Розжалів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Розжалів
Країна Україна Україна
Область Coat of Arms of Lviv Oblast SVG.svg Львівська область
Район Радехівський район
Громада Розжалівська сільська рада
Код КОАТУУ 4623984601
Основні дані
Засноване 1456
Населення 679
Площа 1,339 км²
Густота населення 507,09 осіб/км²
Поштовий індекс 80211
Телефонний код +380 3255
День села 22 липня
Географічні дані
Географічні координати 50°22′34″ пн. ш. 24°27′36″ сх. д. / 50.37611° пн. ш. 24.46000° сх. д. / 50.37611; 24.46000Координати: 50°22′34″ пн. ш. 24°27′36″ сх. д. / 50.37611° пн. ш. 24.46000° сх. д. / 50.37611; 24.46000
Середня висота
над рівнем моря
205 м
Водойми річка Білостік
Місцева влада
Адреса ради Львівська обл., Радехівський р-н, с.Розжалів, вул. Лесі Українки, буд. 10;

тел. 03255-72628

Сільський голова Бойко Василь Федорович
Карта
Розжалів. Карта розташування: Україна
Розжалів
Розжалів
Мапа

Розжа́лівсело в Україні, в Радехівському районі Львівської області. Населення за переписом 2001 року становило 679 осіб. Орган місцевого самоврядування - Розжалівська сільська рада.

Історія[ред. | ред. код]

Польська республіка (1918-1939)[ред. | ред. код]

З 1 серпня 1934 року село Розжалів стало відноситися до Ґміни Корчина Сокальського повіту Львівського воєводства.

27 вересня 1939 р. відповідно до Пакту Молотова — Ріббентропа територія гміни, в тому числі село Розжалів були зайняті радянськими військами. В селі була утворена сільська рада, головою було обрано Пишка Дмитра Йосафатовича, секретарем Огінського Федора Олександровича. Село віднесли до районного центру в с. Шевченково (сьогодні Межиріччя), а потім до Сокальського району.

Після приходу радянської влади в село відбулися численні репресії: було проведено конфіскацію церковної землі і володінь поміщика Слотвінського (зі с.Корчин), котрий мав землі біля Розжалова.

17 січня 1940 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР утворено Шевченківський район до якого увійшло село Розжалів. Але 13 вересня 1940 р. східну частину району, в тому числі Розжалів віднесли до Радехівського району.

Друга світова війна (1939 - 1945)[ред. | ред. код]

22 червня 1941 року село зайняли солдати Третього рейху. З приходом нацистської влади відбулися каральні акції в селі.

Нацисти насильно забирали молодих людей до Німеччини на примусові роботи. Серед цих людей були: Гнатюк Іван, Гнатюк Анастасія, Іванчина Іван, Мельник Семен, Мельничук Іван, Покиньброда Степан, Покотило Іван, Гаєвський Микола, Волошин Ольга, Покиньброда Йосиф, Грицина Іван.

За участь в підпіллі, німцями було заарештовано: Шульгана Петра (згодом розстріляли в Сокалі) та Фарину Федора (замордували в тюрмі на Лонцького у Львові).

На Зелені свята, в 1943 році нацисти забрали 95 мужчин для служби в СС "Галичина".

В кінці 1943 року через село проходили більшовицькі партизанські частини загону Медвєдєва. Серед населення села вони хапали чоловіків як провідників через ріку Західний Буг. Також обкрадали жителів, забирали теплий одяг, харчі, коней.

Діяльність ОУН-УПА на теренах села[ред. | ред. код]

Жовтень 1940р. — в Розжалові перебували на постої члени ОУН з Підгаєцького та Бережанського повітів (уродженці сіл Вибудів, Бишки, Ценів Тернопільської обл.). Вони мали завдання перейти тодішній кордон по річці Західний Буг і дістатися з відповідними дорученнями в Холмщину, котра була під німецької окупацією.

Вранці, 23 жовтня, донеслося кілька пострілів. Мешканці села зрозуміли, що сталася якась біда, бо практично через півгодини приїхало кільканадцять вантажних машин з енкеведистами, було чутно постріли і навіть вибухи. Почався нерівний бій між повстанцями і військами НКВС. Ворог оточив сіножаті, де знаходилися підпільники, які ночували в кількох оборогах сіна. Після двогодинного бою, більшовики запальними кулями підпалили обороги сіна, щоб знищити хлопців-підпільників. Бачучи безвихідність підпільники почали наступ в стороні лісу, частинно прорвали лінію і втікали у ліс. Декотрим пощастило вирватися і сховатися у лісі. Зі сторони повстанців упало смертю хоробрих 14 юнаків, а в ворога 7 вбитих.

Того ж дня після обіду НКВС забрало з Андріївки двох господарів з підводами, щоб вони викопали дві ями і звезли тіла вбитих повстанців. Цим господарям було строго наказано не розповідати нікому, що тут трапилося.

Під час німецької окупації ті дві ями розкопали і кожного покійного окремо поклали в домовину та з усіма почестями перепоховали на місцевому цвинтарі в Розжалові, на жаль, імена вбитих повстанців невідомі.

Розжалівська облава (13-14 грудня 1944)[ред. | ред. код]

13 – 14 грудня 1944 війська НКВС (приблизно 600 солдат) за доносом бунчужного сотні «Пролом» Сокальського ТВ-3 ВО-2 "Буг" УПА-Захід Гнатіва Степана — «Кармелюка», оточили село Розжалів, в якому на той час знаходилося на постої сотня «Пролом» Сокальського ТВ-3 ВО-2 "Буг" УПА-Захід під командуванням хорунжого «Черемоша» та центральний бункер Служби безпеки ОУН(р) Сокальщини під головуванням Леся Бабського — «Сергія».

Під час облави було вбито 146 осіб, повстанців та селян, 5 осіб було взято в полон також вщент спалено 60 господарств (а це більше половина села, яке у 1930-х мало 115 обійсть).


Храм св. вмч. Параскеви УГКЦ[ред. | ред. код]

Церква св. вмч. Параскеви с.Розжалів УГКЦ (1888р.)

Першу відому розжалівську церкву збудовано в 1729 році за кошти дідича Анджея з роду Цетнерів. Приблизно в 1780 р. до церкви добудували захристію.

В 1886 році на місці старої церкви з 1729 року за стараннями отця-настоятеля М. Фалиса розпочалося будівництво нового храму за проектом Сильвестра Гавришкевича, будівничий — Павло Левицький.

Будівництво було закінчено в 1888 році в цьому ж році храм освятили. Тоді ж освячено і великий образ художник Корнила Устияновича «Пресвята Богородиця на хмарах, оточена руськими святими і угодниками божими».

В кін. ХІХ ст. до розжалівської парафії було включено як дочірню парафію сусіднього села Корчин.

В часи Другої світової війни (1939-1945) церква зазнала пошкоджень, проте згодом була відремонтована прихожанами.[1]

Церква перебуває в юрисдикції Сокальсько-Жовківської єпархії Львівської митрополії Української греко-католицької церкви.[2]

Священники, які облслуговували парафію с. Розжалів
Роки Ім'я, прізвище
2008 - 2019 о. Стефан Василишин

Культура[ред. | ред. код]

В селі діє бібліотека та Народний дім.

На численних заходах виступає місцевий вокальний ансамбль «Любисток».

Проводяться численні культурно-просвітні заходи з нагоди державних свят, різні тематичні вечори та виставки.

Освіта[ред. | ред. код]

В селі діє Дошкільний навчальний заклад (садок)[3] та Загальноосвітня школа І-ІІ ступеня с. Розжалів.[4]

Місцеві пам'ятки[ред. | ред. код]

В селі є пам'ятний хрест на спомин скасування панщини в 1848 р. та численні меморіальні хрести бійцям ОУНУПА, які загинули в Розжалівській облаві 13-14 грудня 1944 року.

Географія[ред. | ред. код]

Поблизу села розташований геодезичний пункт.[5]

Персоналії[ред. | ред. код]

В селі загинули:[ред. | ред. код]

При Розжалівській облаві (13-14 грудня 1944):

Під час боїв в Розжалові:

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Розжалів. Прадідівська слава. Українські пам'ятки. 
  2. Церква святої Параскеви П'ятниці. 
  3. ДНЗ С. РОЗЖАЛІВ. Опендатабот. 
  4. Загальноосвітня школа І-ІІ ступеня с.Розжалів. Львівська область. Інформація система управління освітою. 
  5. ГЕОДЕЗИЧНИЙ ПУНКТ РОЗЖАЛІВ. Державна геодезична мережа України. 
  6. Сп. СБУ - Радехів, п. 6
  7. Сп. СБУ - Радехів, п. 9
  8. Сп. СБУ - Радехів, п. 83
  9. Сп. СБУ - Радехів, п. 84
  10. Сп. СБУ - Сокаль, п. 49
  11. Сп. СБУ - Сокаль, п. 50

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Центральний державний історичний архів України у Львові, фонд 159 Галицька фінансова прокуратура, опис 9, справа № 546;
  2. Центральний державний історичний архів України у Львові, фонд 146 Галицьке намісництво, опис 20, справа № 473;
  3. Archiwum Przemyski. Archiwum Biskupstwa grecko-katolickego Przemyskiego, sygnatura № 412, strona № 44.
  4. «Діло». – Львів, 1888, № 107, 244;
  5. Слободян В. Церкви України: Перемиська єпархія. – Льв.: 1998 р., с. 570;
  6. Шематизм єпархії Перемиської на 1925 р., с. 206.