Родовий відмінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Родовий відмінок, або геніти́в (лат. genitivus, від gigno — «народжую») виражає різновиди означальних відношень і входить до парадигми однини та множини з диференціальною сукупністю відмінкових певних закінчень (див. розділ Приклади).

Родовий відмінок прикметника та інших слів прикметникового типу — залежна від родового відмінка іменників і узгоджувана з ним грамема у функції означення, яка входить у парадигму однини та множини з відповідною сукупністю закінчень (див. розділ Приклади).

В іменнику родовий відмінок здебільшого зумовлений дериваційним відношенням між відмінками або валентністю предиката, а в словах прикметникової морфолологічно природи — відмінковою формою опорного іменника.

Властивості[ред.ред. код]

Польський мовознавець Єжи Курилович та французький лінгвіст Е. Бенвеніст на матеріалі індоєвропейських мов обґрунтували теоретичне положення про те, що генітив іменників у первинних функціях є спеціалізованим відмінком транспозиції, який ґрунтується на номінативі та акузативі, узятих разом.

Родовий відмінок в українській мові[ред.ред. код]

У «Граматіці словенскій» Лаврентія Зизанія родовий відмінок відомий як родный падежь[1]. Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці слов'янській» назвав цей відмінок родителнымъ падежемъ, потлумачивши його значення таким чином: родителный єстъ/ имже чїє что быти ѿ вѣщаваємъ: якѡ человѣка.

Термін «родовий відмінок» першим вжив Агатангел Кримський в «Украинской грамматикѣ» (1907) — як кальку з genitivus.

Історія[ред.ред. код]

У праслов'янській мові родовий відмінок утворився злиттям двох праіндоєвропейських відмінків: родового і відкладного. Реліктом давнього аблатива в слов'янських мовах є закінчення родового відмінка іменників з основою на *-ŏ (в інших основах родовий і відкладний не розрізнювалися вже у праіндоєвропейській)[2], а також деякі значення сучасного родового (див. нижче).

У праслов'янський і давньоруській мовах було до 9 типів відмінювання (проти 4-ох сучасних), які визначалися не родом і закінченнями, як у сучасній мові, а тематичними голосними ранньопраслов'янських основ — так званими детермінативами (до останніх також відносять приголосні звуки основ на приголосний). Наявність у сучасній українській двох різних закінчень родового відмінка іменників чоловічого роду другої відміни та пояснюється змішанням парадигм двох різних типів відмінювання: з основою на *-ŏ і на *-ŭ.

Родові закінчення

Іменники чоловічого і жіночого роду з давньою основою на *-a у твердому варіанті мали в родовому відмінку закінчення *y (давньорус. рыбы, рѫкы), у м'якому — закінчення або , *ję (давньорус. землѧ, кънѧгынѧ).

Праслов'янські і давньоруські іменники з основою на *-ŏ мали закінчення родового відмінка *-a (давньорус. города, ворога, друга, брата, пѣсъка), іменники з основою на *-ŭ — закінчення *u (давньорус. дому, саду, сыну). Закінчення *-a родового відмінка іменників на *-ŏ сходило до ранньопраслов'янського закінчення *-ō[3] — за походженням закінчення праіндоєвропейського відкладного відмінка (пор. ранньо-прасл. *gordō, «го́рода», «міста» — лат. ab hortō, «від саду», «від горо́ду»); перехід *ō > *a пояснюється якісним вирівнюванням голосних. Закінчення *-u походить від давньої флексії родового відмінка з дифтонгом *-ou̯, що у відкритих складах монофтонгізувався в *-u.

Окрім іменників з основами на *-ŏ і на *-ŭ, свої закінчення родового відмінка мали іменники інших типів відмінювання: на приголосний *-n і на *-ĭ. Іменники чоловічого роду з основою на приголосний *-n мали закінчення *-e (давньорус. дьне, камене, степене), іменники з основою на *-ĭ — закінчення *-i (давньорус. гости, звѣри, боли, зѧти). Нечисленні іменники з основою на *-ū (давньорус. букы, любы, цьркы, коты, моркы, тыкы, хорѫгы) мали закінчення родового відмінка однини *-ъve (давньорус. букъве, любъве, цьркъве, котъве, моркъве, тыкъве, хорѫгъве). До цього типу відмінювання колись належали і слова кров і брова (прасл. *kry, *bry), чиї праслов'янські форми родового відмінка відновлюють як *krъve, *brъve.

Іменники середнього роду з основами на приголосний *-n, *-s, *-nt (давньорус. камы, слово, тѣло, чудо, небо, коло, имѧ, веремѧ, отрочѧ, телѧ, ягнѧ), що мали в більшості відмінків (за винятком називного і знахідного однини) суфікс-нарощення *-en-, *-es-, *-ęt-, утворювали родовий однини за допомогою закінчення *e (давньорус. словесе, тѣлесе, чудесе, небесе, колесе, очесе, ушесе, имене, веремене, отрочѧте, телѧте, ягнѧте). Два іменники жіночого роду з основою на *-r (давньорус. мати, дъчи) мали у родовому відмінку суфікс *-er- (давньорус. матере, дъчере).

Родовий відмінок множини в праслов'янській і давньоруській мовах мав свої особливості. У більшості типів було закінчення *-ъ у твердому варіанті і *-ь у м'якому варіанті. В іменників чоловічого роду на *-ŏ він збігався з називним відмінком однини (давньорус. городъ, ворогъ, другъ, братъ у твердому варіанті і (давньорус. отьць, мѫжь у м'якому варіанті). Точно такі ж закінчення мали іменники середнього роду на *-ŏ (давньорус. мѣстъ, селъ, пѧти сътъ, поль, морь), а також іменники чоловічого і жіночого роду з основою на *-a (давньорус. рыбъ, рѫкъ, земль), іменники на *-n (давньорус. дьнъ, каменъ, степенъ). В іменників на *-ŭ закінчення приєднувалося до основи за допомогою нарощення -ов- (давньорус. домовъ, садовъ, сыновъ), в іменників на *-ū — за допомогою нарощення -ъв- (давньорус. букъвъ, любъвъ, цьркъвъ, котъвъ, моркъвъ, тыкъвъ, хорѫгъвъ, *krъvъ, *brъvъ), в іменників з основою на *-r — за допомогою нарощення -ер- (давньорус. дъчеръ, матеръ), в іменників середнього роду з основами на *-s, *-n, *-nt — за допомогою нарощень -ес-, -ен-, -т- (давньорус. словесъ, тѣлесъ, чюдесъ, небесъ, колесъ, именъ, отрочѧтъ, телѧтъ, ягнѧтъ).

Іменники з основою на *-ĭ утворювали родовий множини за допомогою закінчення *-ьjь (давньорус. больи, гостьи, гѫсьи, гѫсльи, звѣрьи, зѧтьи, курьи, пѫтьи, саньи, сѣньи)

Тип на *-ā Тип на *-ŏ Тип на *-ŭ Тип на *-ĭ Тип на
*-ū
Підтип на
*-n
Підтип на
*-r
Підтип на
*-s
Підтип на
*-nt
Твердий варіант М'який варіант Твердий варіант М'який варіант
Однина рыбы, рукы земли, кънѧгыни города, села отьця, коня, поля сыну, меду гости, пути букъве,
цьркъве
камене,
дьне
матере словесе ягнѧте
Двоїна рыбу, руку земли, кънѧгыни городу, селу отьцю, коню, полю сынову, медову гостью, путью букъву,
цьркъву
камену,
дьну
матеру (материю) словесу ягнѧту
Множина рыбъ, рукъ земль, кънѧгынь городъ, селъ отьць, конь, поль сыновъ, медовъ гостьи, путьи букъвъ,
цьркъвъ
каменъ,
дьнъ
матеръ (материи) словесъ ягнѧтъ

У сучасній мові деякі відмінності від давнього відмінювання колишнього типу на *-a твердого варіанту в однині пояснюються не граматичними, а фонетичними змінами: злиттям звука [ɨ] (праслов'янського *y) з [і] у новий голосний [ɪ], «и» (укр. риби, руки). У м'якому варіанті закінчення змінилося за аналогією, але замість новою флексією стало (землі, княгині). Внаслідок занепаду редукованого ь перед плавним [l] виник вставний [e] (земель).

Іменники колишнього типу на *-ĭ зберегли закінчення родового однини () тільки в жіночому роді. Іменники чоловічого, набувши закінчень (укр. гостя, звіра, зятя) або (укр. болю), перейшли до ІІ відміни. Слова путь і гусь при цьому змінили рід на жіночий, зберігши при цьому давні закінчення родового відмінка, іі зараз є іменниками ІІІ-ої відміни. Закінчення родового множини -ьи (-ей) у деяких випадках збереглося і в іменників чоловічого роду (гостей), і навіть перейшовши на іменники інших типів (коней), але в більшості змінившись на -ів (звірів, зятів). Іменники чоловічого роду з основою на *-n також набули закінчень родового відмінка (дня, каменя) або (каменю).

Майже всі форми родового відмінка множини чоловічого роду (і навіть родовий множини слова мати) зараз утворюються за зразком давнього типу з основою на *-ŭ (укр. болів, братів, ворогів, городів, друзів, звірів, зятів, синів, матерів). Таких же закінчень набули і іменники середнього роду на давню основу *-o у м'якому варіанті (укр. полів, морів при давньорус. поль, морь), іменники твердого варіанту після втрати редукованих і мають нульове закінчення (укр. міст, сіл, п'ятисот)[4]. Іменники жіночого і чоловічого роду з основою на *-a переважно теж мають нульове закінчення (укр. воєвод, риб, рук, земель), але деякі прийняли закінчення іменників на *-ŭ (укр. суддів), або на *-ĭ (укр. волей, статей, рілей, свиней). Закінчення родового множини за зразком іменників на *-ĭ прийняли й деякі іменники на інші давні основи (укр. гостей, гусей, коней, курей, путей, саней, сіней). Рідко трапляються випадки утворення родового відмінка множини чоловічого роду з нульовим закінченням, за зразком іменників з основою на *-ŏ (укр. чобіт, громадян, татар), але цей спосіб поширений у віддієслівних іменників середнього роду (укр. завдань, закінчень, питань, посилань). Деякі слова жіночого роду, що вживалися лише в множині (давньорус. гѫсли, ясли), стали відмінюватися за зразком іменників середнього роду на *-ŏ (укр. гусла/гуслі, ясла, род. відм. гусел, ясел, при давньорус. гѫсльи, ясльи). Сучасна українська форма родового множини слова очі походить від колишньої двоїни (давньорус. очи), яка набула нового закінчення родового відмінка (замість давньорус. очию) за зразком іменників з основою на *-ĭ (укр. очей). Давньоруська форма множини очеса (род. відм. очесъ) вийшла з ужитку. Слово вухо (що мало в множині форму ушеса, род. відм. ушесъ, у двоїні — уши, род. відм. ушию), набуло нових закінчень за моделлю іменників з основою на *-ŏ (укр. вух). Рідше вживається форма ушей — родовий відмінок колишньої двоїни уші з новим закінченням -ей. Для слова плечі, що теж є за походженням двоїною, існують паралельні форми родового відмінка — плечей і рідше пліч (давньорус. плечию).

Тип відмінювання з основою *-ū зник і зараз любов і кров утворюють форму родового за зразком іменників з основою на *-ĭ (любові, крові, множина любовей, кровей), а решта — як іменники з основою на *-a (брови, букви, церкви, кітви, моркви, тикви, хоругви, множина брів, букв, церков, кітв, тиков, хоругов).

У сучасній мові іменники середнього роду з давніми основами на *-n та на *-nt у цілому зберігають давньоруський спосіб відмінювання й утворюють 4-ту відміну, тільки змінивши закінчення *e на на у м'якому, і на в твердому варіанті (укр. імені, теляти, ягняти, множина укр. імен, телят, ягнят).

Іменники з основою на *-s змінили спосіб відмінювання за зразком іменників середнього роду з основою на *-ŏ, втративши нарощення -es- (укр. слова, тіла, чуда, неба, кола, ока, вуха, множина укр. слів, тіл, кіл). Множина і непрямі відмінки коло, зробивши нарощення -es- частиною кореня, утворили нове слово ко́лесо (при цьому *e перейшло через «новий ять» в [i] — коліс). Лише деякі з них зберегли старі форми родового відмінка множини (укр. чудес, небес), при цьому в однині прийнявши закінчення іменників з основою на *-ŏ (укр. чуда, неба — замість давньорус. чудесе, небесе). Подібним чином змінилися і деякі слова на *-n, у яких частиною основи стало нарощення *-en (укр. стремено, рамено — давньорус. стремѧ, рамѧ).

Окрім однини і множини, у праслов'янській і давньоруській родовий відмінок мали і форми двоїни. У цій граматичній категорії форми родового відмінка у всіх іменників збігалися з формами місцевого (давньорус. очию, ушию, руку, городу, брату, сынову).

У зв'язку з тим, що вже в праслов'янській мові у більшості іменників не розрізнювалися форми називного і знахідного відмінків, для іменників-істот замість останнього стали вживати форми родового відмінка (давньорус. кънѧзь любить братъ і укр. князь любить брата). У сучасній українській форми родового грають роль знахідного для істот, а в розмовно-побутовому мовленні — навіть і для неістот (написати листа, купити олівця).

Зі зникненням категорії двоїни з родовим відмінком стали вживатися іменники після числівників «два» (два слова, два чоловіки, дві жінки). У чоловічому роді замість закінчення вживається закінчення множини () — за зразком іменників після числівників «три», «чотири» (три жінки, чотири штуки), але наголос зберігається як у родового відмінка або колишньої двоїни (два чолові́ки, три бра́ти, чотири си́ни при формах множини чоловіки́, брати́, сини́). У праслов'янській і давньоруській після слова дъва/дъвѣ (яке було прикметником) вживалися форми називного відмінка двоїни (давньорус. дъва брата, дъва сыны, дъвѣ женѣ, дъва словесѣ), а після слів триє/три, четыре/четыри (які теж були прикметниками і змінювалися за родами) — форми множини (давньорус. триє брати, три жены, четыре сынове, четыри се́стры, три словеса). Відмінювалися у цих сполученнях обидва складових. Після слів для позначення числа «5» і більше (які були вже іменниками) вживався родовий відмінок множини (давньорус. пѧть братъ, семь сыновъ, осьмь женъ, десѧть словесъ). Відмінювалася у цих сполученнях лише перша частина (давньорус. пѧти братъ, семью сыновъ, осьмохъ женъ, десѧти словесъ).

Докладніше: Числівник

Прикметники і займенники
Короткі форми прикметників утворювали родовий відмінок аналогічно іменникам на *-ŏ, *-a (давньорус. добръ — добра, добра — добры, добре — добра, добри — добръ, добры — добръ, добра — добръ). У відмінюванні повних форм прикметників було багато спільного з відмінюванням займенників (див. докладніше «Історія прикметника в українській мові»).

Сучасність[ред.ред. код]

У граматичній структурі української мови родовий відмінок іменників, залежний від віддієслівного і відприкметникового іменників, ґрунтується безпосередньо не на двох вихідних відмінках — називному і знахідному, а тільки на називному. Існують лише опосередковані через називний відмінок зв'язки родового із знахідним (порівняйте: Мати співає > спів матері, Хлопець сміливий > сміливість хлопця і Письменник написав роман > Роман написаний письменником > написання роману письменником).

Форма родового відмінка однини віддієслівних іменників середнього роду збігається з формою називного однини і множини (кохання, завдання, життя). Це ж саме наявне в збірних іменників середнього роду (руб'я, ганчір'я, пір'я, коріння). У староукраїнській форми називного відмінка множини цих слів мали закінчення є (< иѥ < *je), надалі вона збіглася у вимові з родовим відмінком однини і називним множини. Закінчення в називному зберігається в деяких діалектах (північного та південно-західного наріч), за аналогією з ним трапляються і форми телє, поросє (замість літературних теля, порося). У родовому множини трапляються форми з нульовим закінченням за зразком відмінювання на *-ŏ (завдань, посилань), так і форми із закінченням -ів за зразком відмінювання на *-ŭ (життів, відчуттів).

Закінчення -а та -у

Як було зазначено вище, закінчення походить від давньоруських форм родового відмінка однини іменників з основою на *-ŏ, а закінчення  — від форм іменників з основою на *-ŭ. Якщо у давньоукраїнській вибір закінчення родового відмінка визначався типом відмінювання, а не класом іменника (давньорус. брата, города, плача, края, сыну, дому, саду), у сучасній українській вживаваня того чи другого закінчення пов'язане з цими класами, наприклад, брата, сина (сину), але саду, краю (края). У деяких випадках слово може мати закінчення -а і закінчення -у: тоді залежно від значення воно належить до різних класів (каменя-каменю, типа-типу, терміна-терміну). Родовий відмінок однини іменників чоловічого роду другої відміни в українській мові викликає значну кількість помилок у закінченні слів.

Особливості

  • Деякі іменники середнього роду, що належать до IV-ої відміни, можуть мати паралельні форми родового однини: ви́мені/ви́м'я, і́мені/ім'я́, пле́мені/пле́м'я, сі́мені/сі́м'я, ті́мені/ті́м'я, причому в сучасній мові варіанти «вим'я» і «тім'я» є вживанішими. Закінчення -'я пояснюється впливом м'якої групи II-ої відміни (ганчі́р'я, пі́р'я, руб'я), у якій родовий відмінок однини іменників середнього роду збігається з називним однини. Подібна паралельність наявна також у давальному і орудному відмінках однини.
  • Родовий відмінок із закінченням може утворюватися по-різному. Наприклад, лев — лева (тварина) і Лев — Льва (ім'я). Наявність випадної голосної в другому випадку пов'язана з походженням [е] від редукованого [ь] (давньорус. львь). Випадний звук [е] зберігся в імені «Лев», але в зоологічній назви став невипадним, за аналогією до форми називного утворивши [е] і в непрямих відмінках (лев — лева).

Значення[ред.ред. код]

До значень давнього відкладного відмінка сходять такі значення родового:

  • Вираз віддалення, позначення початку руху (піти від воріт, вийти з води).
  • Вираз наближення, позначення мети руху (піти до воріт, їхати до міста).
  • Вираз додатка при дієсловах для позначення якихось почуттів, переживань (чекати приходу, просити руки, шукати правди, боїться води).
  • Вираз відділення, позбавлення, збуття, відмовляння (зректися мене, відмовитися від спадщини). Первісно такі конструкції були безприйменниковими.
  • При вищому ступені порівняння прикметників (вищий від нього, ліпше вас). Первісно такі звороти не мали прийменника (лѣпьшии васъ), у сучасній українській подібні конструкції вважаються ненормативними: прийняті форми з прийменниками (вищий за мене, кращий від вас, більший за нього).

Решта значень сходять до давнього родового:

  • Вираз приналежності (день міста, син князя, плід дерева).
  • Вираз додатка при запереченні (не чути голосу, не купити товару).
  • При вказанні на охоплення дією лише частини речовини або предметів (налити чаю, купити цукру, випити вина). У разі вказання на повне охоплення дією речовини вживають знахідний відмінок (взяти масло, пити вино).

Приклади[ред.ред. код]

Іменник:

  • однина:
    • хати, яблуні, велета, краю, батька, села, поля, знання, любові, миті, матері, курчати, теляти, імені;
  • множина:
    • хат, яблунь, велетів, країв, батьків, сіл, полів (піль), знань, митей, матерів, курчат, телят, імен;

Прикметник і слова прикметникового типу:

  • однина:
    • високого, давнього, високої, давньої;
  • множина:
    • високих, давніх.

В інших мовах[ред.ред. код]

Слов'янські мови[ред.ред. код]

Більшість слов'янських мов зберегли складну систему праслов'янського відмінювання імен (за винятком болгарської і македонської). Праслов'янська система в них також зазнала змін і перегрупувань типів відмінювання.

У сучасній церковнослов'янській мові існує тільки чотири типи відмінювання і сынъ відмінюються аналогічно братъ (сына)[5].

Латинська мова[ред.ред. код]

У латині іменники І-ої відміни мають в родовому однини закінчення -e (Romae — «Рима», nautae — «моряка», patriae — «Батьківщини», Vicipaediae — «Вікіпедії»), ІІ-ої і V-ої відмін — закінчення -i (amici — «друга», lupi — «вовка», magistri — «вчителя», rei — «речі»), ІІІ-ої і IV-ої відмін — -s (animalis — «тварини», civis — «громадянина», noctis — «ночі», arcus — «лу́ка», domus — «дому»).

Див. також[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • В іншомовних запозиченнях родовий відмінок множини має закінчення -ів. Тому ненормативними слід визнати форми «тисяча байт», «п'ять кілограм» (правильно «тисяча байтів», «п'ять кілограмів»).
  • Багато латинізмів і грецизмів в українській мові походять від основи не називного, а родового відмінка (від неї утворюються також форми всіх непрямих відмінків і множини): «Гігант» (грец. Γίγας — Γίγαντος), «Атлант» (грец. Άτλας — Άτλαντος), «бісектриса» (лат. bissectrix — bissectricis).

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лаврентій Зизаній. Граматика словенська. — Ізборник. — С. 30
  2. Кузнецов П. С. Очерки по морфологии праславянского языка. — М., 2006. — С. 35—36. — ISBN 5-484-00328-8.
  3. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 76
  4. Давньоруські іменники пѧть і съто в сучасній українській стали числівниками
  5. 15. Лекция. Старославянский язык (рос.)


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.