Родовище нафти і газу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нафтогазогеологічне районування
Глобальний рівень
Нафтогазоносний пояс
Регіональний рівень
Нафтогазоносна провінція (НГП)басейн (НГБ)
Нафтогазоносна область (НГО)
Нафтогазоносний район (НГР)
Зона нафтогазонакопичення
Локальний рівень
Родовище
Поклад
Пастка

Родовище нафти і газу, газонафтове родовище — це сукупність окремих покладів нафти і газу, розміщених під однією площею земної поверхні; родовище, яке складається з нафтових і газових покладів. При наявності газоконденсатних (конденсатних) покладів родовище необхідно називати родовищем нафти, газу і газоконденсату (конденсату). Виділяють газонафтові родовища (точніше поклади) за відношенням газо- і нафтонасиченого об'ємів (%) як нафтові родовища з газовою шапкою (до 25), нафтогазові (25-50), газонафтові (50-75) і газові з нафтовою облямівкою (понад 75).

Загальний опис[ред. | ред. код]

Оскільки нафта і газ ніколи не залягають в місці свого утворення, то під терміном «родовище» слід розуміти не місце утворення, а місце залягання пастки вуглеводнів, в яку вони потрапили внаслідок міграції.

Родовище нафти і газу може мати від одного до декількох десятків покладів. Одиничний поклад може вважатися родовищем, якщо він містить запаси нафти і газу, що зумовлюють доцільність його розроблення. Декілька покладів можуть входити до одного родовища, якщо вони характеризуються однотипними структурами, що визначають спільність організації пошуків, розвідки і видобутку нафти і газу. Проте не завжди можна визначати межі родовища лише з урахуванням типу структури. Іноді велика структура характеризує цілу зону нафто-газонакопичення, що містить кілька родовищ нафти і газу. Прикладом такої зони може слугувати залягання осадових гірських порід, які характеризується одним типом структури – монокліналлю. Але монокліналь на своїй протяжності може мати різного роду екрановані поклади. При цьому не виключена можливість утворення кількох розрізнених покладів нафти і газу, які потребують різного підходу до організації робіт з їх розвідки і видобутку. В цьому випадку єдина моноклінальна структура, яка є зоною нафтогазонакопичення, розбивається за територіальною ознакою на декілька родовищ. Тому у визначенні поняття «родовище нафти і газу» йдеться не лише про тип структури, а й про поширення покладів в надрах земної кори однієї і тієї ж площі.

Існування в земній корі двох основних геологічних структур – геосинкліналей і платформ визначило поділ родовищ нафти і газу на два основні класи:

І клас – родовища, що сформувалися в геосинклінальних (складчастих) областях;

ІІ клас – родовища, що сформувалися в платформенних областях.

Характерними представниками родовищ першого класу є родовища Північного Кавказу, південно-східної частини Кавказького хребта, Криму, Східних Карпат, Туркменістану, Фергани, Узбекистану, Таджикистану та Сахаліну. Родовища нафти і газу, розташовані між Волгою й Уралом, відносяться до родовищ другого класу.

Класифікація родовищ нафти і газу[ред. | ред. код]

За величиною видобутих запасів:

  • 'Унікальні' - понад 300 млн т нафти або 500 млрд м³ газу;
  • 'Великі' - від 30 до 300 млн т нафти або від 30 до 500 млрд м³ газу;
  • 'Середні' - від 5 до 30 млн т нафти або від 5 до 30 млрд м³ газу;
  • 'Дрібні' - від 1 до 5 млн т нафти або від 1 до 5 млрд м³ газу;
  • 'Дуже дрібні' - менше 1 млн т нафти, менше 1 млрд м³ газу

За фазовим співвідношенням нафти і газу:

  • 'Нафтові' , що містять тільки нафту, насичену в різному ступені газом;
  • 'Газонафтових' , в яких основна частина покладу нафтова, а газова шапка не перевищує за обсягом умовного палива нафтову частину покладу;
  • 'Нафтогазові' , до яких відносяться газові поклади з нафтової облямівкою, в якій нафтова частина становить за обсягом умовного палива менше 50%;
  • 'Газові' , що містять тільки газ;
  • 'Газоконденсатні' , що містять газ з конденсатом;
  • 'Нафтогазоконденсатні' , що містять нафту, газ і конденсат.

За кількістю покладів виділяють одно- і багатопокладові родовища. Гігантське родовище Болівар в Венесуелі містить 325 покладів.

За генетичним положенням виділяють родовища платформ і родовища складчастих областей. Платформні родовища містять 96% запасів нафти і 99% газу. Саме на платформах у всьому світі зосереджено більшість гігантських родовищ: Східно-Європейської, Західно-Сибірської, Північно-Американської , Аравійської, Африканської платформ родовища містять основні запаси і дають майже весь видобуток нафти і газу в світі.

Локалізація у світі[ред. | ред. код]

Більша частина нафтових родовищ розосереджена по семи регіонах світу і приурочена до внутрішньоматерикових депресій та окраїн материків:

  1. Перська затока — Середній Схід;
  2. Мексиканська затока — Карибське море (включаючи прибережні райони Мексики, США, Колумбії, Венесуели і о. Тринідад);
  3. острова Малайського архіпелагу і Нова Гвінея;
  4. Західний Сибір;
  5. Північна Аляска;
  6. Північне море (головним чином норвезький і британський сектори);
  7. о. Сахалін з прилягаючими ділянками шельфу.

Світові запаси нафти становлять понад 132,7 млрд т (1995). 3 них 74 % припадає на Азію, у тому числі Близький Схід (більше 66 %). Найбільшими запасами нафти володіють (у порядку зменшення): Саудівська Аравія, Росія, Ірак, ОАЕ, Кувейт, Іран, Венесуела, Мексика, Лівія, Китай, США, Нігерія, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Норвегія.

Обсяг світового видобутку нафти становить близько 3,1 млрд т (1995), тобто майже 8,5 млн т на добу. Видобуток ведеться 95 країнами, причому понад 77 % продукції сирої нафти видобувають 15 з них, включаючи Саудівську Аравію (12,8 %), США (10,4 %), Росію (9,7 %), Іран (5,8 %), Мексику (4,8 %), Китай (4,7 %), Норвегію (4,4 %), Венесуелу (4,3 %), Велику Британію (4,1 %), Об'єднані Арабські Емірати (3,4 %), Кувейт (3,3 %), Нігерію (3,2 %), Канаду (2,8 %), Індонезію (2,4 %), Ірак (1,0 %). У США в 1995 р. 88 % усього видобутку нафти припадало на Техас (24 %), Аляску (23 %), Луїзіану (14 %), Каліфорнію (13 %), Оклахому (4 %), Вайомінг (3,5 %), Нью-Мексико (3,0 %), Канзас (2 %) i Північну Дакоту (1,4 %).

Найбільшу площу займає нафтогазоносний регіони Скелястих гір (штати Монтана, Вайомінг, Колорадо, північно-західна частина шт. Нью-Мексико, Юта, Аризона і Невада). Її продуктивна товща має вік від нижнєкамяновугільного до крейдового. Серед найбільших родовищ виділяються Белл-Крік у південно-східній Монтані, Солт-Крік і западина Елк у Вайомінгу, Рейнджлі в західному Колорадо і нафтогазоносний район Сан Хуан на північному заході Нью-Мексико.

Промисловий видобуток нафти в Тихоокеанській геосинклінальній провінції зосереджений у Каліфорнії і на півночі Аляски, де знаходиться одне з найбільших нафтогазових родовищ у світі — Прадхо-Бей. У майбутньому, по мірі виснаження цього родовища, розробка покладів нафти, можливо, переміститься в межі Арктичного фауністичного резервату, де нафтові ресурси оцінюються майже в 1,5 млрд т. Основний нафтогазоносний район Каліфорнії — долина Сан-Хоакін — включає такі найбільші родовища, як Сансет-Мадуей, Кеттлмен-Гіллс і Коалінга. Великі родовища розташовані в басейні Лос-Анджелес (Санта-Фе-Спрінгс, Лонг-Біч, Вілмінгтон), менше значення мають родовища Вертура і Санта Марія. Більша частина каліфорнійської нафти пов'язана з міоценовими і пліоценовими відкладеннями.

Канада видобуває щорічно 89,9 млн т нафти, головним чином у провінції Альберта. Крім цього, нафтогазові родовища розробляються в Британській Колумбії (переважно газові), Саскачевані і південно-західній Манітобі (північне продовження басейну Віллістон). У Мексиці основне залягання нафти і газу знаходиться на узбережжі Мексиканської затоки в районах Тампіко, Посаріка-де-Ідальго і Мінатитлан.

Найбільший нафтогазоносний басейн Південної Америки — Маракайбо розташований у межах Венесуели і Колумбії. Венесуела — провідний виробник нафти в Південній Америці. Друге місце належить Бразилії, третє — Аргентині, а четверте Колумбії. Нафта добувається також в Еквадорі, Перу і Тринідаді і Тобаго.

Відкриття на початку 1970-х років великих покладів нафти і газу в Північному морі вивело Велику Британію на друге місце в Європі по видобутку нафти, а Норвегію — на третє. Румунія належить до числа країн, де видобуток нафти з викопаних вручну колодязів почався ще в 1857 (на два роки раніше, ніж у США). Її основні південноприкарпатські нафтові родовища в значній мірі вичерпані, в 1995 у країні було добуто всього 6,6 млн т. Сумарний видобуток нафти в Данії, Югославії, Нідерландах, Німеччині, Італії, Албанії й Іспанії в тому ж році становив 18,4 млн т.

Головні виробники нафти на Близькому Сході — Саудівська Аравія, Іран, Ірак, ОАЕ і Кувейт. В Омані, Катарі і Сирії добувається понад 266 тис. т нафти на добу (1995). Основні родовища нафти в Ірані та Іраку розташовані вздовж східної периферії Месопотамської низовини (найбільші з них — південніше міста Басра), а в Саудівській Аравії — на узбережжі Перської затоки. В Південній і Східній Азії провідним виробником нафти є Китай, де добовий видобуток становить приблизно 407,6 тис. т (1995). Найбільші родовища — Дацин у провінції Хейлунцзян (приблизно 40 % усього видобутку Китаю), Шенлі в провінції Хебей (23 %) і Ляохе в провінції Ляохе (приблизно 8 %). Нафтогазоносні басейни поширені також у центральних і західних районах Китаю.

Друге місце за видобутком нафти і газу в цьому регіоні займає Індія. Основні їхні запаси зосереджені в седиментаційних басейнах, що обрамляють докембрійський щит. Видобуток нафти на території Індонезії почався з 1893 (о. Суматра) і досяг в промислових масштабів у 1901. У кінці ХХ ст. Індонезія добувала 207,6 тис. т нафти в добу (1995), а також велику кількість природного газу. Нафта добувається в Пакистані, М'янмі, Японії, Таїланді та Малайзії.

В Африці найбільшу кількість нафти видобувають Нігерія і Лівія, значні також родовища Алжиру і Єгипту.

Під час енергетичної кризи 1970-х років велися пошуки альтернативних джерел енергії, що могли б замінити нафту. У Канаді, наприклад, відкритим способом розроблялися бітумінозні піски (нафтоносні піски, у яких після зникнення легких фракцій залишаються важкі нафти, бітум і асфальт). У Росії міститься аналогічне родовище на Тимані (Ярицьке). У США зосереджені великі запаси горючих сланців (на заході шт. Колорадо й в інших районах). Найбільше родовище горючих сланців знаходиться в Естонії. У Росії горючі сланці зустрічаються в Ленінградській, Псковській і Костромській областях, Поволжі, Іркутському вугленосному басейні.

Основні родовища нафти і газу на пострадянському просторі[ред. | ред. код]

До головних нафтових родовищ на пострадянському просторі належать: Бакинський район, Грозненський район, Кубано-Чорноморський район, Ухто-Печорський, район Татарії і Башкирії, Ембенський район, Мангишлакська область, Туркменський район, Ферганський район, Сахалінський район, Сибірський район, Грузія і Білорусь.

У 1959 році зі свердловини на березі тайгової річки Конді близько селища Шаїм за-фонтанувала передбачена і давно розшукувана перша промислова західносибірська нафта. Були розвідані найбільші родовища Самотлор, Усть-Баликське, Магіонське, Сургутське, Мамонтовське, Федоровське, Хомеогорське. У 1980 р. видобуток нафти в Західному Сибіру перевищив 312 млн т (включаючи газовий конденсат).

Нафтові і газові родовища є не тільки на заході Сибіру, але й в інших регіонах. На північ від Іркутська між Леною і Єнісеєм у силурійських породах є величезні запаси нафти і газу, розвідка яких тільки починається. Велике залягання нафти передбача-ється на Мангишлаку, у Каракумах і Прикаспійській низовині. У європейській частині перспективні щодо нових родовищ Білорусь, Оренбурзька і Пермська області Росії, Башкирія, Республіка Комі.

Деякі райони СНД, багаті на нафту, одночасно мають і природний газ (ПГ), однак, є значні запаси ПГ, і не пов'язані безпосередньо з нафтовими родовищами.

Першими великими і перспективними родовищами природного газу в післявоєнні роки стали родовища Ставропольського краю, Саратовської і Волгоградської областей, Дашавське і Шебелинське в Україні. Згодом запаси ПГ були відкриті також в Узбекистані, Туркменістані, Північному Заураллі, Усть-Вілюйську в Сибіру, у Куйбишевській, Астраханській і Оренбурзькій областях. На сьогодні у Західному Сибіру розрізняють дві великі області ПГ: Східну і Північну. На півночі Ямальського півострова є Новопортовське, Ведмеже, Заполярне та Уренгойське родовища.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]