Роберто Фаріначчі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роберто Фаріначчі
італ. Roberto Farinacci
Народився 16 жовтня 1892(1892-10-16)[1][2][…]
Ізернія, Молізе, Італія
Помер 28 квітня 1945(1945-04-28)[1][2][…] (52 роки)
Вімеркате, Провінція Монца і Бріанца, Ломбардія, Королівство Італія
·вогнепальне поранення
Країна  Королівство Італія
Діяльність політик, журналіст, адвокат, офіцер, правник
Галузь журналістика[4], військова служба[4], політика[4] і право[4]
Alma mater University of Modena and Reggio Emiliad
Науковий ступінь лауреат[d][5]
Знання мов італійська[1][4][6]
Членство Велика фашистська рада
Посада член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5], член Палати депутатів Королівства Італіяd[5] і Національний радник Палати фасцій та корпораційd[5]
Військове звання генерал
Партія Національна фашистська партія
Нагороди
Великий хрест Імперського ордена червоних стріл Великий командор ордена Великого князя Литовського Гядиминаса

Роберто Фаріначчі (італ. Roberto Farinacci; нар. 16 жовтня 1892(18921016), Ізернія, Молізе — пом. 28 квітня 1945, Вімеркате, Ломбардія) — італійський політик. Секретар Національної фашистської партії з 15 лютого 1925 по 30 березня 1926 року. Лідер радикального і антисемітського крила партії.

Біографія[ред. | ред. код]

Брав участь в Першій світовій війні. Працював кореспондентом газети «Il Popolo d'Italia» в Кремоні. У листопаді 1919 року організував в Кремоні перший фашистський загін. У травні 1921 був обраний до Палати депутатів. 3 липня 1922 проголосив себе мером Кремона. З 15 лютого 1925 по 30 березня 1926 генеральний секретар Національної фашистської партії.

У 1927 році виступав на захист Брунері у скандальній справі Брунері-Канеллі.

З 1935 член Великої фашистської ради. В якості добровольця брав участь у війні в Ефіопії у 1935 і Громадянській війні в Іспанії. У 1938 отримав ранг державного міністра. У 1941 — інспектор міліції в Албанії. Після падіння режиму Беніто Муссоліні втік на північ Італії. Після поразки німців був захоплений партизанами і розстріляний.

Примітки[ред. | ред. код]