Перейти до вмісту

Роберт Джей Ліфтон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Роберт Джей Ліфтон
Народився16 травня 1926(1926-05-16)[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Бруклін, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер4 вересня 2025(2025-09-04)[3] (99 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Труро, Барнстейбл, Массачусетс, США[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпсихіатр, історик, письменник, викладач університету, антивоєнний активіст Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКорнелльський університет
New York Medical Colleged (1948)[5]
Weill Cornell Medicined Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьпсихіатрія і історична психологія[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладГарвардський університет[7]
John Jay College of Criminal Justiced[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий керівникЕрікссон Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
CMNS: Роберт Джей Ліфтон у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Роберт Джей Ліфтон (англ. Robert Jay Lifton; 16 травня 1926(1926травня16), Нью-Йорк, Нью-Йорк (штат) — 4 вересня 2025, Труро, Массачусетс) — американський психіатр і письменник, знаний головно дослідженнями психологічних причин і наслідків воєн і політичного насильства, а також своєю теорією реформування мислення. Стояв біля джерел психоісторії.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 1926 року у Брукліні, штат Нью-Йорк, в сім'ї бізнесмена Гарольда А. Ліфтона та Сіел Ліфтон, до шлюбу Рот[8]. 1942 року вступив до Корнелльського університету у 16 років. 1944 року прийнятий до Нью-Йоркського медичного коледжу, який він закінчив 1948 року. Проходив інтернатуру в Єврейській лікарні Брукліну та психіатричну ординатуру в Медичному центрі Даунстейт у Брукліні у 1949—1951 роках[8].

У 1951—1953 роках служив психіатром у ПС в Японії та Кореї[8], де у нього виник інтерес до війни та політики. Працював викладачем і дослідником у Вашингтонській школі психіатрії Гарвардського університету та Коледжі кримінального правосуддя імені Джона Джея, де сприяв заснуванню Центру вивчення насильства над людьми[9].

1952 року одружився з дитячою письменницею Бетті Джин Кіршнер, у них було двоє дітей. Дружина померла в Бостоні 19 листопада 2010 року[8] від ускладнень, спричинених пневмонією. Ліфтон захоплювався коміксами, він опублікував дві книги гумористичних коміксів про птахів[8][10].

Був членом Collegium International[11], організації лідерів з політичним, науковим й етичним досвідом, метою якої є запропонувати нові підходи до подолання перешкод на шляху до мирного, соціально справедливого та економічно сталого світу. 2012 року нагороджений почесним ступенем від Нової школи[12].

Помер у Труро, штат Массачусетс, 4 вересня 2025 року у 99 років[8].

Веллфітська психоісторична група

[ред. | ред. код]

Протягом 1960-х років Ліфтон разом зі своїм наставником Еріком Еріксоном й істориком Брюсом Мазлішем з Массачусетського технологічного інституту створив групу для вивчення історії із застосування методів психології та психоаналізу[13]. Зустрічі проходили в будинку Ліфтона у Веллфліті, штат Массачусетс. Група психоісторії Веллфліта, як її стали називати, зосереджувалася переважно на психологічних мотивах війни, тероризму та геноциду в новітній історії. 1965 року вони отримали фінансування від Американської академії мистецтв і наук для створення психоісторії як окремої галузі наукових досліджень. 1975 року вийшли друком підсумки їхніх досліджень у збірнику статей «Explorations in Psychohistory: The Wellfleet Papers». На роботу Ліфтона в цій галузі глибоко вплинули дослідження Еріксона про Гітлера й інших політичних діячів, а також занепокоєння Зигмунда Фройда масовими соціальними наслідками глибоко вкорінених потягів, зокрема ставлення до смерті[14][15].

Дослідження реформи мислення

[ред. | ред. код]

З 1953 року опитував американських військовослужбовців, які потрапили в полон під час Корейської війни, а також священників, студентів і вчителів, які перебували у в'язницях Китаю після 1951 року. Окрім інтерв'ю з 25 американцями та європейцями, Ліфтон опитав 15 китайців, які втекли після впровадження у місцевих університетах індоктринації[16].

На основі цих досліджень 1961 року вийшла книга Ліфтона «Реформа мислення та психологія тоталізму: дослідження „промивання мізків“ у Китаї». У ній досліджувалися методи примусу, які використовувалися в Китайській Народній Республіці. Він описав цей процес як «реформу мислення», або «промивання мізків», хоча віддавав перевагу першому терміну. У книзі з'явився термін «кліше, що припиняє роздуми». Ліфтон дійшов висновку, що після повернення військовополонених до США їхнє мислення поверталося до норми, всупереч поширеному уявленню про «промивання мізків» як таке, що призводить до постійних змін[17]. Перевидання 1989 року вийшло у видавництві University of North Carolina Press[18].

Дослідження жертв війни і воєнних злочинів

[ред. | ред. код]

Написав три монографії, що розкривають суть психологічного пристосування людей, які опинилися у важких умовах воєнного часу: «Смерть у житті: ті, хто вижили у Хіросімі» (англ. Death in Life: Survivors of Hiroshima; 1967), «Додому з війни: ветерани В'єтнаму — ні жертви, ні кати» (англ. Home from the War: Vietnam Veterans — Neither Victims nor Executioners; 1973) та «Нацистські лікарі: медичні вбивства та психологія геноциду» (англ. The Nazi Doctors: Medical Killing and the Psychology of Genocide; 1986). На підставі досліджень Ліфтон дійшов висновку про те, що жертви всіх цих страшних подій у їхньому житті, випробували на собі найважчі види патологій, які у мирний час виникають від почуття страху та тиску, що походить від сучасного суспільства.

Дослідження Ліфтона, що стосуються поведінки людей, які вчинили особисто або колективно воєнні злочини, привели до висновку про те, що людська природа не є за своєю суттю жорстокою, і лише окремі психопати здатні вчиняти звірства, не відчуваючи при цьому серйозного емоційного потрясіння. Також він з'ясував, що скоєння такого роду злочинів не вимагає від індивіда наявності якогось неповторного ступеня злобності або психічного захворювання, і цілком може статися при виникненні певних умов (випадкових або навмисних), який Ліфтон позначив як обставини, що викликають звірство" (англ. atrocity-producing situations). Насамперед Ліфтон звернувся до глибокого вивчення нацистських лікарів, намагаючись зрозуміти, як професійні медики спробували обґрунтувати свою участь у Голокості від перших днів існування програми Т-4 до таборів смерті.

Після проведення досліджень, пов'язаних з атомним бомбардуванням Хіросіми і В'єтнамською війною, Ліфтон дійшов висновку, що багато людей, які вижили в цих подіях, стали свідками безлічі смертей і руйнувань і зазнали розпаду особистості, через деякий час могли повернутися в колишній емоційно-стійкий стан відсутності відчуття сьогоднішнього дня та комплексу провини. 2005 року в автобіографії «My Life So Far» Джейн Фонда описала роботу Ліфтона і його колег Леонарда Неффа[en], Хаїма Шатана і Сари Гейлі з ветеранами В'єтнаму, як «невтомну і чуйну»[19].

1975 року вийшла телеадаптація BBC книги Ліфтона «Смерть в житті». Документальний фільм «Померти, жити. Ті, хто вижив у Хіросімі» сценариста і режисера Роберта Васа вийшов в ефір 6 серпня 1975 року[20]. У рецензії «Нью-Йорк таймс» Джон Леонард написав: «Я не хотів дивитися це цілу годину. […] Здавалося, що тонкощі книги доктора Ліфтона затьмарели нагромадження зображень, які мали на меті шокувати і гарантовано шокували»[21].

Один із перших став влаштовувати терапевтичні дискусійні групи, де фахівці в галузі психіатрії могли зустрітися та наживо поспілкуватися з ветеранами В'єтнамської війни. Разом з Неффом зміг домогтися включення посттравматичного стресового розладу до діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів. 1969 року його книга «Смерть у житті: що вижили у Хіросімі» отримала Національну книжкову премію в номінації «Наука, філософія і релігія»[22].

Теорії тоталізму

[ред. | ред. код]

Поняття «тоталізм» Ліфтон вперше використав у монографії «„Виправлення мислення“ і психологія тоталітаризму: Дослідження „промивання мізків“ в Китаї», за якими розуміються ідеологічні рухи й організації, які прагнуть встановити всебічний (тотальний) контроль над усіма сторонами життя людини, включно з поведінкою та мисленням. Причому його підхід відрізнявся від теорії тоталітаризму тим, що його можна застосовувати до ідеології груп, які не мають влади в державі.

На думку Ліфтона, такі групи завжди зазнають поразки, оскільки, завдаючи шкоди окремій особистості або суспільству, слідують передбачуваній загальній схемі. Він виділяє два ключові мотиви в тоталістських рухів: страх і заперечення смерті. Ліфтон зазначає, що вони прямують для скоєння насильства над цапами-відбувайлами — іншими групами та спільнотами, що оголошуються носієм загрози для виживання. Крім того, вселяється страх суспільних змін.

У подальших дослідженнях Ліфтон зосередив свою увагу на типах змін, яким тоталізм протистоїть і які він позначив поняттям «різноманітне самоврядування». У «„Виправлення мислення“ і психологія тоталітаризму: Дослідження „промивання мізків“ у Китаї» він зазначав, що розвиток «постійно змінюється і багатогранної особистості» є хорошим знаком у сучасних суспільствах, а психічне здоров'я наразі вимагає «безперервного пошуку та особистісного досвіду», які вимагає вирощування нового гнучкого суспільства, готового відмовитися або звузити вплив попередніх культур і традицій.

Критика сучасної війни та тероризму

[ред. | ред. код]

Після своїх досліджень жертв атомного бомбардування Хіросіми Ліфтон почав виступати проти ядерної зброї, стверджуючи, що ядерна стратегія та воєнна доктрина зробили масовий геноцид звичайним явищем. І, не як суворий пацифіст, Ліфтон виступав з різкою критикою ведення воєнних дій США у В'єтнамській та Іракській війнах, вважаючи, що вони були спричинені ірраціональними й агресивними особливостями американської політики, що рухаються почуттям страху.

Про етнічні чистки в Боснії та Герцеговині Ліфтон 1993 року говорив так[23]:

Те, що відбувається там [у Боснії], заслуговує використання слова «геноцид». Здійснюються спроби систематично знищити цілу групу. Сербські націоналісти визначили це «етнічними чистками». Це означає масове вбивство, масове переселення, і по суті це геноцид.

Приділив велику увагу тероризму як нової великої загрози, пов'язаної з поширенням ядерної та хімічної зброї, поряд з тотальними ідеологіями. Водночас виступав з критикою політики «війни з тероризмом», вважаючи її у тому вигляді, в якому вона провадилася помилковою та небезпечною спробою «знищити все тендітне»[24]. У своїй книзі 1999 року «Знищити світ, щоб його врятувати» апокаліптичну терористичну секту «Аум Сінрікьо» назвав попередником «нового глобального тероризму».

Виступи

[ред. | ред. код]

2003 року брав участь у документальному фільмі «Втеча від смерті», який досліджує зв'язок між людським насильством і страхом смерті, як частиною підсвідомих впливів. 2006 року з'явився у документальному фільмі про культи на каналі History «Розшифрування минулого» разом зі своїм колегою-психіатром Пітером А. Олссоном[25]. 18 травня 2008 року виступив з промовою на церемонії вручення дипломів у Стоунгілл-коледжі, де його ушанували почесним ступенем доктора літератури, та обговорив очевидний «синдром наддержави», який переживають США в сучасну епоху[26].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 1987: Національна єврейська книжкова премія в категорії «Голокост» за книгу «Нацистські лікарі: медичні вбивства та психологія геноциду»[27]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Thought Reform and the Psychology of Totalism|Thought Reform and the Psychology of Totalism: A Study of "Brainwashing" in China. New York: Norton. 1961. ISBN 0-8078-4253-2.; Reprinted, with a new preface: University of North Carolina Press, 1989 (Online at Internet Archive).
  • Death in Life: Survivors of Hiroshima, Random House (New York City), 1968.
  • Revolutionary Immortality: Mao Tse-Tung and the Chinese Cultural Revolution, Random House, 1968.
  • Birds, Words, and Birds (cartoons), Random House, 1969.
  • History and Human Survival: Essays on the Young and the Old, Survivors and the Dead, Peace and War, and on Contemporary Psychohistory, Random House, 1970.
  • Boundaries, Canadian Broadcasting Corporation (Toronto), 1969, published as Boundaries: Psychological Man in Revolution, Random House, 1970.
  • Home from the War: Vietnam Veterans—Neither Victims nor Executioners, Simon & Schuster (New York City), 1973.
  • (With Eric Olson) Living and Dying, Praeger, 1974.
  • The Life of the Self: Toward a New Psychology, Simon & Schuster, 1976.
  • Psychobirds, Countryman Press, 1978.
  • (With Shuichi Kato and Michael Reich) Six Lives/Six Deaths: Portraits from Modern Japan (originally published in Japanese as Nihonjin no shiseikan, 1977), Yale University Press (New Haven, CT), 1979.
  • The Broken Connection: On Death and the Continuity of Life, Simon & Schuster, 1979.
  • (With Richard A. Falk) Indefensible Weapons: The Political and Psychological Case against Nuclearism, Basic Books (New York City), 1982.
  • The Nazi Doctors: Medical Killing and the Psychology of Genocide, Basic Books, August 2000 (first edition 1986).
  • The Future of Immortality and Other Essays for a Nuclear Age, Basic Books, 1987.
  • (With Eric Markusen) The Genocidal Mentality: Nazi Holocaust and Nuclear Threat, Basic Books, 1990.
  • The Protean Self: Human Resilience in an Age of Fragmentation, Basic Books, 1993.
  • (With Greg Mitchell) Hiroshima in America: Fifty Years of Denial, Putnam's (New York City), 1995.
  • Destroying the World to Save It: Aum Shinrikyo, Apocalyptic Violence, and the New Global Terrorism, Owl Books, 2000.
  • (With Greg Mitchell) Who Owns Death? Capital Punishment, the American Conscience, and the End of Executions, Morrow, 2000.
  • Superpower Syndrome: America's Apocalyptic Confrontation With the World, Nation Books, 2003.
  • Witness to an extreme century: a memoir, New York: Free Press: 2011.
  • Lifton, Robert Jay (15 жовтня 2019). Losing Reality: On Cults, Cultism, and the Mindset of Political and Religious Zealotry (вид. epub). New York, London: New Press. ISBN 9781620975121.
  • Surviving Our Catastrophes: Resilience and Renewal from Hiroshima to the COVID-19 Pandemic, The New Press, 2023.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Robert Jay Lifton, Psychiatrist Drawn to Humanity’s Horrors, Dies at 99 — 2025.
  4. ↑ https://www.nytimes.com/2025/09/04/obituaries/robert-jay-lifton-dead.html
  5. ↑ а б https://www.nymc.edu/school-of-medicine-som/som-alumni-profiles/robert-j-lifton/
  6. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  7. ↑ https://inp.harvard.edu/robert-jay-lifton
  8. ↑ а б в г д е Martin, Douglas (4 вересня 2025). Robert Jay Lifton, Psychiatrist Drawn to Humanity’s Horrors, Dies at 99. The New York Times (амер.). Процитовано 4 вересня 2025.
  9. ↑ Dr. Lifton Helped Establish New Field in Medicine. www.nymc.edu. 7 березня 2017. Процитовано 5 вересня 2025.
  10. ↑ Constantine, Peggy (15 жовтня 1978). Paperback mini-reviews. The Forum — через newspapers.com.
  11. ↑ Members. www.collegium-international.org. Collegium International. Процитовано 5 вересня 2025.
  12. ↑ High Line Co-Founder Robert Hammond Addresses New School Graduates. The New School. 5 вересня 2025.
  13. ↑ Pietikainen, Petteri; Ihanus, Juhani (2003). On the origins of psychoanalytic psychohistory. History of Psychology (англ.). 6 (2): 171—194. doi:10.1037/1093-4510.6.2.171. ISSN 1939-0610.
  14. ↑ Jacobsen, Kurt (August 2021). "The Devil His Due: Psychohistory and Psychosocial Studies" Psychoanalysis, Culture and Politics. Psychoanalysis, Culture & Society. 26 (3): 304—322. doi:10.1057/s41282-021-00223-7. PMC 8330186.
  15. ↑ Jacobsen, Kurt (July 2020). "Paradigmatic Saboteurs: Eriksonian Psychohistory and its Vicissitudes." Journal of Psychosocial Studies. Journal of Psychosocial Studies. 13 (2): 165—178. doi:10.1332/147867320X15903843545311.
  16. ↑ A. L. Wilkes, Knowledge in Minds, p. 323, Psychology Press, 1997 ISBN 978-0-86377-439-3
  17. ↑ Lifton, Robert J. (April 1954). Home by Ship: Reaction Patterns of American Prisoners of War Repatriated from North Korea. American Journal of Psychiatry. 110 (10): 732—739. doi:10.1176/ajp.110.10.732. PMID 13138750. Процитовано 30 березня 2008.
  18. ↑ Lifton, Robert Jay. Thought Reform and the Psychology of Totalism. UNC Press. Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. Процитовано 29 вересня 2013.
  19. ↑ Jane Fonda. My Life So Far (with Bonus Content). — Random House, 2005. — С. 349. — ISBN 978-1-58836-478-4.
  20. ↑ To Die, to Live: The Survivors of Hiroshima, Horizon, 6 серпня 1975, процитовано 23 грудня 2021
  21. ↑ Leonard, John (1 серпня 1976). Looking Back at Hiroshima Makes Uneasy Viewing. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 23 грудня 2021.
  22. ↑ «National Book Awards — 1969». Архів оригіналу за 4 лютого 2016.. National Book Foundation. Retrieved 2012-03-05.
  23. ↑ Toledo Blade, «Slavic Horror Termed Genocide» 28 February 1993.
  24. ↑ Bill Moyers Interviews Robert Jay Lifton. Архів оригіналу за 22 січня 2016. Процитовано 1 лютого 2016.
  25. ↑ 2006, History Channel, «Decoding the Past». «Cults: Dangerous Devotion»: Scholars and survivors discuss the mystery of cults. (120 min). History. (PG/TV-PG)
  26. ↑ Press Release: Themes of Commencement. Stonehill College. 18 травня 2008. Архів оригіналу за 28 травня 2008. Процитовано 4 вересня 2025.
  27. ↑ Past Winners. Jewish Book Council (англ.). Процитовано 21 січня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роберт_Джей_Ліфтон&oldid=46728386