Ричагов Павло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ричагов Павло Васильович
Рычагов Павел Васильевич
Rychagov Pavel Vasilievich.jpg
Комбриг авіації Ричагов
Народження 2 січня (15 січня) 1911(1911-01-15)
Російська імперія Нижні Лихобори (зараз Москва), Російська імперія
Смерть 28 жовтня 1941(1941-10-28) (30 років)
СРСР селище Барбиш поблизу Куйбишева, СРСР
Приналежність Red Army flag.svg РСЧА
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ RAF AF branch insignia1936.gif Винищувальна авіація
Роки служби 1928—1941
Звання RA AF F7LtGen 1943.png Генерал-лейтенант авіації
Командування заступник народного комісара оборони СРСР з авіації[1]
Війни / битви Локальні конфлікти
Громадянська війна в Іспанії
Японсько-китайська війна
Друга світова війна
Зимова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Ричагов Павло Васильович у Вікісховищі?

Павло Васильович Ричагов (рос. Павел Васильевич Рычагов; *2 січня (15 січня) 1911(19110115), Нижні Лихобори, Московська губернія — 28 жовтня 1941, селище Барбиш поблизу Куйбишева) — радянський військовий льотчик та воєначальник, генерал-лейтенант авіації (1940), Герой Радянського Союзу (1936).

Біографія[ред. | ред. код]

П. В. Ричагов народився 15 січня 1911 (2 січня за старим стилем; за іншими джерелами 2 листопада 1911)[2][3] в селі Нижні Лихобори (зараз район на півночі Москви), Московської губернії, Російська імперія, в сім'ї селянина. Закінчивши початкову середню школу, працював на фабриці пакувальником. У Червоній армії з 1928 по червень 1941. Командував різними підрозділами винищувальної авіації. Учасник бойових дій під час локальних конфліктів (Іспанія, Китай) та Другої світової війни (Зимова війна). У 1937 був гостем на авіаційному параді в Англії. Цього ж року — 12 грудня, обрано депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання. 1938 рішенням ЦК партії без проходження кандидатського стажу, стає членом ВКП (б), рекомендації надано Сталіном та Ворошиловим. Від 1940 займає високі керівні посади у Наркоматі оборони СРСР, генерал-лейтенант авіації, нагороджено найвищими радянськими державними відзнаками. 24 червня 1941 заарештовано у так званій «Справі авіаторів»[4][5], страчено 28 жовтня 1941 у селищі Барбиш, поблизу Куйбишева.

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

Початок[ред. | ред. код]

У лавах РСЧА з 1928. У 1930 закінчив військово-теоретичну авіаційну школу в Ленінграді, а 1931 — 2-ю військову школу льотчиків ім. ОСОАВІАХІМу[Вин. 1] у Борисоглєбську[3]. Швидко засвоїв навчально-тренувальний У-1 і літак-розвідник Р-1, вважався кращим її випускником.

1931 отримав призначення у 109-у авіаційну ескадрилью, 36-ї винищувальної бригади авіації Українського військового округу, дислокованої у Житомирі, від листопада 1931 молодший льотчик 3-ї авіаескадрильї ВПС Ленінградського військового округу. У вересні 1933 повертається у 109-у авіаційну ескадрилью, на посаду командира ланки, 5-ї винищувальної бригади. 25 травня 1936 нагороджено орденом Леніна[6]. Від листопада 1935 — інструктор у ескадрильї з вищого пілотажу і повітряної стрільби 8-ї військової школи пілотів ВПС Київського військового округу[7].

Громадянська війна в Іспанії[ред. | ред. код]

І-15 Республіканських ВПС під час Громадянської війни в Іспанії

Від 20 жовтня 1936 по 6 лютого 1937 в Іспанії. Під час Громадянської війни — військовий радник у Збройних силах Іспанської Республіки (псевдонім «Пабло Паланкар»). Безпосередньо брав участь у бойових діях, командував ланкою, потім 1-ю авіаційною ескадрильєю, пізніше 26-ю групою (із трьох ескадрилей) винищувачів І-15. Виконав близько 80 бойових вильотів (загальний бойовий наліт 105 годин), збив вісім літаків супротивника особисто (п'ять винищувачів, три бомбардувальника, включаючи німецький транспортник Ju 52, що використовувався у цій якості) і чотирнадцять в групі. Загалом льотчики його ескадрильї збили близько сорока ворожих літаків. Тричі було збито самого, одного разу приземлився на парашуті у центрі Мадриду, пораненим у ногу[2].

31 грудня 1936 нагороджено орденом Леніна з присвоєнням звання Героя Радянського Союзу (після встановлення знака особливої відмінності «Золота зірка» — вручено медаль під № 86).

Китай[ред. | ред. код]

Після повернення з Іспанії командував 65-ю винищувальною авіаескадрильєю. У лютому 1937 присвоєно військове звання майор, цього ж року вступив на навчання до Військово-повітряної академії імені М. Є. Жуковського, однак провчився недовго. Від грудня 1937 по квітень 1938 очолював групу радянських льотчиків-винищувачів в Китаї (під псевдонімом «генерал Баталін»), брав участь в боях з японськими військами під час японо-китайської війни, зокрема у озера Хасан. 18 березня 1938 нагороджено орденом Червоного Прапора, 14 квітня, наказом НКО № 777/п, присвоєно військове звання комбриг. На початку квітня 1938 призначено командувачем ВПС Московського військового округу, проте через десять днів, переведений на Далекий Схід командувачем ВПС і членом Військової ради Приморської групи військ Далекосхідного фронту; з вересня 1938, після розформування управління Далекосхідного фронту — командувач ВПС 1-ї Окремої Червонопрапорної армії. Перебував на Далекому Сході по червень 1939[2].

Зимова війна[ред. | ред. код]

ТБ-3 захоплений фінськими військами

Під час радянсько-фінської війни командував авіацією 9-ї армії, 21 травня 1940 нагороджений другим орденом Червоного Прапора.

На керівних посадах у Наркоматі оборони СРСР[ред. | ред. код]

Член Військової ради при наркомі оборони від жовтня 1940, з 7 грудня по 24 квітня 1941 — член Головної військової ради РСЧА[8]. Із 4 червня 1940 генерал-лейтенант авіації[9]; від червня заступник, а з липня 1-й заступник начальника ВПС РСЧА, з серпня 1940 начальник Головного управління ВПС РСЧА, а від березня 1941 — заступник народного комісара оборони СРСР з авіації.

9 квітня 1941, за підсумками наради Політбюро ЦК ВКП (б), РНК СРСР і керівного складу Наркомату оборони, на чолі зі Сталіном, присвяченої питанням зміцнення дисципліни в авіації, знятий з поста, а 12 квітня спрямований на навчання до Військової академії Генштабу РККА. У червні 1941 провів секретне інспектування радянсько-німецького кордону.

Арешт та страта[ред. | ред. код]

Звістка про початок німецько-радянської війни заскочила подружжя Ричагових у Сочінському санаторії. Вони відразу ж виїхали до столиці. У Москві (за іншими відомостями Ричагова «зняли» з потягу у Тулі[10]) на вокзалі, Павла і Марію попросили зайти до військового коменданта. Звідти Марія вийшла вже одна — співробітники в цивільному, що знаходилися в кімнаті, наказали Павлу Ричагову залишитися. В ніч проти 24 червня 1941 його було заарештовано у так званій «Справі авіаторів», проте постанова про арешт, датована 27 червня. Формальним приводом для арешту Ричагова слугували вибиті під тортурами свідчення іншого відомого льотчика Якова Смушкевича, який заявив, що вони: «разом з Ричаговим висловлювали невдоволення партією і урядом і домовилися спільними зусиллями зривати озброєння ВПС». Останній допит Павла Ричагова у справі № 2930, відбувся 25 жовтня 1941[2].

Всіх, хто не помер під час слідства і дожив до вироку, стратили. 28 жовтня 1941 Ричагова, разом з дружиною, було розстріляно у селищі Барбиш Куйбишевської області, на спецділянці Управління НКВС СРСР по Куйбишевській області, разом з рештою, всього 25 чоловік, включаючи і звинувачених по іншим справам[Вин. 2].

21 березня 1947 Указом Президії Верховної Ради СРСР П. В. Ричагова було позбавлено звання Герой Радянського Союзу.

Реабілітація[ред. | ред. код]

23 липня 1954 П. В. Ричагова реабілітовано Постановою Головної військової прокуратури СРСР. Із доповіді Р. А. Руденко: «Підставою для арешту Ричагова слугували свідчення Смушкевіча, Сакрієра і Ванникова. Їхні свідчення були отримані в результаті застосування незаконних методів слідства». 19 березня 1963 посмертно відновлено у КПРС, а 22 квітня 1969 відновлено у званні Героя Радянського Союзу.

Іменем Павла Ричагова названа вулиця в Північному окрузі Москви, на якій стояв будинок, де він жив.

Сім'я[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї селянина. Під час служби в Києві, у 1936, познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Марією Петрівною Нестеренко (* серпень 1910, селище Буди, неподалік від Харкова —†28 жовтня 1941) — також військовим пілотом. Після переведення Ричагова до Наркомату оборони, проживали у відомому московському Будинку на набережній[12]. Заарештована 26 червня 1941 на Центральному аеродромі імені М. В. Фрунзе. На час арешту — заступник командира авіаполку особливого призначення, майор. Під час слідства піддавалася тяжким тортурам, розстріляна разом з чоловіком 28 жовтня 1941[13].

Брат — Ричагов Віктор Васильович, викладав та завідував на кафедрі «Насоси та насосні станції» в Московському гідромеліоративному інституті.

Перемоги над противником[ред. | ред. код]

Список повітряних перемог П. В. Ричагова становить 8 літаків противника збиті ним особисто (п'ять винищувачів, три бомбардувальника, включаючи німецький транспортник Ju 52, що використовувався у цій якості) і чотирнадцять в групі, в усіх випадках на біплані І-15[6].

Нагороди[ред. | ред. код]

За роки служби П. В. Ричагов здобув наступні нагороди[6]:

Країна Назва отриманої нагороди Вигляд Дата нагородження Хто нагородив, інші примітки
СРСР Орден Леніна Leninorder.jpg 25 травня 1936 Старший лейтенант
СРСР Орден Леніна та звання «Героя Радянського Союзу» Leninorder.jpg Hero of the USSR Gold Star.png 31 грудня 1936 Президія Верховної Ради СРСР, після встановлення знака особливої відмінності «Золота зірка» було вручено медаль під № 86
СРСР Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» MRKKA25186.jpg 23 лютого 1938 Президія Верховної Ради СРСР
СРСР Орден Червоного прапора Order of Red Banner.png 18 березня 1938 Із наказу: «За бойові заслуги у боротьбі з японськими агресорами»
СРСР Орден Червоного прапора Order of Red Banner.png 25 жовтень 1938 Із наказу: «За успішне керівництво діями ВПС в боях у озера Хасан»
СРСР Орден Червоного прапора Order of Red Banner.png 21 травня 1940 За підсумками радянсько-фінської війни

Військові звання[ред. | ред. код]

Дата присвоєння Звання Примітки
1936 RA AF F1a-St-leytenant 1943h.png Старший лейтенант
лютий 1937 RA AF F3-Mayor 1943h.png Майор
14 квітня 1938 RA AF F6 Kombrig 1940 col.png Комбриг авіації Наказ НКО № 777/п
9 лютого 1939 RA AF F7ComDiv 1940h.png Комдив авіації
11 квітня 1940 RA AF F8-KomKor 1940h.png Комкор авіації
4 червня 1940 RA AF F7LtGen 1943.png Генерал-лейтенант авіації Постанова РНК СРСР № 945

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Ричагов (третій зліва вверху) з бойовими товаришами в Іспанії, 1936
Searchtool.svg Ричагов та Марія Нестеренко
Searchtool.svg Марія Нестеренко
Searchtool.svg Ричагов (в центрі) з бойовими товаришами в Китаї
Searchtool.svg Фото з газети
Searchtool.svg Повідомлення в газеті про переліт екіпажа Марії Нестеренко
Searchtool.svg Фото з газети екіпажа Марії Нестеренко
Searchtool.svg Розпорядження НКВС стосовно розстрілу 28 жовтня 1941, 1-ша сторінка
Searchtool.svg Розпорядження НКВС стосовно розстрілу 28 жовтня 1941, 2-га сторінка
Searchtool.svg Пам'ятник розстріляним під Куйбишевим (зараз м. Самара)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела з інтернету та література[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Товариство сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву (рос. Общество содействия обороне, авиационному и химическому строительству, скорочено ОСОАВИАХИМ) — радянська суспільно-політична оборонна організація, що існувала у період 1927—1948 роках. 16 січня 1948 Постановою Ради Міністрів СРСР № 77 ОСОАВІАХІМ був розділений на три добровільних товариства — Добровільне товариство сприяння армії (ДОСАРМ), Добровільне товариство сприяння авіації (ДОСАВ) та Добровільне товариство сприяння флоту (ДОСФЛОТ). З 1951 знову з'явилося єдине всесоюзне Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту — ДТСААФ
  2. В інтернеті зустрічаються твердження, що страта відбулася в яру за Бариською залізничною станцією Бариського району Ульяновської області, що межує на сході з Куйбишевською областю[11]