Римський статут Міжнародного кримінального суду

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Держави учасниці.
   Підписали і ратифікували
   Підписали, але не ратифікували
   Не підписали і не ратифікували

Римський статут Міжнародного Кримінального Суду (англ. Rome Statute of the International Criminal Court) — міжнародний договір, що заснував Міжнародний кримінальний суд. Прийнятий на дипломатичній конференції в Римі 17 липня 1998 року і набрав чинності з 1 липня 2002 року. Станом на травень 2011 року договір ратифікувало 114 держав. Усього Римський Статут підписали 139 держав, але ратифікували угоду не всі.

Статут встановлює функції, юрисдикцію і структуру суду.

Історія[ред.ред. код]

Римський статут встановлює чотири основних міжнародних злочини: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочини агресії. Проте в ході переговорів були розглянуті для включення й інші злочини, в тому числі екоцид.[1]

У червні 1998 року, після кількох років переговорів, спрямованих на встановлення постійного міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, звинувачених у геноциді та інших серйозних міжнародних злочинах, таких, як злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії, Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй скликала п'ятитижневу дипломатичну конференцію в Римі для доопрацювання і прийняття конвенції про створення Міжнародного кримінального суду.[2][3]

17 липня 1998 року Римський статут був прийнятий шляхом голосування 120-ти держав, 7 висловилися проти, 21-на  утрималась.[4] Які саме країни проголосували проти, остаточно не відомо.[5] Але абсолютно очевидно, що серед них були такі держави, як КНР, Ізраїль і Сполучені Штати, тому що згодом вони публічно висловили своє негативне ставлення. Спостерігачі та коментатори роблять припущення, що серед решти країн, які не підтримали Римський статут, можуть бути  Індія, Індонезія, Ірак, Лівія, Катар, Росія, Саудівська Аравія, Судан і Ємен. Найбільше дослідники схиляються зараховувати до держав, які проголосували проти Ірак, Лівію, Катар та Ємен.[5]

11 квітня 2002 року на спеціальній церемонії, що відбулася в штаб-квартирі Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку, десять країн ратифікували Статут[6], в результаті чого загальне число країн-підписантів досягло шістдесяти, що було мінімумом, необхідним для приведення Статуту до чинності, як це визначено у статті 126.[7] Договір набув чинності 1 липня 2002 року;[6] МКС може розслідувати тільки ті злочини, які були скоєні після дати набуття ним чинності[8].

Римський статут являє собою результат багаторазових спроб створення національного та міжнародного трибуналу. Наприкінці ХІХ ст. міжнародна спільнота здійснила перші кроки до створення незмінних судів з національною юрисдикцією. Разом із Гаазькою міжнародною конвенцією миру, представники найбільших націй спробували угодити закони війни та ввести обмеження на використання високотехнологічної зброї. Після Першої світової війни та після ще більш тяжких злочинів, скоєних під час Другої світової війни, пріоритетним завданням стало переслідування осіб, відповідальних за злочини, які вважаються настільки серйозними, що їх необхідно назвати «злочинами проти людства».

Заради дотримання основних принципів демократичної цивілізації, злочинці не можуть бути страчені на площах або відправлені в табори. Натомість із ними поводяться саме як зі злочинцями, регулярно здійснюючи судовий розгляд, з присутністю права на захист і презумпції невинності. У цьому відношенні важливим моментом в історії права став Нюрнберзький процес, після якого були підписані деякі договори, що й привели до розробки Римського статуту.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 260 від 9 грудня 1948 — Конвенція про запобігання та покарання злочину геноциду — була першим кроком на шляху до створення міжнародного постійного кримінального трибуналу з юрисдикцією на злочини, котрі, на той момент, ще не були визначені у міжнародних договорах. У резолюції висловлено надію на прогрес Юридичної комісії ООН у цьому напрямку.

Генеральна Асамблея, врахувавши певні міркування, висловлені Комісією, створила комітет для підготовки проекту Статуту і вивчення відповідних юридичних питань. У 1951 був представлений перший проект. Другий вийшов в 1955, але стикнувся з численним затримками, офіційно — через труднощі у визначенні злочину агресії, які були вирішені в ході дипломатичних переговорів уже аж після набуття Статутом сили. Геополітична напруженість холодної війни також сприяла затримці.

Тринідад і Тобаго звернувся в в грудні 1989 року до Генеральної Асамблеї, щоб знову відкрити переговори про створення міжнародного кримінального суду, і в 1994 році представив проект статуту. Генеральна Асамблея заснувала спеціальний комітет для Міжнародного кримінального суду, вислухавши висновки Підготовчого комітету, який працював над проектом протягом двох років (1996—1998).

Тим часом Організація Об'єднаних Націй створила спеціальні трибунали для колишньої Югославії (МТКЮ) і по Руанді (МТР), після чого через проблеми, які виникли в ході досудового розслідування, чи вже на судовій стадії, до Статуту було внесено поправки, що дуже нагадують чинний Римський Статут.

Під час своєї 52-й сесії Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про скликання дипломатичної конференції для установи Міжнародного кримінального суду. Конференція відбулася в Римі 15 червня — 17 липня 1998, як зазначає договір, який набув чинності 1 липня 2002 року. Ця Римська конференція була відвідана представниками 161 держави, а також спостерігачами інших різноманітних організацій, міжурядових організацій та агентств, та неурядових організацій (включаючи численні групи з захисту прав людини). Вона відбувалася у штабі Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, розташованої приблизно за чотири кілометри від Ватикану (однієї з представлених держав).[9][10]

Держави-учасники[ред.ред. код]

Держави стають учасниками Міжнародного кримінального суду, а злочини, скоєні їх громадянами або на їх території — підсудними йому, по факту ратифікації Римського статуту.

За станом на квітень 2013 року Римський статут ратифікували 122 держави світу[11]. Серед 193 держав-членів ООН його ратифікувала лише 121 держава (острови Кука не є членами ООН), 31 — підписали, але не ратифікували, а 41 — взагалі не підписали.

Україна підписала Римський статут Міжнародного кримінального суду 20 січня 2000 року, однак ще не ратифікувала його. На відміну від міжнародних судових органів, які за своєю природою є допоміжними засобами захисту прав і свобод людини і громадянина, Міжнародний кримінальний суд доповнює систему національної юрисдикції [12] та може приймати до свого провадження справи не тільки за зверненням держави-учасниці, а й з власної ініціативи. Наприклад, коли держава, під юрисдикцією якої перебуває особа, підозрювана у вчиненні передбаченого Статутом злочину, «не бажає або не здатна проводити розслідування чи порушити кримінальне переслідування належним чином».

Можливість такого доповнення судової системи України не передбачена розділом VIII «Правосуддя» Конституції України. Це дає підстави для висновку, що абзац десятий преамбули та стаття 1 Статуту не узгоджуються з положеннями частин першої, третьої статті 124 Конституції України, а тому приєднання України до цього Статуту відповідно до частини другої статті 9 Конституції України можливе лише після внесення до неї відповідних змін. Тому сьогодні Держава Україна відповідно до пункту 3 статті 12 Римського статуту Міжнародного кримінального суду може звернутись лише з заявою про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо певних злочинів, визначених державою в такій заяві.

Деякі держави принципово негативно ставляться до самої ідеї існування МКС. На їх думку, МКС обмежує суверенітет держави та має невизначено широку компетенцію. Такої думки дотримуються такі держави, як СШАКитай, Індія, Ізраїль та Іран.

Найбільш запеклим супротивником МКС є США. Попри те, що уряд США підписав Римський статут у 2000 році, вже у 2002 він відкликав свій підпис. Спочатку Білл Клінтон, підписуючи документ, пояснив, що США не збираються ратифікувати Римський статут, доки в повній мірі не ознайомляться з діяльністю МКС[13]. Пізніше адміністрація Буша-молодшого, маючи на меті захист своїх військовослужбовців, повністю відмовилась від участі в Римському статуті, назвавши його таким, що порушує національні інтереси і суверенітет США. Окрім того, у 2002 році був прийнятий спеціальний Закон про захист американського персоналу за кордоном, котрий дозволив застосування військової сили для визволення будь-якого американського громадянина, або громадян країн союзників США, затриманих на території будь-якої держави[14]. Крім того, США уклали низку двосторонніх угоди, в котрих зобов'язали відповідні держави не видавати підозрюваних американських громадян Міжнародному кримінальному суду; у випадку порушення цих домовленостей США припинять надавати військову допомогу та будь-яку іншу підтримку[15][16].

Держави-учасники, що ратифікували Римський статут, поділяються на такі регіональні групи:

  • Африканські держави;
  • Азійські держави, серед яких і держави в районі Тихого океану;
  • Східноєвропейські держави;
  • держави Латинської Америки та Карибського басейну;
  • Західна Європа та інші держави.

Станом на квітень 2013 року 34 держави-учасниці МКС відносяться до африканських країн, 18 — до азійських держав, 18 — є представниками від Східної Європи, 27 — від Латинської Америки та Карибського басейну і 25 — від Західної Європи та інших держав[3.

Примітки[ред.ред. код]

  1. University of London Report: Ecocide is the Missing Fifth Crime Against Peace.
  2. United Nations (1999). Rome Statute of the International Criminal Court — Overview
  3. Coalition for the International Criminal Court. Rome Conference — 1998.
  4. Michael P. Scharf (August 1998). Results of the Rome Conference for an International Criminal Court. The American Society of International Law.
  5. а б Stephen Eliot Smith, «Definitely Maybe: The Outlook for U.S. Relations with the International Criminal Court During the Obama Administration», Florida Journal of International Law, 22:155 at 160, n. 38.
  6. а б Amnesty International (11 April 2002). The International Criminal Court — a historic development in the fight for justice.
  7. Article 126 of the http://legal.un.org/icc/statute/99_corr/cstatute.htm Rome Statute].
  8. Article 11 of the Rome Statute
  9. Final Act of the International Criminal Court
  10. Rome Conference list of attendees and meeting notes
  11. ICC: The States Parties to the Rome Statute
  12. Висновок Конституційного Суду України N 3-в/2001 у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський статут) від 11 липня 2001 року у справі N 1-35/2001
  13. Clinton's statement on war crimes court (англ.). BBC News.
  14. Новая атака США на Международный уголовный суд (рус.). Хьюман Райтс Вотч (2002)
  15. Начало противостояния. США и Международный уголовный суд Обзор за май 2002 г. (рус.) Журнал «Индекс».
  16. Status of US Bilateral Immunity Acts (англ.) (PDF). Coalition for the International Criminal Court (2006).

Посилання[ред.ред. код]


Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
міжнародне право Це незавершена стаття про міжнародне право.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.