Перейти до вмісту

Розлад особистості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Розлад особистості
Спеціальністьпсихіатрія і психологія Редагувати інформацію у Вікіданих
Веденняпсихотерапія Редагувати інформацію у Вікіданих
Препаратикветіапін[1], арипіпразол[1] і рисперидон[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-116D10 Редагувати інформацію у Вікіданих
МКХ-10F60
МКХ-9301.9
DiseasesDB9889
MedlinePlus000939
eMedicine/294307
MeSHD010554
SNOMED CT33449004 Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Personality disorders у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Розлади особистості
Кластер A (дивні)
Кластер B (драматичні)
Кластер C (тривожні)
Не зазначені окремо[en]
Депресивні
Інші

Розлад особистості — збірний термін для групи психіатричних діагнозів, низка клінічно значущих станів та поведінкових типів, які мають тенденцію до стійкості і є виразом характеристик властивого індивідууму стилю життя та способу ставлення до себе та інших. Деякі з цих станів і типів поведінки з'являються досить рано у процесі індивідуального розвитку як результат впливу конституціональних факторів і соціального досвіду, у той час, як інші набуваються пізніше[2].

Розлад особистості — порушення характерологічної конституції та поведінкових тенденцій особистості, яке охоплює зазвичай декілька психологічних сфер та майже завжди супроводжується особистісною і соціальною дезінтеграцією. У радянські часи для цього вживали термін психопатія. Хоча Україна і визнає класифікацію МКХ-10, термін психопатія і досі вживають.

У радянські часи під психопатіями розумілися або хвороби унаслідок органічних уражень організму — травм головного мозку, інфекції, інтоксикації тощо, або зумовлені вродженою неповноцінністю нервової системи, викликаної факторами спадковості, шкідливими впливами на плід, пологовою травмою тощо[3].

Відмінності від подібних явищ

[ред. | ред. код]

Від порушень сприйняття, реакцій та поведінки

[ред. | ред. код]

Слід розрізняти поведінку, обумовлену розладом особистості, та аналогічну поведінка, обумовлена іншими ушкоджуючими факторами або захворюваннями, яких може бути ціла низка, починаючи від ушкоджень мозку і закінчуючи шизофренією[4]. Будь-який ушкоджуючий фактор, що діє на центральну нервову систему, може в тому чи іншому відсотку випадків призводити до подібної поведінки. Однак це будуть збіги в окремих симптомах, а не в загальній картині розладу.

Від акцентуації характеру, прикордонних станів і психозів

[ред. | ред. код]

«Розлади особистості» дуже близькі до поняття "акцентуації характеру". Це подібні явища, що відрізняються передусім ступенем виразності. Принципова різниця між ними полягає в тому, що акцентуації ніколи не мають одночасно всі три основні властивості розладів особистості (вплив на всі сфери життя, стабільність у часі, соціальна дезадаптація)[5].

Ще більшою мірою термін «розлад особистості» перетинається з терміном «межовий стан», але, на відміну від нього, визначає якісну, а не кількісну специфіку психічного розладу: «межовий стан» не може поєднуватися з "психозом", а «розлад особистості» — може стати тлом для психозу. Крім того, хоча одна і та ж людина може мати і розлад особистості, і психоз, це неперетинні поняття, що описують якісно різні речі[6].

Від хвороб

[ред. | ред. код]

У той час як хвороба є динамічним процесом (що має появу, перебіг і результат), розлад особистості - це особлива структура особистості людини, і протягом життя динаміки практично не має. Інша важлива відмінність розладу особистості від захворювання - це критерій постановки цього діагнозу. На відміну від захворювання, щодо якого головним критерієм виступає біологічний, головним критерієм (ознакою) розлади особистості є соціальна дезадаптація.

Діагностичні критерії

[ред. | ред. код]

Основні критерії, якими користуються сучасні психіатри та клінічні психологи при постановці діагнозу, описані у Міжнародному класифікаторі хвороб 10-ї редакції. Також представляють інтерес критерії, описані в американському DSM-IV, який використовували як основу при розробці МКХ-10.

Терапія особистісних розладів

[ред. | ред. код]

Оскільки, згідно з визначенням МКХ-10, розлад особистості є «важким порушенням характерологічної конституції», тобто фактично особливою структурою особистості, то терапія спрямована не на її зміну, а на пом'якшення і компенсацію негативних проявів, адаптацію людини до суспільства, зниження рівня тривожності і т.п.

Психологічна та соціальна терапія

[ред. | ред. код]

Лікування розладів особистості повинне містити головним чином психотерапію, що застосовується в тих чи інших формах[7]. До основних форм психологічної та соціальної терапії особистісних розладів відносяться[8]:

  • Індивідуальна психотерапія – найпоширеніша форма терапії. Існують форми індивідуальної психотерапії, розраховані на тривалі і на короткі терміни.
  • Групова психотерапія - згідно з даними, наведеними американським нейропсихотерапевтом Джеффрі Магнавітою, при роботі з цією категорією розладів цей підхід вважається другим за популярністю після індивідуальної психотерапії.
  • Сімейна психотерапія, включно з терапією подружніх пар.
  • Психологічне просвітництво — може застосовуватись як додатковий захід.
  • Групи самодопомоги - можуть забезпечувати матеріальними засобами осіб, які страждають на розлади особистості.
  • Терапія середовищем - проводиться, як правило, в рамках терапевтичних громад; має багату історію використання як метода терапії особистісних розладів.

Більшість авторів підкреслюють, що найважливішим моментом (і найважчим) у терапії особистісних розладів є встановлення довірчих стосунків з пацієнтом[9].

З конкретних напрямів психотерапії при особистісних розладах найчастіше застосовуються когнітивно-поведінкова терапія та психоаналіз[10]. Прихильники психоаналізу намагаються, як і у випадках з іншими психічними розладами, насамперед виявити причини хворобливих проявів і пом'якшити їх, ідентифікуючи потреби та захисні механізми таких особистостей. Прихильники когнітивно-поведінкової терапії зазвичай прагнуть ідентифікувати помилкові уявлення пацієнтів про життя, навчити їх завжди заглядати вперед, особливо щодо їхньої незвичайної поведінки, звернути увагу пацієнтів на неефективність їхнього трибу і навчити доцільнішій поведінці[11]. Когнітивний терапевт приділяє увагу розширенню набору копінг-стратегій, що використовуються пацієнтом, переосмисленню пацієнтом його життєвого досвіду (і пов'язаних з ним глибинних переконань), зміні наявних у пацієнта глибинних переконань[12].

Медикаментозна терапія

[ред. | ред. код]

Ефективність медикаментозної терапії при особистісних розладах є сумнівною; даних про її ефективність значно менше, ніж при терапії психозів, афективних і тривожних розладів[13]. В основному такі дані отримані під час досліджень на обмежених популяціях пацієнтів[13][14], іноді навіть у неконтрольованих випробуваннях[13].

У рекомендаціях FDA відсутні вказівки щодо медикаментозного лікування розладів особи[15]. У публікації Американської психіатричної асоціації 2001 року зазначалося, що лікування психотропними засобами таких розладів «не є реалістичною метою – ліки не виліковують характер»[16].

Немає єдиної думки щодо можливості застосування нейролептиків при розладах особистості. Деякі фахівці вважають медикаментозне лікування у випадках зайвим і безумовно шкідливим[17]. Інші вважають за необхідне застосування нейролептиків при особистісних розладах переважно в малих дозах[17][18][19][20].

Висловлюється і твердження, що нейролептики при розладах особистості слід застосовувати лише за відсутності ефекту інших методів лікування, зокрема і нелікарських[21].

Дослідження показують підвищену чутливість багатьох пацієнтів, які страждають на особистісні розлади, до побічних ефектів нейролептиків. Часто відзначалося погіршення стану у процесі терапії, припинення приймання антипсихотиків під час досліджень. У деяких дослідженнях – виникнення депресивних станів на фоні приймання препаратів[22].

Бензодіазепіни при особистісних розладах не повинні бути препаратами першого вибору, оскільки пацієнти, які ними страждають, мають підвищену схильність до формування лікарської залежності[23]. Застосовувати препарати цієї групи у таких пацієнтів слід обережно. Бензодіазепіни можуть викликати у них розгальмованість, саморуйнівні дії. Відзначалися випадки зловживання цими препаратами[24].

Класифікація розладів особистості

[ред. | ред. код]

Незалежно від того, яка класифікація використовується, зазвичай вважається, що різні розлади особистості можуть з певними обмеженнями одночасно бути в одній людині. Діагностують найчастіше найбільш сильно виражене.

Міжнародна класифікація хвороб

[ред. | ред. код]

Десятий перегляд

[ред. | ред. код]

У МКХ-10 виділяють такі специфічні розлади особистості:

  • Інші специфічні розлади особистості (F60.8). Для цієї групи специфічні діагностичні критерії не вказані - вони перераховуються в МКХ-10 просто списком. Ці розлади характеризуються:
    • Ексцентричний розлад особистості — надцінним ставленням до своїх звичок і думок, фанатичною завзятістю у відстоюванні своєї правоти.
    • Розгальмований розлад особистості - поганим контролем (відсутністю його) над потребами, спонуканнями і бажаннями, особливо в сфері моральності.
    • Інфантильний розлад особистості - відсутністю емоційної рівноваги: вплив навіть невеликих стресів викликає розлад емоційної сфери; виразністю рис, властивих для раннього дитинства; поганим контролем почуттів ворожості, провини, тривоги та ін., що проявляються дуже інтенсивно.
    • Нарцисичний розлад особистості - переконаністю у своїй унікальності, особливому становищі, перевазі над іншими людьми; завищеною думкою про свої таланти і досягнення; поглиненістю фантазіями про свої успіхи; очікуванням безумовно хорошого ставлення і беззаперечного підпорядкування від оточення; пошуком захоплення оточення для підтвердження своєї унікальності і значущості; невмінням виявляти співчуття; ідеями про власну свободу від будь-яких правил, про те, що оточення їм заздрять.
    • Пасивно-агресивний розлад особистості - загальною похмурістю, схильністю вступати в суперечки, висловлювати злість і заздрість до успішніших людей, скаржитися, що оточення їх не розуміє або недооцінює; схильністю перебільшувати свої прикрості, скаржитися на свої нещастя, негативно ставляться до вимог чимось займатися і пасивно їм чинять опір; протидією домаганням оточення за допомогою зустрічних претензій і відтяжок.
    • Психоневротичний розлад особистості (невропатія)- наявністю підвищеної збудливості в поєднанні з сильною виснаженістю; зниженою працездатністю; поганою концентрацією уваги і посидючістю; соматичними розладами, як-от загальна слабкість, ожиріння, схуднення, зниження судинного тонусу.
  • Розлад особистості, неуточнений (F60.9)
  • Змішані й інші розлади особи (F61).

Одинадцятий перегляд

[ред. | ред. код]

У Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду розлад особистості ділиться на 3 підтипи: м'який, середній і важкий. Також є додаткові коди для вказівки основного поведінкового патерну:

  • 6D11.0 Негативна афективність.
  • 6D11.1 Відчудженість.
  • 6D11.2 Антисоціальність.
  • 6D11.3 Розгальмованість.
  • 6D11.4 Ананкастія.
  • 6D11.5 Межовий патерн.

Класифікація за DSM-IV та DSM-5

[ред. | ред. код]

DSM-IV-TR та DSM-5 групують розлади особи на 3 кластери:

У DSM-5 виділяються також інші розлади особистості:

  • Зміни особистості внаслідок іншого медичного стану 310.1 (F07.0)
    • Лабільний тип, гальмівний тип, агресивний тип, апатичний тип, параноїдний тип, інший тип, змішаний тип, неуточнений тип
  • Інше уточнений розлад особистості 301.89 (F60.89)
  • Неуточнений розлад особистості 301.9 (F60.9)

Класифікація розладів особи DSM-IV містить також діагноз розладу особистості без додаткового уточнення 301.9. Він застосовується тоді, коли спостерігається відповідність загальним критеріям розладів особистості, і є риси різних розладів особистості, але немає критеріїв будь-якого конкретного розладу. Або коли є відповідність загальним критеріям розладів особистості, але вважається, що у пацієнта є будь-який розлад особистості, не включений до класифікації (наприклад, пасивно-агресивний).

Додаток «B» класифікації розладів особи DSM-IV містить типи, що розглядаються як валідні для включення в діагностичне керівництво, але вимагають подальшого дослідження. До цих форм розладів особистості відносяться пасивно-агресивний (негативістичний) розлад особистості та депресивний розлад особистості. Оскільки ці розлади особистості не мають окремого кодування в DSM-IV, при використанні цієї діагностичної класифікації як альтернативу використовують діагноз розладу особи без додаткового уточнення[25].

У ранішій версії керівництва (DSM-III-R) містилися садистичне та мазохістичне розлади особистості[26].

Застарілі класифікації

[ред. | ред. код]

Існують класифікації психопатій Еміля Крепеліна, Ернста Кречмера, Курта Шнайдера, Попова Є. О., Кербікова О. В, Ганнушкіна П. Б.

Класифікація з П. Б. Ганнушкіну

[ред. | ред. код]

На початку XX століття психіатр Петро Борисович Ганнушкін розробив класифікацію особистісних розладів, чи психопатій, як тоді називалися[27].

  • Астенічний тип
  • Шизоїдний тип
  • Параноїдний тип
  • Епілептоїдний тип
  • Істеричний тип
  • Циклоїдний тип
  • Нестійкий тип
  • Антисоціальний тип
  • Конституційно-дурний тип

Додаткові критерії класифікації

[ред. | ред. код]

Класифікувати розлади особистості можна не тільки за категорією або кластером, але і за такими факторами, як ступінь тяжкості розладу, вплив на соціальне функціонування та атрибуція[28].

Ступінь тяжкості розладу

[ред. | ред. код]

Є можливість зробити кількісну оцінку, виходячи з якої можна будувати висновки про виразності особистісних порушень. Якщо після завершення клінічного інтерв'ю та/або виконання певних психодіагностичних методик особа набирає таку кількість балів, яка вважається підпороговою, то діагностується так зване особисте утруднення, при досягненні критичного порога - простий розлад особистості (в межах одного кластера); при перевищенні даного порога може бути діагностовано складний або дифузний розлад особистості, при якому в пацієнта виявляються риси, характерні для розладів особистості, що належать до двох або всіх трьох кластерів. У разі значного перевищення критичного порога діагностується тяжкий розлад особистості, при якому структура особистості виявляється серйозно дезінтегрованою, а її відносини із суспільством дестабілізовані.

Багатовимірна система класифікації розладів особистості[29]
Ступінь тяжкості Опис Визначення відповідно до категоріальної системи
0 Відсутність розладу особистості Відсутність суттєвих чи підпорогових критеріїв розладів особистості
1 Особистісна складність Наявність підпорогових критеріїв одного чи кількох розладів особистості
2 Простий розлад особистості Наявність істотних критеріїв одного чи кількох розладів особистості у межах одного кластера
3 Складний (дифузний) розлад особистості Наявність істотних критеріїв одного чи кількох розладів особистості у межах кількох кластерів
4 Тяжкий розлад особистості Наявність великої кількості суттєвих критеріїв, що призводить до дезорганізації особистості важкого ступеня та дестабілізації соціально значущих відносин

Класифікація розладів особистості за ступенем тяжкості має кілька переваг[30]:

  • У такому випадку з тенденції особистісних розладів до комбінування отримується певна вигода.
  • Вплив розладу особистості на клінічний результат оцінюється краще, ніж під час використання простої дихотомічної системи «наявність розладу особистості — відсутність розладу особистості».
  • У рамках цієї системи з'являється можливість постановки нового діагнозу «небезпечний і важкий розлад особистості» («dangerous and severe personality disorder»). Це діагноз представляє інтерес з тієї причини, що як політикам, так і громадськості в цілому хочеться знати, хто з осіб, які страждають на ті чи інші розлади особистості, входить у небезпечну групу, що становить загрозу для суспільства.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Drug Indications Extracted from FAERS — doi:10.5281/ZENODO.1435999
  2. ↑ F6 Расстройства личности и поведения в зрелом возрасте. Архів оригіналу за 29 квітня 2010. Процитовано 24 листопада 2010.
  3. ↑ Психопатии // Психология. Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. — М., 1990. — С. 322—323.
  4. ↑ Всесвітня організація охорони здоров'я (1999). F6 Расстройства личности и поведения в зрелом возрасте [F60—F69]. Ростов-на-Дону: Феникс. с. 245—246. ISBN 5-86727-005-8. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)
  5. ↑ Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — Санкт-Петербург : Речь, 2009. — 256 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-9268-0828-6. Архівовано з джерела 4 квітня 2010
  6. ↑ Ненси Мак-Вильямс, Психоаналитическая диагностика: Понимание структуры личности в клиническом процессе], глава «Уровни развития организации личности», изд. «Класс», 1998.
  7. ↑ Внутренние болезни. В 10 книгах. Книга 10. Пер. с англ / Под ред. Б. Браунвальда, К. Дж. Иссельбахера, Р. Г. Петерсдорфа и др. — Москва : Медицина, 1997. — 496 с. — ISBN 5-225-00640-X, 0-07-100134-4.
  8. ↑ Jeffrey J. Magnavita (2004) Handbook of personality disorders: theory and practice John Wiley and Sons
  9. ↑ Внутренние болезни. В 10 книгах. Книга 10. Пер. с англ / Под ред. Б. Браунвальда, К. Дж. Иссельбахера, Р. Г. Петерсдорфа и др. — Москва : Медицина, 1997. — 496 с. — ISBN 5-225-00640-X, 0-07-100134-4.
  10. ↑ Виттхен Г.-У. Энциклопедия психического здоровья / Пер. с нем. И.Я. Сапожниковой, Э.Л. Гушанского. — Москва : Алетейа, 2006. — 552 с. — (Гуманистическая психиатрия) — ISBN 5-89321-124-3.
  11. ↑ Внутренние болезни. В 10 книгах. Книга 10. Пер. с англ / Под ред. Б. Браунвальда, К. Дж. Иссельбахера, Р. Г. Петерсдорфа и др. — Москва : Медицина, 1997. — 496 с. — ISBN 5-225-00640-X, 0-07-100134-4.
  12. ↑ Бек Дж. С. Когнитивная терапия: полное руководство : [арх. 8 травня 2012] = Cognitive Therapy: Basics and Beyond. — М. : ООО «И.Д. Вильямс», 2006. — 400 с. — ISBN 5-8459-1053-6.
  13. ↑ а б в Шейдер Р. Психиатрия / под ред. Шейдера Р. (пер. с англ. Пащенкова М. В. при участии Вельтищева Д. Ю.; под ред. Алипова Н. Н.). — Практика, 1998. — ISBN 5-89816-003-5.
  14. ↑ Яничак Ф. Дж., Дэвис Дж. М., Прескорн Ш. Х., Айд Ф. Дж. мл. Принципы и практика психофармакотерапии. — 3-е. — М., 1999. — 728 с. — ISBN 966-521-031-9.
  15. ↑ Шейдер Р. Психиатрия / под ред. Шейдера Р. (пер. с англ. Пащенкова М. В. при участии Вельтищева Д. Ю.; под ред. Алипова Н. Н.). — Практика, 1998. — ISBN 5-89816-003-5.
  16. ↑ Короленко Ц.П., Дмитриева Н.В. Личностные и диссоциативные расстройства: расширение границ диагностики и терапии: Монография. — Новосибирск : Издательство НГПУ, 2006. — 448 с. — ISBN 5-85921-548-7.
  17. ↑ а б Шейдер Р. Психиатрия / под ред. Шейдера Р. (пер. с англ. Пащенкова М. В. при участии Вельтищева Д. Ю.; под ред. Алипова Н. Н.). — Практика, 1998. — ISBN 5-89816-003-5.
  18. ↑ Яничак Ф. Дж., Дэвис Дж. М., Прескорн Ш. Х., Айд Ф. Дж. мл. Принципы и практика психофармакотерапии. — 3-е. — М., 1999. — 728 с. — ISBN 966-521-031-9.
  19. ↑ Короленко Ц.П., Дмитриева Н.В. Личностные и диссоциативные расстройства: расширение границ диагностики и терапии: Монография. — Новосибирск : Издательство НГПУ, 2006. — 448 с. — ISBN 5-85921-548-7.
  20. ↑ Обухов С.Г. Психиатрия / Под ред. Ю. А. Александровского. — Москва : ГЭОТАР-Медиа, 2007. — 10 червня. — ISBN 5-9704-0436-5.
  21. ↑ Арана Дж., Розенбаум Дж. Фармакотерапия психических расстройств. Пер. с англ. — М. : Издательство БИНОМ, 2004. — 416 с. — ISBN 5-9518-0098-6. Архівовано з джерела 15 серпня 2012
  22. ↑ Яничак Ф. Дж., Дэвис Дж. М., Прескорн Ш. Х., Айд Ф. Дж. мл. Принципы и практика психофармакотерапии. — 3-е. — М., 1999. — 728 с. — ISBN 966-521-031-9.
  23. ↑ Обухов С.Г. Психиатрия / Под ред. Ю. А. Александровского. — Москва : ГЭОТАР-Медиа, 2007. — 10 червня. — ISBN 5-9704-0436-5.
  24. ↑ Шейдер Р. Психиатрия / под ред. Шейдера Р. (пер. с англ. Пащенкова М. В. при участии Вельтищева Д. Ю.; под ред. Алипова Н. Н.). — Практика, 1998. — ISBN 5-89816-003-5.
  25. ↑ Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders: DSM-IV. — 4-е издание. — Вашингтон : American Psychiatric Publishing, май 1994. — 620 с. — ISBN 0-89042-061-0, ISBN 978-0890420614.
  26. ↑ Американская психиатрическая ассоциация. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Third Edition, Revised (DSM-III-R). — Washington, DC : American Psychiatric Publishing, 1987. — P. 369—374. — ISBN 0521-34509-X, ISBN 0-521-36755-6.
  27. ↑ А. С. Тиганов, А. В. Снежневский, Д. Д. Орловская и др. Руководство по психиатрии в 2 томах / Под ред. академика РАМН А. С. Тиганова. — М. : Медицина, 1999. — Т. 2. — С. 563—564. — ISBN 5-225-04394-1.
  28. ↑ Murray, Robin M. et al (2008). Psychiatry. Fourth Edition. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-60408-6.
  29. ↑ Tyrer, P. (2000) Personality Disorders: Diagnosis, Management and Course. Second Edition. London: Arnold Publishers Ltd., pp. 126-32. ISBN 978-0-7236-0736-6.
  30. ↑ Murray, Robin M. et al (2008). Psychiatry. Fourth Edition. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-60408-6.

Посилання

[ред. | ред. код]


Це незавершена стаття з психіатрії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Розлад_особистості&oldid=44969288