Роберт Вільгельм Бунзен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роберт Вільгельм Бунзен
нім. Robert Wilhelm Bunsen
Robert Bunsen.jpg
Народився 31 березня 1811(1811-03-31)
Геттінген
Помер 16 серпня 1899(1899-08-16) (88 років)
Гейдельберг
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the German Empire.svg Німеччина
Діяльність хімік, фізик, винахідник, викладач університету
Відомий завдяки Хімія
Alma mater Геттінгенський університет
Науковий ступінь доктор філософії (1831)
Науковий керівник Фрідріх Штромеєр
Відомі учні Фріц Габер, Жак Луї Соре, Лачинов Дмитро Олександрович, Rudolf Benedikt[d] і Ludwig Mond[d]
Володіє мовами німецька[1]
Заклад Вроцлавський університет, Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла і Марбурзький університет
Членство Лондонське королівське товариство, Леопольдина, Шведська королівська академія наук, Французька академія наук, Баварська академія наук, Петербурзька академія наук, Угорська академія наук, Національна академія деї Лінчеї, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Прусська академія наук, Національна академія наук Італії[d], Паризька медична академія[d], Геттінгенська академія наук, Національна академія наук США і Association for Natural History in the Duchy of Nassau[d]
Нагороди Медаль Коплі 1860,
Медаль Деві 1877

Роберт Вільгельм Бунзен (нім. Robert Wilhelm Bunsen; нар. 31 березня 1811 Геттінген — †16 серпня 1899, Гейдельберг) — відомий німецький хімік експериментатор.

Біографія[ред. | ред. код]

Його батько був професором літератури. Початкову освіту Бунзен отримав у Геттінгенській та гольцмюнденській гімназіях, а 1828 року поступив до Геттінгенського університету, де вивчав фізику, хімію і геологію.

Завершивши свою освіту в Парижі Берліні та Відні, він захистив у 1833 році дисертацію з хімії, в Геттінгенському університеті, а 1836 року зайняв кафедру хімії в Кассельському політехнічному інституті, яка звільнилася після відходу звідти Велера. У Касселі він пробув до 1838 року, поки його не запросили як екстраординарного професора хімії до Марбурзького університету, де 1841 року був обраний ординарним професором і директором хімічного інституту.

В 1846 році разом з відомим геологом Вольфгангом Сарторіусом він відвідав Ісландію.

В 1851 році Бунзен переселився у Вроцлав на запрошення університету і організував там хімічну лабораторію. Але незабаром (у 1852 році) Бунзен покинув Вроцлав і зайняв кафедру хімії в Гейдельберзькому університеті. Тут, на своєму 50-річному докторському ювілеї (17 жовтня 1881 р.), Бунзен отримав чин таємного радника першого класу і лише в 1889 р. передав кафедру Віктору Мейєру.

Наукові досягнення[ред. | ред. код]

Наука завдячує Бунзену досить важливими дослідженнями: його ім'я займає одне з найпочесніших місць на сторінках історії хімії. Перші праці Бунзена стосуються різних питань неорганічної хімії, але незабаром його увагу привернули арсенорганічні сполуки; результатом цих досліджень було, між іншим, отримання какодилу (арсендиметілу), яке з таким захопленням вітали прихильники теорії складних радикалів. Роботи з газоподібними речовинами призвели Бунзена до відкриття нових методів, сукупність яких створила нинішній «аналіз газів».

Але найбільш важливе і чудове відкриття Бунзена, що дало для науки такі багаті результати і досягнення у співавторстві з його другом Кірхгофом (у 1860 році). Це спектральний аналіз, за допомогою якого, як самим Бунзеном, так і іншими хіміками, було відкрито нові рідкісні елементи, що трапляються в природі лише у дуже малих кількостях (рубідій, цезій та ін).

Взагалі своїми дослідженнями в галузі органічної, фізичної, аналітичної і мінеральної хімії Бунзен великою мірою посприяв розвитку хімічних знань і всюди вмів застосовувати нові, оригінальні методи; його професорська та педагогічна діяльність, яка нараховує понад половину століття, була дуже плідна: у Бунзена в Гейдельберзі вчилися точних прийомів аналізу і мінеральної хімії значна більшість вчителів хімії: не тільки німці, але й англійці і росіяни. Серед тих, хто навчався і працював у Р. В. Бунзена, перебуваючи в кінці 1850-х і початку-1860-х в Гейдельберзькій російській колонії, були Д. І. Менделєєв, К. А. Тімірязєв, Д. О. Лачінов, О. Г. Столєтов, Ф. Ф. Бейльштейн та багато інших видатних природознавців епохи.

Крім згаданих робіт у хімічній галузі, особливої уваги заслуговують відкриття рубідію і цезію та вивчення цих рідкісних елементів, дослідження подвійних ціанистих солей, роботи щодо хімічної спорідненості, визначення атомної ваги індію, аналізи порохових газів (спільно з Л. М. Шишковим) і газів доменних печей, систематичний виклад реакцій фарбування в полум'ї бунзенівського пальника.

Людство завдячує Бунзену відкриттям протиотрути (водного оксиду заліза) при отруєнні миш'яком (миш'яковою кислотою). Під час своєї літньої поїздки до Ісландії, у 1846 р., Бунзен провів цілий ряд геолого-хімічних досліджень, дуже важливих для з'ясування вулканічних явищ. До галузі фізики і фізичної хімії відносяться дослідження щодо питомої ваги, про вплив тиску на температуру, затвердіння розплавлених речовин; дослідження, що ілюструють справедливість закону Генрі — Дальтона про залежність розчинності газів від тиску, роботи щодо явищ горіння газів і про згущування сухої вугільної кислоти на поверхні скла, калориметричні дослідження та інші; сюди ж примикають: отримання електролітичним шляхом лужних і лужноземельних металів і фотохімічні дослідження (наприклад, закон взаємозамінюваності); магнезіальне світло, яке знайшло застосування у фотографії і для інших цілей, також відкритий (1860 р.) Бунзеном, який отримали вперше магній у великих кількостях.

У хімічній і фізичній практиці у великому ходу багато приладів, винайдених Бунзеном і носять його ім'я, наприклад Бунзенівський пальник, Бунзенівський водяний насос і регулятор, Бунзенівська батарея, Бунзенівський абсорбціометр та ін.

Іменем Роберта Вільгельма Бунзена назване Німецьке товариство фізичної хімії.

Посилання[ред. | ред. код]

Robert Wilhelm Bunsen на woodrow.org(англ.)

Роберт Вільгельм Бунзен на sichkarnya2.org.ua(укр.)

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.