Роберт Оппенгеймер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джуліус Роберт Оппенгеймер
англ. Robert Oppenheimer[1]
Oppenheimer Los Alamos portrait.jpg
Народився 22 квітня 1904(1904-04-22)[2][3][…]
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк[4][5][6]
Помер 18 лютого 1967(1967-02-18)[4][7][…] (62 роки)
Принстон, Мерсер, Нью-Джерсі, США[8][6]
·рак гортані[d]
Громадянство Flag of the United States.svg США
Національність євреї і Ашкеназі
Місце проживання Flag of the United States.svg США
Діяльність фізик-теоретик, фізик, інженер, фізик-ядерник
Відомий завдяки Фізика
Alma mater Гарвардський університет
Кембриджський університет
Геттінгенський університет
Науковий керівник Макс Борн[9] і Вольфганг Паулі
Вчителі Персі Бріджмен, Альфред Норт Вайтхед, Джозеф Джон Томсон і Поль Дірак
Володіє мовами англійська[3], французька, німецька, латина, грецька і Санскрит
Заклад Мангеттенський проект
Університет Каліфорнії, Берклі
Інститут фундаментальних досліджень
Членство Лондонське королівське товариство, Американське філософське товариство, Американська академія мистецтв і наук, Phi Beta Kappa Society[d] і Національна академія наук США
Magnum opus atomic bomb[d][1]
Конфесія зречення католицтва[d]
Брати, сестри  • Frank Oppenheimer[d]
У шлюбі з Katherine Oppenheimer[d]
Автограф J Robert Oppenheimer signature.svg
Нагороди Премія Енріко Фермі
IMDb nm0649185

Джуліус Роберт Оппенгеймер[прим 1] (англ. Julius Robert Oppenheimer, 22 квітня 1904, Нью-Йорк — 18 лютого 1967 Принстон, Нью-Джерсі, США) — американський фізик-теоретик, професор фізики Каліфорнійського університету в Берклі, член Національної академії наук США1941 року). Широко відомий як науковий керівник Мангеттенського проекту, в рамках якого в роки Другої світової війни розроблялись перші зразки ядерної зброї; через це Оппенгеймера часто називають «батьком атомної бомби».[10] Атомна бомба була вперше випробувана в Нью-Мексико в липні 1945 року; згодом Оппенгеймер згадував, що в той момент йому прийшли в голову слова з Бхагавад-гіти: «Якби на небі разом зійшли сотні тисяч сонць, їх світло могло б зрівнятися з сяйвом, що линуло від Верховного Господа… Я — Смерть, великий руйнівник світів, що несе загибель всього живого».[прим 2]

Після Другої світової війни він став керівником Інституту перспективних досліджень в Принстоні. Він також став головним радником у новоствореній Комісії США з атомної енергії і, використовуючи своє становище, виступав на підтримку міжнародного контролю над ядерною енергією з метою запобігання поширення атомної зброї та ядерної гонки. Ця антивоєнна позиція викликала гнів ряду політичних діячів під час другої хвилі «Червоної загрози». У підсумку, після широко відомого політизованого слухання в 1954 році, він був позбавлений допуску до секретної роботи. Не маючи відтоді прямого політичного впливу, він продовжував читати лекції, писати праці і працювати в галузі фізики. Десять років по тому президент Джон Кеннеді нагородив ученого премією Енріко Фермі на знак політичної реабілітації; нагорода була вручена вже після смерті Кеннеді Ліндоном Джонсоном.

До найзначніших досягнень Оппенгеймера у фізиці відносяться: наближення Борна — Оппенгеймера для молекулярних хвильових функцій, роботи з теорії електронів і позитронів, процес Оппенгеймера — Філіпс в ядерному синтезі і перше пророцтво квантового тунелювання. Разом зі своїми учнями він вніс важливий вклад в сучасну теорію нейтронних зірок та чорних дірок, а також у вирішення окремих проблем квантової механіки, квантової теорії поля і фізики космічних променів. Оппенгеймер був учителем і пропагандистом науки, батьком-засновником американської школи теоретичної фізики, що отримала світову популярність в 30-ті роки XX століття.

Ранні роки життя[ред. | ред. код]

Дитинство і освіта[ред. | ред. код]

Дж. Роберт Оппенгеймер народився в Нью-Йорку 22 квітня 1904 року в єврейській сім'ї. Його батько, заможний імпортер тканин Джуліус С. Оппенгеймер (Julius Seligmann Oppenheimer, 1865—1948), іммігрував до США з Ганау (Німеччина) в 1888 році. Сім'я матері, художниці Елли Фрідман (Ella Friedman, померла 1948), яка отримала освіту в Парижі, — також іммігрувала до США з Німеччини в 1840-х роках. У Роберта був молодший брат, Френк (Frank Oppenheimer[en]), який теж став фізиком.[17]

У 1912 році Оппенгеймери переїхали на Мангеттен, в квартиру на одинадцятому поверсі будинку 155 на Ріверсайд Драйв[прим 3], поруч з 88-ю Західною вулицею. Цей район відомий своїми розкішними особняками і таунхаусами.[18] У сімейній колекції картин були оригінали Пабло Пікассо та Жана Вюйяра і принаймні три оригінали Вінсента ван Гога.[19]

Оппенгеймер деякий час вчився в Підготовчій школі ім. Алкуїна (Alcuin Preparatory School), потім, у 1911 році, він вступив до Школи Товариства етичної культури (Ethical Culture Society School[en]).[20] Її заснував Фелікс Адлер[en] для заохочення виховання, пропагованого Рухом етичної культури (Ethical Culture movement[en]), чиїм гаслом було «Діло важливіше від Кредо» (англ. Deed before Creed). Батько Роберта був членом цього товариства протягом багатьох років, входив до ради його піклувальників з 1907 по 1915.[21] Оппенгеймер був різнобічним учнем, цікавився англійською і французькою літературою і особливо мінералогією.[22] Він закінчив програму третього і четвертого класів за один рік і за півроку закінчив восьмий клас і перейшов у дев'ятий [20], в останньому ж класі він захопився хімією.[23] Роберт вступив до Гарвардського коледжу роком пізніше, коли йому було вже 18 років, оскільки пережив напад виразкового коліту, коли займався пошуком мінералів у Яхимові під час сімейного відпочинку в Європі. Для лікування він ви́брався до Нью-Мексико, де був зачарований верховою їздою і природою південного заходу США.[24]

На додаток до профільних дисциплін (спеціалізації, англ. academic major[en]) студенти мали вивчати історію, літературу і філософію або математику. Оппенгеймер компенсував свій «пізній старт», беручи по шість курсів за семестр, і його прийняли до студентського почесного товариства «Фі Бета Каппа» (Phi Beta Kappa Society[en]). На першому курсі Оппенгеймеру дозволили навчатися за магістерською програмою з фізики на основі незалежного вивчення; це означало, що він звільнявся від початкових предметів і міг братися відразу за курси підвищеної складності. Прослухавши курс термодинаміки, який читав Персі Бріджмен, Роберт серйозно захопився експериментальною фізикою. Він закінчив університет з відзнакою (лат. summa cum laude) лише за три роки.[25]

Навчання в Європі[ред. | ред. код]

Лабораторія Хейкі Камерлінг-Оннеса в Лейдені, Нідерланди, 1926 рік. Оппенгеймер — у другому ряду, третій ліворуч. П'ятнадцять чоловіків у костюмах і одна жінка позують для фотографа

В 1924 році Оппенгеймер дізнався, що його прийняли до Коледжу Христа в Кембриджі. Він написав листа до Ернеста Резерфорда з проханням дозволити попрацювати в Кавендішській лабораторії. Бріджмен дав своєму студенту рекомендацію, відзначивши його здібності до навчання і аналітичний розум, однак на закінчення зазначив, що Оппенгеймер не схильний до експериментальної фізики.[26] Резерфорд не був вражений, однак Оппенгеймер поїхав до Кембриджа з надією отримати іншу пропозицію.[27] У результаті його прийняв до себе Дж. Дж. Томсон за умови, що молода людина закінчить базовий лабораторний курс.[28] З керівником групи Патріком Блеккетом, який був старшим тільки на кілька років, у Оппенгеймера склалися неприязні відносини. Одного разу він змочив яблуко в отруйній рідині і поклав Блакетту на стіл; Блакетт не з'їв яблуко, але Оппенгеймеру призначили пробацію (випробувальний термін) і звеліли поїхати до Лондона для лікування у психіатра.[29]

Багато друзів описували Оппенгеймера як високу і худу людину, завзятого курця, він часто навіть забував поїсти в періоди інтенсивних роздумів і повної концентрації, схильний до саморуйнівної поведінки. Багато разів в його житті бували періоди, протягом яких його меланхолійність і ненадійність викликали у колег і знайомих занепокоєння. Тривожний випадок стався під час його відпустки, яку він узяв, щоб зустрітися зі своїм другом Френсісом Фергюсоном (Francis Fergusson) в Парижі. Розповідаючи Фергюсонові про свою незадоволеність експериментальною фізикою, Оппенгеймер раптово підхопився зі стільця і став душити його. Хоча Фергюсон легко парирував атаку, цей випадок переконав його в наявності серйозних психологічних проблем у свого друга.[30] Протягом всього життя він відчував періоди депресії.[31] «Фізика мені потрібна більше, ніж друзі»[прим 4], — Сказав він одного разу своєму братові.[32]

У 1926 році Оппенгеймер пішов з Кембриджа, щоб вчитися в Геттінгенському університеті під керівництвом Макса Борна. У той час Геттінген був одним з провідних центрів теоретичної фізики у світі. Оппенгеймер знайшов там друзів, які згодом добилися великого успіху: Вернера Гейзенберга, Паскуаля Йордана, Вольфганга Паулі, Поля Дірака, Енріко Фермі, Едварда Теллера та інших. Оппенгеймер був також відомий своєю звичкою «захоплюватися» під час дискусій; часом він переривав кожного доповідача на семінарі.[33] Це настільки дратувало інших учнів Борна, що одного разу Марія Гепперт представила науковому керівнику петицію, підписану нею самою і майже всіма іншими учасниками семінару, з погрозою влаштувати бойкот занять, якщо Борн не змусить Оппенгеймера заспокоїтися. Борн поклав її на своєму столі так, щоб Оппенгеймер зміг її прочитати, — і це принесло очікуваний результат без будь-яких слів.[34]

Роберт Оппенгеймер захистив дисертацію на ступінь доктора філософії в березні 1927 року, у віці 23 років, під науковим керівництвом Борна.[35] Після закінчення усного іспиту, що відбувся 11 травня, Джеймс Франк, головуючий професор, як повідомляють, сказав: «Я радий, що це закінчилося. Він ледве сам не почав ставити мені питання».[36]

Початок професійної діяльності[ред. | ред. код]

Викладання[ред. | ред. код]

У вересні 1927 року Оппенгеймер подав заявку і отримав від Національної науково-дослідної ради (United States National Research Council[en]) стипендію на проведення робіт в Каліфорнійському технологічному інституті (КТІ). Однак Бріджмен також хотів, щоб Оппенгеймер працював у Гарварді, і для компромісу той розділив свій навчальний 1927—1928 рік так, що в Гарварді він працював у 1927, а в КТІ — в 1928 році.[37] В КТІ Оппенгеймер близько зійшовся з Лайнусом Полінгом; вони планували організувати спільний «наступ» на природу хімічного зв'язку, дослідженнях, в яких Полінг був піонером; очевидно, Оппенгеймер зайнявся б математичною частиною, а Полінг інтерпретував би результати. Проте ця затія (а разом з тим і їх дружба) була припинена в зародку, коли Полінг почав підозрювати, що відносини Оппенгеймера з його дружиною, Авою Гелен (Ava Helen Pauling[en]), стають занадто близькими. Одного разу, коли Полінг був на роботі, Оппенгеймер прийшов до їхнього будиноку і раптово запропонував Аві зустрітися з ним у Мексиці. Вона категорично відмовилася і розповіла про цей інцидент своєму чоловікові.[38] Цей випадок, а також те, з якою видимою байдужістю його дружина розповіла про це, насторожили Полінга, і він негайно розірвав свої відносини з фізиком. Оппенгеймер згодом пропонував Полінгу стати головою Хімічного підрозділу (Chemistry Division) Мангеттенського проекту, але той відмовився, заявивши, що він пацифіст.[37]

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Значення «Дж» (англ. J) в імені«Дж. Роберт Оппенгеймер» залишається предметом розбіжностей. Історики Еліс Кімболл Сміт (Alice Kimball Smith) і Чарльз Вейнер (Charles Weiner) підводять у своїй праці «Роберт Оппенгеймер: Листи і мемуари» (Robert Oppenheimer: Letters and recollections), на сторінці 1, таку загальну думку біографів:"Ми ніколи повністю не дізнаємося, чи означає «Дж» в імені Роберта «Джуліус» або, як сказав одного разу сам Оппенгеймер, не означає нічого. Його брат Френк припускає, що це «Дж» було символічним, в данину традиції називати старшого сина ім'ям батька, але в той же час знаком того, що батьки не хотіли, щоб у сина була приставка «-молодший» ". Не в звичаях єврейського народу називати дітей на честь живих батьків. У книзі Пітера Гудчайлд (Peter Goodchild) "Дж. Роберт Оппенгеймер: руйнівник світів "(J. Robert Oppenheimer: Shatterer of Worlds) говориться, що батько Роберта, Джуліус, додав «порожній» ініціал, щоб надати імені Роберта особливу відмінність; але в книзі Гудчайлд немає виносок, тому джерело цієї заяви невідоме. Твердження самого Роберта, що «Дж» не означає нічого, походить з автобіографічного інтерв'ю, проведеного Томасом С. Куном 18 листопада 1963 року, яке в цей час знаходиться в Архіві з історії квантової фізики. Збираючи дані на Оппенгеймера в 1930-х і 40-х роках, ФБР саме було збито з пантелику цим «Дж», вирішивши, що воно, ймовірно, означає «Джуліус» або «Джером». З іншого боку, у свідоцтві про народження Оппенгеймера значиться «Джуліус Роберт Оппенгеймер».
  2. В англійському оригіналі: «Now, I am become Death, the destroyer (shatterer) of worlds»; Оппенгеймер сказав ці слова в телевізійному документальному фільмі «Рішення підірвати бомбу» (The Decision to Drop the Bomb, 1965).[11] Вперше у друці ця фраза з'явилась у журналі «Тайм» за 8 листопада 1948 року.[12] Пізніше вона була процитована у книзі Роберта Юнга (Robert Jungk[en]) «Яскравіше тисячі сонць. Розповідь про вчених-атомників» 1958 року[13][14], в основу якої було покладено інтерв'ю з Робертом Оппенгеймером.[15] Сказавши «Я — смерть», Оппенгеймер пішов тут за своїм учителем санскриту, Артуром Райдером, і оступився від канонічного перекладу Бхагавад-гіти: «Я — час». Такий варіант має привід для існування і рідко, але зустрічається.[16]
  3. Приблизне місцерозташування будинку Опенгеймерів: 40°47′28″ пн. ш. 73°58′46″ зх. д. / 40.791248° пн. ш. 73.979428° зх. д. / 40.791248; -73.979428.
  4. В оригіналі: «I need physics more than friends».

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в http://www.nndb.com/people/808/000047667/
  2. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118590146 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. а б http://www.famousbirthdays.com/people/robert-oppenheimer.html
  5. http://www.famousbirthdays.com/profession/from/scientist-newyork.html
  6. а б в Оппенгеймер Роберт // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  7. http://www.brainyquote.com/quotes/authors/j/j_robert_oppenheimer.html
  8. http://muse.jhu.edu/books/9781400864492
  9. Математична генеалогія — 1997.
  10. Горелик, 2002
  11. J. Robert Oppenheimer on the Trinity test (1965) (англійською). Atomic Archive. Архів оригіналу за 2011-08-19. Процитовано 2011-03-28. 
  12. The Eternal Apprentice (англійською). Тайм. 1948-11-08. Архів оригіналу за 2011-08-19. Процитовано 2011-03-25. 
  13. Юнг, 1961, с. 172
  14. Jungk, 1958, с. 201
  15. Hijiya, 2000
  16. Hijiya, 2000, с. 132
  17. Cassidy, 2005, с. 16,145
  18. Cassidy, 2005, с. 5-11
  19. Bird, Sherwin, 2005, с. 12
  20. а б Cassidy, 2005, с. 35
  21. Cassidy, 2005, с. 23, 29
  22. Cassidy, 2005, с. 16-17
  23. Cassidy, 2005, с. 43-46
  24. Cassidy, 2005, с. 61-63
  25. Cassidy, 2005, с. 75-76, 88-89
  26. Bird, Sherwin, 2005, с. 39
  27. Cassidy, 2005, с. 90-92
  28. Cassidy, 2005, с. 94
  29. Bird, Sherwin, 2005, с. 46
  30. Smith, Weiner, 1980, с. 91
  31. Bird, Sherwin, 2005, с. 35-36, 43-47, 51-52, 320, 353
  32. Bird, Sherwin, 2005, с. 91
  33. Cassidy, 2005, с. 108
  34. Bird, Sherwin, 2005, с. 60
  35. Cassidy, 2005, с. 109
  36. The Eternal Apprentice (англійською). Тайм. 1948-11-08. Архів оригіналу за 2011-08-19. Процитовано 2011-03-28. 
  37. а б Cassidy, 2005
  38. Cassidy, 2005, с. 142

Література[ред. | ред. код]

Російською мовою[ред. | ред. код]

Англійською мовою[ред. | ред. код]

Книги:

  • Bethe Hans. The Road from Los Alamos. — New York : Springer Science+Business Media, 1991. — 286 p. — ISBN 0-88318-707-8.
  • Bird Kai, Sherwin Martin J. American Prometheus: The Triumph and Tragedy of J. Robert Oppenheimer. — New York : Alfred A. Knopf, 2005. — 736 p. — ISBN 0-375-41202-6.
  • Cassidy David. J. Robert Oppenheimer and the American Century. — New York : Pi Press, 2005. — 480 p. — ISBN 0-13-147996-2.
  • Conant Jennet. 109 East Palace: Robert Oppenheimer and the Secret City of Los Alamos. — New York : Simon & Schuster, 2005. — 448 p. — ISBN 0-7432-5007-9.
  • Feldman Burton. The Nobel Prize: A History of Genius, Controversy, and Prestige. — New York : Arcade Publishing, 2000. — 489 p. — ISBN 1-55970-537-0.
  • Groves Leslie. Now it Can be Told: The Story of the Manhattan Project. — New York : Harper & Brothers, 1962.
  • Haynes John Earl, Klehr Harvey. Early Cold War Spies: The Espionage Trials that Shaped American Politics. — Cambridge, Massachusetts : Cambridge University Press, 2006. — 264 p. — ISBN 0-521-67407-7.
  • Herken Gregg. Brotherhood of the Bomb: The Tangled Lives and Loyalties of Robert Oppenheimer, Ernest Lawrence, and Edward Teller. — New York : Henry Holt and Company, 2002. — 464 p. — ISBN 0-8050-6588-1.
  • Hewlett Richard G., Anderson Oscar E. Volume I. The New World. 1939—1946. — University Park, Pennsylvania : Pennsylvania State University Press, 1962. — 781 p. — (A History of the United States Atomic Energy Commission) — ISBN 0-520-07186-7.
  • Hewlett Richard G., Duncan Francis. Volume II. Atomic Shield. 1947—1952. — University Park, Pennsylvania : Pennsylvania State University Press, 1969. — 736 p. — (A History of the United States Atomic Energy Commission) — ISBN 0-520-07187-5.
  • Hoddeson Lillian, Henriksen Paul W., Meade Roger A., Westfall Catherine L. Critical Assembly: A Technical History of Los Alamos During the Oppenheimer Years, 1943–1945. — New York : Cambridge University Press, 1993. — 527 p. — ISBN 0-521-44132-3.
  • Jones Vincent. Manhattan: The Army and the Atomic Bomb. — Washington, D. C. : United States Army Center of Military History, 1985. — 660 p.
  • Jungk Robert. Brighter than a Thousand Suns: a Personal History of the Atomic Scientists. — New York : Harcourt Brace, 1958. — 369 p. — ISBN 0-15-614150-7.
  • Kelly Cynthia C. Oppenheimer and the Manhattan Project: Insights into J. Robert Oppenheimer, "Father of the Atomic Bomb". — Hackensack, New Jersey : World Scientific, 2006. — 173 p. — ISBN 981-256-418-7.
  • Klehr Harvey, Haynes John Earl, Vassiliev Alexander. Spies: The Rise and Fall of the KGB in America. — New Haven, Conn. : Yale University Press, 2009. — 704 p. — ISBN 978-0-300-12390-6.
  • Mehra J., Rechenberg H. The Completion of Quantum Mechanics, 1926—1941. — New York : Springer-Verlag, 2001. — 1612 p. — (The Historical Development of Quantum Theory) — ISBN 0-387-95086-9.
  • Pais Abraham. J. Robert Oppenheimer: A Life. — Oxford : Oxford University Press, 2006. — 400 p. — ISBN 0-19-516673-6.
  • Polenberg Richard. In the Matter of J. Robert Oppenheimer: The Security Clearance Hearing. — Ithaca, New York : Cornell University, 2002. — 448 p. — ISBN 0-8014-3783-0.
  • Poolos J. The Atomic Bombings of Hiroshima and Nagasaki. — Chelsea House Publications, 2008. — 128 p. — ISBN 0-791-09738-2.
  • Rhodes Richard. The Making of the Atomic Bomb. — New York : Simon & Schuster, 1986. — 928 p. — ISBN 0-671-44133-7.
  • Smith Alice Kimball, Weiner Charles. Robert Oppenheimer: Letters and recollections. — Cambridge, Massachusetts : Harvard University Press, 1980. — 400 p. — ISBN 0-8047-2620-5.
  • Stern Philip M. The Oppenheimer Case: Security on Trial. — New York : Harper & Row, 1969. — 591 p.
  • Strout Cushing. Conscience, Science and Security: The Case of Dr. J. Robert Oppenheimer. — Chicago, Illinois : Rand McNally, 1963. — 58 p.
  • Szasz Ferenc M. The Day the Sun Rose Twice. — Albuquerque, New Mexico : University of New Mexico Press, 1984. — 233 p. — ISBN 0-8263-0767-1.
  • Teller E., Schoolery J. Memoirs: A Twentieth-Century Journey in Science and Politics. — Basic Books, 2002. — 640 p. — ISBN 978-073820778-0.
  • Wolverton Mark. A Life in Twilight: The Final Years of J. Robert Oppenheimer. — New York : St. Martin's Press, 2008. — ISBN 0-312-37440-2.

Статті:

  • Bethe Hans J. Robert Oppenheimer 1904—1967(англ.) // Biographical Memoirs. — Washington, D.C. : United States National Academy of Sciences, 1997. — Vol. 71. — P. 175—218.
  • Carson, Cathryn Introduction(англ.) // Reappraising Oppenheimer: Centennial Studies and Reflections / Eds.: Carson Cathryn, Hollinger David A.. — Berkeley, California : Office for History of Science and Technology, Univ. of California, 2005. — P. 1—10. — ISBN 0-9672617-3-2.
  • Hijiya James A. The Gita of Robert Oppenheimer(англ.) // Proceedings of the American Philosophical Society. — 2000. — Vol. 144, iss. 2.
  • Hollinger David A. Afterward(англ.) // Reappraising Oppenheimer: Centennial Studies and Reflections / Eds.: Carson Cathryn, Hollinger David A.. — Berkeley, California : Office for History of Science and Technology, Univ. of California, 2005. — P. 385—390. — ISBN 0-9672617-3-2.
  • Hufbauer Karl J. Robert Oppenheimer's Path to Black Holes(англ.) // Reappraising Oppenheimer: Centennial Studies and Reflections / Eds.: Carson Cathryn, Hollinger David A.. — Berkeley, California : Office for History of Science and Technology, Univ. of California, 2005. — P. 31—47. — ISBN 0-9672617-3-2.
  • Polenberg Richard The fortunate fox(англ.) // Reappraising Oppenheimer: Centennial Studies and Reflections / Eds.: Carson Cathryn, Hollinger David A.. — Berkeley, California : Office for History of Science and Technology, Univ. of California, 2005. — P. 267—272. — ISBN 0-9672617-3-2.
  • Rhodes Richard 'I Am Become Death...': The Agony of J. Robert Oppenheimer(англ.) // American Heritage. — 1977.
  • Thorpe, Charles Disciplining Experts: Scientific Authority and Liberal Democracy in the Oppenheimer Case(англ.) // Social Studies of Science. — 2002. — Vol. 32, iss. 4. — P. 525—562. — DOI:10.1177/0306312702032004002.

Електронні ресурси:

Посилання[ред. | ред. код]