Розмарин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розмарин звичайний
Rosemary bush.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Губоцвіті (Lamiales)
Родина: Глухокропивові (Lamiaceae)
Рід: Розмарин (Rosmarinus)
Вид: Розмарин звичайний
Біноміальна назва
Rosmarinus officinalis
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Rosmarinus officinalis
EOL logo.svg EOL: 579379
IPNI: 455509-1
ITIS logo.svg ITIS: 32677
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 39367
Сухе листя розмарину
Розмарин на підвіконні

Розмарин, розмарин звичайний (Rosmarinus officinalis L.) — єдиний представник роду розмарин (Rosmarinus), трав'янистий напівчагарник родини глухокропивових (Lamiaceae). Батьківщина розмарину — західне Середземномор'я. У дикому вигляді росте в Північній Африці (Алжир, Лівія, Марокко, Туніс), Туреччині, на Кіпрі. Найбільш інтенсивно вирощується в Іспанії, також у Франції, Тунісі, Марокко, Італії та на Балканах.

У 1813 р. висаджено на території Нікітського ботанічного саду і з того часу вирощується в Криму як культурна рослина[1].

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Rosmarinus officinalis - Köhler–s Medizinal-Pflanzen-258.jpg
Розмарин лікарський
Rosmarinus officinalis - Тулузький музей

Представники виду — кущі заввишки 50-200 см.

Листя на дуже коротких черешках, вічнозелені, лінійні, на кінці тупі, по краях загорнуті, товстуваті. Плід — округло-яйцеподібний, гладкий, буруватий горішок. 

Цвіте у квітні-травні. Плоди дозрівають у вересні.

Хімічний склад[ред.ред. код]

У листі розмарину знайдені алкалоїди (розмарицин), урсолова і розмаринова кислоти, дубильні речовини та ін.

У листі, квітках і верхніх частинах пагонів міститься ефірна (розмаринова) олія, її вихід в залежності від місця зростання рослини — 0,3-1,2% (на сиру масу). Скупчення олії в листі має два максимуми: у період повного цвітіння і в період осипання плодів. До складу ефірної олії входять α-пінен (30%), камфен (20%), цинеол (10%), борнеол, L-камфора, каріофіллен, борнілацетат, лімонен, смоли і гіркоти.

Застосування[ред.ред. код]

RosemaryEssentialOil.png
Розмаринова олія

Існує багато сортів розмарину як кулінарних, так і декоративних, крім того, спеціальних — для отримання ефірного масла, яке використовують в парфумерії. Листя, квітки і молоді пагони застосовуються в лікеро-горілчаній та хлібопекарській галузях промисловості.

З давніх давен розмарин використовують як лікарську рослину. Препарати з нього покращують пам'ять, дезінфікують повітря та протидіють молі, розмарин використовувався як збуджувальний засіб, завдяки подразнюючим властивостям камфори, яка міститься в його маслі. Крім того, він сприяє виділенню шлункового соку та покращує діяльність шлунку та кишечника. Розмарин має терпкуватий, злегка гіркуватий смак, з приємним хвойним, камфорним запахом, що робить його дуже популярною приправою.

Найбільшого поширення вона набула в країнах Середземномор'я, особливо Італії та Франції, менше — в Греції. Як спеції використовують тоненькі, схожі на голочки хвої листочки, свіжі чи сушені. Найбільший вміст ароматичних компонентів — під час цвітіння. Розмарин використовують в кулінарії як прянощі для приготування різноманітних страв з риби та м'яса, в невеликій кількості вони додаються до овочевих супів і страв, в салати, м'ясні фарші, до смаженої птиці. Надають приємного смаку м'яким сирам, картоплі, грибам, капусті та маринадам. Ним посипають італійську випічку. Розмарин належить до складу «суміші прованських трав».

Застосування в медицині[ред.ред. код]

Використання розмарину в їжу сприяє підвищенню виділення шлункового соку, поліпшенню травлення. У клінічних експериментах показано, що водний настій рослини посилює скорочення серця, короткочасно підвищує кров'яний тиск, має жовчогінну і тонізуючу дію, знімає стрес і нервову напругу. Також позитивно впливає водний настій розмарину (у суміші з лавандою) на хворих в постінсультний період, завдяки його властивості покращувати мозковий кровообіг, пам'ять та зір.

Розмарин допомагає при простудних захворюваннях: його летючі речовини здатні очистити повітря від 80% мікробів, що знаходяться в приміщенні. Він добре впорюється з такими шкідливими мікроорганізмами, як стафілокок, стрептокок, кишкова паличка і дріжджові грибки.

Листя і однорічні пагони розмарину застосовували в народній медицині всередину при аменореї, як в'язкий тонізуючий засіб при імпотенції; седативний засіб — при нервових розладах в клімактеричному періоді; болезаспокійливий засіб — при болях у серці і шлункових кольках і зовнішньо — при невритах, тромбофлебіті, ревматизмі, паротиті, болях, і як ранозагоювальний засіб.

Розмарин як символ[ред.ред. код]

Rosmarinus officinalis (1).jpg
Розмарин лікарський

Назва рослини походить від латинського слова rosmarinus — «морська роса». Ліричну назву кущ отримав ще до н.е. Стародавні греки описували кущі, що ростуть на узбережжі в бризках морської піни. Розмарин застосовували як омолоджувальний засіб і лікували його відваром розлади сну і пам'яті. Один зі старих рецептів — покласти кілька гілочок розмарину у вино, нагріти і дати випити хворому. Така подоба глінтвейну функціонує як стимулятор роботи мозку.

У Стародавній Греції, Римі, Єгипті і пізніше в Європі розмарин символізував смерть. У Древній Греції вінок з квітів розмарину клали на могилу, родичам покійного дарували розмаринові гілки. Єгиптяни клали в руку небіжчика гілку розмарину — вважалося, що її аромат прикрасить подорож у країну мертвих.

Зображення розмаринової гілки часто використовувалося на надгробках.

Згідно з біблійними переказами, під час подорожі Святого сімейства в Єгипет Діва Марія поклала немовля Ісуса на камені під невеликий чагарник з білими квіточками. Це був розмарин, квітки якого перетворилися з білих на блакитні. Відтоді люди пов'язують блакитний колір із символом божественності, правди та мудрості.

Стародавні римляни, які приписували рослині чарівну силу, вважали, що квітки розмарину мають такий привабливий блакитний колір внаслідок того, що розмарин росте вздовж берега моря, і морська піна омиває його (звідси й інша назва чагарнику — «морська роса»).

В Елладі розмарин присвячували богині любові Афродіті, а в Середні віки гілочки рослини дарували молодятам під час одруження і прикрашали ними житло в свята.

У середні віки розмарин став улюбленцем травників та лікарів. З нього чавили олію, яку застосовували для розтирань та інгаляцій. А ще виганяли диявола. Трохи пізніше трава знову символізувала любов і її дарували на знак вірності і на пам'ять коханим. А також застосовували в медицині. Ефірна олія розмарину очищає дихання, покращує кровообіг та обмінні процеси в організмі. Ним лікують зовнішні запальні процеси, а відвар допоможе впоратися з випаданням волосся, якщо застосовувати розмаринову воду як тонік для шкіри голови[2].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]