Роберт Оппенгеймер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Оппенгеймер.
Джуліус Роберт Оппенгаймер
англ. Robert Oppenheimer[1]
Oppenheimer Los Alamos portrait.jpg
Народився 22 квітня 1904(1904-04-22)[2][3][…]
Мангеттен, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[4]
Помер 18 лютого 1967(1967-02-18)[5][3][…] (62 роки)
Принстон, Мерсер, Нью-Джерсі, США[5]
·рак гортаніd[6]
Місце проживання США США
Країна США США
Діяльність фізик-теоретик, інженер, фізик-ядерник, колекціонер мистецтва, викладач університету
Alma mater Гарвардський університет
Кембриджський університет
Геттінгенський університет
Галузь Фізика
Заклад Мангеттенський проєкт
Університет Каліфорнії, Берклі
Інститут фундаментальних досліджень
Науковий ступінь доктор філософії
Вчителі Персі Бріджмен, Альфред Норт Вайтгед, Джозеф Джон Томсон, Поль Дірак і Патрік Блекетт
Відомі учні David Bohmd, Вілліс Лемб, Philip Morrisond, Hartland Snyderd і George Volkoffd
Членство Лондонське королівське товариство, Американське філософське товариство, Американська академія мистецтв і наук, Фі Бета Каппа і Національна академія наук США
Відомий завдяки: Розробка атомної бомби
Брати, сестри Френк Оппенгеймер
У шлюбі з Кетрін Оппенгеймер
Нагороди Премія Енріко Фермі
Автограф J Robert Oppenheimer signature.svg
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Роберт Оппенгеймер у Вікісховищі

Джуліус Роберт Оппенгаймер[прим 1], або Оппенгаймер,[7] (англ. Julius Robert Oppenheimer, 22 квітня 1904, Нью-Йорк — 18 лютого 1967 Принстон, Нью-Джерсі, США) — американський фізик-теоретик, професор фізики Каліфорнійського університету в Берклі, член Національної академії наук США (з 1941 року). Широко відомий як науковий керівник Мангеттенського проєкту, в рамках якого в роки Другої світової війни розроблялись перші зразки ядерної зброї; через це Оппенгаймера часто називають «батьком атомної бомби».[8] Атомна бомба була вперше випробувана в Нью-Мексико в липні 1945 року; згодом Оппенгаймер згадував, що в той момент йому прийшли в голову слова з Бхагавад-гіти: «Якби на небі разом зійшли сотні тисяч сонць, їх світло могло б зрівнятися з сяйвом, що линуло від Верховного Господа… Я — Смерть, великий руйнівник світів, що несе загибель всього живого».[прим 2]

Після Другої світової війни він став керівником Інституту перспективних досліджень в Принстоні. Він також став головним радником у новоствореній Комісії США з атомної енергії і, використовуючи своє становище, виступав на підтримку міжнародного контролю над ядерною енергією з метою запобігання поширення атомної зброї та ядерної гонки. Ця антивоєнна позиція викликала гнів ряду політичних діячів під час другої хвилі «Червоної загрози». У підсумку, після широко відомого політизованого слухання в 1954 році, він був позбавлений допуску до секретної роботи. Не маючи відтоді прямого політичного впливу, він продовжував читати лекції, писати праці і працювати в галузі фізики. Десять років по тому президент Джон Кеннеді нагородив ученого премією Енріко Фермі на знак політичної реабілітації; нагорода була вручена вже після смерті Кеннеді Ліндоном Джонсоном.

До найзначніших досягнень Оппенгаймера у фізиці відносяться: наближення Борна — Оппенгаймера для молекулярних хвильових функцій, роботи з теорії електронів і позитронів, процес Оппенгаймера — Філіпс в ядерному синтезі і перше пророцтво квантового тунелювання. Разом зі своїми учнями він зробив важливий внесок у сучасну теорію нейтронних зірок та чорних дірок, а також у вирішення окремих проблем квантової механіки, квантової теорії поля і фізики космічних променів. Оппенгаймер був учителем і пропагандистом науки, батьком-засновником американської школи теоретичної фізики, що отримала світову популярність в 30-ті роки XX століття.

Ранні роки життя[ред. | ред. код]

Дитинство і освіта[ред. | ред. код]

Дж. Роберт Оппенгаймер народився в Нью-Йорку 22 квітня 1904 року в єврейській сім'ї. Його батько, заможний імпортер тканин Джуліус С. Оппенгаймер (Julius Seligmann Oppenheimer, 1865—1948), іммігрував до США з Ганау (Німеччина) в 1888 році. Сім'я матері, художниці Елли Фрідман (Ella Friedman, померла 1948), яка отримала освіту в Парижі, — також іммігрувала до США з Німеччини в 1840-х роках. У Роберта був молодший брат, Френк (Frank Oppenheimer), який теж став фізиком.[15]

У 1912 році Оппенгаймери переїхали на Мангеттен, в квартиру на одинадцятому поверсі будинку 155 на Ріверсайд Драйв[прим 3], поруч з 88-ю Західною вулицею. Цей район відомий своїми розкішними особняками і таунхаусами.[16] У сімейній колекції картин були оригінали Пабло Пікассо та Жана Вюйяра і принаймні три оригінали Вінсента ван Гога.[17]

Оппенгаймер деякий час вчився в Підготовчій школі ім. Алкуїна (Alcuin Preparatory School), потім, у 1911 році, він вступив до Школи Товариства етичної культури (Ethical Culture Society School[en]).[18] Її заснував Фелікс Адлер[en] для заохочення виховання, пропагованого Рухом етичної культури (Ethical Culture movement[en]), чиїм гаслом було «Діло важливіше від Кредо» (англ. Deed before Creed). Батько Роберта був членом цього товариства протягом багатьох років, входив до ради його піклувальників з 1907 по 1915.[19] Оппенгаймер був різнобічним учнем, цікавився англійською і французькою літературою і особливо мінералогією.[20] Він закінчив програму третього і четвертого класів за один рік і за півроку закінчив восьмий клас і перейшов у дев'ятий [18], в останньому ж класі він захопився хімією.[21] Роберт вступив до Гарвардського коледжу роком пізніше, коли йому було вже 18 років, оскільки пережив напад виразкового коліту, коли займався пошуком мінералів у Яхимові під час сімейного відпочинку в Європі. Для лікування він ви́брався до Нью-Мексико, де був зачарований верховою їздою і природою південного заходу США.[22]

На додаток до профільних дисциплін (спеціалізації, англ. academic major[en]) студенти мали вивчати історію, літературу і філософію або математику. Оппенгаймер компенсував свій «пізній старт», беручи по шість курсів за семестр, і його прийняли до студентського почесного товариства «Фі Бета Каппа». На першому курсі Оппенгаймеру дозволили навчатися за магістерською програмою з фізики на основі незалежного вивчення; це означало, що він звільнявся від початкових предметів і міг братися відразу за курси підвищеної складності. Прослухавши курс термодинаміки, який читав Персі Бріджмен, Роберт серйозно захопився експериментальною фізикою. Він закінчив університет з відзнакою (лат. summa cum laude) лише за три роки.[23]

Навчання в Європі[ред. | ред. код]

Лабораторія Хейкі Камерлінг-Оннеса в Лейдені, Нідерланди, 1926 рік. Оппенгаймер — у другому ряду, третій ліворуч. П'ятнадцять чоловіків у костюмах і одна жінка позують для фотографа

В 1924 році Оппенгаймер дізнався, що його прийняли до Коледжу Христа в Кембриджі. Він написав листа до Ернеста Резерфорда з проханням дозволити попрацювати в Кавендішській лабораторії. Бріджмен дав своєму студенту рекомендацію, відзначивши його здібності до навчання і аналітичний розум, однак на закінчення зазначив, що Оппенгаймер не схильний до експериментальної фізики.[24] Резерфорд не був вражений, однак Оппенгаймер поїхав до Кембриджа з надією отримати іншу пропозицію.[25] У результаті його прийняв до себе Дж. Дж. Томсон за умови, що молода людина закінчить базовий лабораторний курс.[26] З керівником групи Патріком Блеккетом, який був старшим тільки на кілька років, у Оппенгаймера склалися неприязні відносини. Одного разу він змочив яблуко в отруйній рідині і поклав Блакетту на стіл; Блакетт не з'їв яблуко, але Оппенгаймеру призначили пробацію (випробувальний термін) і звеліли поїхати до Лондона для лікування у психіатра.[27]

Багато друзів описували Оппенгаймера як високу і худу людину, завзятого курця, він часто навіть забував поїсти в періоди інтенсивних роздумів і повної концентрації, схильний до саморуйнівної поведінки. Багато разів в його житті бували періоди, протягом яких його меланхолійність і ненадійність викликали у колег і знайомих занепокоєння. Тривожний випадок стався під час його відпустки, яку він узяв, щоб зустрітися зі своїм другом Френсісом Фергюсоном (Francis Fergusson) в Парижі. Розповідаючи Фергюсонові про свою незадоволеність експериментальною фізикою, Оппенгаймер раптово підхопився зі стільця і став душити його. Хоча Фергюсон легко парирував атаку, цей випадок переконав його в наявності серйозних психологічних проблем у свого друга.[28] Протягом всього життя він відчував періоди депресії.[29] «Фізика мені потрібна більше, ніж друзі»[прим 4], — Сказав він одного разу своєму братові.[30]

У 1926 році Оппенгаймер пішов з Кембриджа, щоб вчитися в Геттінгенському університеті під керівництвом Макса Борна. У той час Геттінген був одним з провідних центрів теоретичної фізики у світі. Оппенгаймер знайшов там друзів, які згодом добилися великого успіху: Вернера Гейзенберга, Паскуаля Йордана, Вольфганга Паулі, Поля Дірака, Енріко Фермі, Едварда Теллера та інших. Оппенгаймер був також відомий своєю звичкою «захоплюватися» під час дискусій; часом він переривав кожного доповідача на семінарі.[31] Це настільки дратувало інших учнів Борна, що одного разу Марія Гепперт представила науковому керівнику петицію, підписану нею самою і майже всіма іншими учасниками семінару, з погрозою влаштувати бойкот занять, якщо Борн не змусить Оппенгаймера заспокоїтися. Борн поклав її на своєму столі так, щоб Оппенгаймер зміг її прочитати, — і це принесло очікуваний результат без будь-яких слів.[32]

Роберт Оппенгаймер захистив дисертацію на ступінь доктора філософії в березні 1927 року, у віці 23 років, під науковим керівництвом Борна.[33] Після закінчення усного іспиту, що відбувся 11 травня, Джеймс Франк, головуючий професор, як повідомляють, сказав: «Я радий, що це закінчилося. Він ледве сам не почав ставити мені питання».[34]

Початок професійної діяльності[ред. | ред. код]

Викладання[ред. | ред. код]

У вересні 1927 року Оппенгаймер подав заявку і отримав від Національної науково-дослідної ради (United States National Research Council[en]) стипендію на проведення робіт в Каліфорнійському технологічному інституті (КТІ). Однак Бріджмен також хотів, щоб Оппенгаймер працював у Гарварді, і для компромісу той розділив свій навчальний 1927—1928 рік так, що в Гарварді він працював у 1927, а в КТІ — в 1928 році.[35] В КТІ Оппенгаймер близько зійшовся з Лайнусом Полінгом; вони планували організувати спільний «наступ» на природу хімічного зв'язку, дослідженнях, в яких Полінг був піонером; очевидно, Оппенгаймер зайнявся б математичною частиною, а Полінг інтерпретував би результати. Проте ця затія (а разом з тим і їх дружба) була припинена в зародку, коли Полінг почав підозрювати, що відносини Оппенгаймера з його дружиною, Авою Гелен (Ava Helen Pauling[en]), стають занадто близькими. Одного разу, коли Полінг був на роботі, Оппенгаймер прийшов до їхнього будиноку і раптово запропонував Аві зустрітися з ним у Мексиці. Вона категорично відмовилася і розповіла про цей інцидент своєму чоловікові.[36] Цей випадок, а також те, з якою видимою байдужістю його дружина розповіла про це, насторожили Полінга, і він негайно розірвав свої відносини з фізиком. Оппенгаймер згодом пропонував Полінгу стати головою Хімічного підрозділу (Chemistry Division) Мангеттенського проєкту, але той відмовився, заявивши, що він пацифіст.[35]

Див. також[ред. | ред. код]

Названі на честь науковця:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Значення «Дж» (англ. J) в імені«Дж. Роберт Оппенгаймер» залишається предметом розбіжностей. Історики Еліс Кімболл Сміт (Alice Kimball Smith) і Чарльз Вейнер (Charles Weiner) підводять у своїй праці «Роберт Оппенгаймер: Листи і мемуари» (Robert Oppenheimer: Letters and recollections), на сторінці 1, таку загальну думку біографів:"Ми ніколи повністю не дізнаємося, чи означає «Дж» в імені Роберта «Джуліус» або, як сказав одного разу сам Оппенгаймер, не означає нічого. Його брат Френк припускає, що це «Дж» було символічним, в данину традиції називати старшого сина ім'ям батька, але в той же час знаком того, що батьки не хотіли, щоб у сина була приставка «-молодший» ". Не в звичаях єврейського народу називати дітей на честь живих батьків. У книзі Пітера Гудчайлд (Peter Goodchild) "Дж. Роберт Оппенгаймер: руйнівник світів "(J. Robert Oppenheimer: Shatterer of Worlds) говориться, що батько Роберта, Джуліус, додав «порожній» ініціал, щоб надати імені Роберта особливу відмінність; але в книзі Гудчайлд немає виносок, тому джерело цієї заяви невідоме. Твердження самого Роберта, що «Дж» не означає нічого, походить з автобіографічного інтерв'ю, проведеного Томасом С. Куном 18 листопада 1963 року, яке в цей час знаходиться в Архіві з історії квантової фізики. Збираючи дані на Оппенгаймера в 1930-х і 40-х роках, ФБР саме було збито з пантелику цим «Дж», вирішивши, що воно, ймовірно, означає «Джуліус» або «Джером». З іншого боку, у свідоцтві про народження Оппенгаймера значиться «Джуліус Роберт Оппенгаймер».
  2. ↑ В англійському оригіналі: «Now, I am become Death, the destroyer (shatterer) of worlds»; Оппенгаймер сказав ці слова в телевізійному документальному фільмі «Рішення підірвати бомбу» (The Decision to Drop the Bomb, 1965).[9] Вперше у друці ця фраза з'явилась у журналі «Тайм» за 8 листопада 1948 року.[10] Пізніше вона була процитована у книзі Роберта Юнга (Robert Jungk[en]) «Яскравіше тисячі сонць. Розповідь про вчених-атомників» 1958 року[11][12], в основу якої було покладено інтерв'ю з Робертом Оппенгаймером.[13] Сказавши «Я — смерть», Оппенгаймер пішов тут за своїм учителем санскриту, Артуром Райдером, і оступився від канонічного перекладу Бхагавад-гіти: «Я — час». Такий варіант має привід для існування і рідко, але зустрічається.[14]
  3. ↑ Приблизне місцерозташування будинку Опенгеймерів: 40°47′28″ пн. ш. 73°58′46″ зх. д. / 40.791248° пн. ш. 73.979428° зх. д. / 40.791248; -73.979428.
  4. ↑ В оригіналі: «I need physics more than friends».

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в http://www.nndb.com/people/808/000047667/
  2. ↑ Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #118590146 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ https://a860-historicalvitalrecords.nyc.gov/view/1593063
  5. ↑ а б Оппенгеймер Роберт // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. ↑ https://www.nndb.com/people/808/000047667/
  7. ↑ Оппенгаймер // Універсальний словник-енциклопедія / гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М. Попович. — 3-тє вид., перероб., доп. — К. : Всеувито. Новий друк. — 2003. — 1414 с.
  8. ↑ Горелик, 2002.
  9. ↑ J. Robert Oppenheimer on the Trinity test (1965) (англійською). Atomic Archive. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 28 березня 2011. 
  10. ↑ The Eternal Apprentice (англійською). Тайм. 8 листопада 1948. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 25 березня 2011. 
  11. ↑ Юнг, 1961, с. 172.
  12. ↑ Jungk, 1958, с. 201.
  13. ↑ Hijiya, 2000.
  14. ↑ Hijiya, 2000, с. 132.
  15. ↑ Cassidy, 2005, с. 16,145.
  16. ↑ Cassidy, 2005, с. 5-11.
  17. ↑ Bird, Sherwin, 2005, с. 12.
  18. ↑ а б Cassidy, 2005, с. 35.
  19. ↑ Cassidy, 2005, с. 23, 29.
  20. ↑ Cassidy, 2005, с. 16-17.
  21. ↑ Cassidy, 2005, с. 43-46.
  22. ↑ Cassidy, 2005, с. 61-63.
  23. ↑ Cassidy, 2005, с. 75-76, 88-89.
  24. ↑ Bird, Sherwin, 2005, с. 39.
  25. ↑ Cassidy, 2005, с. 90-92.
  26. ↑ Cassidy, 2005, с. 94.
  27. ↑ Bird, Sherwin, 2005, с. 46.
  28. ↑ Smith, Weiner, 1980, с. 91.
  29. ↑ Bird, Sherwin, 2005, с. 35-36, 43-47, 51-52, 320, 353.
  30. ↑ Bird, Sherwin, 2005, с. 91.
  31. ↑ Cassidy, 2005, с. 108.
  32. ↑ Bird, Sherwin, 2005, с. 60.
  33. ↑ Cassidy, 2005, с. 109.
  34. ↑ The Eternal Apprentice (англійською). Тайм. 8 листопада 1948. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 28 березня 2011. 
  35. ↑ а б Cassidy, 2005.
  36. ↑ Cassidy, 2005, с. 142.

Література[ред. | ред. код]

Російською мовою[ред. | ред. код]

Англійською мовою[ред. | ред. код]

Книги:

  • Bethe Hans. The Road from Los Alamos. — New York : Springer Science+Business Media, 1991. — 286 p. — ISBN 0-88318-707-8.
  • Bird Kai, Sherwin Martin J. American Prometheus: The Triumph and Tragedy of J. Robert Oppenheimer. — New York : Alfred A. Knopf, 2005. — 736 p. — ISBN 0-375-41202-6.
  • Cassidy David. J. Robert Oppenheimer and the American Century. — New York : Pi Press, 2005. — 480 p. — ISBN 0-13-147996-2.
  • Conant Jennet. 109 East Palace: Robert Oppenheimer and the Secret City of Los Alamos. — New York : Simon & Schuster, 2005. — 448 p. — ISBN 0-7432-5007-9.
  • Feldman Burton. The Nobel Prize: A History of Genius, Controversy, and Prestige. — New York : Arcade Publishing, 2000. — 489 p. — ISBN 1-55970-537-0.
  • Groves Leslie. Now it Can be Told: The Story of the Manhattan Project. — New York : Harper & Brothers, 1962.
  • Haynes John Earl, Klehr Harvey. Early Cold War Spies: The Espionage Trials that Shaped American Politics. — Cambridge, Massachusetts : Cambridge University Press, 2006. — 264 p. — ISBN 0-521-67407-7.
  • Herken Gregg. Brotherhood of the Bomb: The Tangled Lives and Loyalties of Robert Oppenheimer, Ernest Lawrence, and Edward Teller. — New York : Henry Holt and Company, 2002. — 464 p. — ISBN 0-8050-6588-1.
  • Hewlett Richard G., Anderson Oscar E. Volume I. The New World. 1939—1946. — University Park, Pennsylvania : Pennsylvania State University Press, 1962. — Vol. 1. — 781 p. — (A History of the United States Atomic Energy Commission) — ISBN 0-520-07186-7.
  • Hewlett Richard G., Duncan Francis. Volume II. Atomic Shield. 1947—1952. — University Park, Pennsylvania : Pennsylvania State University Press, 1969. — 736 p. — (A History of the United States Atomic Energy Commission) — ISBN 0-520-07187-5.
  • Hoddeson Lillian, Henriksen Paul W., Meade Roger A., Westfall Catherine L. Critical Assembly: A Technical History of Los Alamos During the Oppenheimer Years, 1943–1945. — New York : Cambridge University Press, 1993. — 527 p. — ISBN 0-521-44132-3.
  • Jones Vincent. Manhattan: The Army and the Atomic Bomb. — Washington, D. C. : United States Army Center of Military History, 1985. — 660 p.
  • Jungk Robert. Brighter than a Thousand Suns: a Personal History of the Atomic Scientists. — New York : Harcourt Brace, 1958. — 369 p. — ISBN 0-15-614150-7.
  • Kelly Cynthia C. Oppenheimer and the Manhattan Project: Insights into J. Robert Oppenheimer, "Father of the Atomic Bomb". — Hackensack, New Jersey : World Scientific, 2006. — 173 p. — ISBN 981-256-418-7.
  • Klehr Harvey, Haynes John Earl, Vassiliev Alexander. Spies: The Rise and Fall of the KGB in America. — New Haven, Conn. : Yale University Press, 2009. — 704 p. — ISBN 978-0-300-12390-6.
  • Mehra J., Rechenberg H. The Completion of Quantum Mechanics, 1926—1941. — New York : Springer-Verlag, 2001. — Vol. 6. — 1612 p. — (The Historical Development of Quantum Theory) — ISBN 0-387-95086-9.
  • Pais Abraham. J. Robert Oppenheimer: A Life. — Oxford : Oxford University Press, 2006. — 400 p. — ISBN 0-19-516673-6.
  • Polenberg Richard. In the Matter of J. Robert Oppenheimer: The Security Clearance Hearing. — Ithaca, New York : Cornell University, 2002. — 448 p. — ISBN 0-8014-3783-0.
  • Poolos J. The Atomic Bombings of Hiroshima and Nagasaki. — Chelsea House Publications, 2008. — 128 p. — ISBN 0-791-09738-2.
  • Rhodes Richard. The Making of the Atomic Bomb. — New York : Simon & Schuster, 1986. — 928 p. — ISBN 0-671-44133-7.
  • Smith Alice Kimball, Weiner Charles. Robert Oppenheimer: Letters and recollections. — Cambridge, Massachusetts : Harvard University Press, 1980. — 400 p. — ISBN 0-8047-2620-5.
  • Stern Philip M. The Oppenheimer Case: Security on Trial. — New York : Harper & Row, 1969. — 591 p.
  • Strout Cushing. Conscience, Science and Security: The Case of Dr. J. Robert Oppenheimer. — Chicago, Illinois : Rand McNally, 1963. — 58 p.
  • Szasz Ferenc M. The Day the Sun Rose Twice. — Albuquerque, New Mexico : University of New Mexico Press, 1984. — 233 p. — ISBN 0-8263-0767-1.
  • Teller E., Schoolery J. Memoirs: A Twentieth-Century Journey in Science and Politics. — Basic Books, 2002. — 640 p. — ISBN 978-073820778-0.
  • Wolverton Mark. A Life in Twilight: The Final Years of J. Robert Oppenheimer. — New York : St. Martin's Press, 2008. — ISBN 0-312-37440-2.

Статті:

  • Bethe Hans. J. Robert Oppenheimer 1904—1967 : [арх. 29 червня 2011] : [англ.] // Biographical Memoirs. — Washington, D.C. : United States National Academy of Sciences, 1997. — Vol. 71. — С. 175—218.
  • Carson, Cathryn. Introduction : [англ.] // Reappraising Oppenheimer: Centennial Studies and Reflections. — Berkeley, California : Office for History of Science and Technology, Univ. of California, 2005. — С. 1—10. — ISBN 0-9672617-3-2.
  • Hijiya James A. The Gita of Robert Oppenheimer : [арх. 15 травня 2013] : [англ.] // Proceedings of the American Philosophical Society. — 2000. — Vol. 144, no. 2.
  • Hollinger David A. Afterward : [англ.] // Reappraising Oppenheimer: Centennial Studies and Reflections. — Berkeley, California : Office for History of Science and Technology, Univ. of California, 2005. — С. 385—390. — ISBN 0-9672617-3-2.
  • Hufbauer Karl. J. Robert Oppenheimer's Path to Black Holes : [англ.] // Reappraising Oppenheimer: Centennial Studies and Reflections. — Berkeley, California : Office for History of Science and Technology, Univ. of California, 2005. — С. 31—47. — ISBN 0-9672617-3-2.
  • Polenberg Richard. The fortunate fox : [англ.] // Reappraising Oppenheimer: Centennial Studies and Reflections. — Berkeley, California : Office for History of Science and Technology, Univ. of California, 2005. — С. 267—272. — ISBN 0-9672617-3-2.
  • Rhodes Richard. 'I Am Become Death...': The Agony of J. Robert Oppenheimer : [арх. 7 травня 2006] : [англ.] // American Heritage. — 1977.
  • Thorpe, Charles. Disciplining Experts: Scientific Authority and Liberal Democracy in the Oppenheimer Case : [англ.] // Social Studies of Science. — 2002. — Vol. 32, no. 4. — С. 525—562. — DOI:10.1177/0306312702032004002.

Електронні ресурси:

  • United States Atomic Energy Commission (27 мая — 29 июня 1954). In The Matter of J. Robert Oppenheimer (англійською). Lillian Goldman Law Library. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 25 березня 2011. 
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Наука
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Біографічна енциклопедія астрономів (англ.) · Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Універсальна литовська енциклопедія · Хорватська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Электронная еврейская энциклопедия · Энциклопедия Кругосвет · Brockhaus Enzyklopädie · Cultureel Woordenboek · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Internetowa encyklopedia PWN · Lur Hiztegi Entziklopedikoan · Treccanis Enciclopedia Italiana
Довідкові видання
Нормативний контроль
Autoritats UB: a1332785 · BanQ: 0000073895 · BIBSYS: 90098244 · BLBNB: 000311590 · BNC: a11804518 · BNE: XX1053701 · BNF: 12365074z · CANTIC: 981058508143706706 · CiNii: DA03053976 · CONOR.SI: 130335587 · CONOR.SR: 35502695 · DBC: 87097919217426 · FAST: 1453 · Freebase: /m/09qxy · GND: 118590146 · GTAA: 138752 · ISNI: 0000 0001 0857 0639 · J9U: 987007266138005171 · KRNLK: KAC2018O3114 · LCCN: n50005793 · LIBRIS: vs68c5rd1nbw07r · LIH: LNB:CKOB;=xs · LNB: 000121727 · MAK: 9810547056005606, 9810600953505606 · Museo Galileo: 189252 · N6I: vtls001099740 · NCF: ncf12079959 · NDL: 00621236 · NKC: kup20010000072667 · NLA: 939387 · NLG: 164275 · NLP: A11867401 · NSK: 000181374 · NTA: 068485026 · NUKAT: n97011770 · PTBNP: 315925 · PUSC: 58776 · PUST: 62681 · RERO: 02-A000124987 · SELIBR: 264042 · SHARE: 28659 · SKMASNL: vtls008525399 · SNK: 153628 · SUDOC: 032664141 · UPSA: 1218298 · URBS: 67752 · VIAF: 44376228 · WorldCat: lccn-n50005793
науковець Це незавершена стаття про науковця.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роберт_Оппенгеймер&oldid=38325802