Очікує на перевірку

Римарук Ігор Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігор Миколайович Римарук
Ігор Римарук на презентації збірки «Бермудський трикутник» у Києві, 2007
Ім'я при народженніІгор Миколайович Римарук
Народився4 липня 1958(1958-07-04)
с. М'якоти,
Ізяславський район,
Хмельницька область
Помер3 жовтня 2008(2008-10-03) (50 років)
Львів
·автомобільна аварія
ПохованняЛичаківський цвинтар[1]
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьпоезія
Сфера роботипоезія[2]
Alma materННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Мова творівукраїнська
ЧленствоНаціональна спілка письменників України
Автограф

CMNS: Римарук Ігор Миколайович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

І́гор Микола́йович Римару́к (4 липня 1958, М'якоти, Хмельницька обл. — 3 жовтня 2008, Львів) — український поет. Лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (2002). Президент Асоціації українських письменників. Радник міністра культури з питань книговидання (2007).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 4 липня 1958 року в селі М'якоти Хмельницької області на історичній Волині в сім'ї сільських інтелігентів. Його батьки Римарук Микола Якович та Римарук Галина Василівна працювали педагогами в середній школі, яку Ігор закінчив на відмінно.

Писати вірші Ігор почав ще під час навчання в школі, юнацьке захоплення літературою вплинуло на вибір подальшого життєвого шляху. Після закінчення середньої школи успішно вступив і закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював у пресі та видавництвах.

Багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро».

Восени 2008 року на одній із вулиць Львова поета збила автівка[3]. Через кілька днів він помер.

Похований 6 жовтня 2008 року на 78 полі Личаківського цвинтаря.

Згодом, у часописі «Критика», опублікували посмертне слово поета і критика Костянтина Москальця, у якому зокрема йдеться:

Точна дата смерті Ігоря Римарука — 3 жовтня 2008 року — з'явилася в українській Вікіпедії буквально через кілька годин по тому, як ця смерть настала. <…> Він був поетом, височиною в пласкому поточному мовленні й існуванні, а височини, як відомо, першими притягують удари блискавиць та абсурду. Цинізму й нігілізму. І смерті, звичайно. Проте є одна незаперечна й універсальна істина, якої не обіймуть жоден Танатос і жоден абсурд. Усі вірші пишуться в теперішньому часі. Читаючи й перечитуючи їх, ми завжди в той час потрапляємо. Ми потрапляємо в час, у якому Ігор Римарук живий. І саме тому ми ніколи не будемо говорити про нього як про відсутнього — навіть знаючи точну дату на хресті й у Вікіпедії[4].

Особливості поезії

[ред. | ред. код]

У поезіях Римарука відчутний перманентний протест проти «легітимації», охрестоматійнення неомодерністських способів творення, спроба революційного формотворення в межах НМ-дискурсу. Римарук — вічний і відданий неофіт модернізму, один із безперечних предтеч ПМД-80, який уособив фаховість та ерудовану інтелігентність «вісімдесятників».

Творчість

[ред. | ред. код]

Упорядник антології нової української поезії «Вісімдесятники» (1990, Едмонтон).

Вірші перекладали багатьма мовами світу, друкували в англо-, іспано-, польсько-, російсько-, румунсько-, шведсько-, німецькомовних антологіях української поезії.

Ігор Римарук та очолювана ним "Сучасність" стали у 80-х прямими спадкоємцями Миколи Зерова і "Книгаря", тобто духу неокласичного модернізму 20-х років, назавджи, здавалося, знищеного сталінськими репресіями[5].

Збірки

[ред. | ред. код]
  • «Висока вода» (1984)
  • «Упродовж снігопаду» (1988)
  • «Нічні голоси» (1991)
  • «Goldener Regen» («Золотий дощ», 1996, видавництво «Brodina», німецькою та українською мовами)
  • «Діва Обида» (2000, 2002)
  • «Бермудський трикутник» (2007)
  • «Сльоза Богородиці» (2009).
  • «Доброе время Твое» («Твій добрий час», (2011), у російських перекладах Наталії Бельченко та Володимира Ільїна та в картинах Сергія Слєпухіна).
  • «Божественний вітер: останні вірші» (2012)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. https://gazeta.ua/articles/people-newspaper/_igor-rimaruk-mav-chotiri-druzhini/259489
  2. Czech National Authority Database
  3. Ігоря Римарука насмерть збив автомобіль. Архів оригіналу за 19 травня 2014. Процитовано 3 жовтня 2008.
  4. Костянтин Москалець. Я недовго буду тут… // Критика. Рік ХІІ. — 2008. — Ч. 10–11 (132—133). — С. 39.
  5. Москалець, Костянтин (2019). Стежачи за текстом. Вибрана критика та есеїстика. Львів: Видавництво Старого Лева. с. 120. ISBN 978-617-679-678-7.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]