Роберт Лефковіц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роберт Лефковіц
англ. Robert Lefkowitz
Robert Lefkowitz 2 2012.jpg
Роберт Лефковіц
Народився 15 квітня 1943(1943-04-15) (75 років)
Flag of the United States.svg США, Нью-Йорк
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Місце проживання Flag of the United States.svg США
Діяльність біохімік, лікар, викладач університету, хімік
Відомий завдяки біохімія
біологія рецепторів
Alma mater Колумбійський університет
Гарвардський університет
Науковий ступінь доктор медицини
Заклад Дюкський університет
Медичний інститут Говарда Х'юза[en]
Членство Національна академія наук США і Американська академія мистецтв і наук
Відомий завдяки: дослідження рецепторів-ГТФаз
Нагороди Національна наукова медаль США (2007)
Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (2012)

Роберт Лефковіц (англ. Robert Lefkowitz нар. 15 квітня 1943, Нью-Йорк, США) — американський біохімік, лікар, лауреат Нобелівської премії з хімії за 2012 рік (спільно з Браяном Кобілкою) з формулюванням «за дослідження рецепторів-ГТФаз».[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

1962 року здобув ступінь бакалавра з хімії, а 1966 — магістра в Колумбійському університеті (Нью-Йорк). По закінченні навчання працював лікарем в Columbia-Presbyterian Medical Center. 1968 року обійняв посаду асистента-дослідника в Національному інституті здоров'я (Бетесда, штат Меріленд). 1970 року перейшов на роботу до Масачусетського загального шпиталю (Massachusetts General Hospital) в Бостоні. З 1973 року — професор в медичному центрі університету Дюка. У 1973—1976 роки він був дослідником в Американської асоціації серця.[2] З 1976 року паралельно до університетської професури очолює дослідницьку роботу Медичного інституту Говарда Хьюза в Даремі.

Одружений, має п'ятеро дітей.

Наукові здобутки[ред. | ред. код]

Галуззю досліджень Лефковіца є вивчення біології рецепторів та перетворення сигналів. Найвідомішими його працями є докладний опис послідовності, структури та функціональності β-адренергійних та споріднених з ними рецепторів, а також відкриття та опис двох видів білків, що їх регулюють: GRK-кіназ та β-арестинів. У середині 1980-х років Лефковіцу у співпраці з колегами вдалося клонувати ген, що відповідає за роботу β-адренергійного рецептора. Незабаром після цього його науковій групі вдалося клонувати гени для восьми інших адренергійних рецепторів (адренорецептори і рецептори норадреналіну).

На сьогодні у людини відкрито близько 1000 рецепторів цього типу. Всі вони використовують схожий механізм, що дозволяє якомога ефективніше їх «таргетувати». Так, від 30 до 50 % лікарських препаратів, що відпускаються за рецептом, є свого роду «ключами» для таких рецепторів-«замків».[3] Лефковіц є одним з найбільш цитованих фахівців в галузі біології, біохімії, фармакології, токсикології та клінічної медицини.[4]

Визнання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Nicole Kresge, Robert D. Simoni und Robert L. Hill: Modeling β-Adrenergic Receptor Activation: the Work of Robert J. Lefkowitz. The Journal of Biological Chemistry, 282, e10 (online; abgerufen am 17. April 2011)

Посилання[ред. | ред. код]