф Рутський (1599—1603), навчалося уніатське духовенство з українських земель — 150 україно-білоруських василіян до 1820-х років.

Після підписання і ратифікації Берестейської Унії у 1596 р. виникла потреба мати постійного представника Київської (греко-католицької) Церкви при Апостольському Престолі.

Про тісні зв'язки українсько-білоруської Католицької Церкви з Римом свідчать серед іншого часті поїздки до Риму київсько-галицьких митрополитів та єпископів: Йсифа Рутського, Рафаїла Корсака, Методія Терлецького, Якова Суші й інших та перебуванням у Римі верховного архієпископа кардинала Йосипа Сліпого і архієпископа Івана Бучка.

Понад 50 василіянських богословів і кілька світських виховувалися у інтернаціональній Колегії Конґреґації Пропаганди Віри, що піклувалася Українською Католицькою Церквою від заснування 1622 до створення окремої Конґреґації Східної Церкви 1917 року.

У 1626 р. Київський Митрополит Йосиф Веніамін Рутський відправив до Риму свого першого прокуратора священика Миколу Новака, який своїм осідком мав церкву василіянського чину Жировицької ікони Божої Матері та святих мучеників Сергія і Вакха (1639—1880) на Piazza Madonna dei Monti та прилеглі до неї території.

1637 р. (за іншими даними 1639 р.) церкву св. Сергія та Вакха та малий будинок при ній папа Урбан VIII подарував українцям для створення «Collegium Nationis Ruthenorum». Це найстаріша греко-католицька церква за межами України[6].

Від 1845 світські богослови з галицьких єпархій виховувалися у Грецькій Колегії, що звалася Греко-Руською до 1897, коли Лев XIII заснував окрему Українську Колеґію при дотеперішній василіянській церкві св. Сергія і Вакха.

У грудні 1897 р. в новозбудованому триповерховому будинку на Piazza Madonna dei Monti папа Лев VIII на зміну «Collegium Nationis Ruthenorum» заснував Українську Папську Колегію Святого Йосафата, інша назва Велика Семінарія[6].

Приміщення для колегії св. Йосафата (Великої Семінарії) на патріаршому дворі при церкві Сергія та Вакха було замале, тому папа Пій ХІ призначив частину ватиканських володінь на горі Джанікольо по сусідству з румунською колегією для української колегії. 28 жовтня 1929 р. відбулося урочисте посвячення фундаменту для Колегії Святого Йосафата. Тоді на Джанікольо була присутня майже вся Ієрархія УГКЦ. Митрополит Андрей, з причин здоров'я, не міг довершити акту посвячення, тому це зробив найстарший з Єпископів — Кир Григорій (Хомишин). Наступного дня весь Єпископат, настоятелі та питомці Колегії були на аудієнції у понтифіка. 13.11.1932 відбулося урочисте відкриття нового приміщення Великої Семінарії, перенесення осідку Колегії відбулося 6 травня того ж року[7].

Найголовніший український комплекс розбудувався на північній околиці Риму Montespicatto по вул. Боччеа — тут збудовано собор св. Софії, Український католицький університет, з яким пов'язана Колегія св. Софії та Українська Мала Семінарія. Церква св. Софії — один з найкращих українських храмів закордоном, збудований зусиллями кардинала Йосипа Сліпого за проектом італійського архітектора Лучо ді Стефано. Базиліка споруджена в русько-візантійському стилі, близькому до архітектури Софії у Києві та наближена до Софії в Константинополі[7].

Коли 1932 Пій XI збудував Українську Папську Семінарію у екстериторіяльній ватиканській зоні на Джанікольо для 50 богословів з усіх греко-католицьких єпархій, Головна Василіянська Курія купила попередній будинок, розбудувавши його на студійний дім чернечого доросту. 1960 вона перенеслася до нового осідку в Авентіні, а її колишній дім придбав верховний архієпископ кардинал Йсип Сліпий на приміщення для української католицької парафії та музею-галереї українського мистецтва.

Крім цих давніших установ, до яких також належить вілла Української Папської Семінарії у Кастельґандольфо за Римом (літня резиденція папи) ім. її фундатора митрополита Андрея Шептицького (1929), у Римі за повоєнний час постали: Головний монастир СС Служебниць (1947) і Василіянок (1953) та українська папська Мала семінарія, збудована 1959 й утримувана Східною Конґреґацією для української молоді під проводом отців-салезіян, монастир Студійського Уставу «Студіон» (1964) за Римом у Рокка ді Папа, храм св. Софії й комплекс Українського Католицького Університету ім. св. Климентія папи, засновані кардиналом Йсипом Сліпим (1964—1969).

Рим був місцем нарад українського католицького єпископату в 1929, 1932, 1955, під час другого Ватиканського Собору (під проводом верховного архієпископа Йосипа Сліпого) і згодом. Офіціозом Верховного архієпископату є «Благовісник».

З 1946 в Римі діє Апостольська Візитатура для українців у Західній Європі, під проводом архієпископа І. Бучка, з 1972 монсиньйора М. Марусина.

Публікації[ред. | ред. код]

У Римі вийшли перші публікації за кордоном з української церковної історіографії; біографії св. Й. Кунцевича А. Джерардія (1643) і Я. Суші (1665), що також у Римі видав життя Мелетія Смотрицького (1666), та перший історичний нарис української церкви І. Кульчинського (1733-34). Джерельні видання римських документів з української історії розпочали у 19 столітті А. Тайнер й інші чужинецькі, головно польські й російські дослідники; згодом після скромних спроб НТШ (М. Кордуба, С. Томашівський) взявся докладніше митрополит Андрей Шептицький за допомогою К. Королевського, Г. Бенедетті.

Систематичне видання римських документів 1952 почали «Записки ЧСВВ» у окремій серії «Римські документи до історії Української Католицької Церкви» трудом протоархимандрита А. Великого (досі 50 з намічених 90-100 томів). Римські архіви та митецькі зібрання вивчали В. і Д. Антоновичі, М. Грушевський, О. Сушко, В. Щербаківський і багато молодших дослідників української церковної історії: М. Войнар, І. Прашко, Д. Блажейовський, А. Пекар, О. Баран й ін. З 1964 заходами Українського Католицького Університету видано «Історичні документи України» із згаданої колекції митрополита А. Шептицького (12 томів) й інші джерела.

З половини 1960-х років у Римі має осідок Українське Богословське Товариство, яке видає річники «Богословія». 1962 тут засновано Українське Пресове Бюро, що видає «Вісті з Риму». Дослідницьку працю уможливлюють багаті збірки з української історії тематикою у бібліотеках: Ватиканській, Папського Східного Інституту й Української Папської Семінарії (вона отримала книжкову спадщину митрополита Й. Сембратовича), Українського Католицького Університету тощо.

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Мер Раджі

Рим є однією з 8101 комун Італії, і є найбільшим як за площею так і за чисельністю населення. Він управляється мером, з 2016 року — Вірджинією Раджі[8] [9] (Рух п'яти зірок), і міською радою. Місце міської ради на Капітолійському пагорбі у Палаці сенаторів. Це історична резиденція уряду в Римі. Місцеву адміністрацію в Римі зазвичай називають «Campidoglio» (Кампідольйо, укр. Капітолій), як і назва пагорба в римському діалекті.

Рим є столицею Італії і місцем перебування уряду Італії. Офіційна резиденція президента Італійської Республіки і прем'єр-міністра Італії. Обидві палати італійського парламенту та італійського Конституційного суду знаходиться в історичному центрі. Міністерства розкидані по всьому місту, вони, включаючи Міністерство закордонних справ, яке розташоване в Палаццо делла Фарнезіна, поруч з Олімпійським стадіоном.

План історичного центру Рима з його районами
Муніціпії
  • До імператора Августа був поділений на 4 округи.
  • Імператором Августом поділений на 14 округів, кожен округ на квартали.
  • З VII століття — на 7 округів.
  • Тепер Рим поділений на 4 міські округи, 19 Муніціпій і 155 районів міста.

Старе місто (Municipio I) поділене на 22 райони, які не мають управлінських функцій:

Назва Району
Назва Району
Назва Району
Назва Району
Назва Району
I Монті II Треві III Колонна IV Кампо Марціо V Понте
VI Паріоне VII Реґола VIII Сант Евстахіо IX Пінья X Кампітеллі
XI Сант Анжело XII Ріпа XIII Трастевере XIV Борґо XV Есквіліно
XVI Людовісі XVII Саллюстіано XVIII Кастро Преторіо XIX Целій XX Тестацціо
XXI Сан Саба XXII Праті

Економіка[ред. | ред. код]

Банк Італії, Віа Нацьйонале

З 2005 р. ВВП у розмірі 94376 млн € (US $ 121,5 млрд)[10], місто виробляє 6,7 % від національного ВВП (більше, ніж будь-яке інше місто в Італії), а рівень безробіття знизився з 11,1 % до 6,5 % в період між 2001 і 2005 роками. Сьогодні він є одним з найнижчих з усіх європейських столиць Союзу[10].

Рим зростає 4,4 % на рік і продовжує рости більш високими темпами в порівнянні з будь-яким іншим містом країни[10]. Якби би Рим був країною, то посідав би 52-гу сходинку серед найбагатших країн світу за рівнем ВВП. Рим мав у 2003 році ВВП на душу населення в розмірі 29153 € (US $ 37412), який був другим в Італії (після Мілана), і становить понад 134,1 % від середнього рівня ВВП на душу населення у ЄС[11].

Економіка характеризується відсутністю важкої промисловості, в значній мірі домінують послуги, високотехнологічні компанії (ІТ, аерокосмічна, оборонна, телекомунікації), наукові дослідження, будівництво та комерційна діяльність (особливо в банківській справі), а також величезний розвиток туризму, який має дуже динамічне і надзвичайно важливе значення для економіки.

Міжнародний аеропорт Рим Фьюмічіно найбільший в Італії. У місті розташовані головні офіси більшості великих італійських компаній, а також штаб-квартири трьох зі 100 найбільших компаній світу: Enel, Eni і Telecom Italia[12].

Університети, національні радіо-, теле- і кіноіндустрія в Римі, також є важливими секторами економіки: Рим також є центром італійської кіноіндустрії, завдяки студіям Cinecittà , які працюють з 1930-х років. Місто також є центром для банківської і страхової справи, а також електроніки, енергетики, транспорту та аерокосмічної промисловості. Численні міжнародні компанії, штаб-квартири установ, міністерств, конференц-центри, спортивні споруди, музеї знаходяться в основних бізнес-районах Риму : Esposizione Universale di Roma (EUR); TORRINO (далі на південь від EUR); Magliana; Parco de' Medici-Laurentina і так звана Tiburtina долина уздовж стародавньої Via Tiburtina.

Транспорт[ред. | ред. код]

Рим має два сучасні міжнародні аеропорти — це Aeroporto internazionale Leonardo Da Vinci — аеропорт імені Леонардо да Вінчі і Ciampino aeroporto — аеропорт Чампіно (менший, переважно обслуговує чартерні рейси і рейси авіакомпаній-дискаунтерів).

Рим розташований в центрі кільцевої мережі автодоріг, які приблизно повторюють мережу доріг Стародавнього Риму, що починалися з Капітолійського пагорба і сполучав Рим зі всією імперією. У місті розвинена маршрутна мережа автобусів (350 маршрутів і більше 8000 зупинок) і трамваїв (39 км шляхів і 192 зупинки). У 2005 році було відновлено рух тролейбусів на лінії від вокзалу Терміні (маршрут 90).

У 1955 році був відкритий римський метрополітен, на середину 2010-х років римське метро має три лінії А В і С. Загальна довжина 60 км, 73 станції.[13][14][14][Note 1], а до 2035  планується завершити лінію D, але будівельні роботи часто припиняються через археологічні знахідки.

Оскільки Рим розташований в центрі півострова, він став головним залізничним вузлом в центральній Італії. Головний залізничний вокзал Рима, Терміні — один з найбільших в Європі, щодня він обслуговує понад 400 000 пасажирів. Друга за значенням залізнична станція, Тібуртіна, реорганізується під термінал для швидкісних поїздів.

Суспільство та культура[ред. | ред. код]

ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №91 (англ.)

Туризм[ред. | ред. код]

Рим — одне з найвідвідуваніших міст світу. За різними рейтингами, Рим посідає десяту[15] по 14[16] сходинку у світі. В 2013 році в столиці Італії побували 6,71 млн туристів[17].

Пам'ятки культури та архітектури[ред. | ред. код]

Докладніше: Архітектура Риму
Панорама міста
Римський Колізей
Бернардо Берлотто. Колізей, 1742

Відомі римські фонтани[ред. | ред. код]

Палаци Риму[ред. | ред. код]

Університети[ред. | ред. код]

Мости Риму[ред. | ред. код]

Спорт[ред. | ред. код]

1960 року в місті проводилися XVII Літні Олімпійські ігри. У Римі популярні футбол, баскетбол, волейбол, існує багато спортивних клубів. Найвизначніші футбольні клуби Риму: «Рома» та «Лаціо» виступають у Серії А. Домашньою ареною для них є «Стадіо Олімпіко».

Освіта та наука[ред. | ред. код]

У римській філософії найбільше позначився грецький вплив, тут не склалося жодного оригінального напряму. Популярність отримали насамперед морально-етичні вчення. Майже офіційною доктриною римської держави став стоїцизм, який бачив мету філософії в тому, щоб указати шлях на щастя. Великим представником цього напряму був Сенека. Він грав видну політичну роль при дворі імператора Нерона, але закінчилася його кар'єра трагічно. Запідозривши участь Сенеки в змові, Нерон змусив філософа покінчити життя самогубством. Сенека насамперед розробляв проблеми практичної моралі: подолання страху смерті, важливість стриманості, етична рівність людей, існування зумовлення. Філософська розробка такого кола ідей дозволяє вважати вчення Сенеки одним з джерел християнської етики.

Помітним внеском римської науки було створення низки енциклопедичних робіт, що систематизували знання, накопичені в різних сферах. Основні ідеї античної матеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тіт Лукрецій Кар в науково-просвітницькій поемі «Про природу речей».

Класична праця з географії належить Страбону, що зібрав у «Географії» всі відомі тоді зведення про країни і народи — від Британії до Індії. Птолемей, узагальнюючи астрономічні спостереження, розробив геоцентричну модель світу, за якою навколо кулястої Землі обертаються Сонце й інші планети. Ця модель залишалася панівною до Нового часу.

Найбільшою фігурою античної медицини і незаперечним авторитетом протягом подальшого тисячоліття був Гален, що вивчав нервову систему, спинний мозок. Галену належить перша в історії науки концепція кровообігу.

У Древньому Римі історики, зазвичай, посідали високе суспільне становище і активно брали участь в політичному житті. Історичні твори належать перу Юлія Цезаря («Записки про галльську війну»). Близький до Октавіана Августа був Тіт Лівій, твори якого є часто єдиним джерелом для вивчення окремих періодів історії раннього Риму. Тацит намалював картину римської історії часів імперії, приділивши значне місце опису варварських племен, що нападали на Рим, згадавши серед інших і венедів (одна з назв слов'янських племен у старовину). До цього дня одним з найвидатніших істориків світу, що читаються залишається Плутарх, що обрав морально-філософський жанр історичного портрета. У своїх «Порівняльних життєписах» він відшукує паралелі в грецькій і римській історії через розгляд біографій людей, що прославилися.

Виключно значущим і оригінальним внеском Древнього Риму у світову наукову традицію є створення юриспруденції. Римське право і зараз обов'язково входить в навчальний план всіх вищих навчальних закладів, що готують юристів. Перші закони були письмово оформлені в ході боротьби плебеїв з патриціями у часи ранньої республіки і знаменували перемогу рівності політичних прав всіх громадян Риму. Так звані «Закони 12 таблиць» заклали підмурівок римського законодавства.

У Римі діяла сувора система судочинства. У часи пізньої республіки і імперії, коли в закони часто вносилися зміни, виникла система сповіщення громадян про закони, що ухвалюються. У час правління Юлія Цезаря на центральну площу виставляли гіпсову дошку з інформацією про військові перемоги і урядові акти й рішення «Щоденні відомості римського народу» (своєрідний прообраз газет). Копії розсилалися по державі, у всі провінції. Серед тих, хто вніс важливий внесок в розвиток юриспруденції — Марк Туллій Цицерон — видатний оратор, автор робіт з філософії держави, послідовний прихильник демократичного правління, він безуспішно намагався відтворити республіку після вбивства Цезаря.

Люди, пов'язані з містом[ред. | ред. код]

Українці в Римі[ред. | ред. код]

Церква св. Анастасія у Римі, при якій знаходилася грецька колегія, в якій навчалися уніати з України. 2018 р.
Церква св. Анастасія у Римі, при якій знаходилася грецька колегія, в якій навчалися уніати з України. 2018 р.

За найдавнішою традицією, Рим пов'язаний з Україною одним з перших наступників св. Петра, св. папи Климента († 101), засланого цісарем Траяном на вигнання до Криму, де його мощі знаходилися у Херсонесі, а 861 були віднайдені св. Кирилом Солунським і 868 перенесені до Рима.

Щойно по охрещенні кн. Володимира Великого відомі безпосередні зв'язки України з Римом: папські посольства Івана XV 988 і 991 та Сильвестра II 1000 року до Володимира Великого і його посольства до Рима 991 і 1001 років. До зв'язків Володимира з Римом належить також перебування у Києві Бруно з Кверфурту, який з Рима бл. 1006 поїхав у месійну подорож до печенігів і прийнятий був у кн. Володимира.

Ватиканські архіви й рукописні колекції зберігають багато документів і пам'яток з минулого України: папські листи в українських справах, починаючи від листів Григорія VII до київського князя Ізяслава, та в обороні його до польського короля Болеслава II Сміливого від 17 і 20 квітня 1075 (перші збережені пам'ятки дипломатичних зв'язків України з європейським Заходом); багате листування папських посланців і нунціїв у Польщі та інших державах, що дбали про Інформацію Апостольської Столиці про церковно-політичні події на українських землях; архіви Конґреґації Пропаганди і Східної Церкви, що від 17 ст. є у прямій реляції з україно-білоруською Католицькою Церквою; Грецькі Колегії (із зб. портретів київської митрополії 17 — 18 ст.) й чернечих чинів, що працювали на українських землях (єзуїтів, театинів й ін.); цінний архів василіянських прокураторів 17 — 19 ст. (22 томи) був перед першою світовою війною перевезений до Національного Музею у Львові.

Великий князь Ізяслав Ярославич 1075 вислав сина Ярополка до папи Григорія VII, який наділив Ізяслава королівською короною.

Посол папи Інокентія IV до татарської орди Плано Карпіні під час подорожі до Монголії через Україну розпочав зв'язки Данила і Василька Романовичів з Римом, які завершилися коронацією Данила 1253 папським леґатом Опізо.

У 15 столітті у Римі жив і помер київський митрополит кардинал Ісидор (1454—1463) і з Рима вислав в Україну 1458 свого наступника митрополита Григорія II. 1483 у Римі вийшов перший друкований твір українського автора «Judicium prenosticon …», Юрія Дрогобича з посвятою папі Сікстові IV.

Нова доба українських взаємин з Римом розпочалася унійним актом Київської митрополії з Апостольською Столицею 23 грудня 1595 року, підписаним посланцями україно-білоруського єпископату І. Потієм і К. Терлецьким (див. Берестейська унія).

У 1919-20 у Римі мали осідок дипломатичні місії УНР і ЗУНР до італійського уряду (див. Італія) та дипломатична місія УНР до Ватикану під проводом графа М. Тишкевича (його наступником був о. Ф. Бонн), що її прийняв у червні 1919 кардинал П. Ґаспарі, державний секретар Ватикану.

Між двома світовими війнами у Римі працювали українські політичні діячі: Євген Коновалець, Є. Онацький; тут навчалися або доповнювали студії малярі: І. Курах, С. Мако, Р. Лісовський, Г. Мазепа; 1938 була влаштована виставка графіки (374 твори, 41 автор).

1940 при державному університеті був створений лекторат української мови (лектор Є. Онацький).

З 1945 діяла невелика Українська Громада (гоова до 1947 Є. Онацький, згодом В. Федорончук).

Контакт з італійськими політичними колами підтримувала ОУН. Після 1945 у Римі опинилася чимала група втікачів. Ними і військовополоненими І Дивізії Української Національної Армії, що були розміщені у Ріміні, опікувався Український Допомоговий Комітет під керівництвом архієпископа І. Бучка. Українську справу популяризувало серед італійців Товариство італійсько-української приязні у Римі і журнал «Ucraina» (1954 — 56), частково «Інтернаціонал Свободи», «Середземноморська Академія». Постійні українські радіопересилання передають Ватиканська (від грудня 1939 — з перервою 1944-47 — під проводом Василіян) та італійська закордонна радіослужба (з 1951). Попри нечисленну українську частку у Pимі, місто є одним з найважливіших українських осередків діаспори.

Мистецтво[ред. | ред. код]

До Рима з його багатством античних памʼяток та християнських святощів і мистецьких скарбів, високими школами (університет Сапієнца, Академія Мистецтв св. Луки й ін.) прибували паломники й мандрівники та студенти з усіх українських земель, зокрема православних: М. Корнякт зі Львова, Т. Прокопович (1698—1701), Йосиф Курцевич-Коріятович (1615), Г. Скибінський у кін. 17 ст. і В. Григорович-Барський з Києва (1724), що залишив цінні римські спогади, ченці з Манявського Скиту у 1720-х pp., гетьман К. Розумовський, М. Гоголь (1837—1839).

Рим відомий в українській літературі, наприклад, у оповіданнях і переробках з «Ґеста Романорум», про різних осіб — від цісаря до коваля «В том же м. Римі», чи у «Повісті про сімох мудреців» (16 в.), «О Понціані цесару римском».

У Римі студіювало чимало українських митців 17-20 століть, починаючи від Юрія Шимоновича-Сімігінівського, придворного маляра короля Я. Собеського, що перший між учнями Рим. Академії св. Луки з України і Польщі здобув першу нагороду, згодом: О. Білянський (1766), І. Мртос (учень Канави), В. Береза, Р. Гадзевич, В. Орлов, І. Шаповаленко, А. Мокрицький, С. Васильківський і багато сучасних мистців. Під час свого навчання і виступів у Італії, преважно у Мілані, у Римі перебували деякий час визначні українські муз́ики і співаки: М. Березовський, Д. Бортнянський, С. Гулак-Артемовський, О. Мишуга, С. Крушельницька.

Відомі поховання[ред. | ред. код]

У базиліці св. Петра (з 1963) є вівтар св. Василя Великого, під яким спочили мощі св. Йосафата Кунцевича[6], у церкві св. Сергія i Вакха спочиває митрополит Р. Корсак († 1640), а в крипті собору св. Софії (з 1973) митрополит Й. Сембратович († 1900).

На головному цвинтарі Риму — Campo Berano — на ділянці 35 міститься каплиця № 1, яка належить василіанам, а № 2 — сестрам служебницям. Ближче до виходу на Plazzale del Verano місце поховання дружини та сина полковника Коновальця[7].

Зовнішні зв'язки[ред. | ред. код]

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Міста-партнери[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. Пересадна станція Counting Termini (Rome Metro) між лініями А і В, та пересадна станція San Giovanni між лініями А і С, рахуються лише одноразово

Примітки[ред. | ред. код]

  1. OECD. Competitive Cities in the Global Economy (PDF). Архів оригіналу за 2007-06-14. Процитовано 2009-04-30. 
  2. Tabelle climatiche 1971–2000 della stazione meteorologica di Roma-Ciampino Ponente dall'Atlante Climatico 1971–2000 – Servizio Meteorologico dell'Aeronautica Militare
  3. Visualizzazione tabella CLINO della stazione / CLINO Averages Listed for the station Roma Ciampino. Процитовано 13 June 2011. 
  4. Наведено за італійською вікіпедією (28.12.2015).
  5. Cittadini Stranieri [іноземні громадяни] (італ.). ISTAT. Процитовано 12 серпня 2016. 
  6. а б в Парнікоза, Іван (07.2018). Українські сліди Риму. Частина 1. Русини-українці у вічному місті. http://h.ua/ (українська). http://h.ua/. Процитовано 30.08.18. 
  7. а б в Парнікоза, Іван (07.2018). Українські сліди Риму. Частина 2. Духовний центр. http://h.ua/ (українська). http://h.ua/. Процитовано 30.08.2018. 
  8. Мером Риму вперше стала жінка. Вірджинія Раджі представляє партію "П'ять зірок", яка виступає за вихід Італії з єврозони. Дзеркало тижня. Україна. 21 червня 2016. Процитовано 23 червня 2016. 
  9. Вірджинія Радджі перемогла на виборах у Римі. Укрінформ. 20 червня 2016. Процитовано 23 червня 2016. 
  10. а б в Rapporto Censis 2006. Censis.it. Архів оригіналу за 2008-04-18. Процитовано 2010-02-03. 
  11. Observatoribarcelona.org. Архів оригіналу за 6 серпень 2007. Процитовано 3 березень 2010. 
  12. DeCarlo, Scott (2006-03-30). The World's 2000 Largest Public Companies. Forbes. Процитовано 2007-01-16. 
  13. Home > Azienda - I numeri di atac - Trasporto pubblico [Home > Company - The numbers of ATAC - Public transportation] (Italian). ATAC. 8 November 2014. Процитовано 2015-04-06. 
  14. а б Marco Chiandoni (30 June 2015). Rome metro Line C reaches Lodi. International Railway Journal. Процитовано 2015-06-30. 
  15. Daily Telegraph назвала самые популярные города у туристов. korrespondent.net. Процитовано 2016-02-11. 
  16. ТОП-10 самых посещаемых городов мира. www.atorus.ru. Процитовано 2016-02-11. 
  17. 20 самых посещаемых городов мира. Рейтинг туристических агентств | Чудо Дивное. chudodivnoe.ru. Процитовано 2016-02-11. 

Джерела й література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]