Рихальське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Рихальське
Ryhalske gerb.png Ryhalske prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Ємільчинський
Рада/громада Рихальська сільська рада
Код КОАТУУ 1821785001
Основні дані
Населення 1375
Площа 2,14 км²
Густота населення 642,52 осіб/км²
Поштовий індекс 11246
Телефонний код +380 4149
Географічні дані
Географічні координати 50°42′34″ пн. ш. 27°49′12″ сх. д. / 50.70944° пн. ш. 27.82000° сх. д. / 50.70944; 27.82000Координати: 50°42′34″ пн. ш. 27°49′12″ сх. д. / 50.70944° пн. ш. 27.82000° сх. д. / 50.70944; 27.82000
Середня висота
над рівнем моря
222 м
Місцева влада
Адреса ради 11246, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с.Рихальське, вул.Соборна,8 , тел. 7-32-47
Карта
Рихальське. Карта розташування: Україна
Рихальське
Рихальське
Рихальське. Карта розташування: Житомирська область
Рихальське
Рихальське
Мапа

CMNS: Рихальське у Вікісховищі

Риха́льське (колишні назви Майдан, Майдан-Кулішівський) — село в Україні, в Ємільчинському районі Житомирської області. Населення становить 1375 осіб.

Символіка[ред. | ред. код]

Затверджена 18 жовтня 2002р. рiшенням III сесії сільської ради IV скликання.

Герб[ред. | ред. код]

На зеленому полі срібний лелека з чорним оперенням і червоним дзьобом та лапами у правій лапі тримає конвалію із золотим стеблом і листками та срібними квітками, у відтятій соснопагоноподібно срібній главі три зелені шишки хмелю в один ряд. Щит обрамований золотим декоративним картушем і увiнчаний золотою сільською короною.

Лелека і конвалія є представниками місцевої фауни і флори, вони символізують Поліський регіон. Зелений колір і специфічне ділення щита означають розташування села поряд з гyстими лісами. Три шишки хмелю вказують на поширене вирощування цієї культури. Срібне поле символізує щирість, порядність і працьовитість місцевих мешканців.

Прапор[ред. | ред. код]

Квадратне полотнище розділене вертикально соснопагоноподібно (1:2) на білу древкову і зелену вільну частини. На білому фоні три зелені шишки хмелю, на зеленому - білий лелека з чорним оперенням і червоним дзьобом та лапами, у правій лапі він тримає конвалію з жовтим стеблом і листками та білими квітками.

Географія[ред. | ред. код]

Територія, на якій розташоване село знаходиться в межах Поліської низовини. Місцевий ландшафт багатий різноманітними хвойно–широколистими лісами, луками, чагарниками і болотами. Серед природних рослин є реліктові види, такі як азалія понтійська, яка на місцевому діалекті називається драпоштаном. Різноманітний тваринний світ: лосі, козулі, вовки і дикі кабани, бобри, ондатри і видри. Велика кількість птахів. У водоймах водяться щука, окунь, карась і в`юн. Влітку та восени ліс багатий чорницею, суницею, малиною та грибами. Середня висота над рівнем моря 222 м. Клімат помірно континентальний. За останні 10 років літо сухе, а зима м'яка.

Село межує на півночі з Сербо-Слобідкою, на північному сході з Андрієвичами, на сході з Маринівкою, на південному сході з Мар`янівкою, на півдні з Старою Гутою, на заході з Вересівкою, на північному заході з Варварівкою.

Історія[ред. | ред. код]

Рихальське, село. У списках населених пунктів Коростенської округи  на 17.12.1926 р.  показане як залізнична станція Старо-Гутської  сільської ради Городницького району. З 07.01.1963 р. — центр Рихальської  сільської ради. Входило до складу Барашівського  (22.02.1928 р), Ємільчинського (30.12.1962 р.) районів.[1]

На карті Волинської губернії 1867—1875 рр. на листі 22-6 село значиться під назвою Майдан.

У списку населених місць Волинської губернїї 1906 року про село є така інформація: « Майдан — Кулішівський, село Сербівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 31 верста, від волості 10 верст. Дворів 28, мешканців 124».[2]

3 жовтня 1834 року поміщик Рихальський Михайло Олександрович купив село за 1320 рублів сріблом у великого землевласника Врочинського Фоми Антоновича.

У 1904 році у селі онук Рихальського М. О. Полікарп Семенович Рихальський відкрив лісопильний завод, на якому вже в 1910 році працювало 16 робітників. Дошки та бруси відправляли на експорт до Європи.

У 1910 році розпочато будівництво залізниці Коростень — Шепетівка. Будучи за освітою інженером шляхів сполучення, Полікарт Семенович звернувся до уряду з пропозицією провести залізничну колію через його власні землі.

У травні 1915 року ділянка дороги Коростень — Новоград-Волинський була здана в експлуатацію.

Після жовтневого перевороту 1917 року у Петрограді помішик Рихальський П. С. разом з родиною емігрував до Югославії.

У 1930 році на базі маслоробні поміщиків Рихальских було відбудовано і запущено в експлуатацію маслозавод.

Під час сталінських репресій в 30-і роки минулого століття органами НКВС було безпідставно заарештовано та позбавлено волі на різні терміни 19 мешканців села, з яких 9 чол. розстріляно. Нині всі реабілітовані і їхні імена відомі.[3]

Під час другої світової війни на фронтах загинуло 107 меканців села.

У 1954 році збудовано приміщення типової середньої школи. У школі навчалось 560 учнів.

Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006. Житомир: Волинь. 2007. с. 620. ISBN 966-690-090-4. 
  2. Список населенных мест Волынской губернии (рос). Житомир. 1906. с. 219. 
  3. Науково-документальна серія книг Реабілітовані історією Житомирська область. Житомир: Полісся. 2006 - 2013. 

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795– 2006 Довідник. – Житомир: Волинь, 2007 — 620 с. — ISBN 966 – 690 –090 — 4
  2. Список населених місць Волинської губернії -- Житомир: Волинська губернська типографія, 1906 – 219 с.
  3. Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією» Житомирська область. - Житомир: Полісся - ISBN 966 – 655 – 220 - 5
  4. ДАЖО: фонд 17 опис 2 справа 128
  5. Кінзерська Н.Б. Село моє незабутнє — Рихальськ. — Львів; НВП "Ексітеп", 2002. — 106 с.

Посилання[ред. | ред. код]