Розмова Дніпра з Дунаєм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Розмова Дніпра з Дунаєм  — українська дума побудована як діалог двох річок Дніпра і Дунаю, з глибоко символічним змістом. Описує походи запорозьких козаків і боротьбу їх з ворогами[1]. В думі міститься відгомін первинної форми освоєння дійсності, обумовленої колективним підсвідомим сприйняттям. Хоча первісно-поетичний герой думи зображений персоніфіковано, він все ж наділений чіткістю розуміння своєї ролі у формуванні долі України. Персоніфікований первісно-поетичний тип в образі Дніпра самодостатній у своїх діях і вивершений над простою буденністю[2].

Дума містить значну кількість композиційних і сюжетних метафор наприклад "Тихий Дунаю, Що я своїх козаків на тобі не видаю?" — натяк на попередні походи запорозьких козаків до гирла Дунаю. "Город-цар" — це Царгород."Твої козаки на черкеській горі пробувать" — тобто на Північному Кавказі, де жили черкеси."Холодної води в барила набирають" — йдеться про гірські річки, вода яких завжди холодна. "До річки Хортиці прибували..." — тобто на острів Хортицю на Дніпрі, який в часи існування Запорозької Січі був її опорним пунктом: тут запорозькі козаки збудували укріплення, звідси збиралися в походи проти татарсько-турецьких та польсько-шляхетських нападників на українські землі. "Очертою сідали..." — сідали колом на майдані в Січі. "Річки низовії, помощниці Дніпровії" — метафоричний вислів, узагальнення єдності дій козаків Запорозької Січі і козацької голоти, що оселилась на нижніх притоках Дніпра і сприяла запорозьким козакам.

Текст[ред. | ред. код]

Питається Дніпр тихого Дунаю:

«Тихий Дунаю,

Що я своїх козаків на тобі не видаю?

Чи твоє дунайськеє гирло моїх козаків пожерло,

Чи твоя Дунай-вода моїх козаків забрала?»

Промовить тихий Дунай до Дніпра-Славути:

«Дніпр-батьку, Славуто!

Сам собі думаю да гадаю,

Що твоїх козаків у себе не видаю:

Уже чверть года три місяця вибиває,

Як твоїх козаків у мене немає,

Ні моє дунайськеє гирло твоїх козаків не пожерло,

Ні моя дунайська вода твоїх козаків не забрала,

Їх турки не постреляли, не порубали,

До города-царя в полон не забрали...

Всі мої квіти луговії і низовії пониділи,

Що твоїх козаків у себе не виділи.

Твої козаки на черкеській горі пробувають,

Холодної води в барила набирають,

Шляхи і дороги замічали,

Городи бусурменські плюндрували,

Огнем-мечем воювали,

Сребра-злата по достатках набирали,

До річки Хортиці прибували,

Велику переправу собі мали,

До стародавньої Січі поспішали,

У стародавній Січі очертою сідали,

Сребро і злато турецьке на три часті паювали,

Мед і оковиту горілку подпивали,

За весь мир господа прохали...

Которії козаки чистим полем гуляли,

Річки низовії, помощниці дніпровії, добре знали!»[3]


Посилання[ред. | ред. код]