Роберт Бернз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роберт Бернз
Роберт Бернс, 1787
Роберт Бернс, 1787
Дата народження 25 січня 1759(1759-01-25)
Місце народження Алоуе
Дата смерті 21 липня 1796(1796-07-21) (37 років)
Місце смерті Дамфріс
Національність шотландець
Мова творів шотландська, англійська
Рід діяльності поет
Автограф: Автограф

Ро́берт Бе́рнз (також Бе́рнс; англ. Robert Burns; *25 січня 1759, Аллоуей, Графство Ер — †21 липня 1796) — шотландський поет.

Життєпис[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Народився у сім'ї фермера-орендатора Вільяма Бернза.

Роберт та його брат Гілберт два роки ходили до школи. У 1765 батько взяв у оренду ферму Маунт Оліфант, і Роберт з 12 років наймитував як дорослий працівник, не доїдав і перенапружував серце. Він читав, що потрапляло під руку, — від копійчаних брошур до Шекспіра і Джона Мільтона. Попри те, що у школі він чув лише англійську мову, від «старої обслуги і з тих же брошур призвичаївся до мови шотландських балад, пісень і казок».

У 1777 батько перебрався до ферми Лохли біля Тарболтона, й у Роберта почалося нове життя. У Тарболтоні знайшов собі компанію до душі і незабаром став верховодою.

У 1780 Бернз та друзі організували веселий 'Клуб холостяків', а 1781 він вступив до масонської ложі. 13 лютого 1784 батько помер, і за ті гроші, що лишилися після нього, Роберт і Гілберт перевезли сім'ю до ферми Мосгіл біля Мохліна. Ще раніше, в 1783, Роберт почав нотувати у зошит свої юнацькі вірші та досить пишномовну прозу. Зв'язок із служницею Бетті Пейтон призвів до появи на світ його доньки 22 травня 1785. Місцеві клірики скористалися нагодою і наклали на Бернза єпітимію за блудодійство.

Початок творчої кар'єри та стрімкий зліт[ред.ред. код]

На початку 1784 Бернз відкрив собі поезію Р.Ферґюсона і зрозумів, що шотландська мова зовсім не варварський і відмираючий діалект і може передати будь-який поетичний відтінок — від солоної сатири до ліричних захоплень. Він розвинув традиції Ферґюсона, особливо у жанрі афористичної епіграми. До 1785 Бернз уже надбав популярність як автор яскравих дружніх послань, драматичних монологів і сатир.

У 1785 Бернз полюбив Джин Армор (17651854), дочку мохлінського підрядника Дж. Армора. Бернз видав їй письмове 'зобов'язання' — документ, по шотландському праву, який засвідчував фактичний, хоч і незаконний шлюб. Проте репутація у Бернза була такою поганою, що Армор порвав 'зобов'язання' у квітні 1786 і відмовився взяти поета в зяті.

Після такого приниження Бернз вирішив еміґрувати на Ямайку. Неправда, що він видав свої вірші, щоб заробити грошей на дорогу, — думка про це видання прийшла до нього пізніше. Надруковані в Кілмарноку вірші переважно на шотландському діалекті (Poems, Chiefly in the Scottish Dialect) надійшли у продаж 1 серпня 1786. Половина накладу в 600 примірників розійшлася передплатою, решта було продано протягом кількох тижнів. Слава прийшла до Бернза майже відразу. Знатні добродії розкрили йому двері своїх особняків. Армор відмовився від позову, від Бетті Пейтон відкупилися 20 фунтами. 3 вересня 1786 Джин народила двійню.

Місцева знать радила Бернзові забути про еміґрацію, поїхати до Единбурґу й оголосити загальнонаціональну підписку. Він прибув до столиці 29 листопада та за сприяння Дж. Канінґема та інших уклав 14 грудня договір з видавцем У. Крічем. У зимовий сезон Бернз був нарозхват у світському суспільстві. Йому були підвладні 'Каледонські мисливці', члени впливового клубу для обраних; на зборах Великої масонської ложі Шотландії його проголосили «Бардом Каледонії». Единбурзьке видання віршів (вийшло 21 квітня 1787) зібрало понад три тисячі передплатників і дало Бернзові приблизно 500 фунтів.

Перед від'їздом з Единбурґа у травні Бернз познайомився з Дж. Джонсоном, напівписьменним гравером і фанатичним любителем шотландської музики, який незадовго доти видав перший випуск «Шотландського музичного музеума» (The Scots Musical Museum). З осені 1787 на все життя Бернз фактично й був редактором цієї книжки: збирав тексти й мелодії, доповнював збережені уривки строфами свого авторства, втрачені чи непристойні тексти замінював своїми.

Державна служба[ред.ред. код]

Бернз з тріюмфом повернувся до Мохліна 8 липня 1787. Півроку слави не запаморочили йому голову, проте змінили ставлення у його селі. В Арморі радо було його прийнято, і він відновив відносини з Джин. Проте у нього народилася дочка від единбурзької служниці, тому він знову вирушає до Единбурґу.

Там він 4 грудня познайомився з освіченою заміжньою дамою Аґнес Креґ М'Лехуз. Три дні потому він вивихнув коліно і, прикутий до ліжка, затіяв з 'Клариндою', як вона себе називала, любовне листування. Вивих мав і пізніше суттєвіші наслідки. Лікар Бернза, обізнаний із Комісаром по акцизу в Шотландії Р. Гремом, дізнавшись про бажання поета служити в акцизі, він звернувся безпосередньо до Грема, той дозволив Бернзові пройти належне навчання. Поет пройшов його навесні 1788 в Мохліні і Тарболтоні й 14 липня отримав диплом. Перспектива альтернативного джерела заробітку надала йому сміливості підписати 18 березня контракт на оренду ферми Елісленд.

Дізнавшись, що Джин знову завагітніла, батьки вигнали її із дому. Бернз повернувся до Мохліна 23 лютого 1788 року, судячи з усього, відразу визнав Джин своєю дружиною, хоча оприлюднення відбулося лише у травні, а церковний суд затвердив їх шлюб лише 5 серпня. 3 березня Джин народила двох дівчаток, які померли. 11 червня Бернз почав працювати на фермі.

Останні роки життя[ред.ред. код]

З кожним роком тим більше розгорялися пристрасті навколо Великої французької революції, яку Бернз прийняв охоче. Пішли розслідування щодо лояльності державних службовців. У грудні 1792 на Бернза накопичилося стільки доносів, що у Дамфріс, нове поселення Бернза, прибув Головний акцизний Вільям Корбет, щоб особисто проводити слідство. Старання Корбета і Грема скінчилося тим, що Бернза зобов'язали не базікати зайвого. Його мали намір просувати службовими щаблями, але у 1795 він почав втрачати здоров'я: ревматизм позначився на ослабленому ще в молодих роках серці. Помер Бернз 21 липня 1796.

Українські митці про творчість Бернза[ред.ред. код]

Творчість Бернза високо оцінювали Тарас Шевченко (називав його «поетом народнім і великим»), Іван Франко (проводив паралель між Шевченком і Бернзом), Леся Українка (радила братові Михайлові включити твори до антології найкращих зразків світової поезії українською мовою), П. Грабовський (у листах до І. Франка із заслання писав, що пісні Бернза «щиро народолюбні…»). Українською мовою твори поета з'явилися у 70-х рр. 19 століття — у перекладах І. Франка, П. Грабовського та інших. Пізніше твори Бернза перекладали В. Мисик, М. Лукаш, С. Голованівський, В. Колодій тощо. Микола Бажан написав вірш «Спомин про Бернза».

Українські переклади[ред.ред. код]

  • [Вірші]. У кн: Грабовський П. Твори, т. 2. К., 1959;
  • Бернз, Роберт. Поезії / З англ. переклав Василь Мисик, Микола Лукаш // 1959. — Ж. Всесвіт. — Ч.1;
  • Поезії. / пер. з англ. М. Лукаш, В. Мисик. — К.: Видавництво художньої літератури Дніпро, 1965. — 206 с.
  • Укр. перекл. — [Вірші]. У кн: Франко І. Зібрання творів, т. 12. К., 1978;
  • Бернз, Роберт. Поезії / З англ. переклав Василь Мисик//1978. — Ж. Всесвіт. — Ч.11;
  • Бернз, Роберт. Джон Ячмінний Колосок: Вірш / З англ. переспівав Сава Голованівський // 1979. — Ж. Всесвіт. — Ч.6;
  • [Вірші]. У кн.: Голованівський С. Твори, т. 1. К., 1981;
  • [Вірші]. У кн.: Співець. К., 1982;
  • [Вірші]. У кн.: Мисик В. Твори, т. 2. К., 1983;
  • [Вірші]. У кн.: Колодій В. Братерство. Львів, 1985;
  • Бернз, Роберт. Епіграми / З англ. переклав Сергій Борщевський // 1986. — Ж. Всесвіт. — Ч.9;
  • Бернз, Роберт. Фіндлей: Вірш / З англ. переклав Василь Мисик // 1987. — Ж. Всесвіт. — Ч.7;
  • Роберт Бернз. Вибране. / Упор. П.Кормило, Г.Дика. — К.: Богдана, 2010. — 296 с. (укр. англ.).
  • Роберт Бернз. Моя любов. Переклали з англійської Микола Лукаш та Василь Мисик. — Львів: Піраміда, 2014. 416 с.
  • Твори Роберта Бернза в перекладі українською
  • Вірші Бернза в перекладах Миколи Лукаша і Василя Мисика

Джерела[ред.ред. код]

  • Симоненко І. П. Поезія Роберта Бернза. К., 1959
  • Нечипорук О. Д. Великий поет Шотландії. К., 1973
  • УЛЕ. К., 1988, т.1.—с.154 — 155.