Рогозів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Рогозів
Свято-Миколаївська церква
Свято-Миколаївська церква
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Бориспільський
Рада/громада Рогозівська сільська рада
Код КОАТУУ 3220886401
Основні дані
Перша згадка 1525 рік[2]
Населення 2939 [1]
Площа 6,046 км²
Густота населення 486,11 осіб/км²
Поштовий індекс 08351
Телефонний код +380 4595
День села 24 серпня
Географічні дані
Географічні координати 50°14′09″ пн. ш. 31°03′01″ сх. д. / 50.23583° пн. ш. 31.05028° сх. д. / 50.23583; 31.05028Координати: 50°14′09″ пн. ш. 31°03′01″ сх. д. / 50.23583° пн. ш. 31.05028° сх. д. / 50.23583; 31.05028
Середня висота
над рівнем моря
108 м
Водойми озеро "Біле"
Місцева влада
Адреса ради 08351, Київська обл., Бориспільський р-н, с.Рогозів, вул. Центральна, 99, тел. 3-43-45
Карта
Рогозів. Карта розташування: Україна
Рогозів
Рогозів
Рогозів. Карта розташування: Київська область
Рогозів
Рогозів

CMNS: Рогозів на Вікісховищі

Рогозі́в — село в Україні, в Бориспільському районі Київської області. Центр сільської ради до складу якої входить також село Кириївщина. Населення становить 2939 осіб[1]

Розташування[ред.ред. код]

Рогозів знаходиться на відкритій місцевості, з усіх сторін оточений полями. У центрі села — неглибоке озерце, що зветься Біле. Найближча залізнична станція — Бориспіль. Селом проходить автомагістраль «Київ-Черкаси». На околицях села, в урочищах Степова долина та Городище знайдено рештки посуду доби міді (IV—III тис. до н. е.). Неподалік від села також виявлено групу скіфських могил. На околицях Рогозова знайдено рештки кісток мамонтів[3].

Назва[ред.ред. код]

«Рогози» — такою, очевидно, була первісна назва Рогозова. Відомо кілька версій щодо походження сучасної назви села. Оскільки воно розташоване в низинній місцевості, поблизу річки Карані (на даний час лишилися поодинокі стариці), де здавна росла рогоза, то, можливо, назва походить від назви цієї рослини. З іншого боку, Олександр Стороженко вважає, що назва пішла від імені одного з перших поселенців на прізвище Рогоза[2].

Історія[ред.ред. код]

Село Рогозів, на думку дослідників[3], виникло на межі XV—XVI століть. З цього часу маємо перші письмові згадки про нього. Ось що пише, зокрема, відомий дослідник Переяславщини О.Стороженко[2]: «…судячи по підтверджуючій грамоті Сигізмунда І Яцку Лозу від 1525 року, близько цього часу встигли вже виникнути деякі нові села і селища: Жереб'ятин, Княгинин, Рогози і Воронковичи…»

До 1628 року Рогозів належав польським шляхтичам Лозкам, а з 1628 — Олізарам. Збереглися історичні документи, що проливають світло на питання формування етнографічного складу населення села Рогозова. За часів Речі Посполитої воно поповнювалося колоністами з Правобережжя. Зокрема, в «Актах Люблінського трибуналу», що розглядав справи селян-втікачів, читаємо: «… найбільше вихідців дають … Борисполю з Баришевом, Іванковом — Бежов,… Черняхов, Селець, Ловков в Житомирському окрузі, … Рогозову — Бежов…»

1655 року землі поблизу села Рогозова, що раніше належали польським власникам, гетьманським універсалом були передані у довічне користування Якиму Сомку, свояку Богдана Хмельницького.

У XVIII ст. Рогозів належить до Вороньківської сотні Переяславського полку. 1712 року селом заволодів Іван Берло, сотник вороньківський. Згодом, по смерті І. Берла, Рогозів перейшов у спадщину до його дружини і сина. На початку XVIII ст. у селі було всього 13 дворів. 1782 Рогозів став центром волості у складі Російської імперії. До Рогозівського волосного правління належали села Глибоке, Любарці, Старе.

За даними 1859 року село є «власницьким та козацьким»; дворів — 227; населення — 1928 особи (ч. — 908, ж. — 1020);православна церква, волосна та сільська управи, завод[4].

На поч. XX ст. у Рогозові було вже близько 3 тисяч жителів. Основою господарства було млинарство. На той час у селі було близько 50 вітряків.

1917 — у складі УНР. З 1921 — постійна влада комуністів.

За переписом 1926, Рогозів — центр району, до якого входили села: Вороньків, Єрківці, Глибоке, Жереб'ятин, Кийлів, Ковалин, Любарці, Проців, Сальків, Софіївка, Рудяків, Сошників, Старе. На початку 1930-тих у Рогозові зареєстрували чотири колгоспи: «П'ятирічка», «Косіора», «Жовтень», «Шевченка».

Село постраждало внаслідок Голодомору 1932—1933. У роки голодомору, за неповними даними, в селі померло від голоду 84 чоловіки. Зберігся лист мешканця села, адресований на Й. Сталіна:

Я бачив, що в Росії пуд хліба 10 крб., а на Україні — 80 крб. — і немає. І всі їдуть в Росію. У нас, коли у колгоспника буде 10 футів, так забрали. Зараз колгоспники мають дуже поганий погляд на колгоспне будівництво. Коли я робив у колгоспі рік на транспорті і маю 250 трудоднів, я одержав 12 пудів хліба і більше нічого, як можна прожити, я обірваний, голодний, мені навіть соромно про це Вам писати, бо я людина молода, маю 19 років" (Сталіну з Київщини, с. Рогозів — Кривошейн)
[5].

1936 року було організовано машинно-тракторну станцію (МТС). З осені 1941 село було під німецькою окупацією.. Німецька влада провела часткову реституцію майна. Поновлено богослужіння у православній церкві. 1943 радянські війська повернулися в село.

Персоналії[ред.ред. код]

Пам'ятник Братусю І. І. в Рогозові

В селі народився Братусь Іван Іванович — Герой Радянського Союзу.

В селі провів дитинство Братусь Василь Дмитрович — член-кореспондент АМН та НАН України, двічі міністр охорони здоров'я УРСР (19541956 та 19691975 р.р.).

Пам'ятки[ред.ред. код]

У селі знаходиться дерев'яна церква Св. Миколая (1905-06 рр.)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Офіційний портал Верховної Ради України
  2. а б в Міста і села України. Київщина / історико-краєзнавчі нариси. — Київ : «Український видавничий консорціум», 2011. — Т. 2. — 448 с. — ISBN 978-966-1641-31-9.
  3. а б Офіційний сайт Бориспільської районної ради. Рогозів
  4. Списки населенныхъ мѣстъ Россійской имперіи / Н. Штинецъ. — Санкт-Петербургъ : Центральный статистический комитетъ Министерства внутренихъ дѣлъ, 1862. — Т. Т. XXXIII Полтавская губернія. — С. 156.(рос. дореф.)
  5. Андрій Куліш. Голодомор 1932—1933: Причини, жертви, злочинці

Література[ред.ред. код]

  • (рос. дореф.) Списки населенныхъ мѣстъ Россійской имперіи / Н. Штинецъ. — Санкт-Петербургъ : Центральный статистический комитетъ Министерства внутренихъ дѣлъ, 1862. — Т. Т. XXXIII Полтавская губернія.