Римсько-галльські війни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Римсько–галльські війни
Експансія кельтських племен в VI-III століттях до н. е.

Експансія кельтських племен в VI-III століттях до н. е.
Дата: VI–I ст. до н. е.
Місце: Апеннінський півострів, Галлія
Результат: Перемога Риму
Сторони
Vexilloid of the Roman Empire.svg Римська республіка Галльські племена
Командувачі
Vexilloid of the Roman Empire.svg Марк Фурій Камілл
Vexilloid of the Roman Empire.svg Гай Юлій Цезар
Бренн
Верцингеторикс
Амбіорікс
Коммій

Римсько-галльські війни — збройні зіткнення Риму з галльськими племенами в VI—I століттях до н. е.

До Цезаря[ред. | ред. код]

Перші зіткнення галлів з римлянами відбулися у VI століття до н. е., коли інсубри, бітуриги, едуї, арверни та інші галльські племена, очолювані Беловезом, вторглися у Північну Італію і в Західну Етрурію. Інше їх військо, під командуванням Еледона, опанувало простір від Комо до Бергамо. З тих пір північ Італії отримала назву Галлії Цизальпінської. Третє галльське нашестя під проводом Сіговеза, з країни секванів, і поширилася по Іллірії і Паннонії. У 391 році до н. е. галли обложили місто Клузій, на захід від Перузії і Тразімено. Обложені звернулися за допомогою до Риму, що слугувало приводом до першого походу галлів на Рим.

30 років по тому почалася друга війна з галлами, яка тривала 12 років (360-348 до н. е.) Перемоги консула Гая Сульпиція Лонга в Південному Лаціумі і подвиги Марка Валерія Корво і Тита Манлія Торквато змусили варварів піти з Середньої Італії, після чого набіги припинилися на нетривалий час. Тим часом галли Сіговеза заполонили Фракію і Македонію,а в 280 році до н. е. розділилися на три загони,що пішли на: Церетрію, Бельгію і Брену. Цар Птолемей Керавн незадовго перед тим заволодів цими провінціями, рушив проти варварів, але зазнав поразки (травень 279 року до н. Е.). Рівнини Фракії і Македонії стали здобиччю галлів. Teперь для варварів головною метою походу стала Греція, де вони сподівалися на багату здобич. Усвідомлення загальної небезпеки згуртувало держави Середньої Греції. Союзна армія греків в 25 тис. чоловік очікувала галлів у Фермопільскому проході. Варвари марно намагалися пробитися. При кожній атаці, галли, єдиним оборонним спорядженням яких були щити, з великими втратами були відбиті греками, що займали зручну позицію, підтриману флотом. Однак, зрадники гераклейці вказали Брено шлях, по якому колись перси, керовані Ефіальтом, зайшли в тил загону Леоніда . Союзна армія греків, побачивши що галли їх обійшли, почали тікати.

Бренн рушив до Парнасу, бажаючи напасти на Дельфи, щоб захопити скарби тамтешнього храму. На допомогу святині кинулись фокідці і невеликий локрійсько - етолійський загін; вони зайняли околиці Дельф. Кoли сюди наблизився Брен, раптово настали холоди, що змусили галлів до відступу.

Завоювання країни сенонів римськими колоністами слугувало приводом до нової війни (226-221 до н. Е.). У 225 році до н. е. бойї, інсубри, тауріски, в союзі з гезатами (войовниче плем'я у верхній долині Рони) в кількості 70 тис. осіб вторглися в Середню Італію, в напрямку на Аримин, який прикривала армія консула Емілія Папа в 26 тис. чоловік. Інший консул - Гай Атілій Регул - з такими ж силами стояв у Сардинії. Однак, галли рушили в бік узбережжя Тірренського моря і, ніде не зустрічаючи опору, через Пізу вторглися в Етрурію і дійшли до Клузія, який стояв від Риму лише через три переходи. Отримавши звістку про навалу варварів, консули поспішно рушили на захист Етрурії. В кінці 225 року до н. е. висадилися біля Пізи сардинські легіони Регула і перегородили дорогу галлам. Бій вже почався, як на поле битви прийшло допоміжне вйсько і атакувало варварів з тилу. Галлська армія була знищена. Після цього римська армія вдерлася на територію бойїв і в 224 році до н. е. підкорила їх.

У 223 році до н. е. консул Фламіній перейшов через Пад біля сучасної П'яченци, але зазнав поразки від галлів. У 222 році до н. е. консул Марк Клавдій Марцелл і Гней Корнелій Сципіон захопили країну інсубрів. Останні намагалися відволікти римлян від облоги укріпленого міста Ацерре (на північний захід від нинішньої Кремони), але в битві при Кластідіі (нинішній Кастеджо ) Марцелл розбив їх, а галльський вождь Вірідомар загинув у поєдинку від руки самого консула.

Врешті-решт Ацерре дістався римлянам, a консул Сципіон взяв штурмом столицю інсубрів Медіолан (Мілан). Нарешті, взяттям Комума було довершено підкорення цього племені. Під час Другий Пунічної війни (218-201 до н. е.), При переході Ганнібала через річку Ебро, бойї та інсубри повстали проти римлян. Також з одним легіоном y Аріміна стояв претор Манлій, отримавши звістку про повстання, рушив до Модени, але був розбитий і відійшов до Падуї, де сховався y містечку Таннет.

При вторгненні Ганнібал а в Італію Цизальпійську галли поповнили ряди його армії. Тільки в 201 році до н. е. консул Елій Пет рушив проти бойїв для забезпечення Плаценціі і Кремони, але в 200 році до н. е. галли взяли Плаценцію, a в 199 році до н. е. завдали поразки римським військам Бебія Тамфіла. У 197 році до н. е. на березі річки Мінчо Корнелію Цетега вдалося нанести Інсубрія поразку, яке разом з втратою Комума змусило їх в 196 році до н. е. укласти з римлянами мир. Але з бойями і Лігурія війна тривала; після поразки при Мутине (193 рік до н. е.) сила опору бойев почала слабшати і в 191 році до н. е., розбиті консулом Сципіоном Назіком, вони були змушені підкоритися римлянам.

З другої половини II століття до н. е. Рим почав війни з трансальпійськими галлами. Приводом до першої війни був напад оксібеївв і децеатів на союзну з римлянами Массилію (Марсель). У 125-123 роках до н. е. салії і аллоброги (між річками Ізар і Арар), підтримані арвернами, почали війну проти Риму. Боротьба була нерівна і закінчилася перетворенням території переможених в римську провінцію, де в 118 році до н. е. було засновано місто Нарбон.

Під час навали кімврів і тевтонів в Південну Галлію в 113-102 роках до н. е. загони галлів, що входили до складу армії кімврського ватажка Бойоріга, взяли участь в розгромі римських військ консула Квінта Сервілія Сципіона при Араузіоне ( Оранж) 6 грудня 106 року до н. е.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Галльские войны // Воинская честь — Гимнастика военная : [рос.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1912. — (Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. К. И. Величко [и др.] ; 1911—1915, т. 7). (рос.)
  • Козленко А. В. Военная история античности: Полководцы. Битвы. Оружие. — Мн.: Беларусь, 2001. — 479 с. — 5000 экз. — ISBN 985-01-0248-9
  • Badian E. Roman Imperialism in the Late Republic. — Oxford: Blackwell, 1968. — 117 p.
  • Stevens C. E. The «Bellum Gallicum» as a Work of Propaganda // Latomus. — 1952. — T. 11, Fasc. 1. — P. 3-18.