Ритов Сергій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ритов Сергій Михайлович
Файл:Rytov S M.JPG
Народився 20 червня (3 липня) 1908[1]
Харків, Російська імперія[2][1]
Помер 22 жовтня 1996(1996-10-22)[1] (88 років)
Москва, Росія[1]
Поховання Нове Донське кладовище
Країна СРСР СРСРРосія Росія
Національність українець
Діяльність фізик
Alma mater МДУ
Галузь радіотехніка та електроніка
Заклад Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва
Q18408822?
МФТІ
Посада керівник радіофізичної лабораторії в РТІ АН СРСР (з 1958 року)
Вчене звання член-кореспондент Академії наук СРСР по відділенню загальної фізики та астрономії (радіотехніка та електроніка), професор
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Мандельштам Леонід Ісаакович
Аспіранти, докторанти Fyodor Bunkind
Mikhail Galanind
Прохоров Олександр Михайлович
Nikolay Nikolaevich Kolachevskyd
Членство Академія наук СРСР
Відомий завдяки: основоположник теорії теплових флуктуацій в електродинаміці
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Державна премія СРСР — 1990

Сергій Михайлович Ритов (20 червня (3 липня) 1908, Харків — 22 жовтня 1996, Москва) — радянський учений, фахівець в області радіофізики, член-кореспондент Академії наук СРСР по відділенню загальної фізики та астрономії (радіотехніка та електроніка) з 26 листопада 1968 року (з 1991 — член-кореспондент РАН).

Навчання[ред. | ред. код]

В.Ритов почав навчатися в 1916 році в Москві. Після закінчення в 1925 році 10-ї московської школи був направлений на навчання в 1-й МДУ.

У 1930 році В.Ритов закінчив фізико-математичний факультет Московського державного університету і вступив до аспірантури НДІ фізики при МДУ.

У 1933 році він закінчив аспірантуру за спеціальністю «Теорія коливань» під керівництвом академіка Л. В. Мандельштама.

У 1938 році В.Ритов захистив докторську дисертацію на тему «Модульовані коливання і хвилі», яка справила величезний вплив на розвиток теорії коливань[3].

Викладацька діяльність[ред. | ред. код]

З 1930 року В.Ритов почав викладав фізику і математику в МДУ (1930—1932 рр., 1934—1938 рр..), а також у ГІФТІ (1932—1934 рр., 1945—1947 рр.) та МФТІ (1947—1978 рр.)[4].

В 1934—1958 рр. В.Ритов також працював в оптичній лабораторії Фізичного інституту АН СРСР (ФІАН). В 1935 році почав вивчення дифракції світла на ультразвукових хвилях. У 1937 році він запропонував ефективний метод аналізу побудови хвиль в плавнонеоднорідних середовищах (Метод Ритова) — потужний інструмент дослідження поширення хвиль.

В 1947 році В.Ритов став професором, завідувачем кафедри загальної фізики, а з 1949 року — кафедри радіофізики на фізико-технічному факультеті МДУ.

А з 1951 року перейшов на МФТІ[5]. У 1947 році був членом комісії для таємного голосування у ФІАНі на захисті дисертації А. Д. Сахарова «Теорія ядерних переходів».

У 1958 році С. М. Ритов на запрошення академіка Олександра Мінця очолив радіофізичну лабораторію в РТІ АН СРСР (з 1980-х років — начальник теоретичного відділу). Його робота стосувалася дослідження принципових фізичних питань, пов'язаних з розробкою і створенням наземних радіоінформаційних комплексів: дослідження впливу неоднорідностей атмосфери на характеристики радіолокаторів дальньої дії, розробка і створення малошумливих параметричних підсилювачів, розвиток акустооптичних методів обробки радіолокаційних сигналів, дослідження іоносфери за допомогою ракет і штучних супутників Землі в інтересах дальньої радіолокації[3].

Похований на Донському кладовищі[6].

Науковий внесок[ред. | ред. код]

Галузі в які С. М. Ритов вніс фундаментальний внесок, можна умовно розділити на три великі групи[7]:

С. Ритову належить найбільш загальна феноменологічна теорія молекулярного розсіяння світла, що включає в себе аналіз спектрів Мандельштама-Бріллюена і деполяризованого випромінювання, а також спектру розсіювання, обумовленого флуктуаниями ентропії. Ця теорія, підтверджена численними експериментами, отримала загальне визнання. В своїх роботах він також дав точне рішення задачі про відбиття електромагнітних хвиль від шару з від'ємною діелектричною сталою, дослідив питання зв'язку між вектором Пойнтинга, вектором групової швидкості і щільністю енергії при розповсюдженні електромагнітних хвиль в анізотропних середовищах.

Він став одним з основоположників теорії теплових флуктуацій в електродинаміці.

Деякі з розвинених ним методів аналізу радіофізичних завдань стали настільки загальновживаними, що сприймаються як «народні»[4].

С. М. Ритов є автором окремих розділів у популярних підручниках фізики. В Росії і за кордоном добре відомий його підручник «Введение в статистическую радиофизику».

Нагороди[ред. | ред. код]

Публікації[ред. | ред. код]

  • Рытов С. М. Модулированные колебания и волны // Тр. Физического института АН СССР, 1940, т. 2, вып. 1.
  • Рытов С. М. Теория электрических флуктуаций и теплового излучения. — М., 1953.
  • Рытов С. М. Что увидит и с чем столкнётся астронавт, летящий с околосветовой скоростью. // «Природа», 1960, № 4.
  • Рытов С. М. Введение в статистическую радиофизику. — М.: Наука, 1966.
  • Рытов С. М., Левин М. Л. Теория равновесных тепловых флуктуаций в электродинамике. — М., 1967.
  • Рытов С. М. Введение в статистическую радиофизику. Ч.1. Случайные процессы. — М.: Наука, 1976.
  • Рытов С. М., Кравцов Ю. А., Татарский В. И. Введение в статистическую радиофизику. Ч.2. Случайные поля. — М.: Наука, 1978.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Большая российская энциклопедияМосква: Большая российская энциклопедия, 2004.
  2. Рытов Сергей Михайлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. а б УФН, 2009.
  4. а б УФН, 1997.
  5. В МФТИ он с 1953 года по 1978 год возглавлял по совместительству кафедру радиофизики.
  6. Могила С. Архів оригіналу за 21 червня 2017. Процитовано 19 липня 2017.
  7. УФН, 1968.

Література[ред. | ред. код]

  • Сергей Михайлович Рытов: Жизнь, воспоминания, интервью, записки, стихи, документы / Сост. В. М. Березанская, Н. С. Рытова ; под ред. А. А. Гиппиуса. — М. : ЛЕНАНД, 2012. — 552 с. — ISBN 978-5-9710-0462-2.
  • Сергей Михайлович Рытов (К 60-летию со дня рождения) // Успехи физических наук: журнал. — М.: ФИАН, 1968. — Т. 96, № 11. — С. 573—574. — ISSN 0042-1294.
  • Памяти Сергея Михайловича Рытова // Успехи физических наук: журнал. — М.: ФИАН, 1997. — Т. 167, № 7. — С. 787—788. — ISSN 0042-1294.
  • Гуляев Ю. В. К 100-летию со дня рождения С. М. Рытова (вступительное слово) // Успехи физических наук: журнал. — М.: ФИАН, 2009. — Т. 179, № 5. — С. 531—534. — ISSN 0042-1294.
  • Храмов Ю. А. Рытов Сергей Михайлович // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 239. — 400 с. — 200 000 экз. (в пер.)

Посилання[ред. | ред. код]