Ринок праці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ринок праці (англ. Labour market, Job market)— це система суспільних відносин, пов'язаних з купівлею і продажем трудових послуг працівників (послуг праці).

У класичному розумінні ринок праці  — це сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу за допомогою ціни на працію (заробітної плати).

Іншими словами, ринок праці — ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих працівників пропонують свою працю (трудові послуги), а роботодавці (власники) — виробники товарів та послуг — потребують її.

Елементами ринку праці є: попит, пропонування, трудові послуги (послуги праці), ціна, конкуренція, резервування праці, трудова мобільність.

Праця (послуги праці, здібності до праці) — один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства.

На ринку праці встановлюється ціна праці — ставка заробітної плати.

Людина здатна працювати завдяки своїм фізичним і розумовим здібностям; які, в свою чергу, поєднуючись із знаннями, вміннями та навичками складають основу трудового потенціалу особистості. Трудовий потенціал (або робоча сила) людини може бути використаний у виробництві благ.

Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від працівника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці працівника, а не він сам, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовим і колективним договорами, угодами укладеними на інших рівнях та чинним законодавством.

Обсяг використання праці вимірюється у годинах роботи протягом певного періоду (отже, праця — це потокова величина). Запаси праці в економіці визначаюються такими категоріями: працездатне населення; економічно активне населення; трудові ресурси тощо.

Роботодавець — це юридична або фізична особа, яка, виходячи із попиту на свою продукцію (послуги), утворює попит на працю та надає можливість найманим працівникам працювати й отримувати заробітну плату.

Класична модель ринку праці[ред. | ред. код]

Згідно класичної школи економіки, на ринку праці, як й на будь-якому ринку, регулятором попиту і пропозиції виступає ринкова ціна - ціна праці - величина (ставка) заробітної плати. Вона є гнучкою ринковою ціною, тобто швидко реагує на зміну у попиті і пропозизиції на ринку. Саме за її допомогою відбувається балансування між попитом і пропозицією праці. Тривале безробіття (невідповідність між попитом і пропозиції на ринку праці) є неможливим, оскільки ринок праці швидко знаходить рівновагу між попитом і пропозицією праці завдяки гнучкості заробітної плати.

Кейнсіанська модель ринку праці[ред. | ред. код]

На відміну від класичної традиції, яка говорить про саморегулювання ринку праці на основі гнучкості цін (price flexibility), кейнсіанський підхід (і, особливо, неокейнсіанський підхід) говорить про жорсткість (ригідність) ринкових цін (price rigidity). Кейнсіанці вважають, що ринки не здатні врівноважуватися у короткостроковому періоді (short run), оскільки ціни не здатні знижуватися до рівноважного рівня при падінні попиту, т.з. ефект храповика (ratchet effect). Жорсткість номінальної заробітної плати (nominal wage rigidity) - ціни на працю на ринку праці, призводить до виникненя безробіття - неврівноваженості попиту і пропозиції на ринку праці.

Монетаристська модель ринку праці[ред. | ред. код]

Монетаристи виходять з жорсткості заробітної плати і її однонаправленого збільшуючого руху (ефект храповика). Монетаристи вводять поняття "природного рівня безробіття" (natural rate of unemployment), який складається з фрикційного і структурного безробіття.

Інституціоналістська модель ринку праці[ред. | ред. код]

Основна увага у інституціоналістській традиції для ринку праці приділяється аналізу професійних і галузевих відмінностией у структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Інституціоналісти відходять від макроекономічного аналізу і пояснюють динаміку ринку праці особливостями функціонування окремих галузей, професійних і демографічних груп.

Сегментація ринку праці[ред. | ред. код]

Сегменто́ваний хара́ктер ри́нку пра́ці — явище, характерне для сучасної ринкової економіки.

Сегментація ринку праці — це поділ ринку праці на сектори, які своїми рамками обмежують мобільність трудових ресурсів (робочої сили). Найпоширенішими причинами сегментації ринку праці є професійно-кваліфікаційна різноманітність професій, посад, робіт і працівників. Згідно з соціологічною концепцією, ринок праці в поліетнічних суспільствах складається із двох секторів або сегментів — первинного й вторинного, які заповнюються робочою силою згідно з її професійно-кваліфікаційним рівнем. При цьому первинний сектор заповнюється висококваліфікованою робочою силою (спеціалісти з вищою освітою, управлінський апарат, представники науки, художня інтелігенція тощо), а вторинний — малокваліфікованою, що відбивається на оплаті. Порівняння цих двох секторів у США, Канаді, Німеччині, інших поліетнічних країнах засвідчує, що у первинному секторові (сегментові) представництво вихідців з домінуючої етнічної групи населення перевищує представництво етнічних меншин чи іммігрантських спільнот, і навпаки, у вторинному секторові сконцентровані вихідці з інших країн.

Сегментований ринок праці є своєрідним регулятором відносин між більшістю та меншістю, він виступає тим засобом соціального контролю у взаємодії двох партнерів, до якого прагнуть конкурентні сторони. Контроль, в силу володіння владою, перебуває в руках домінантної групи. Загострення конфлікту має місце тоді, коли етнічні меншини і іммігрантські групи, які в основному перебувають у вторинному секторові, не вважають за можливе миритися з існуючим становищем і в різних формах (протест, страйк тощо), заявляють про бажання поліпшити його.

Література[ред. | ред. код]

  • Економіка праці та соціально-трудові відносини : підручник / [ А. М. Колот О. А. Грішнова О. О. Герасименко та ін.] ; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Колота. —- К.: КНЕУ, 2009. — с. 204 — 220.
  • Костенко М. А. Соціалізація ринку праці в новій економіці / Збірка наукових праць. — К., ЦУЛ, 2014. — с. 16.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]