Рогізне (Демидівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Рогізне
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Демидівський район
Рада/громада Рогізненська сільська рада
Код КОАТУУ 5621484503
Основні дані
Засноване 1545
Населення 680 (01.01.2017)
Площа 17,66 км²
Густота населення 42,07 осіб/км²
Поштовий індекс 35222
Телефонний код +380 3637
Географічні дані
Географічні координати 50°23′18″ пн. ш. 25°19′56″ сх. д. / 50.38833° пн. ш. 25.33222° сх. д. / 50.38833; 25.33222Координати: 50°23′18″ пн. ш. 25°19′56″ сх. д. / 50.38833° пн. ш. 25.33222° сх. д. / 50.38833; 25.33222
Середня висота
над рівнем моря
209 м
Водойми р. Жабичі
Відстань до
обласного центру
80 км
Відстань до
районного центру
7 км
Найближча залізнична станція Дубно
Відстань до
залізничної станції
30 км
Місцева влада
Адреса ради 35222, Рівненська обл., Демидівський р-н, с.Рогізне, вул.Перемоги, 12а , тел. 3-52-42
Сільський голова Панчук Анатолій Володимирович
Карта
Рогізне is located in Україна
Рогізне
Рогізне
Рогізне is located in Рівненська область
Рогізне
Рогізне

Рогі́зне — село в Україні, в Демидівському районі Рівненської області, центр Рогізненської сільської ради. Село розташоване на річці Жабичі, за 80 км від Рівного. Традиційна народна назва - Рогізно. Населення становить 648 осіб.

Назва[ред.ред. код]

Є два трактування назви. Швидше всього вона походить від прізвища пана Рогозінського, або від рослини рогози (рогіз), якої на місці сучасної церкви було дуже багато. Жителі прикрашали рогозою свій одяг кругом пояса. Пан Рогозінський за річкою мав замок, який зруйнували монголо-татари. Під замком були підземні ходи, а через річку — дерев'яний місток.

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Село розміщене на рівнинній території, на захід від Повчанської височини. З північної сторони протікає річка Жабичі, в центрі села є два ставки. З усіх сторін поселення оточують поля, лише на заході — с. Вовковиї.

Рельєф[ред.ред. код]

Ґрунти[ред.ред. код]

Водна система[ред.ред. код]

Головна водна артерія - р. Жабичі, яка протікає на східній околиці села. Долина заболочена, у 1980-х роках було проведено меліорацію. Наразі система меліоративних каналів і регулятори знаходяться в занедбаному стані. В центрі села протікає мілководна заболочена безіменна притока, на якій влаштовано два стави загального користування. Обидва стави використовуються для риборозведення.

Екологія[ред.ред. код]

Місцевості[ред.ред. код]

Колишній центр села розміщувався по берегах П'явки. Жили в Рогізному заможні хазяї — переселенці пани Томашевський і Нагроцький. Їх прізвища носять по сьогоднішній день сільські вулиці.

Вулиці Теслугівська, Нагрощина та Колгоспна асфальтовані, по вул. Берестецькій покриття бруківка. Центральна вулиця — Перемоги. Забудова одноповерхова, однотипна. Всі вулиці газифіковані, в центрі прокладено водопровід.

Історія[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

Перша згадка про село датована 1545 роком, де в числі городень в описі Луцького замку згадується «городня Рогозинського села Рогизна и Волковьій». Згадується село і в 1569 році у скарзі кастелянші Ф. Требуновської на селян Рогізного, які самовільно вирубали ліс у Пляшевій і побили кількох селян.

До пана Рогози (за історичними документами його прізвище Рогозінський) на території теперішньої церкви і далі за нею жило кілька сімей кочівників. Їх називали «дикими людьми», «дикунами». Пізніше тут поселилося слов'янське плем'я волинян. Кочівники жили на західній і південно-східній околицях села, де заснували невелике поселення. Колишня територія села була покрита лісами.

Згодом територія села відійшла до Польщі у склад Волинського воєводства. У Рогізному продовжував жити пан Рогозінський. А люди тим часом вирубували ліси, розширювали територію свого поселення, яке вже знаходилося на берегах річки П'явки. З часом річка замулилась, поросла очеретом, і на її місці утворився ставок, якому дали назву Жабичани, від жаб, які щовечора подавали свій голос.

Княжий пеіод[ред.ред. код]

Польський археолог Габріель Ленчик, користуючись інформацією місцевих краєзнавців та органів охорони пам’яток, подає інформацію про замчище на території села[1].

15-18 вересня 1621 року відбувся напад татарської орди постраждало, село Рогізне, полонили й Марушу з Четвертенських — дружину дідича Василя Рогозинського, з усією челяддю[2].

XIX століття[ред.ред. код]

Рогізне на російській карті 1873 року

За часів Російської імперії село відносилося до Теслугівської волості Дубенського повіту Волинської губернії. Станом на 1885 рік у селі було 597 осіб 81 двір, православна церква, постоялий будинок, паровий і водяний млини[3].

XX століття[ред.ред. код]

Рогізне на польській карті 1937 року

Від села Рогізне («Гнилька») до школи у Глибокій Долині був ліс. На той час ще проживав пан Ружевський. Після Першої світової війни 1914–1918 рр. з села Рогізне йшла вузькоколійка, проходили війська Будьонного, що згадується в книзі «Пройдений шлях».

В січні 1918 року в селі було ненадовго проголошено радянську владу. Волинь і Рівненщину зайняли польські війська, згідно з Ризьким договором 1920 р. західна Волинь переходить до складу II Речі Посполитої. 1921 — за умовами Ризького договору і Рогізне переходить до складу Польщі.

До 1939 року на Рогізне і Глибоку Долину був один солтис (сільський голова). Під час Німецько-радянської війни через село проходили загони з'єднання С. А. Ковпака. В селі і околиці суттєвих боїв не відбувалось. При відступі німецькі війська понесли значні втрати, особливо в околиці "Жидівської гори" (до с. Підвисоке), загинули і радянські вояки. При просуванні фронту їх похоронили на околиці села, однак після війни рештки перенесли в с. Козин (тодійшній районний центр). В цетрі села за нинішньою автобусною зупинкою під час окупації був насипаний символічний курган в пам'ять воїнів УПА. Пізніше, при будівництві зупинки і зміні планування вулиць, курган був зруйнований. 69 жителів села воювали проти нацистів на фронтах війни. Пам'ять односельців, які загинули на фронтах, увічнена обеліском, який стоїть в центрі села.

Перелік солдатів Червоної Армії, які загинули в роки війни:

  • Грабовецький Іван Захарович (1904 р. - вересень 1944 р.) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у бою. Похований на Кейпенському військовому кладовищі Огрського району (Латвія).
  • Грабовецький Іван Іванович (1911 р. - ?) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Пропав безвісти у серпні 1944 р.
  • Демчук Іван Федорович (1897 р. - лютий 1945 р.) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Помер від ран. Похований у м. Шерода.
  • Дикун Володимир Вікторович (1926 - квітень 1945 р.) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Помер від ран. Похований у м. Ратибор Сілезького воєводства (Польща).
  • Дикун Євдоким Дмитрович (1898 р. - лютий 1945 р.) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув. Похований у м. Грудзьондз Куявсько-Поморського воєводства (Польща).
  • Дикун Филимон Антонович (1908 р. - жовтень 1944 р.) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у бою. Похований на Ауструмському військовому кладовищі Добельського району (Латвія).
  • Драніс Антон Леонтійович (1908 р. - квітень 1945 р.) - мобілізований у 1944 р., гвардії рядовий. Загинув у бою. Похований у м. Метсен (Німеччина).
  • Драніс Тимофій Леонтійович (1898 р. - ?) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Пропав безвісти у листопаді 1944 р.
  • Здрілко Антон Степанович (1906 р. - ?) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Пропав безвісти у серпні 1944 р.
  • Канюк Яків Євдокимович (1903 р. - січень 1945 р.) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Загинув у бою. Похований у Латвії.
  • Котовський Євстахій Тихонович (1921 р. - ?) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Пропав безвісти у жовтні 1944 р.
  • Купець Терентій Микитович (1916 р. - ?) - мобілізований у 1944 р., рядовий. Пропав безвісти у жовтні 1944 р.
  • Кучма Володимир Теофілович
  • Кучма Дмитро Григорович
  • Кучма Микола Михайлович
  • Кушнір Євстахій Антонович
  • Марушкевич Василь Микитович
  • Олійник Євстахій Филимонович
  • Панкратьєв Герасим Гнатович
  • Пащук Антон Денисович
  • Пограничний Никифор Денисович
  • Пограничний Петро Якович
  • Скальський Костянтин Володимирович
  • Теслюк Василь Антонович
  • Теслюк Микола Герасимович
  • Теслюк Степан Пилипович
  • Шиманський Євстахій Олексійович

В околиці села діяли загони УПА, від їх рук загинули 4 жителів Рогізного: Грабовецька Ніна Михайлівна (1918 р.н.) та Грабовецький Іван були вкинуті в криницю оунівцями. В результаті збройних сутичок між силами НКВД та загонами ОУН загинули Дикун Олександр Герасимович (1924 р.н.), Кучма Андрій Трохимович (1927 р.н.), Кучма Петро Трохимович (1922 р.н.), Кушнірук Євстахій Семенович (1917 р.н.), Потапчук Андрій Тимофійович (1919 р.н.), Цісарук Трохим Федорович (1924 р.н.). Всі вони були вбиті енкаведистами у перші післявоєнні роки. Четверо жителів села загинули за невідомих обставин.

До 1960-х років на вулицях села було відсутнє тверде покриття. Зі свідчень старожилів, навчесні і восени більшість вулиць були практично непрохідні, в нагоді ставали стежки поза селом. В 60-х роках була збудована дорога від Вовковий до перехрестя з трасою Демидівка - Пляшева (в народі - "біля Царя"). Дорога до Глибокої Долини була прокладена пізніше і менш якісно, що стало очевидно пізніше. В процесі ліквідації хуторів і переселення в село, зникли вулиці Копанська і Котова (проживали Котовські).

У 1970-х роках дворів налічувалось 312, населення становило — 1070 осіб. До сільради входили три села - Рогізне, Глибока Долина та Копань. Був створений колгосп ім. Горького, який обробляв 1629 га землі, у тому числі 1230 га орної. Було розвинуте зерно-бурякосійне землеробство, м'ясо-молочне тваринництво. В 1971 році вироблено на 100 га сільсько-господарських угідь 138 цнт м'яса, 671 цнт молока, вирощено 32,8 цнт зернових, 415 цнт цукрових буряків, 192 цнт картоплі. 57 колгоспників за виробничі досягнення були нагороджені орденами і медалями, у тому числі бригадир Г. А. Ваницька — орденом Леніна, 49 чоловік — Ленінською ювілейною медаллю.
Парторганізація, що існувала з 1948 року налічувала 20 комуністів, комсомольська організація була створена у 1940 році, об'єднувала 44 члени ВЛКСМ.

XXI століття[ред.ред. код]

У 2011–2012 рр. облаштовано вуличне освітлення. В майбутньому планується ремонт і асфальтування центральної вулиці.

Економіка[ред.ред. код]

Практично всі жителі села задіяні у сільському господарстві, високий рівень безробіття (станом на 2015 рік - 110 безробітних). Відсутні промислові підприємства, працює млин СФГ "Барвінок", деревообробний цех з пилорамою, кілька сільськогосподарських господарств, на яких працюють сезонні робітники. Колгосп «Україна» внаслідок реформування та розпаювання у 90-х рр. зруйновано майже повністю.

Транспорт[ред.ред. код]

Через село проходять автомобільні шляхи територіального значення Т-0303 Луцьк - Радомишль - Демидівка - Дубно (покриття — бруківка) та О 180501 Рогізне - Глибока Долина - Копань. Рейсовими автобусами можна дістатись в районний центр, смт. Млинів, м. Дубно, м. Рівне.

Зв'язок[ред.ред. код]

Стаціонарним телефонним зв'язком забезпечені 40 абонентів, лінії застарілі, високошвидкісний проводовий доступ до мережі Інтернет відсутній. Наявні лінії проводового радіомовлення, однак в 2013 році була відключена остання радіоточка.

Працює відділення зв'язку ДП "Укрпошта".

На всій території села наявне покриття трьох мобільних операторів - Київстар, Лайф, МТС.

Бездротовий доступ до мережі Інтернет надається оператором Інтертелеком а також місцевим дилером в смт. Демидівка за допомогою wi-fi.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Працює ФАП.

Освіта[ред.ред. код]

Будівля старої школи

В Рогізному діє початкова школа[4], дошкільний навчальний заклад «Первоцвіт»[5].

Комплекс «Школа-садок»

Релігія[ред.ред. код]

Перша збудована церква була на тому самому місці, що й зараз. За розмірами вона була невелика. Але невдовзі була збудована прекрасна церква, куполи якої світилися на все село. В роки війни церква була зруйнована, селяни не змогли вберегти святиню. Згодом на її місці була збудована велика дерев'яна церква. Але невдовзі вона згоріла ще новою. Після цього службу вели в службовому приміщенні, де жили священики. Потім кілька років, доки не побудували нову церкву, службу вели в хаті Дорощука Миколи Івановича. Церкву відремонтували і побудували службове приміщення. Церква була невеличка. Але селяни згуртувавшись побудували гарну простору церкву, яка й досі вабить до себе людей. В новій церкві службу вів Отець Ліщук Василь. Але невдовзі переїхав у смт. Млинів. Замінив його Возний Віталій, який і досі веде службу Божу.

Культура[ред.ред. код]

Є обеліск воїнам, які загинули в роки Другої Світової війни. Вціліли кілька будинків т.з. «чеської» пори. Будівель XIX ст. чи раніше не збереглось. Археологічних досліджень на території села не проводилось.

Є будинок культури, бібліотека. Торговельна мережа складається з чотирьох магазинів («Продукти і промтовари», «Мрія», «Оріон», «Жасмин»), є бар «Корсика»[6].

У 2015 році в селі була заснована громадська організація "Сприяння розвитку села", яка об'єднала навколо себе активних і свідомих жителів села. Влітку 2015 року було реалізовано кілька культурних проектів, зокрема відновлено кіносеанси в будинку культури.[7]

Відомі люди[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шляхетські замки XIV–XVIII ст. у верхів'ях р. Стир: питання реєстру. Каша М. Є., 2013, ст. 35
  2. Татарський напад на Волинь 13-15 вересня 1621 року, ст. 129, 130
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. http://demidvo.at.ua/index/pochatkova_osvita/0-337 Початкова освіта
  5. http://demidvo.at.ua/index/doshkilna_osvita/0-327 Дошкільні навчальні заклади району
  6. http://www.rohizne.pp.ua/p/blog-page_44.html Інфо-портрет Рогізного на сайті місцевої бібліотеки
  7. Офіційна сторінка ГО "Сприяння розвитку села" в Facebook
  8. [1] Стаття "Щербатюк М. О." на сайті районної бібліотеки
  9. Засідання клубу за інтересами "Краєзнавець"
  10. Стаття «Шаранда Є. М.» на сайті Демидівської центральної районної бібліотеки

Джерела[ред.ред. код]