Родовий відмінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Родовий відмінок, або геніти́в (лат. genitivus, від gigno — «народжую») виражає різновиди означальних відношень і входить до парадигми однини та множини з диференціальною сукупністю відмінкових певних закінчень (див. розділ Приклади).

Родовий відмінок прикметника та інших слів прикметникового типу — залежна від родового відмінка іменників і узгоджувана з ним грамема у функції означення, яка входить у парадигму однини та множини з відповідною сукупністю закінчень (див. розділ Приклади).

В іменнику родовий відмінок здебільшого зумовлений дериваційним відношенням між відмінками або валентністю предиката, а в словах прикметникової морфолологічно природи — відмінковою формою опорного іменника.

Властивості[ред.ред. код]

Термін «родовий відмінок» першим вжив Агатангел Кримський в «Украинской грамматикѣ» (1907) — як кальку з genitivus.

Польський мовознавець Єжи Курилович та французький лінгвіст Е. Бенвеніст на матеріалі індоєвропейських мов обґрунтували теоретичне положення про те, що генітив іменників у первинних функціях є спеціалізованим відмінком транспозиції, який ґрунтується на номінативі та акузативі, узятих разом.

Родовий відмінок в українській мові[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

У праслов'янській мові родовий відмінок утворився злиттям двох праіндоєвропейських відмінків: родового і відкладного. Реліктом давнього аблатива в слов'янських мовах є закінчення родового відмінка іменників з основою на *-o- (в інших основах родовий і відкладний не розрізнювалися вже у праіндоєвропейській)[1].

У праслов'янський і давньоруській мовах було до 9 типів відмінювання (проти 4-ох сучасних), які визначалися не родом і закінченнями, як у сучасній мові, а тематичними голосними ранньопраслов'янських основ (так званими детермінативами). Наявність у сучасній українській двох різних закінчень родового відмінка іменників чоловічого роду другої відміни та пояснюється змішанням парадигм двох різних типів відмінювання: з основою на *-o і на *-ŭ. Праслов'янські і давньоруські іменники з основою на *-o мали закінчення родового відмінка *-a (давньорус. города, ворога, друга, брата, пѣсъка), іменники з основою на *-ŭ — закінчення *u (давньорус. дому, саду, сыну). Закінчення *-a родового відмінка іменників на *-o сходило до ранньопраслов'янського закінчення *-ō[2], що за походженням є закінченням праіндоєвропейського відкладного відмінка (пор. ранньо-прасл. *gordō, «го́рода», «міста» — лат. ab hortō, «від саду», «від горо́ду»).

Окрім іменників з основами на *-o і на *-ŭ, свої закінчення родового відмінка мали іменники інших типів відмінювання: на *-n і на *-ĭ. Іменники з основою на *-n мали закінчення *-e (давньорус. дьне, камене, степене), іменники з основою на *-ĭ — закінчення *-i (давньорус. гости, звѣри, боли, зѧти). Надалі ці закінчення родового відмінка зникли, і іменники з цими основами стали відмінюватися за зразком або іменників на *-o (суч. укр. гостя, звіра, зятя, каменя), або за зразком іменників на *-ŭ (укр. болю, каменю).

Іменники чоловічого і жіночого роду з давньою основою на *-a у твердому варіанті мали в родовому відмінку закінчення *y (давньорус. рыбы, рѫкы), у м'якому — закінчення або , *ję (давньорус. землѩ, кънѧгынѩ). У сучасній мові деякі відмінності від давнього відмінювання твердого типу пояснюються не граматичними, а фонетичними змінами: злиттям звука [ɨ] (праслов'янського *y) з [і] у новий голосний [ɪ], «и» (укр. риби, руки). У м'якому варіанті закінчення змінилося за аналогією, але замість «и» новою флексією стало «і» (землі, княгині).

Іменники середнього роду з основами на *-s, *-n, *-nt (давньорус. слово, тѣло, чюдо, небо, коло, имѧ, веремѧ, отрочѧ, телѧ, ягнѧ), що мали в більшості відмінків (за винятком називного і знахідного однини) суфікс-нарощення *-es, *-en, *-ęt, утворювали родовий однини за допомогою закінчення *e (давньорус. словесе, тѣлесе, чюдесе, небесе, колесе, очесе, ушесе, имене, веремене, отрочѧте, телѧте, ягнѧте). У сучасній мові іменники середнього роду з давніми основами на *-n та на *-nt у цілому зберігають давньоруський спосіб відмінювання й утворюють 4-ту відміну, тільки змінивши закінчення *e на на «і» у м'якому, і на «и» в твердому варіанті (укр. імені, теляти, ягняти). Іменники з основою на *-s змінили спосіб відмінювання за зразком іменників середнього роду з основою на *-o, втративши нарощення -es- (укр. слова, тіла, чуда, неба, кола, ока, вуха). Множина і непрямі відмінки коло, зробивши нарощення -es- частиною кореня, утворили в східнослов'янських мовах нове слово ко́лесо. Подібним чином змінилися і деякі слова на *-n, у яких частиною основи стало нарощення *-en (укр. стремено, рамено — давньорус. стремѧ, рамѧ).

Родовий відмінок множини в праслов'янській і давньоруській мовах мав свої особливості. В іменників чоловічого роду з основою на *-o у нього було закінчення *-ъ у твердому варіанті (давньорус. городъ, ворогъ, другъ, братъ) і *-ь у м'якому варіанті (давньорус. отьць, мѫжь), тобто він збігався з називним відмінком однини; точно такі ж закінчення мали іменники середнього роду на *-o (давньорус. мѣстъ, селъ, пѧти сътъ, поль, морь), а також іменники чоловічого і жіночого роду з основою на *-a (давньорус. рыбъ, рѫкъ, земль). В іменників на *-ŭ родовий множини мав закінчення *-ovъ (давньорус. домовъ, садовъ, сыновъ); в іменників на *-n мав закінчення *-ъ (давньорус. дьнъ, каменъ, степенъ), іменники з основою на *-ĭ — закінчення *-ьjь (давньорус. больи, гостьи, гѫсьи, гѫсльи, звѣрьи, зѧтьи, курьи, пѫтьи, саньи, сѣньи); в іменників з основою на *-r мав закінчення (давньорус. дъчеръ, матеръ — замість сучасних укр. дочок, матерів). Надалі майже всі форми родового відмінка множини чоловічого роду (і навіть родовий множини слова мати) стали утворюватися за зразком іменників на *-ŭ (укр. болів, братів, ворогів, городів, друзів, звірів, зятів, синів, матерів). Таких же закінчень набули і іменники середнього роду на давню основу *-o у м'якому варіанті (укр. полів, морів при давньорус. поль, морь), іменники твердого варіанту після втрати редукованих і мають нульове закінчення (укр. міст, сіл, п'ятисот)[3]. Іменники жіночого і чоловічого роду з основою на *-a переважно теж мають нульове закінчення (укр. воєвод, риб, рук, земель), але деякі прийняли закінчення іменників на *-ŭ (укр. суддів), або на *-ĭ (укр. волей, статей, рілей, свиней). Закінчення родового множини за зразком іменників на *-ĭ прийняли й деякі іменники на інші давні основи (укр. гостей, гусей, коней, курей, путей, саней, сіней). Слово «путь» при цьому змінило рід на жіночий, зберігши при цьому давні закінчення родового відмінка, і перейшовши в сучасну ІІІ-тю відміну. Рідко трапляються випадки утворення родового відмінка множини чоловічого роду з нульовим закінченням, за зразком іменників з основою на *-o (укр. чобіт, громадян, татар), але цей спосіб поширений у віддієслівних іменників середнього роду (укр. завдань, закінчень, питань, посилань). Деякі слова жіночого роду, що вживалися лише в множині (давньорус. гѫсли, ясли), стали відмінюватися за зразком іменників середнього роду на *-o (укр. гусла/гуслі, ясла, род. відм. гусел, ясел, при давньорус. гѫсльи, ясльи). Сучасна українська форма родового множини слова очі походить від колишньої двоїни (давньорус. очи), яка набула нового закінчення родового відмінка (замість давньорус. очию) за зразком іменників з основою на *-ĭ (укр. очей). Давньоруська форма множини очеса (род. відм. очесъ) вийшла з ужитку. Слово вухо (що мало в множині форму ушеса, род. відм. ушесъ, у двоїні — уши, род. відм. ушию), набуло нових закінчень за моделлю іменників з основою на *-o (укр. вух). Рідше вживається форма ушей — родовий відмінок колишньої двоїни уші з новим закінченням -ей. Для слова плечі, що теж є за походженням двоїною, існують паралельні форми родового відмінка — плечей і рідше пліч (давньорус. плечию).

Нечисленні іменники з основою на *-ū (давньорус. букы, любы, цьркы, коты, моркы, тыкы, хорѫгы) мали закінчення родового відмінка однини *-ъve (давньорус. букъве, любъве, цьркъве, котъве, моркъве, тыкъве, хорѫгъве), а родового множини — *-ъvъ (давньорус. букъвъ, любъвъ, цьркъвъ, котъвъ, моркъвъ, тыкъвъ, хорѫгъвъ). До цього типу відмінювання колись належали і слова кров і брова (прасл. *kry, *bry), чиї праслов'янські форми родового відмінка відновлюють як *krъve, *brъve, множина *krъvъ, *brъvъ. Потім цей тип відмінювання зник і зараз любов і кров відмінються за зразком іменників з основою на *-ĭ (любові, крові, множина любовей, кровей), а решта — як іменники з основою на *-a (брови, букви, церкви, кітви, моркви, тикви, хоругви, множина брів, букв, церков, кітв, тиков, хоругов).

Іменники середнього роду з основами на *-s, *-n, *-nt також утворювали родовий множини за допомогою закінчення (давньорус. словесъ, тѣлесъ, чюдесъ, небесъ, колесъ, именъ, отрочѧтъ, телѧтъ, ягнѧтъ). У сучасній мові іменники середнього роду з давніми основами на *-n та на *-nt у цілому зберігають давньоруський спосіб відмінювання й утворюють IV-ту відміну (укр. імен, телят, ягнят), іменники з основою на *-s змінили спосіб відмінювання за зразком іменників середнього роду з основою на *-o (укр. слів, тіл, кіл), лише деякі з них зберегли старі форми родового відмінка множини (укр. чудес, небес), при цьому в однині прийнявши закінчення іменників з основою на *-o (укр. чуда, неба — замість давньорус. чюдесе, небесе). Колишній родовий множини від коло, зробивши нарощення частиною кореня, отримав нового значення, при цьому *e перейшло через «новий ять» в i (коліс).

Окрім однини і множини, у праслов'янській і давньоруській родовий відмінок мали і форми двоїни. У цій граматичній категорії форми родового відмінка у всіх іменників збігалися з формами місцевого (давньорус. очию, ушию, руку, городу, брату, сынову).

У зв'язку з тим, що вже в праслов'янській мові у більшості іменників не розрізнювалися форми називного і знахідного відмінків, для іменників-істот замість останнього стали вживати форми родового відмінка (давньорус. кънѧзь любить братъ і укр. князь любить брата). У сучасній українській форми родового грають роль знахідного для істот, а в розмовно-побутовому мовленні — навіть і для неістот (написати листа, купити олівця).

Зі зникненням категорії двоїни з родовим відмінком стали вживатися іменники після числівників «два» (два слова, два чоловіки, дві жінки). У чоловічому роді замість закінчення вживається закінчення множини () — за зразком іменників після числівників «три», «чотири» (три жінки, чотири штуки), але наголос зберігається як у родового відмінка або колишньої двоїни (два чолові́ки, три бра́ти, чотири си́ни при формах множини чоловіки́, брати́, сини́). У праслов'янській і давньоруській після слова дъва/дъвѣ (яке було прикметником) вживалися форми називного відмінка двоїни (давньорус. дъва брата, дъва сыны, дъвѣ женѣ, дъва словесѣ), а після слів триє/три, четыре/четыри (які теж були прикметниками і змінювалися за родами) — форми множини (давньорус. триє брати, три жены, четыре сынове, четыри се́стры, три словеса). Відмінювалися у цих сполученнях обидва складових. Після слів для позначення числа «5» і більше (які були вже іменниками) вживався родовий відмінок множини (давньорус. пѧть братъ, семь сыновъ, осьмь женъ, десѧть словесъ). Відмінювалася у цих сполученнях лише перша частина (давньорус. пѧти братъ, семью сыновъ, осьмохъ женъ, десѧти словесъ).

Докладніше: Числівник

Прикметники і займенники
Короткі форми прикметників утворювали родовий відмінок аналогічно іменникам на *-o, *-a (давньорус. добръ — добра, добра — добры, добре — добра, добри — добръ, добры — добръ, добра — добръ). У відмінюванні повних форм прикметників було багато спільного з відмінюванням займенників (див. докладніше «Історія прикметника в українській мові»).

Сучасність[ред.ред. код]

У граматичній структурі української мови родовий відмінок іменників, залежний від віддієслівного і відприкметникового іменників, ґрунтується безпосередньо не на двох вихідних відмінках — називному і знахідному, а тільки на називному. Існують лише опосередковані через називний відмінок зв'язки родового із знахідним (порівняйте: Мати співає > спів матері, Хлопець сміливий > сміливість хлопця і Письменник написав роман > Роман написаний письменником > написання роману письменником).

Форма родового відмінка однини віддієслівних іменників середнього роду збігається з формою називного однини і множини (кохання, завдання, життя). Це ж саме наявне в збірних іменників середнього роду (руб'я, ганчір'я, пір'я, коріння). У староукраїнській форми називного відмінка множини цих слів мали закінчення є (< иѥ < *je), надалі вона збіглася у вимові з називним відмінком однини і множини. Закінчення в називному зберігається в деяких діалектах (північного та південно-західного наріч), за аналогією з ним трапляються і форми телє, поросє (замість літературних теля, порося). У родовому множини трапляються форми з нульовим закінченням за зразком відмінювання на *-o (завдань, посилань), так і форми із закінченням -ів за зразком відмінювання на *-ŭ (життів, відчуттів).

Закінчення -а та -у

Як було зазначено вище, закінчення походить від давньоруських форм родового відмінка однини іменників з основою на *-o, а закінчення  — від форм іменників з основою на *-ŭ. Якщо у давньоукраїнській вибір закінчення родового відмінка визначався типом відмінювання, а не класом іменника (давньорус. брата, города, плача, края, сыну, дому, саду), у сучасній українській вживаваня того чи другого закінчення пов'язане з цими класами, наприклад, брата, сина (сину), але саду, краю (края). У деяких випадках слово може мати закінчення -а і закінчення -у: тоді залежно від значення воно належить до різних класів (каменя-каменю, типа-типу, терміна-терміну). Родовий відмінок однини іменників чоловічого роду другої відміни в українській мові викликає значну кількість помилок у закінченні слів.

Особливості

  • Деякі іменники середнього роду, що належать до IV-ої відміни, можуть мати паралельні форми родового однини: ви́мені/ви́м'я, і́мені/ім'я́, пле́мені/пле́м'я, сі́мені/сі́м'я, ті́мені/ті́м'я, причому в сучасній мові варіанти «вим'я» і «тім'я» є вживанішими. Закінчення -'я пояснюється впливом м'якої групи II-ої відміни (ганчі́р'я, пі́р'я, руб'я), у якій родовий відмінок однини іменників середнього роду збігається з називним однини. Подібна паралельність наявна також у давальному і орудному відмінках однини.
  • Родовий відмінок із закінченням може утворюватися по-різному. Наприклад, лев — лева (тварина) і Лев — Льва (ім'я).

Приклади[ред.ред. код]

Іменник:

  • однина:
    • хати, яблуні, велета, краю, батька, села, поля, знання, любові, миті, матері, курчати, теляти, імені;
  • множина:
    • хат, яблунь, велетів, країв, батьків, сіл, полів (піль), знань, митей, матерів, курчат, телят, імен;

Прикметник і слова прикметникового типу:

  • однина:
    • високого, давнього, високої, давньої;
  • множина:
    • високих, давніх.

В інших мовах[ред.ред. код]

Слов'янські мови[ред.ред. код]

Більшість слов'янських мов зберегли складну систему праслов'янського відмінювання імен (за винятком болгарської і македонської). Праслов'янська система в них також зазнала змін і перегрупувань типів відмінювання.

У сучасній церковнослов'янській мові існує тільки чотири типи відмінювання і сынъ відмінюються аналогічно братъ (сына)[4].

Латинська мова[ред.ред. код]

У латині іменники І-ої відміни мають в родовому однини закінчення -e (Romae — «Рима», nautae — «моряка», patriae — «Батьківщини», Vicipaediae — «Вікіпедії»), ІІ-ої і V-ої відмін — закінчення -i (amici — «друга», lupi — «вовка», magistri — «вчителя», rei — «речі»), ІІІ-ої і IV-ої відмін — -s (animalis — «тварини», civis — «громадянина», noctis — «ночі», arcus — «лу́ка», domus — «дому»).

Див. також[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • В іншомовних запозиченнях родовий відмінок множини має закінчення -ів. Тому ненормативними слід визнати форми «тисяча байт», «п'ять кілограм» (правильно «тисяча байтів», «п'ять кілограмів»).

Література[ред.ред. код]

Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. Кузнецов П. С. Очерки по морфологии праславянского языка. — М., 2006. — С. 35—36. — ISBN 5-484-00328-8.
  2. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 76
  3. Давньоруські іменники пѧть і съто в сучасній українській стали числівниками
  4. 15. Лекция. Старославянский язык (рос.)