Римський-Корсаков Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Римський-Корсаков Микола Андрійович
фотографія
Основна інформація
Дата народження 6 (18) березня 1844(1844-03-18)
Місце народження Тихвін
Дата смерті 8 (21) червня 1908(1908-06-21) (64 роки)
Місце смерті маєток Любенськ, поблизу Луги, нині Ленінградська область

Мико́ла Андрі́йович Ри́мський-Корсако́в (Николай Андреевич Римский-Корсаков; * 6 (18) березня 1844(18440318), Тихвін — 8 (21) червня 1908, маєток Любенськ, поблизу Луги, нині Ленінградська область) — відомий російський композитор, педагог, диригент, громадський діяч, музичний критик; член Могутньої купки, автор 15 опер, 3 симфоній, симфонічних картин, камерно-інструментальної музики.

Біографія[ред.ред. код]

Микола Римський-Корсаков народився у провінційному містечку Тихвіні за 200 км від Санкт-Петербурга. Батько композитора — Андрій Петрович Римський-Корсаков (1784–1862) походив з дворянського роду[1], деякий час служив новгородським віце-губернатором, а потім Волинським цивільним губернатором[2], мати — Софія Василівна — дочка кріпачки і багатого поміщика Скарятіна, була досить освіченою жінкою. Сильний вплив на майбутнього композитора мав і його старший брат Воїн Андрійович — контр-адмірал, реорганізатор системи військово-морської освіти.

Роки навчання[ред.ред. код]

В дитинстві М. А. Римський-Корсаков вчився грати на фортепіано вдома, пізніше — в пансіоні (де М. А. Римському-Корсакову викладали загальноосвітні дисципліни, а також навчали гри на фортепіано). Але батьки майбутнього композитора бачили у своєму синові морського офіцера, і 1856 року віддали його навчатися до петербурзького Морського корпусу.

Навчаючись у Морському корпусі, Римський-Корсаков, однак, не втрачає інтересу до музики. У 1859 році він почав брати уроки у піаніста Ф. А. Канілле, який в 1861 познайомив Римського-Корсакова з М. А. Балакірєвим, навколо якого починав гуртуватися музичний гурток, що пізніше увійде в історію під назвою «Могутня купка». Вже на той час з Балакірєвим товаришували молоді композитори Мусоргський, Кюї, а також музикознавець Володимир Стасов. Знайомство з цими композиторами мало вирішальний вплив на формування особистості й естетичних поглядів Римського-Корсакова.

1862 року Римський-Корсаков закінчує морський корпус і бере участь у плаванні на кліпері «Алмаз» (186265), завдяки чому мав можливість побувати в багатьох країнах, зокрема у Великій Британії, США, Бразилії, Іспанії, Франції, Норвегії. Ця подорож стала для нього джерелом творчої фантазії на багато років. В 1864 році Римський-Корсаков був призначений мічманом.

1870-ті — 1880-ті роки[ред.ред. код]

Портрет М. А. Римського-Корсакова (художник — Валентин Сєров)

Після повернення до Петербургу Римський-Корсаков продовжив інтенсивні заняття музикою. Під впливом і керівництвом М. А. Балакірєва він створив 1-у симфонію (18611865), «Сербську фантазію» (1867), симфонічну музичну картину «Садко» (1867), 2-у симфонію «Антар» (1868), ряд романсів тощо. На початку 1870-х Римський-Корсаков звернувся до оперного жанру, який згодом став провідним у його творчості. Так, 1872 року була завершена його перша опера — «Псковитянка», за драмою Л. А. Мея.

1872 року композитор одружився з піаністкою Надією Пургольд, яка народила двох синів — Андрія (1878–1940) та Григорія (1901–1965) і доньку Надію (1884–1971).

1871 року Римського-Корсакова запросили викладати до Петроградської консерваторії. Як згадував пізніше композитор, "Якби я хоч трішечки повчився, якби я хоч на крапельку знав більше, ніж знав насправді, то мені було б ясно, що я не можу і не маю права братися за запропоноване мені діло, що піти в професори було б з мого боку і нерозумно, і недобросовісно…[3]

Оригінальний текст (рос.)

Если б я хоть капельку поучился, если б я хоть на капельку знал более, чем знал в действительности, то для меня было бы ясно, что я не могу и не имею права взяться за предложенное мне дело, что пойти в профессора было бы с моей стороны и глупо, и недобросовестно».

Відчуваючи прогалини в своїй освіті, композитор інтенсивно вивчає музично-теоретичні дисципліни. Він веде класи практичної композиції та інструментування, пише свою Третю симфонію — C-dur. Згодом діяльність Римського-Корсакова розширюється. У 187384 Римський-Корсаков працював інспектором духових оркестрів Морського відомства, в 187481 — директором Безкоштовної музичної школи, з 1874 виступає як симфонічний диригент, а пізніше і як диригент оперних спектаклів. У 1883-94 виконував обов'язки помічника керівничого Придворною співочою капелою. Серед найвідоміших його творів кінця 1870-х — 1880-х років — «Казка» (1880), Сімфонієтта (1885) і Фортепіанний концерт (1883), «Іспанське капричіо» (1887), «Шехеразада» (1888), а також опери «Травнева ніч» (1879) і «Снігуронька» (1881).

Попри те, що до кінця 1870-х років «Могутня купка» як згуртована група перестала існувати, Римський-Корсаков не втрачав активності у спілкуванні з колегами та у пропагуванні їхньої творчості. Своєрідним продовженням «Могутньої купки» у 1880-х роках став так званий Біляївський гурток, що об'єднувався навколо мецената Біляїва[4]. Римський-Корсаков став художнім керівником видавничої та концертно-організаторської діяльності Біляїва, а після смерті мецената разом із композиторами Олександром Глазуновим та Лядовим увійшов до опікунської ради з керування всіма справами.

1890-ті — 1900-ті роки[ред.ред. код]

Могила М. А. Римського-Корсакова та його дружини у Петербурзі

З 1889 року Римський-Корсаков зосереджується на оперній творчості. В наступні роки постають опери «Млада» (1889–1890), «Ніч перед Різдвом» (1895), «Садко» (1896), пролог до «Псковитянки» — одноактна «Бояриня Віра Шелога» і «Царева наречена» (обидві — 1898). У 1900-і рр. створюються «Казка про царя Салтана» (1900), «Сервілія» (1901), «Пан воєвода» (1903), «Легенда про невидимий град Кітеж» (1904) і «Золотий півник» (1907). У цей період композитор вивчав філософію, писав статті, переглянув і відредагував деякі зі своїх попередніх творів. Останні роки свого життя Римський-Корсаков працював над книжкою своїх спогадів, яку назвав «Літопис мого музичного життя».

Під час Революції 190507 Римський-Корсаков активно підтримав вимоги студентів-страйкарів, відкрито засудив дії реакційної адміністрації Петербурзької консерваторії, за що був звільнений з консерваторії, і поновлений на роботі лише після надання консерваторії часткових автономних прав і зміни керівництва.

Помер у маєтку Любенськ, поблизу Луги, нині Псковська область. Похований у Новодівочому монастирі в Петербурзі. В 1937 його прах був перенесений до Ленінградського пантеону-некрополя при Олександро-Невській лаврі.

Творчість[ред.ред. код]

Творчість Римського-Корсакова глибоко самобутня і разом з тим спирається на класичні традиції. Гармонійністю світосприймання, ясністю музичного мислення, витонченим артистизмом він є близьким до Глінки. Пов'язаний із передовими ідейно-художніми течіями 1860-х рр., Римський-Корсаков виявляв великий інтерес до народної творчості (склав збірник «Сто російських народних пісень», 1877: гармонізував пісні, зібрані Т. І. Філіпповим, — «40 народних пісень». 1882). Композитор використовує справжні зразки музичного фольклору й органічно обробляє пісенні інтонації у власних мелодіях. Захоплення фольклором, давньослов'янською міфологією, народними обрядами відобразилися в операх «Травнева ніч» (за М. В. Гоголем. 1879), «Снігуронька» (за А. Н. Островським, 1881) — улюблений музичний твір Римського-Корсакова, який він вважав своїм найкращим, «Млада» (1890), «Ніч перед Різдвом» (за М. В. Гоголем, 1895).

Опери[ред.ред. код]

15 опер Римського-Корсакова демонструють розмаїтість жанрових (билина, казка, легенда, історико-побутова драма, лірико-побутова комедія), стильових, драматургійних, композиційних рішень (твори, що тяжіють до номерної структури й до безперервного розвитку, опери з масовими сценами й камерні, з розгорнутими ансамблями й без них). Найповніше дарування Римського-Корсакова виявилося в творах, пов'язаних зі світом казковості, з різноманітними формами російської народної творчості. Тут розкриваються його мальовничо-образотворчий талант, чистота лірики — щирої, але трохи споглядальної, без підвищеної емоційної напруженості.

Увага до внутрішнього світу людини, до психологічного розкриття образів виявилося в камерній опері «Моцарт і Сальєрі» (на текст О. С. Пушкіна, присвячена А. С. Даргомижському, 1897), в одноактній опері «Бояриня Віра Шелога» (пролог до «Псковитянки», 1898) і особливо в драмі на історико-побутовий сюжет «Царева наречена» (1898). Нові тенденції, характерні для російського мистецтва початку 20 ст., відобразилися в опері «Казка про царя Салтана» (заПушкіним, 1900) з її підкреслено театральною умовністю й елементами стилізації народного лубка, в «осінній казочці» «Кощій Безсмертний» (1902), у якій казкова тематика трактується алегорично. Високі морально-філософські проблеми підняті в опері-легенді «Сказання про невидимий град Китеж і діву Февронію» (1904). Остання опера композитора — «небилиця в особах» «Золотий півник» (за Пушкіним, 1907) — нещадна сатира на царське самодержавство.

Основою оперної виразності Римський-Корсаков вважав спів. Важливу драматургійну роль у його операх виконує й оркестр, якому нерідко доручаються самостійні симфонічні картини, антракти, наприклад «Три дива» («Казка про царя Салтана»), «Битва при Керженці» («Сказання про невидимий град Китеж…»). Розглядаючи оперу насамперед як музичний твір, Римський-Корсаков також велике значення надавав її літературній основі — лібрето. Плідною була співдружність композитора з лібретистом В. І. Бєльським.

Симфонічні твори[ред.ред. код]

Симфонічна творчість Римського-Корсакова в порівнянні з оперною не настільки багатопланова. Образна конкретність музичного мислення композитора визначила його схильність до програмного й жанрового симфонізму. Звідси перевага таких типів і форм, як увертюра (фантазія), симфонічна картина, сюїта. Найвидатніші твори Римського-Корсакова для оркестру — «Іспанське капричіо» (1887) і симфонічна сюїта «Шехерезада» (1888). Композитор розширив і збагатив колористичні можливості цих жанрів, створив свою систему ладово-гармонійних засобів, в основі якої — складні лади (зокрема характерний звукоряд — гама Римського-Корсакова), оркестрування поєднує барвистість, блиск із ясністю, прозорістю.

Вокальні твори[ред.ред. код]

Вагоме місце у творчій спадщині Римського-Корсакова займає камерно-вокальна лірика. Написав 79 романсів, серед них — вокальні цикли «Навесні», «Поетові», «Біля моря».

Просвітницька і педагогічна діяльність[ред.ред. код]

Різнобічна діяльність Римського-Корсакова мала велике просвітницьке значення, насамперед, у пропагуванні творів російських композиторів. Зокрема, 1889 року Римський-Корсаков виступав з концертами на Паризькій світовій виставці, де під його орудою прозвучали твори Глінки, Даргомижського, Бородіна, Мусоргського, Лядова. Завдяки редакторській роботі, були опубліковані й виконані опери «Кам'яний гість» Даргомижського, «Князь Ігор» Бородіна, «Борис Годунов» і «Хованщина» М. Мусоргського; Римський-Корсаков також підготував і видав, разом з Балакірєвим і А. К. Лядовим, оперні партитури М. Глінки.

Поштовая марка до 100-ліття композитора, (СРСР, 1944)

Виняткове значення мала його педагогічна діяльність. Творець композиторської школи, Римський-Корсаков виховав 200 композиторів, диригентів, музикознавців, серед яких — А. К. Глазунов, А. К. Лядов, А. С. Аренський, М. М. Іпполітов-Іванов, І. Ф. Стравінський, О. В. Оссовський[5], В. Й. Малишевський, Н. Я. Мясковський, С. С. Прокоф'єв, М. А. Баланчивадзе, Я. Вітол, М. В. Лисенко, О. О. Спендіаров. Частковим узагальненням педагогічного досвіду були його підручники гармонії й оркестровки, цінним історичним документом є автобіографічна книга «Літопис мого музичного життя» (1906).

Пам'ять[ред.ред. код]

В 1944 у місті Тихвін відкрито Дім-музей, в 1971 у Ленінграді — Музей-квартира Римського-Корсакова. Ім'я Римського-Корсакова носить Петербурзька консерваторія, в 1952 біля її будівлі, що на Театральній площі, встановлено пам'ятник композиторові.

Ім'я композитора носить Дитяча музична школа № 1 в Миколаєві, в 1978 році біля школи встановлено бюст.

На його честь названо астероїд 4534 Римський-Корсаков[6].

Список творів[ред.ред. код]

Опери:

  • Псков'янка (1873,2-а редакція 1878; 3-я редакція 1892, постановка 1895, Петербург),
  • Травнева ніч (Майская ночь) (1880)
  • Снігуронька (Снегурочка)(1892)
  • Млада (1892)
  • Ніч перед Різдвом (1895)
  • Садко (1897)
  • Моцарт і Сальєрі (1898),
  • Бояриня Вєра Шелога (пролог до Псковитянки) (1898),
  • Царева наречена (Царская невеста) (1899)
  • Казка про царя Салтана (Сказка о царе Салтане) (1900)
  • Сервілія (1902)
  • Кощій Безсмертний (1902)
  • Пан-Воєвода (1904)
  • Сказання про невидиме місто Кітеж і діву Февронію (Сказание о невидимом граде Китеже и деве Февронии) (1904)
  • Золотий півник (Золотой петушок) (1907)

Кантати

  • Світезянка (1897),
  • «Песнь о вещем Олеге» (1899)

та інші

Для оркестру:

  • 3 симфонії (1865, нова редакція 1884; 2-а — "Антар", 1868, нова редакція 1897; 1873, нова редакція 1886),
  • Музична картина "Садко" (1867, редакція 1892),
  • Сербська фантазія (1867, редакція 1889),
  • Казка (1880),
  • Симфонієтта на російські теми (1885),
  • Іспанське капричіо (1887),
  • Сюїта "Шехеразада" (1888),
  • Світле свято (Светлый праздник, Воскресная увертюра, 1888),
  • «Дубінушка» (зі змішаним хором ad libitum, 1906)

та інші

Інше

  • Концерт для фортепіано з оркестром (1883),
  • Фантазія для скрипки з оркестром (1886),
  • Серенада для віолончелі з оркестром (1893) та ін.;
  • твори для інструментів з духовим оркестром;
  • камерно-інструментальні ансамблі;
  • фортепіанні п'єси;
  • хори з оркестром та a cappella;
  • камерно-вокальні ансамблі;
  • 79 романсів для голосу з фортепіано;
  • обробки народних пісень.


Вокальні твори, перекладені українською[ред.ред. код]

У перекладі Бориса Тена
«Захід тане рожевими тінями» («Запад гаснет в дали бледно — розовой…»)[7],
«Ненастный день потух»[8]
У перекладі Юрія Отрошенка[9]
«Всі рідшає хмарин летюча череда» («Редеет облаков летучая гряда…»),
«Дзвінко жайвір знов співає» («Звонче жаворонка пенье…»)
«Не вітер — листя з висоти» («Не ветер, вея с высоты… »)

Книги[ред.ред. код]

Музичні приклади[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Н. А. Римский-Корсаков(рос.)
  2. Музей М. А. Римського-Корсакова у м. Тихвін(рос.)
  3. Біографія на сайті hrono.ru
  4. Біографія на сайті «Русская идея»
  5. Е. Гордеева. Римский-Корсаков//belcanto.ru

Література[ред.ред. код]

  • Рацкая Ц. С. Н. А. Римский-Корсаков. Изд. 2-е, перераб. — М., Музыка, 1977. — 112 с. 50.000 экз.
  • Римский-Корсаков Н. А. Летопись моей музыкальной жизни. М., 1982
  • Кунин И. Ф. Н. А. Римский-Корсаков. М., 1988
  • Оперы Римского-Корсакова. Путеводитель, М., 1976;
  • Gilseder Pals N. van, N. A. Rimsky-Korsakow, Lpz., 1914; его же, N. A. Rimsky-Korsakow.
  • Opernschaffen nebst Skizze über Leben und Wirken, P.—Lpz., 1929; Markevitch I., Rimsky-Korsakov, P., 1934;
  • Abraham G. H., Rimsky-Korsakov. A short biography, L., 1945;
  • Burian К. V., N. A. Rimskij-Korsakov, Praha, 1949;
  • Stromenger K., Mikotaj Rimski-Korsakow, Wroclaw, 1950;
  • Hofmann R. M., Rimski-Korsakov, sa vie, son œuvre, P., 1958; Feuer M., Rimszkij-Korszakov, Bdpst, 1966.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Сторінка, присвячена композиторові
  2. Аудіозаписи, список творів (рос.)
  3. Зміст опер М. А. Римського-Корсакова на сайті «100 опер»

(рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. О. Грачёва. Из дворянского рода Корсаковых
  2. Римский-Корсаков Н. Летопись моей музыкальной жизни. — Москва, 1955.
  3. Цитовано за [belcanto.ru]
  4. Про наступність цих гуртків детальніше див. у статтях Могутня купка
  5. Оссовский, Олександр Вячеславович (1871 — 1957), видатний музикознавець та критик, двоюрідний брат композитора Миколи Вілінського, див. ru:Оссовский, Александр Вячеславович
  6. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3
  7. Римський-Корсаков М. Захід тане рожевими тінями /Укр. пер. Б.Тена. — К.: Мистецтво, 1954. — 7 с.
  8. Римський-Корсаков Н. Ненастный день потух: Романс Укр. пер. Б.Тена. — К.: Мистецтво, (Б.г.). −7с.- Лит. текст: рус.> укр.
  9. Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії — К. : «Арт Економі» — 2012 — 388 с.