Розпач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Річард Ансделл, Втрачений в Бурі

Розпач, відчай — це недуга душі без надії на кращу долю (згідно з визначенням Ціцерона («Туркулянські бесіди», IV), або зневір’я в оволодінні якимсь добром чи в уникненні якогось зла. Розпач необхідно збуджувати тоді, коли він принесе нам, очевидно, якусь користь, тобто, — коли надія, протилежна розпачеві, шкідлива для нас, і ще тоді, коли відчай повинен привести до кращого.

Причини які породжують розпач[ред.ред. код]

Причини, які породжують розпач, такі: по-перше, можуть бути ці ж самі причини, які викликають смуток або страх, бо під впливом таких почуттів люди схильні до розпачу. По-друге, треба розповісти про все, що протилежне цьому, і, як ми сказали в третьому розділі, збуджує надію, — це означає, що немає жодної надії: близькі нещастя, а добро далеке, безсилля своє і могутність ворогів, подати приклади інших, у яких в таких самих випадках був нещасливий кінець.

Усе те, що викликає страх, сприяє, водночас і збудженню розпачу. Ці почуття близькі, тому впадати в розпач, є не що інше, як надмірно боятись. Та найбільш з усього тут треба підкреслювати труднощі в досягненні добра та у відверненні зла.

Засоби стримання розпачу[ред.ред. код]

Засоби стримання розпачу та страху однакові, бо не може, бути розпачу, коли усунено страх, і навпаки. Отже, по-перше, треба збудити надію (дивись про це розд. 3). По-друге, необхідно розповісти про даремний страх, тому що нас часто лякає те, що не повинно лякати, як, наприклад, Сенека каже до Луцілія: «Більше того, що нас лякає, ніж того, що стримує страх, і ми частіше стурбовані уявою про щось, ніж дійсною річчю». По-третє, скажи, що не трапиться це лихо, яке приносить страх, і це необхідно підтвердити вагомими доказами, відхиляючи те, що наводить страх. По-четверте, треба пообіцяти божу допомогу. Ціцерон (промова 2 проти Катіліни [19]) говорить так: «Тим треба дати настанови, щоб не втрачали надії, що безсмертні боги прийдуть негайно на допомогу цьому непереможному народові, цій прекрасній державі, цьому найкрасивішому місту проти такої великої сили наявного злочину». По-п’яте, треба похвалити хоробрість, завдяки якій зневажливо ставляться до всіх небезпек, і це варто перебільшити. Про це читаємо в Горація (Оди, III, 3):

«Справедливого і стійкого в задуманому мужа ані запал громадян, які наказують нерозумні речі, ані обличчя настирливого тирана не зворушать його постійної думки, ані також Аустр 74, бурхливий володар неспокійного Адріатику, ані жорстока рука Юпітера — громовержця: якщо валиться зруйнований світ, то загине він, непереляканий, під руїнами».

Приклади збудження страху та розпачу[ред.ред. код]

Приклади збудження страху та розпачу знаходите то тут, то там в промовах істориків, як, наприклад, у Тіта Лівія (XXI, 13), в промові Алорка 75 до сагунтинців і в XXIII промові консула Варрона 76, а також у третій промові проти Катіліни Ціцерона і майже у всій проти Рулла «Про аграрний закон» і ін.

Джерела[ред.ред. код]

  • Феофан Прокопович. Філософські твори. Том I. Про риторичне мистецтво

Посилання[ред.ред. код]